Рішення № 10065635, 04.06.2010, Довжанський міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Свердловський міський суд Луганської області)

Справа № 2-833

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2010 року

Свердловський міський суд Луганської області в складі головуючого судді Маркової Т.Г.,

При секретарі Дмитрієвій О.В.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Свердловська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства « Свердловський машинобудівельний завод» про стягнення середнього заробітку та невиплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначає, що з 1972 року по 04.08.2009 рік вона працювала у відповідача, після чого звільнилася на підставі ст. 38 КЗПП України за наказом № 482-к від 04.08.2000 року за власним бажанням.

В порушення вимог ст. ст. 116, 117 КЗПП України відповідач при звільненні не здійснив з нею остаточного розрахунку, що підтверджується листом Територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 21.12.2009 року.

Крім того, у період з січня 2007 року до 28.05.2007 року нарахування та виплата винагороди за вислугу років здійснювалось відповідно до Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років, яке було невідємною частиною колективного договору, укладеного на 2002-2007 роки між колективом та власником відповідача, яке передбачало щомісячну виплату винагороди за вислугу років працівникам, які мають безперервний стаж роботи понад 15 років в розмірі 10.8 % тарифної ставки ( посадового окладу), що відповідає Положенню про порядок виплати винагороди за вислугу років на підприємствах вугільної промисловості яке є додатком № 27 до Умов оплати праці Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (обєднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 року з наступними доповненнями та змінами).

Оскільки її стаж на 01.01.2007 року становив більше 37 років, розмір винагороди за вислугу років повинен становити 10.8%, але відповідач з січня по травень 2007 року її не нараховував і не виплачував, всупереч вимогам ст. 14 КЗПП України, ст. 14 Закону України « Про колективні договори і угоди», та п. 8 розділу 1 колективного договору, та не зважаючи на відсутність сумісного рішення адміністрації та профспілкового комітету з зазначеного питання.

Пунктом 18 розділу 5 колективного договору, укладеного між власником та трудовим колективом 29.05.2007 року, передбачалося, що адміністрація підприємства зобовязується здійснювати виплату винагороди за вислугу років відповідно до діючого Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років при стажі безперервної роботи понад 15 років в розмірі 10.8% тарифної ставки ( посадового окладу). Наказом № 75 від 30.07.2007 року на підставі рішення розширеного засідання профкому було внесено зміни до п. 3.1 зазначеного Положення, яким передбачалося виплату винагороди за вислугу років проводити щорічно, за підсумками роботи за рік. Наказом № 18 від 29.12.2007 року в звязку з скрутним фінансовим становищем, було призупинено дію розділу 5 колективного договору щодо виплати винагороди за вислугу років, на підставі засідання профкому від 25.12.2007 року без проведення зборів або конференції трудового колективу. Наказ не було доведено до неї, це погіршило її становище, тому таке рішення не є дійсним, відповідно до ст. 16 КЗПП України.

Оскільки наказ № 18 від 29.12.2007 року був прийнятий з суттєвими порушеннями чинного законодавства України, без проведення зборів або конференції трудового колективу, не був доведений до неї належним чином, вважає, що нею строк його оскарження пропущений з поважних причин. Вважає, що відповідач за період з 01.01.2007 року по 04.08.2009 року, тобто за 31 місяць зобовязаний сплатити їй винагороду за вислугу років в розмірі 10.8% тарифної ставки ( посадового окладу), який становив 2122 гр. Крім того, враховуючи те, що відповідач не провів з нею остаточного розрахунку на час звільнення, просить стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з моменту звільнення по день розгляду справи в суді, виходячи з окладу в розмірі 2122 гр.

Просить постановити рішення, яким поновити строк на оскарження наказу № 18 від 29.12.2007 року та скасувати його, стягнути з відповідача на її користь винагороду за вислугу років в розмірі 10.8 % посадового окладу з 01.01.2007 року по 04.08.2009 року, а також середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 10610 гр., поклавши на відповідача судові витрати за розгляд справи.

В судовому засіданні позивачка уточнила заявлені позовні вимоги, та просить стягнути середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 04.08.2009 року по день ухвалення рішення, виходячи з її посадового окладу в розмірі 2122 гр., маючи на увазі не виплату винагороди за вислугу років до теперішнього часу.

Представники відповідача позов не визнали, пояснили та надали письмові заперечення, згідно яких зазначають, що затримка остаточного розрахунку була повязана з ліквідацією ливарного виробництва та звільненням 37 працівників цього цеху за скороченням, що потребувало значних коштів. Крім того, в день звільнення 04.08.2009 року позивачка не працювала и ніяких вимог щодо конкретної дати повного розрахунку до адміністрації не предявляла. Наказ № 18 від 29.12.2007 року щодо зупинення виплати винагороди за вислугу років було виданий після попереднього узгодження на розширеному засіданні профспілкового комітету 25.12.2007 року. Про відсутність нарахувань зазначеної винагороди вона дізналась з корінців нарахування заробітної плати, які видавалися їй на руки щомісячно, а не з листа Територіальної інспекції по труду від 21.12.2009 року, тому пропустила строк на оскарження цього наказу і нарахування їй цієї виплати. З 2005 року було скасовано виплату винагороди за вислугу років працівникам заводу в звязку з збільшенням заробітної плати в середньому на 30%, що значно перевищувало розмір винагороди за вислугу років, тому її матеріальне положення не погіршилося. Зупинення виплати винагороди за вислугу років повязано зі скрутним фінансово-економічним положенням підприємства внаслідок відсутності замовлень на виготовлення та ремонт гірнично-шахтного обладнання, порушенням справи про банкрутство. Не зважаючи на те, що підприємство знаходилось у вимушеному простої, за позивачкою, як і за іншими працівниками зберігалося 2\3 частини тарифної ставки, причому заробітна плата сплачувалась своєчасно. Крім того, винагорода за вислугу років відповідно до Положення… повинна сплачуватись за фактично відпрацьований час, в той час, ливарний цех, в якому працювала позивачка, не працював і знаходився у вимушеному простої, а простої не є фактично відпрацьованим часом, за який нараховується винагорода. Тому в задоволенні позову просять відмовити.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах та 04.08.2009 року звільнилась за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗПП України ( а.с. ).

Позивачка просить зобовязати відповідача зробити перерахунок її заробітної плати з урахуванням винагороди за вислугу років за безперервний стаж роботи понад 15 років у розмірі 10.8% тарифної ставки ( посадового окладу), починаючи з 01.01.2007 року по день звільнення 04.08.2009 року, вважаючи її невиплату неправомірною.

В судовому засіданні встановлено, що у період з січня 2007 року по 28.05.2007 року нарахування та виплата винагороди за вислугу років, згідно з п. 11 розділу 5 Колективного договору, здійснювалась відповідно до Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років, яке було невідємною частиною колективного договору, укладеного на 2002-2007 роки та зареєстрованого 11.05.2002 року за № 27, п.п. 1.2, 1.3, 3.1 та 3.2 якого передбачали, що винагорода за вислугу років виплачується працівникам промислово-виробничого персоналу з віднесенням на собівартість продукції, а решті працівникам за рахунок і в межах власних коштів. Винагорода за вислугу років нараховується, виходячи з присвоєної тарифної ставки або посадового окладу працівника та виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час за календарний місяць і для працівників, які мають безперервний стаж роботи понад 15 років, її розмір становить 10.8% тарифної ставки ( посадового окладу).

Відповідно до ст. 14 КЗПП України та ст. 16 Закону України « Про колективні договори та угоди» від 01.07.1993 року ( з наступними змінами та доповненнями), зміни та доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситься тільки за взаємною згодою сторін в прядку, визначеному колективним договором, угодою. Пунктом 7 розділу 1 Колективного договору передбачено, що зміни та доповнення до колективного договору вносяться в обовязковому порядку за рішенням конференції трудового колективу або сумісним рішенням адміністрації та профспілкового комітету.

Як убачається з п.2.2 наказу № 68 від 28.04.2005 року по ВАТ «Свердловський машинобудівельний завод» виданого на підставі рішення Правління ( протокол № 1 від 20.04.2005 року) за узгодженням з профспілковим комітетом заводу ( протокол № 9 від 28.04.2005 року) « Про збільшення заробітної плати», була змінена структура заробітної плати, збільшена доля тарифу в заробітній платі трудящих заводу, при цьому було скасовано діюче положення про порядок виплати винагороди за вислугу років працівникам заводу.

29.05.2007 року на конференції трудового колективу було укладено колективний договір на 2007-2009 роки, який був зареєстрований 13.06.2007 року за № 28, до якого, як додаток, входило Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років робітникам ВАТ «Свердловський машинобудівельний завод». Пунктом 18 розділу 5 «Нормування та оплата праці» цього колективного договору адміністрація підприємства зобовязується здійснювати виплату винагороди за вислугу років відповідно до діючого Положення, пунктами 1.2, 1.3, 3.1 та 3.2 якого передбачалось, що винагорода за вислугу років виплачується всім робітникам заводу з віднесенням на валові витрати, та нараховується, виходячи з присвоєної тарифної ставки або посадового окладу робітника і виплачується щомісячно. Винагорода виплачується за фактично відпрацьований час в календарному місяці, в залежності від розміру стажу безперервної роботи, і для працівників, які мають безперервний стаж роботи понад 15 років, у розмірі 10.8% тарифної ставки ( посадового окладу).

Пункт 8 розділу 1 «Загальні положення» колективного договору передбачав, що зміни і доповнення до колективного договору вносяться в обовязковому порядку за сумісним рішенням адміністрації та профспілкового комітету.

Наказом № 75 від 30.07.2007 року на підставі розширеного засідання профкому 27.07.2007 року № 34, було внесено зміни до п. 3.1 Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років, а саме передбачалося виплачувати її щорічно, за підсумками роботи за рік . Зазначені рішення не суперечать вимогам п. 12 розділу 3 Положення про порядок виплати винагороди за вислугу років на підприємствах вугільної промисловості, яке є додатком до Умов оплати праці Галузевої угоди.

Наказом по підприємству № 17 від 29.12.2007 року, в звязку з тим, що результати роботи підприємства збиткові, було вирішено винагороду за вислугу років за 2007 рік не виплачувати.

Наказом від 29.12.2007 року № 18 у звязку зі скрутним фінансовим становищем було призупинено дію п. 18 розділу 5 колективного договору щодо виплати винагороди за вислугу років з 01.01.2008 року по 01.01.2010 року після узгодження цього питання з профкомом ВАТ « Свердловський машинобудівельний завод» від 25.12.2007 року ( протокол № 38).

Пленум Верховного Суду України в п. 8 Постанови № 13 від 24.12.1999 року ( з наступними змінами та доповненнями) « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» звертав увагу суддів на те, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що за період з січня до 04.08.2009 року, тобто до звільнення позивачки, винагорода за вислугу років не виплачувалась: з січня 2007 року по 28 травня 2007 рік - на підставі наказу № 68 від 28.04.2005 за узгодженням з профспілковим комітетом заводу ( протокол № 9 від 28.04.2005 року); з липня 2007 року - наказом № 75 від 30.07.2007 року було вирішено її виплачувати щорічно, за результатами роботи за рік , тому суд приходить до висновку що позивачці лише червні 2007 року , тобто до прийняття рішення 30.07.2007 року, безпідставно, без належного документального підтвердження, не була нарахована та виплачена винагорода за вислугу років, з урахуванням стажу роботи позивачки, в розмірі 10.8 % фактично нарахованого посадового окладу за червень 2007 рік, який становив 1497 гр., тому вислуга років становить 161 гр. 68 коп., які слід стягнути з відповідача на користь позивачки. При цьому суд критично оцінює ствердження представників відповідача щодо застосування строків давності до зазначеної виплати, оскільки винагорода за вислугу років , відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» входить до структури заробітної плати, на яку, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗПП України не розповсюджуються вимоги про строки позовної давності. В стягненні винагороди за вислугу років за решту часу в зазначеному вище періоді суд приходить до висновку, що слід відмовити. При цьому суд критично оцінює висновки територіальної державної інспекції праці у Луганській області, викладені в акті № 12-13-027\0074 від 14.12.2009 року щодо відсутності належного документального підтвердження обґрунтованості зупинення зазначених виплат з січня по 28 травня 2007 року, та з липня 2007 року по 2009 роки, оскільки, як викладено вище, рішення щодо зупинення цих виплат у зазначені періоди приймались адміністрацією за узгодженням профспілкового комітету, як це і передбачено колективним договором, та не суперечить вимогам ст. 14, 16 Закону України « Про колективні договори та угоди». Крім того, територіальна інспекція праці прийшла до висновку що наказ від 30.07.2007 року, виданий за узгодженням з розширеним засіданням профспілкового комітету, щодо виплати винагороди за вислугу років за результатами роботи за рік не суперечить вимогам колективного договору та законодавства. Як убачається з наказу № 17 від 29.12.2007 року спірна виплата не проводилася внаслідок збиткового результату роботи підприємства за рік, а також за 2008-2009 роки на підставі наказу № 18 від 29.12.2007 року, оскільки, як убачається з довідки про фактичну роботу позивачки за 2008-2009 року, в цей період позивачка більшою частиною не працювала, або знаходилась у вимушеному простої, з збереженням 2\3 частин заробітної плати, тобто знову-таки результати роботи підприємства за рік були збитковими, що не давало підстав та можливості відповідачу нарахувати та виплатити позивачці, та іншим працівникам винагороду за вислугу років. Зазначене також витікає з пояснень представників відповідача та відповідних наказів по підприємству: № 112 від 30.09.2008 року, № 127 від 4.11.2008 року, узгодженого з профспілковим комітетом, № 2 від 06.01.2009 року, № 17 від 26.02.2009 року, № 25 від 24.12.2009 року, № 35 від 27.04.2009 року, № 47 від 26.05.2009 року, № 48 від 26.05.2009 року, № 56 від 17.06.2009 року, графіками роботи в режимі неповного робочого часу за 01.08.2009 рок по ливарному цеху, довідки про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за відпрацьований час та час простоїв та ін. Позивачка, всупереч вимогам ст. 10, 60 ЦПК України, не спростувала зазначені докази, та не надала суду інших.

Крім того, наполягаючи на поновленні строку на оскарження наказу № 18 від 29.12.2007 року та скасуванні його, позивачка зазначає, що він порушує її права, про його існування їй не було відомо, він належним чином не був доведений до неї адміністрацією, та суперечить вимогам п. 9.5 Галузевої угоди, яка передбачає, що формі і системи оплати праці: норми праці, розцінки, тарифні сітки, сітки посадових окладів, розміри надбавок, доплат, премій, винагород та ін. заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною угодою та цією угодою, тому винагорода повинна виплачуватись згідно умов Галузевої угоди ( п.9.9), а умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, згідно ст. 16 КЗПП України є недійсними.

Відповідно до ст. 16 КЗПП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Стаття 14 Закону України « Про колективні договору та угоди» також передбачає, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до п.2.2 Галузевої угоди між Міністерством вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками (обєднаннями власників), що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001 р. (реєстраційний номер в Міністерстві праці та соціальної політики України №71 від 7.08.2001 р. ) з доповненнями та змінами, також передбачено, що кожна із Сторін, що уклали Угоду, не може, протягом терміну її дії, в односторонньому порядку призупинити виконання взятих на себе зобов'язань. Угода може бути анульована, продовжена, доповнена або змінена тільки за взаємної домовленості сторін, відповідні пропозиції можуть вноситись за ініціативою будь-якої з сторін.

Представники відповідача в судовому засіданні наполягали на тому, що наказ № 18 від 29.12.2007 року, як і рішення профспілкового комітету було доведено до працівників підприємства через дошку наказів.

Крім того, позивачка, займаючи керівну посаду начальника ливарного цеху, не могла не знати про існування такого рішення. Її обізнаність про таке рішення підтверджується також тим, що вона, не отримавши нарахувань за вислугу років в 2008, 2009 роках, не оскаржувала і не зясовувала причину цього в строки, передбачені ст. 233 КЗПП України, тому суд приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині поновлення строку на оскарження і скасування наказу № 18 від 29.12.2007 року слід відмовити за пропуском строку.

В судовому засіданні встановлено, і цього не заперечують сторони, що позивачка була звільнена за власним бажанням з 04.08.2009 року, а остаточний розрахунок з нею було проведено 1 вересня 2009 року в розмірі 5229 гр. 28 коп. через касу підприємства, що підтверджує відомість на виплату грошей № 207, в звязку з чим позивачка просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку остаточного розрахунку на підставі ст. 117 КЗПП України, вважаючи, що остаточний розрахунок з нею не проведено до теперішнього часу, маючи на увазі, виплату винагороди за вислугу років з 2007 року по 04.08.2009 року.

Представники відповідача, заперечуючи проти цього, стверджують що, оскільки позивачка не працювала в день звільнення, тобто 04.08.2009 року, то остаточний розрахунок, на підставі ст. 116 КЗПП України, повинен бути проведений не пізніше наступного дня після предявлення нею вимог про розрахунок, але таких вимог вона не предявляла до 1 вересня 2009 року.

Зазначені ствердження представників відповідача суд оцінює критично, оскільки, в судовому засіданні встановлено, що позивачка була звільнена 04.08.2009 року, але трудову книжку отримала 04.08.2009 року, що не заважало відповідачам провести з нею остаточний розрахунок в цей же день. Крім того, сторони не заперечували проти того, що заробітна плата під час її роботи на підприємстві перераховувалась на банківську картку, для чого не потрібна присутність працівника і ніщо не заважало відповідачеві провести перерахування остаточного розрахунку на банківську картку позивачки. Разом з тим, суд не погоджується з вимогами позивачки, яка вважає, що остаточний розрахунок з нею не проведений до цього часу, маючи на увазі виплату винагороди за вислугу років, оскільки така виплата їй не була нарахована під час звільнення, є оспорюванню сторонами, і лише даним рішенням суд визнає за нею право на її отримання за червень 2007 року в сумі 161 гр. 68 коп.

Відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗПП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення ним вимоги про розрахунок. В разі невиплати з вини власника звільненому працівникові сум у зазначені строки, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови № 13 від 24.12.1999 року( з наступними змінами та доповненнями) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначав, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку відповідача з позивачкою в розмірі 500 гр.

На підставі 116, 117 44, 14, 16, 231 КЗПП України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства « Свердловський машинобудівельний завод» про стягнення середнього заробітку та невиплаченої заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства « Свердловський машинобудівний завод» р\р 26008959676208 в ПУМБ м. Свердловська, МФО 304966, ЗКПО 00177945 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку в розмірі 500 гр. та винагороду за вислугу років за червень 2007 року в розмірі 161 гр. 68 коп., а всього 661 гр. 88 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства « Свердловський машинобудівний завод» р\р 26008959676208 в ПУМБ м. Свердловська, МФО 304966, ЗКПО 00177945 на користь держави судовий збір в розмірі 51 гр. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120 гр.

Мотивована частина рішення буде виготовлена 9 червня 2010 року.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано сторонами протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Луганської області подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Т.Г.Маркова.