Постанова № 10069516, 03.06.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2010 р.Справа № 16/207-09-5702

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В. В.           

суддів: Бєляновського В. В., Мирошниченко М. А.

при секретарі судового засідання: Риковій О.М.

за участю представників сторін:

від ТОВ „Юридична фірма „Лекс Плюс”: Лотоцька О.В. –за дорученням

від ДП „Південь”: Марочкін В.О. –за дорученням

від Держкомпідприємництва: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс”, Донецька область, м. Єнакієве

на рішення господарського суду Одеської області

від 10 лютого 2010 року                    

у справі № 16/207-09-5702                                                            

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс”, Донецька область, м. Єнакієве

до Державного підприємства „Південь”, Одеська область, Овідіопольський район, с. Авангард

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, м. Київ

про стягнення 100000 грн.

та за зустрічним позовом Державного підприємства „Південь”, Одеська область, Овідіопольський район, с. Авангард

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс”, Донецька область, м. Єнакієве

про зобов’язання повернути помилково перераховані грошові кошти у сумі 100000 грн.

ВСТАНОВИЛА:

          11.11.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс” (далі Фірма) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства „Південь” (далі Підприємство) про стягнення грошових коштів в сумі 100000 грн.

          Позов мотивований тим, що 01.01.2009 р. між сторонами у справі був укладений договір без номеру про надання юридичних послуг, відповідно до п. 3.2 якого приймання-передача наданих послуг оформлюється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами по факту надання цих послуг. Сторонами підписані акти приймання-передачі наданих Фірмою юридичних послуг від 31.01.2009 р. на суму 50 000 грн., від 28.02.2009 р. на суму 50000 грн., від 31.03.2009 р. на суму 50000 грн. та від 30.06.2009 р. на суму 200000 грн.

          Пунктом 3.9 договору передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється на підставі рахунку, який оформлюється Фірмою та підлягає оплаті Підприємством протягом 10 робочих днів з дня виставлення рахунку.

          Рахунок Фірми № СФ-0000010 від 30.06.2009 р. на суму 200000, що виставлений Підприємству на підставі акту приймання-передачі наданих послуг від 30.06.2009 р. оплачений останнім частково в сумі 100000 грн., внаслідок чого Підприємство має перед Фірмою борг по оплаті наданих юридичних послуг за договором від 01.01.2009 р. в сумі 100000 грн., а тому повинно сплатити Фірмі не лише зазначену суму боргу, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 1000 грн. –на сплату держмита та 236 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі ст. ст. 509, 526, 530 ЦК України та ст. ст. 44, 49 ГПК України.

          Підприємство позовні вимоги Фірми не визнало та 25.11.2009 р. звернулось до суду із зустрічним позовом до останньої про повернення помилково перерахованих грошових коштів у сумі 100000 грн.

          Позов Підприємства мотивований тим, що акт прийому-передачі наданих послуг від 30.06.2009 р. з боку останнього підписаний не уповноваженою на це особою, оскільки на день підписання цього акту директор Підприємства Алєесєєнко О.М. знаходився на своєму робочому місці, у відрядження не відбував та нікого в. о. директора підприємства не призначав.

          Посилання Фірми на те, що Підприємство частково оплатило рахунок № СФ-0000010 від 30.06.2009 р. та перерахувало першому 100000 грн. є безпідставними, оскільки зазначені кошти були перераховані Підприємством за рахунком № СФ-0000005 від 28.02.2009 р., а не за рахунком № СФ-0000010 від 30.06.2009 р., так як згідно з виписки за особовим рахунком від 25.05.2009 р. Підприємство повністю розрахувалося з Фірмою за рахунком № СФ-0000005 від 28.02.2009 р. та сплатило на його користь 50000 грн., у зв’язку з чим Підприємство за останнім рахунком замість 50000 грн. фактично сплатило Фірмі 150000 грн., тобто на 100000 грн. більше, а тому остання повинна не лише повернути Підприємству 100000 грн. помилково перерахованих грошових коштів, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 1000 грн. –на сплату держмита та 236 грн. –на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Ухвалою суду першої інстанції від 30.11.2009 р. зустрічний позов Підприємства прийнятий до розгляду суду та об’єднаний в одне провадження з первісним позовом Фірми.

          Фірма зустрічні позовні вимоги Підприємства вважала необґрунтованими, надуманими, безпідставними та просила суд залишити їх без задоволення.

          Ухвалою місцевого суду від 20.01.2010 р. до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучений Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі Комітет).

          Комітет свої міркування щодо існуючого між сторонами у справі спору не надав, його представник жодного разу в судове засідання не з’явився.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 10.02.2010 р. (суддя Желєзна С.П.) у задоволенні позову Фірми –відмовлено, а зустрічні позовні вимоги Підприємства задоволені у повному обсязі.

          Рішення суду мотивоване тим, що акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2009 р. на суму 200000 грн., складеного до договору про надання юридичних послуг від 01.01.2009 р. не є належним, допустимим та достатнім доказом надання Фірмою Підприємству послуг на суму 200000 грн., а акт звірки взаємних розрахунків складений сторонами не може використовуватись як письмова форма визнання боргу, у зв’язку з чим у задоволенні позову слід відмовити, так як Фірмою не доведено з дотриманням вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України факт надання Підприємству в квітні-червні 2009 р. в межах договору від 01.01.2009 р. юридичних послуг на загальну суму у розмірі 200000 грн.

          Враховуючи недоведеність факту надання Фірмою послуг, вказаних в акті від 30.06.2009 р., а також той факт, що юридичні послуги, зазначені у акті від 28.02.2009 р. були оплачені Підприємством ще 25.05.2009 р., місцевий суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 100000 грн., перераховані Підприємством 30.07.2009 р., були отримані Фірмою без достатніх правових підстав, у зв’язку з чим зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі та з Фірми на користь Підприємства підлягає стягненню: 100000 грн. безпідставно одержаних грошових коштів, 1000 грн. –понесених витрат на сплату держмита та 236 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В апеляційній скарзі Фірма просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов Фірми задовольнити у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги Підприємства залишити без задоволення. В судовому засіданні представник Фірми доводи апеляційної скарги підтримав.

          У відзиві на апеляційну скаргу Підприємство просило рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми – без задоволення.

          В судовому засіданні представник Підприємства, що діяв на підставі довіреності останнього № 34 від 09.02.2009 р., що видана уповноваженою особою згідно наказу Комітету № 126 від 21.05.2010 р. апеляційну скаргу визнав у повному обсязі посилаючись на те, що Підприємство має борг перед Фірмою по оплаті наданих останньою юридичних послуг за договором від 01.01.2009 р. в сумі 100000 грн.

          Комітет був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але його представник в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, з будь-якими клопотаннями до суду не звертався, а тому не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

          Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обґрунтована та підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Як вбачається з матеріалів справи 01.01.2009 р. між Фірмою та Підприємством, зміна сфери управління яким відбулась відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 683-р від 17.06.2009 р. „Про передачу цілісного майнового комплексу державного підприємства „Південь” до сфери управління Держкомпідприємництва”, а назва –відповідно до наказу голови Комітету № 133 від 24.07.2009 р., був укладений договір без номеру про надання юридичних послуг.

          Згідно наказів голови Комітету № 145/1 та № 148 від 08.08.2009 р. п. Алєксєєнко О.М. був звільнений з посади директора Підприємства та на цю посаду був призначений п. Мізін Д.О., який виконував обов’язки директора Підприємства з 22.07.2009 р. на підставі наказу голови Комітету № 131 від 22.07.2009 р.

          Наказом голови Комітету № 131 від 22.07.2009 р. в. о. директора Підприємства призначений п. Мізін Д.О., а наказом № 135 від 27.07.2009 р. п. Алєксєєнко О.М. –відсторонений від виконання обов’язків директора цього Підприємства.

          Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.10.2009 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15.12.2009 р. накази Комітету № 131 від 22.07.2009 р. та № 135 від 27.07.2009 р. визнані незаконними та скасовані.

          З наданого до довіреності Підприємства № 34 від 09.02.2009 р. наказу Комітету № 126 від 21.05.2010 р. вбачається, що накази Комітету № 144 від 07.08.2009 р. та 145/1 від 08.08.2009 р. про розірвання контракту та звільнення –скасовані, дія контракту від 30.07.2008 року. з п. Алєксєєнко О.М. –поновлена та останній поновлений на посаді директора Підприємства з 22.05.2010 р. та з цієї дати він допущений до виконання обов’язків директора.

          Вищезазначені докази однозначно свідчать про те, що п. Алєксєєнко О.М. є повноважним директором Підприємства, а п. Марченко О.М. –його представником.

          Згідно п. 3.2 договору від 01.01.2009 р. приймання-передача наданих юридичних послуг оформлюється відповідним актом приймання-передачі, який підписується сторонами по факту надання цих послуг.

          Пунктом 3.9 договору передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється на підставі рахунку, який оформлюється Фірмою та підлягає оплаті Підприємством протягом 10 робочих днів з дня виставлення рахунку.

          Як свідчать матеріали справи сторонами були підписані та скріплені їх печатками акти виконаних робіт від 31.01.2009 р., від 28.02.2009 р. та від 31.03.2009 р. на суму 50000 грн. кожний, згідно яких Фірма на виконання умов договору від 01.01.2009 р. надала Підприємству юридичні послуги у зазначеному розмірі та які прийняті останнім без будь-яких зауважень щодо їх якості і кількості та які повністю оплачені Підприємством.

          Як правильно встановлено судом першої інстанції акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.2009 р. з боку Підприємства підписаний неуповноваженою на це особою, а саме: заступником директора Марочкіним В.О.

          За змістом ч. 3 ст. 206 ЦК України акт прийому-передачі виконаних робіт є правочином на виконання договору, оскільки спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

          Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

          З матеріалів справи вбачається, що Підприємством отриманий рахунок Фірми № СФ-0000010 від 30.06.2009 р. на суму 200000 грн. по оплаті наданих юридичних послуг за договором від 01.01.2009 р. за актом прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.2009 р.

          Платіжним дорученням № 153 від 30.07.2009 р. Підприємство перерахувало Фірмі –100000 грн. при цьому зазначивши призначення платежу: „юридичні послуги, згідно рахунку № 5 від 28.02.2009 р. в. ч. ПДВ 8333,33”.

          В судовому засіданні представник Підприємства пояснив, що платіжним дорученням № 153 від 30.07.2009 р. Підприємство перерахувало Фірмі –100000 грн. саме в рахунок часткової оплати рахунка останньої № СФ-0000010 від 30.06.2009 р. на суму 200000 грн. по оплаті наданих юридичних послуг за договором від 01.01.2009 р. за актом прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.2009 р. та визнало свій борг в сумі 100000 грн. в акті звірки взаємних розрахунків від 31.07.2009 р., з якого вбачається, що Підприємство визнало свою заборгованість перед Фірмою щодо оплати наданих юридичних послуг в сумі 100000 грн. При цьому, цей акт містить в собі посилання на акти виконаних робіт, банківські виписки про перерахування грошових коштів та рахунки Фірми. Саме в цьому акті звірки зазначено, що рахунок Фірми № СФ-0000010 від 30.06.2009 р. на суму 200000 грн. оплачений Підприємством в розмірі 100000 грн., а рахунок № СФ-0000005 від 28.02.2009 р. на суму 50000 грн. раніше вже оплачений в повному розмірі.

          Вищезазначені письмові документи підписані з боку Підприємства уповноваженою на це особою, а саме його директором п. Алєксєєнко О.М., а тому є належними та допустимими доказами у справі, які однозначно свідчать про схвалення останнім акту прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.2009 р., що підписаний заступником директора Підприємства Марочкіним В.О., а також часткове перерахування Фірмі грошових коштів в сумі 100000 грн. саме за актом прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.2009 р. та визнання свого боргу перед Фірмою в сумі 100000 грн.

          При викладених обставинах колегія суддів вважає, що Підприємство не виконало свої зобов’язання за укладеним між сторонами у справі договором від 01.01.2009 р. щодо своєчасної та повної оплати наданих юридичних послуг, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 100000 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги Фірми підлягають задоволенню у повному обсязі, так як відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися своєчасно і належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, внаслідок чого протилежні висновки суду першої інстанції є помилковими та до уваги прийнятими бути не можуть з вищенаведених підстав, у зв’язку з чим зустрічні позовні вимоги Підприємства задоволені бути не можуть.

          Крім того, Підприємство в зустрічній позовні заяві взагалі не обґрунтувало та не зазначило на підставі яких норм матеріального права Фірма повинна повернути йому помилково перераховані грошові кошти, а також не визначило строк, в порядку ст. 530 ЦК України, протягом якого у Фірми виникнув обов’язок щодо повернення цих грошових коштів, внаслідок чого позовні вимоги Підприємства не можуть бути задоволені і з зазначених підстав, так як суд не має повноважень щодо самостійного визначення норм матеріального права за якими пред’явлений позов.

          Оскільки при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне це рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов Фірми задовольнити у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги Підприємства залишити без задоволення.

          На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України Підприємство зобов’язано відшкодувати Фірмі всі понесені судові витрати по справі, а саме: 1000 грн. – на сплату держмита за подання позову, 236 грн. – на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 500 грн. – на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

          1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс” – задовольнити частково.

          2. Рішення господарського суду Одеської області від 10.02.2010 року у справі № 16/207-09-5702 – скасувати та припинити стягнення за ним.

          3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс”– задовольнити у повному обсязі.

          4. Стягнути з Державного підприємства „Підень”(67806, Одеська область, смт. Авангард, вул. Базова, 21, п/р 2600630398 в ЗАТ "Банк - Петрокоммерц Україна", МФО 328771, код ЄДРПОУ 24971375) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс” (86400, Донецька область, м. Єнакієве, вул. Марата, 1, п/р 2600212001 в ДОД "Райфазенбанк Аваль", МФО 335076, код ЄДРПОУ 33620350): 100000 грн. –боргу, 1000 грн. –понесених витрат на сплату держмита за подання позову, 236 грн. –понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 500 грн. –понесених витрат на сплату держмита за подану апеляційну скаргу.

          5. У задоволені зустрічних позовних вимог Державного підприємства „Південь” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Лекс Плюс” про зобов’язання повернути помилково перераховані грошові кошти у сумі 100000 грн. – відмовити.

          Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В.Шевченко

Суддя В.В.Бєляновський

Суддя М.А.Мирошниченко