Вирок № 100658224, 28.10.2021, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/1632/21

Номер провадження 1-кп/573/173/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючого судді: Свиргуненко Ю.М.,

з участю секретаря: Федорченко Г.В.,

прокурора: Макаренко А.І.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопіллі кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 29 липня 2021 року за №42021202540000096, по обвинуваченню

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Білопілля Сумського району Сумської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 , не одруженого, освіта неповна середня, непрацюючого, не інваліда, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з метою ведення особистого селянського господарства, діючи умисно, всупереч вимогам ст. ст. 112, 116 - 126 Земельного кодексу України, що регламентують набуття і реалізацію права на землю, не маючи рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність чи надання у користування земельної ділянки, в точно не встановлений день та час квітня 2021 року самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 1,0882 га особливо цінних земель з шифром агровиробничої групи ґрунтів 53д, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, з кадастровим номером 5920610300:01:001:0034, власником якої є держава в особі Ворожбянської МТГ та яка надана у користування АТ «Укрзалізниця», розташованої на території Ворожбянської міської ради, поблизу с. Бабаківка, Сумського району Сумської області, яку за допомогою найманої праці та сільськогосподарської техніки засіяв соєю.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, щиро розкаявся, дав покази, які відповідають фактичним обставинам, викладеним вище, зокрема, підтвердив, що у квітні 2021 року з метою ведення особистого селянського господарства самовільно зайняв частину земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що розташована на території Ворожбянської міської ради, поблизу с. Бабаківка та засіяв її соєю.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1 та інші учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, тому у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. Також судом учасникам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Вищезгаданий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу останнього, суд дійшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та описовій частині вироку, доведена повністю.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 197-1 КК України як самовільне зайняття земельної ділянки, яка відноситься до особливо цінних земель.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд відповідно до вимог ст. ст. 65 - 67 КК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його особливості та обставини вчинення, особу винного, поведінку до вчинення злочину та після його вчинення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, суд враховує ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_1 злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Особу обвинуваченого, який відповідно до положень ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимостей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не дружений, не працює, за місцем проживання характеризується посередньо (а. с. 28-36).

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_1 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих злочином збитків (а. с. 37).

Обставин, що згідно з ст. 67 КК України обтяжували б покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.

Таким чином, беручи до уваги що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, одночасно враховуючи зазначені вище обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, з урахуванням його особи, принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, спрямованих на виправлення, виховання та соціальну реабілітацію засудженого, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України на підставі ст. 69 КК України більш м`яке, ніж передбачено санкцією цієї частини статті у виді штрафу.

На думку суду, призначення цього покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України.

Приймаючи таке рішення, суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004).

Вимога додержання справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема, у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, які відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Цивільний позов потерпілою особою не заявлявся, оскільки завдані злочином збитки у розмірі 3 452 грн 86 коп. відшкодовані на стадії досудового розслідування. Процесуальні витрати по справі відсутні.

Під час досудового розслідування запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався. За результатами судового розгляду кримінального провадження підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу суд також не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України і призначити йому покарання за цим законом на підставі ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 205 (двісті п`ять) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 485 (три тисячі чотириста вісімдесят п`ять) гривень.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: