Рішення № 100703232, 01.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2021Справа № 910/13206/21

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальчук Олександри Юріївни ( АДРЕСА_1 ) до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 53/3) про стягнення 109 050, 94 грн,

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.08.2021 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ковальчук Олександри Юріївна (далі - позивач) до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (далі - відповідач) про стягнення 109 050, 94 грн., та була передана 13.08.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як сторона договору купівлі-продажу №18/КП/19 від 05.03.2019, неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання за договором в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 32741,26 грн., 3% річних у розмірі 4571,33 грн та інфляційні втрати у розмірі 3269,52 грн. Окрім того, між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг №15/НП/19 від 07.03.2019, зобов`язанням за яким, відповідача так само не виконав належним чином в частині своєчасної оплати отриманих послуг, у зв`язку із чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 32940,48 грн., 3% річних у розмірі 12645,65 та інфляційні втрати у розмірі 22882,70 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

У зв`язку з відсутністю фінансування видатків на оплату послуг з пересилання поштових відправлень Господарським судом міста Києва було зупинено відправку кореспонденції засобами поштового зв`язку, з огляду на що ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 було надіслано учасникам справи 07.10.2021, про що свідчить відмітка канцелярії на звороті ухвали Господарського суду міста Києва від 16.08.2021.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/13206/21 від 16.08.2021 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та зокрема вручена представнику відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу.

20.09.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого останній просить у позові відмовити з наступних підстав.

Представник відповідача зазначає, що оскільки пунктом 3.5 договору купівлі-продажу №18/КП/19 від 05.03.2019 (далі Договір 1) було встановлено, що Фінансування купівлі-продажу товару здійснюється в межах фактичних надходжень відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України (розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету).

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного фінансування купівлі-продажу Товару на свій реєстраційний рахунок (п. 3.6 Договору 1)

Згідно з п. 3.7 Договору 1, факт несплати Покупцем поставленого Продавцем Товару у разі затримки бюджетного фінансування не є підставою для накладання Продавцем штрафних санкцій та пені на Покупця, а також відмови Продавця від поставки Товару Покупцю.

Відповідач у відзиві зазначає, оскільки фінансування з місцевого бюджету на забезпечення оплати закупівлі поточних товарів, робіт та послуг, у тому числі по Договору № 1, очікувалося у 2019 році, проте протягом всього 2019 року та 2020 року таке фінансування відповідачу не було виділене, останній був змушений здійснити оплату по Договору № 1 за рахунок коштів, отриманих від провадження господарської діяльності, і заборгованість була погашена платіжними дорученнями: № 1286 від 09.01.2020 у розмірі 50000,00 грн, № 1061 від 09.01.2020 у розмірі 50000,00 грн, № 1108 від 27.01.2020 у розмірі 56640,00 грн та № 1476 від 19.02.2020 у розмірі 30000,00 грн, а відтак відповідач вважає, що підстав для стягнення з останнього штрафних санкцій за Договором № 1 відсутнє.

Щодо стягнення штрафних санкцій за договором про надання послуг №15/НП/19 від 07.03.2019 (далі Договір №2) відповідач зазначив наступне.

Позивач не врахував, що відповідно до пункту 7.1. Договору № 2 Сторони не несуть відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за Договором, у випадку якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили. Обставини непереборної сили - це обставини, що виникли в наслідок дії непереборної сили, дія якої не могла бути передбаченою Сторонами, наприклад: аварії в системі електропостачання, пожежа, повінь, пилова буря, землетрус, дії і відмови яких-небудь властей, блокади, страйки, саботаж, безладдя, заколоти за умови, що ці обставини впливають на виконання Договірних зобов`язань.

Зокрема відповідач зазначає, що Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» (із наступними змінами); від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (із наступними змінами); від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоУ-2» (із наступними змінами); від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами), Уряд України установив карантин на всій території України з 12.03.2020 до 31.10.2021.

Пунктом 7 розділу І Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» у частину другу статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» внесено доповнення за яким карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України визнається форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а відтак відповідач зазначає що останній не міг виконати зобов`язання за Договором №2 через форс - мажорні обставини.

Окрім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просив застосувати строки позовної давності щодо пені.

20.09.2021 разом з відзивом на позовну заяву, відповідачем було направлено заяву про застосування строку позовної давності, щодо договору № 1 та договору № 2 в частині нарахування пені.

01.10.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідно до якої останній зазначив, що відповідач не повідомляв позивача про відсутність бюджетних коштів за договором № 1.

Стосовно договору № 2 позивач зазначив, що у відповідності до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», форс-мажорні обставини в Україні засвідчуються Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами шляхом видачі сертифіката. Відповідачем, для підтвердження форс-мажорних обставин, не додано до відзиву на позовну заяву такий доказ як сертифікат щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Копія листа №060/19/249-101-18 від 03.04.2020р. «Про настання форс-мажорних обставин», яка долучена до відзиву на позовну заяву не є достатнім доказом для підтвердження форс-мажорних обставин. Окрім того позивач стверджує, що на його адресу ані цей лист ані будь який інший лист про настання форс-мажорних обставин від відповідача не надходив.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень створені сторонам усі належні умови для надання доказів.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

05.03.2019 між Театрально-видовищним закладом культури «Київський національний академічний театр оперети» (далі - Покупець) та Фізичною особою-підприємцем Ковальчук Олександром Юріївни (далі - Продавець) укладено договір купівлі-продажу № 18/КП/19 (далі - Договір № 1).

Відповідно до п. 1.1. Договору 1 Продавець, що є переможцем закупівлі, зобов`язується в термін до « 10» березня 2019 року поставити Покупцеві товар (код ДК 021:2015: 44315200-3) витратні матеріали (далі -Товар), в асортименті, кількості та за цінами, які визначаються в специфікації №1, що додається до цього договору та і є його невід`ємною частиною (Додаток № 1), а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та оплатити його.

Пунктом 2.1 Договору № 1 передбачено, що ціна Договору становить 186 640,00 грн (сто вісімдесят шість тисяч шістсот сорок грн. 00 копійок) без ПДВ.

У відповідності до п. 3.1 Договору № 1, оплата за поставлений Товар здійснюється тільки за наявності бюджетного фінансування та в межах відповідних бюджетних асигнувань на 2019 рік.

Пунктом 3.2. Договору №1 сторони погодили, що оплата за поставлений Товар Покупцем здійснюється після отримання Товару Покупцем та надання Продавцем Покупцю рахунку на оплату Товару й видаткової накладної на Товар протягом 15 банківських днів з моменту отримання Товару Покупцем та підписання Сторонами видаткової накладної на Товар.

Розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі п. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України за фактом здійснення купівлі-продажу товару (п. 3.4 Договору № 1).

Пунктом 3.5 Договору № 1 встановлено, що Фінансування купівлі-продажу товару здійснюється в межах фактичних надходжень відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України (розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету).

У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений Товар здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання Покупцем бюджетного фінансування купівлі-продажу Товару на свій реєстраційний рахунок (п. 3.6 Договору 1)

Згідно з п. 3.7 Договору 1, факт несплати Покупцем поставленого Продавцем Товару у разі затримки бюджетного фінансування не є підставою для накладання Продавцем штрафних санкцій та пені на Покупця, а також відмови Продавця від поставки Товару Покупцю.

У випадку порушення своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п. 8.1 Договору №1).

Пунктом 8. 4 Договору №1 передбачено, що у випадку здійснення несвоєчасної оплати Товару з вини Покупця останній сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на час прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

Так на підставі видаткової накладної №1 від 08.03.2019, позивачем було поставлено товар у відповідності до специфікації №1, що не оспорюється відповідачем. Вищевказана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплена їх підписами та печатками.

07.03.2019 між Театрально-видовищним закладом культури «Київський національний академічний театр оперети» (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Ковальчук Олександром Юріївни (далі - Виконавець) укладено договір про виконання робіт/надання послуг № 15/НП/19 (далі - Договір № 2).

Відповідно до п.1.1. Договору № 2, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання в термін до 15 березня 2019 року виконати роботи/надати послуги з виготовлення підйомної конструкції (сценічних ліфтів) (код ДК021:2015:51510000-0) (далі - роботи/послуги) відповідно до кошторису (додаток № 01 до цього Договору, що є невід`ємною частиною Договору, та передати у власність Замовнику, а Замовник зобов`язаний прийняти та сплатити зазначені роботи/послуги.

Загальна вартість робіт/послуг за цим Договором складає 186 900,00 грн. (сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот грн.00 копійок) без ПДВ. (п. 2.1 Договору №2).

Пунктом 2.2 Договору №2 встановлено, що оплата за поставлений Товар Покупцем здійснюється після отримання Товару Покупцем та надання Продавцем Покупцю рахунку на оплату Товару й видаткової накладної на Товар протягом 05 банківських днів з моменту отримання Товару Покупцем та підписання Сторонами видаткової накладної на Товар.

Відповідно до п. 5.4 - 5.5 Договору № 2 у випадку несвоєчасної оплати вартості робіт/ послуг з вини Замовника останній сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на час прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

У випадку несвоєчасного виконання робіт/послуг з вини Виконавця останній сплачує Замовнику пеню у розмірі 1% за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

У відповідності до п. 7.1.-7.2 Договору № 2, сторони не несуть відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за Договором, у випадку якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили. Обставини непереборної сили - це обставини, що виникли в наслідок дії непереборної сили, дія якої не могла бути передбаченою Сторонами, наприклад: аварії в системі електропостачання, пожежа, повінь, пилова буря, землетрус, дії і відмови яких-небудь властей, блокади, страйки, саботаж, безладдя, заколоти за умови, що ці обставини впливають на виконання Договірних зобов`язань.

При виникненні обставин непереборної сили будь - яка із сторін зобов`язана негайно повідомити іншу сторону про наявність таких обставин, перешкоджаючих виконанню умов Договору.

Так на виконання умов договору № 15/НП/19 між сторонами були підписані акти про надання послуг від 12.03.2019 по договору № 15/НП/19 від 07.03.2019, які скріплені підписами та печатками сторін без зауважень.

Окрім того відповідач не заперечує стосовно наданих послуг/виконаних робіт позивачем та не спростовує їх вартість.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Стосовно договору купівлі продажу №18/КП/19 ВІД 05.03.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір № 101 від 28.01.2021, який за умовами та своєю правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Параграфа 1 та 3 Глави 54 ЦК України.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1.1. Договору 1 Продавець, що є переможцем закупівлі, зобов`язується в термін до « 10» березня 2019 року поставити Покупцеві товар (код ДК 021:2015: 44315200-3) витратні матеріали, в асортименті, кількості та за цінами, які визначаються в специфікації №1, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та оплатити його.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до п. 3.1 Договору № 1, оплата за поставлений Товар здійснюється тільки за наявності бюджетного фінансування та в межах відповідних бюджетних асигнувань на 2019 рік.

Пунктом 3.2. Договору №1 сторони погодили, що оплата за поставлений Товар Покупцем здійснюється після отримання Товару Покупцем та надання Продавцем Покупцю рахунку на оплату Товару й видаткової накладної на Товар протягом 15 банківських днів з моменту отримання Товару Покупцем та підписання Сторонами видаткової накладної на Товар.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи 08.03.2019 року за видатковою накладною № 1, позивачем було поставлено товар у відповідності до специфікації №1, однак оплата за поставлений товар була здійснена несвоєчасно, що стало підставою для нарахування позивачем пені у розмірі 32741,26 грн., 3% річних у розмірі 4571,33 грн та інфляційних втрат у розмірі 3269,52 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що фінансування з місцевого бюджету на забезпечення оплати закупівлі поточних товарів, робіт та послуг, у тому числі по Договору № 1, очікувалося у 2019 році, проте протягом всього 2019 року та 2020 року таке фінансування відповідачу не було виділене, останній був змушений здійснити оплату по Договору № 1 за рахунок коштів, отриманих від провадження господарської діяльності, і заборгованість була погашена платіжними дорученнями: № 1286 від 09.01.2020 у розмірі 50000,00 грн, № 1061 від 09.01.2020 у розмірі 50000,00 грн, № 1108 від 27.01.2020 у розмірі 56640,00 грн та № 1476 від 19.02.2020 у розмірі 30000,00 грн, а відтак відповідач вважає, що підстав для стягнення з останнього штрафних санкцій за Договором № 1 відсутнє.

Однак, в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані докази на підтвердження відсутності відповідного фінансування з місцевого бюджету на забезпечення оплати закупівлі поточних товарів, робіт та послуг, оплати яких вимагає позивач, не доведено й ненадходження коштів на рахунки відповідача для оплати цих послуг.

Крім того, частиною 2 статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00), держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018р. у справі №920/724/17, від 05.06.2018р. у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За наведених обставин суд погоджується з позицією позивача щодо порушення строків оплати основної заборгованості та нарахування відповідачеві 3% річних, інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат: 09.01.2020 у сумі 100 000,00 грн, 27.01.2020 у сумі 56640,00 грн та 19.02.2020 у сумі 30000,00 грн, суд дійшов висновку, що вони містять помилки, оскільки позивачем при розрахунках були враховані дні фактичних сплат суми заборгованості, що суперечить положенням Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок, яким встановлено, що 3% річних становить 4546,47 грн та інфляційні втрати складають 3156,11 грн.

Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги за Договором №18/КП/19 від 05.03.2019 в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4546,47 грн та інфляційні втрати, які складають 3156,11 грн., в задоволенні іншої частини вимог в цій частині слід відмовити.

Стосовно нарахованої пені у розмірі 32 471,26 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено п. 8. 4 Договору №1 у випадку здійснення несвоєчасної оплати Товару з вини Покупця останній сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на час прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо нарахування пені за прострочення оплати товару за договором №18/КП/19 від 05.03.2019, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Так, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Частиною другою статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями частини 5 статті 261 цього кодексу визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перебіг позовної давності зі стягнення пені починається зі спливом строку виконання основного зобов`язання.

З вищевикладених відомостей вбачається, що позивачу було відомо про порушення строків оплати за поставлений товар починаючи з 30.03.2019.

В той же час, з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач звернувся до суду 11.08.2021 року (позовну заяву направлено засобами поштового зв`язку).

З огляду на вищевикладене, в межах заявлених позовних вимог про стягнення пені за договором №18/КП/19 від 05.03.2019, суд застосовує строки позовної давності та доходить висновку про їх необґрунтованість.

Стосовно договору про виконання робіт/послуг №15/НП/19 від 07.03.2019, суд зазначає наступне.

Частина перша ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом договірні відносини сторін виникли на підставі Договору про виконання робіт/послуг №15/НП/19 від 07.03.2019.

Позивач та відповідач стверджують, що до правовідносини, які виникли за договором про виконання робіт/послуг №15/НП/19 від 07.03.2019 застосовуються положення ст. 901 ЦК України.

Так, частиною першою ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, у розумінні ст. 901 ЦК України, у замовника виникають право замовити послугу та обов`язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов`язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 911/2756/18.

Договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Пунктом 1.1. Договору №15/НП/19 від 07.03.2019 передбачено, що, Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання в термін до 15 березня 2019 року виконати роботи/надати послуги з виготовлення підйомної конструкції (сценічних ліфтів) (код ДК021:2015:51510000-0) відповідно до кошторису та передати у власність Замовнику, а Замовник зобов`язаний прийняти та сплатити зазначені роботи/послуги.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з позицією позивача та відповідача, що до вищевказаних правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 901 та зокрема главу 63 Цивільного кодексу України, оскільки вищевказані правовідносини регулюються главою 61 Цивільного кодексу України - підряд, оскільки позивач за Договором №15/НП/19 від 07.03.2019 повинен був виготовити підйомну конструкцію (сценічний ліфт) та передати його власність відповідачеві, а останній зобов`язаний був прийняти та сплатити зазначені роботи.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір №15/НП/19 від 07.03.2019 про виконання робіт/надання послуг, зі змісту якого вбачається, що він за своє правовою природою є договором підряду.

Відповідно до частини першої ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частинами першою та третьою ст. 843 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до частини першої ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Так на підставі актів про надання послуг від 12.03.2019 по договору № 15/НП/19 від 07.03.2019, які підписані представниками позивача та відповідача та скріплені підписами та печатками сторін без зауважень, відповідач прийняв роботи на суму 186 900,00 грн, в той же час відповідачем не було своєчасно здійснено оплату за вказані роботи, оскільки на думку відповідача мало місце форс-мажорним обставинам у вигляді респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до пункту 7.1. Договору № 2 Сторони не несуть відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за Договором, у випадку якщо таке невиконання стало наслідком дії обставин непереборної сили. Обставини непереборної сили - це обставини, що виникли в наслідок дії непереборної сили, дія якої не могла бути передбаченою Сторонами, наприклад: аварії в системі електропостачання, пожежа, повінь, пилова буря, землетрус, дії і відмови яких-небудь властей, блокади, страйки, саботаж, безладдя, заколоти за умови, що ці обставини впливають на виконання Договірних зобов`язань.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» (із наступними змінами); від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (із наступними змінами); від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоУ-2» (із наступними змінами); від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами), Уряд України установив карантин на всій території України з 12.03.2020 до 31.10.2021.

Пунктом 7 розділу І Закону України від 17.03.2020 № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» у частину другу статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» внесено доповнення за яким карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України визнається форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а відтак відповідач зазначає що останній не міг виконати зобов`язання за Договором №2 через форс - мажорні обставини у зв`язку з чим погоджується з нарахуванням позивачем 3% річних у сумі 5496,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 2792,96 грн.

Зокрема в обгрунтування застосування форс-мажорних обставин у вигляді респіраторної хвороби COVID-19, відповідачем долучено лист про настання форс-мажорних обставин від 03.04.2020 №060/19/249-101-18.

Як стверджує відповідач у відповідності до п. 7.2 Договору № 2, а саме при виникненні обставин непереборної сили будь - яка із сторін зобов`язана негайно повідомити іншу сторону про наявність таких обставин, перешкоджаючих виконанню умов Договору, відповідачем було направлено вищевказаний лист.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, доказів його направлення на адресу позивача, Театральним-видовищним закладом культури «Київський національний академічний театр оперети» суду не надано.

При цьому, згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, який впливав би на виконання договору №15/НП/19 про виконання робіт/надання послуг від 07.03.2019, а також відсутні докази повідомлення Театральним-видовищним закладом культури «Київський національний академічний театр оперети» позивача.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт неможливості своєчасно оплатити роботи в повному обсязі в спірний період.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За наведених обставин, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення строків оплати основної заборгованості та нарахування відповідачеві 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат: 23.02.2021 у сумі 50000,00 грн. та 04.08.2021 у сумі 136900,00, суд дійшов висновку, що вони містять помилки, оскільки позивачем при розрахунках були враховані дні фактичних сплат суми заборгованості, що суперечить положенням Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у зв`язку з чим, судом здійснено власний розрахунок, яким встановлено, що 3% річних становить 12630,29 грн та інфляційні втрати складають 22625,77 грн.

Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги за Договором №15/НП/19 від 07.03.2019 в частині стягнення з відповідача 3% річних, що становлять 12630,29 грн та інфляційні втрати складають 22625,77 грн., в задоволенні іншої частини вимог в цій частині слід відмовити.

Стосовно нарахованої пені у розмірі 32940,48 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено п. 8. 4 Договору №1 у випадку здійснення несвоєчасної оплати Товару з вини Покупця останній сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме на час прострочення платежу, за кожен день прострочення платежу.

Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо нарахування пені за прострочення оплати товару за договором 15/НП/19 від 07.03.2019, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, про який заявлено відповідачем.

Так, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Частиною другою статті 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями частини 5 статті 261 цього кодексу визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перебіг позовної давності зі стягнення пені починається зі спливом строку виконання основного зобов`язання.

З вищевикладених відомостей вбачається, що позивачу було відомо про порушення строків оплати за виконані роботи починаючи з 20.03.2019.

В той же час, з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій позивач звернувся до суду 11.08.2021 року (направлено засобами поштового зв`язку).

З огляду на вищевикладене, в межах даних заявлених позовних вимог про стягнення пені за договором №15/НП/19 від 07.03.2019, суд застосовує строки позовної давності та доходить висновку про їх необґрунтованість.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ковальчук Олександри Юріївни в частині нарахування пені за договорами №15/НП/19 від 07.03.2019 та №18/КП/19 від 05.03.2019 не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ковальчук Олександри Юріївни до Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» про стягнення 109 050,94 грн, підлягають задоволенню частково у розмір 42958,64 грн, з яких: 17176,76 грн - 3% річних та 25781,88 грн - інфляційні втрати.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог та закриття провадження у справі щодо частини заявлених позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Театрально-видовищного закладу культури «Київський національний академічний театр оперети» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 53/3, ідентифікаційний код 02224593) на користь Фізичної особи-підприємця Ковальчук Олександри Юріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 42 958 (сорок дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн. 64 коп., з яких: 3% річних у розмірі 17 176 (сімнадцять тисяч сто сімдесят шість) грн. 76 коп. та інфляційні втрати у розмірі 25 781 (двадцять п`ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 88 коп. та судовий збір у розмірі 894 (вісімсот дев`яносто чотири) грн. 23 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2021

Суддя Владислав ДЕМИДОВ