Ухвала суду № 100674348, 29.10.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

29 жовтня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1424/21

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Плеханової З.Б. розглянувши клопотання ОСОБА_1 на виконання ухвали суду про усунення недоліків по справі за позовом ОСОБА_1 до Міноборони України та ГУ військової служби правопорядку Збройних Сил України ( в/чА0880) про стягнення грошових виплат та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України, яким просить:

1)Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непроведения нарахування та виплати індексації ОСОБА_1 .

2) Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо непроведения остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України.

3)Стягнути з Міністерства оборони України (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6,) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), грошові кошти в сумі 1 133 887.88 грн. (Один мільйон сто тридцять три тисячі вісімсот вісімдесят сім грн. 88 коп.) ,що складає :

- суму індексації грошових доходів населенню 33 212, 14 грн.;

- суму середнього заробітку за час затримки належних виплат - 628 012,50 гри.;

- суму компенсації з урахуванням індексу інфляції громадянам втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати 309 743, 16 гри.;

- суму штрафних санкцій в розмірі 3% річних 22 920, 08 грн.;

суму морального збитку 140 000 грн.

3) Стягнути з Міністерства оборони України, (юридична адреса: 03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6,) судові витрати на користь адвоката Коваленко Олександра Миколайовича (ІПП НОМЕР_2 ), який надаватиме позивачу по справі юридичний супровід і всі відповідні професійні послуги з розрахунку 1800 гривень (одна тисяча вісімсот гривень) за годину роботи та «гонорару успіху» 15 відсотків нарахованих на суму яку буде задоволено по даному позову

Ухвалою суду від 21жовтня 2021 року під час судового розгляду позовну заяву залишено без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, а також для сплати судового збору.

Судом під час судового розгляду було встановлено, що позивачем не сплачено судовий збір за вимоги, які не стосуються поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, які є підставами для звільнення сплати судового збору у відповідності до ЗУ "Про судовий збір", в тому числі і за вимогу щодо стягнення моральної шкоди, а тому позивачу слід сплатити судовий збір у відповідності до ч.3 ст.4 ЗУ "Про судовий збір", якою встановлено, що за подання до адміністративного суду: адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, оскільки компенсація за неотримане речове майно не входить до структури заробітної плати і не є заробітною платою, то звернення до суду з даними вимогами обмежується строками встановленими ст. 122 КАСУ.

Ухвалу суду позивач отримав 27 жовтня 2021 року і 28 жовтня 2021 року подав клопотання на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху.

У своєму клопотанні позивач зазначає, що речове майно, яке він не отримав та компенсація за нього входить до структури заробітної плати та посилається на Рішення КСУ №8-рп/2013.А оскільки йому вчасно не виплатити компенсацію за речове майно , то він має право на середній заробіток за весь час затримки виплати цієї компенсації, на індексацію цих грошовох коштів .В обгрунтування того, що це є спір з приводу невчасної виплати заробітної плати, посилається на різноманітні рішення Верховного Суду України , Верховного Суду. Ввважає , що строк звернення ним не пропущено , посилаючись на ст. 233 КЗпПУ.

Крім того , просить звільнити його від сплати судового збору, посилаючись на те, що він з 31.03.2020 року по 01.06.2021 року не отримує заробітну плату, на підтвердження чого зазначив, що додає докази. Одна такі не надано.

Вивчивши подане клопотання та матеріали адміністративної справи, суд дійшов до наступних висноків.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Ст.117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст.116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд зазначає, що в межах цих правовідносин спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, як вважає позивач, виникло у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном здійснюється виплата грошової компенсації (відповідно до п.7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178).

Тобто, компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги ст.116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

Аналізуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає, що предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу необхідно розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Водночас суд звертає увагу, що спірні правовідносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

Згідно з ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Ч.3 ст.122 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 цього Кодексу).

У такій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач зазначає, що грошові кошти за продовольчий пайок він отримав на підставі рішення суду постановленого 20 липня 2007 року у справі №2-2427-2007 - у лютому 2017 року, ( виконавчий лист був виданий 24 квітня 2009 року), а звернувся до Закарпатського окружного адмінсуду з даним позовом у квітні 2021 року.

Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.

Щодо клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову, яким від просить стягнути 1 133 887,88 грн., то суд зазначає наступне.

Стаття 8 ЗУ "Про судовий збір" встановлю випадки, коди можливе відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, а саме:

1. Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

2. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Позивач,зазначаючи, що він не отримує доходів, не працює, в судовому засіданні заявляв протилежне, коли пояснював своє перебування в місті Ужгороді, надаючи відповідну довідку за місцем проживанням, пояснюючи ,що він має роботу в місті Ужгороді.

Отже, подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач не надав жодних доказів на підтвердження неотримання доходів, важкого майнового стану.

Доводи позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, що строк звернення до суду з позовом ним не пропущений і є належні та допустимі докази про звільеня його від судового збору є помилковими та суперечать наведеним вище законодавчим положенням.

Крім того, суд також врахував судову практику Восьмого апеляційного адмінсуду у подібних справах, зокрема у справі № 260/1587/19.

Відповідно до ч.ч. 13-15 ст. 171 КАСУ суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.14. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 171,248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерство оборони України про зобов`язання вчинити дії, про стягнення грошових виплат та моральної шкоди – залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом пятнадцяти днів.

СуддяЗ.Б.Плеханова