Рішення № 100675143, 27.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року

справа №380/9076/21

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.,

секретар судового засідання Демчина В.Ю.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сеніва О.П.,

розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 79005 м.Львів, пр-т. Т.Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031), в якому просить суд:

-визнати протиправним та нечинним наказ керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05.05.2021, з відповідними змінами, внесеними наказом № 949к від 06.05.2021 про звільнення ОСОБА_1 , з 06.05.2021 з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури;

-поновити ОСОБА_1 з 06.05.2021 на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури або на рівнозначній адміністративній посаді заступника начальника відділу Львівської обласної прокуратури;

-стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.05.2021 включно по день ухвалення судового рішення;

- допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі;

- допустити до негайного виконання рішення в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що наказом керівника Львівської обласної прокуратури №944к від 05.05.2021 з відповідними змінами, внесеними наказом №949к від 06.05.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Підставою прийняття наказу про звільнення стало рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №238 від 09.04.2020, яке позивач оскаржила в суді.

Також ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваним наказом про звільнення її з посади в органах прокуратури у зв`язку з тим, що не згідна з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі-Закон № 113-IX) та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 (далі також - Порядок №221).

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що розмір суми стягнення за час вимушеного прогулу має обчислюватися з урахуванням рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив у встановлений строк.

Відповідач заперечує позовні вимоги вважає, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади було видано правомірно, оскільки на день видачі такого наказу існувала фактична підстава звільнення, а саме рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №238 від 09.04.2021. Крім того, відповідач вважає, що позивач, даючи згоду на проходження атестації, погодилася на всі її умови та пов`язані з її результатами наслідки.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій повторно наголосила на протиправності оскаржуваного наказу з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач подав до суду пояснення від 25.10.2021, в яких наголошує, що неуспішне проходження прокурором атестації є підставою для звільнення прокурора. При цьому Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення. Відповідач також вказує, що подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду. Вважає, що позов задоволенню не підлягає, оскільки станом на день прийняття оскаржуваного наказу про звільнення було чинним рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Ухвалою суду від 11.10.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд встановив таке.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури №944к від 05.05.2021 з відповідними змінами, внесеними наказом №949к від 06.05.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».

Підставою прийняття наказу про звільнення стало рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №238 від 09.04.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» (далі-Рішення №238), згідно з яким ОСОБА_1 не допущено до наступних етапів атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію.

Зазначене рішення №238 від 09.04.2020 позивач оскаржила в суді.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року у справі №380/7480/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та визнано протиправним та скасовано рішення Львівської обласної прокуратури, яке оформлено листом від 05.10.2020 №07-155вих-20 про відмову у переведенні ОСОБА_1 із займаної посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області на посаду прокурора відділу чи призначення на адміністративну посаду у Львівській обласній прокуратурі; зобов`язано Львівську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді заступника начальника відділу представництва інтересів держави з питань державної та комунальної власності Прокуратури Львівської області вакантну посаду прокурора відділу у Львівській обласній прокуратурі; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр-т. Шевченка,17/19, ЄДРПОУ 02910031) судовий збір в розмірі 1121,10 грн (одна тисяча сто двадцять одна гривня 10 копійок). Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 виправлено описку в резолютивній частині вказаного рішення в абзаці третьому на сторінці 16 в наступній редакції: Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру призначити ОСОБА_1 на рівнозначну (рівноцінну) посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області вакантну посаду прокурора відділу у Львівській обласній прокуратурі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №380/7480/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 №238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодилася з Наказом керівника Львівської обласної прокуратури №944к від 05.05.2021 з відповідними змінами, внесеними наказом №949к від 06.05.2021, відтак про його оскарження, а відповідно і про поновлення на посаді звернулася з цим позовм до суду.

Здійснюючи оцінку обставин у цій справі та перевірку їх доказами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі – Закон № 113-IX ), який діє з 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.

Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.

У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Пунктом 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою.

Зі змісту зазначених норм можна зробити висновок, що «….підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, зокрема й неуспішне проходження атестації. При цьому закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.

Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №440/2682/20.

Як видно з позовної заяви, позивач вважає, що протиправність оскаржуваного наказу про звільнення ґрунтується на неправильному застосуванні відповідачем положень Закону № 113-IX і Порядку № 221.

Однак, станом на день звільнення позивача з посади, положення Закону №113-IX та Порядку № 221 були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися, відтак були відсутні підстави для їх незастосування.

Отже, відповідач, видаючи оскаржуваний наказ №944к від 05.05.2020 (зі змінами, внесеними наказом №949к від 06.05.2021) «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №238 від 09.04.2021 станом на день видачі такого наказу діяв правомірно.

Позивач у судовому засіданні зауважила, що Рішення №238 станом на день її звільнення було оскаржено і рішення суду щодо означеного позову не набрало законної сили. Однак, суд не погоджується з таким аргументом позивача з огляду на те, що дія Рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №238 від 09.04.2021 не була зупинена, відтак таке рішення було чинним станом на 06.05.2021.

Водночас, впродовж розгляду справи, суд встановив, що Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №380/7480/21 частково було задоволено позов ОСОБА_1 та визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 №238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Згідно з ч.1 ст. 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Принцип обов`язковості судових рішень також закріплений статтею 14 КАС України, якою передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Оскільки наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий із застосуванням підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і на підставі рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 №238 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, котре скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, яка набрала законної сили, то суд дійшов висновку, що такий наказ виданий безпідставно. Отже, оскаржуваний наказ про звільнення позивача з посади підлягає скасуванню, а позовна вимога в цій частині – завдоволенню.

Щодо решти позовних вимог, то суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

З огляду на те, що позивача було звільнено з роботи з посади посади заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 06.05.2021, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області, з 06.05.2021. З метою ефективного виконання рішення суду позивач повинна бути поновлена на рівнозначній посаді у Львівській обласній прокуратурі. Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд встановив, що середньомісячна заробітна плата позивача за березень-квітень 2021 складає 12040,38грн., середньоденна – 547,29грн. З урахуванням того, що час вимушеного прогулу позивача становив 120 робочих днів, відтак на її користь з Львівської обласної прокуратури підлягає стягненню середній заробіток на суму 65674,80грн.

Щодо вимоги позивача, що відповідач повинен виплатити на її користь за час вимушеного прогулу суму з урахуванням рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020, то така задоволенню не підлягає, оскільки станом на день розгляду справи відсутні докази того, отриманий позивачем дохід за два останні місяці перед звільненням був нарахований з урахуванням зазначеного рішення Коснтитуційного Суду України. Також позивачем не надано доказів того, що вона зверталася до суду з позовом про перерахунок її заробітної плати, нарахованої після 26.03.2020.

Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць (12040,38грн. )слід допустити до негайного виконання.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач безпідставно звільнив позивача із займаної нею посади, з огляду на що права позивача повинні бути поновлені шляхом поновлення її на роботі на посаді, з якої її було звільнено або на рівнозначній та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд також керується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий поверненню позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 79005 м.Львів, пр-т. Т.Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати наказ керівника Львівської обласної прокуратури № 944к від 05.05.2021 зі змінами, внесеними наказом № 949к від 06.05.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »

Поновити ОСОБА_1 з 06.05.2021 на посаді заступника начальника відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Львівської області та органів прокуратури або на рівнозначній посаді Львівської обласної прокуратури.

Стягнути з Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: 79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 65674 (шістдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 80 коп. з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць на суму 12040 (дванадцять тисяч сорок) грн. 38 коп. з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів, - допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.10.2021.

Суддя Лунь З.І.