Рішення № 100648506, 28.10.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4718/21

28 жовтня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., представника позивача - Дзюбак Н.М., представника відповідача - Юсипів Х.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0022195/1-2404-1918, №0022195/2-2404-1918, №0022194/3-2404-1918 від 06.04.2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 06.04.2021 №0022195/1-2404-1918, №0022195/2-2404-1918, №0022194/3-2404-1918.

Позовні вимоги обґрунтовані доводами про відсутність обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за оскарженими рішеннями контролюючого органу. Зазначено, що податкові повідомлення-рішення про нарахування податку за 2017-2019 роки є протиправними, оскільки, будівлі, що знаходяться у власності позивача, використовуються за призначенням при здійсненні підприємницької діяльності, а саме здійснює виготовлення та складування готової продукції з текстильних виробів, які відносяться згідно із Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 до будівель промисловості, а тому вказані об`єкти, в силу вимог пункту "є" підпункту 262.2.2 пункту 262.2 статті 266 Податкового кодексу України, не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 30.09.2021.

Представник відповідача подав до суду 30.08.2021 відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зокрема зазначає, що відповідно до інформації щодо позивача, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платежів», а саме: розділ «Реєстр об`єктів житлової нерухомості», відомо, що ОСОБА_1 , має у власності нежиле приміщення, площа якого - 150 кв.м. Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно - об`єкт, що є у власності ОСОБА_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до типу об`єкта: нежитлове приміщення, приміщення офісу №131, загальна площа складає 150 кв.м.

Представник відповідача вказав, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Застосування пільги, визначеної абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вказану правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 року у справі № 820/3556/17.

ГУ ДПС області вважає, що позивач не надав жодних переконливих аргументів та доказів того, що саме він, як власник нежитлових приміщень, використовує їх за цільовим призначенням для виробництва промислової продукції будь-якого типу. З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що Головне управління ДПС у Тернопільській області діяло на підставі та в межах повноважень, визначених Законом, у зв`язку з чим заявлені позивачем позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судових засідання оголошувалась перерва до 12.10.2021 та до 28.10.2021.

В судовому засіданні 28.10.2021 представник позивача просила позов задовольнити, а представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрований фізичною особою підприємцем, із обраними видами діяльності КВЕД 13.99 - виробництво інших текстильних виробів (основний), 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами, та ін., котрим використовуються об`єкти нерухомості щодо яких нараховані податкові зобов`язання за призначенням при здійсненні підприємницької діяльності.

Відповідно до інформації щодо позивача, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платежів», а саме: розділ «Реєстр об`єктів житлової нерухомості», відомо, що ОСОБА_1 , має у власності нежиле приміщення, площа якого - 150 кв.м.

Згідно інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно - об`єкт, що є у власності ОСОБА_1 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до типу об`єкта: нежитлове приміщення, приміщення офісу №131, загальна площа складає 150 кв.м.

Суд зазначає, що згідно наданим позивачем висновком наданим ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області", внаслідок проведеного технічного обстеження об`єкту нерухомого майна, а саме: за адресою: Тернопільська обл., м.Тернопіль, провулок Цегельний, 7, що належить позивачу встановлено, що у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 даний об`єкт нерухомого майна можна віднести до нежитлового приміщення, майстерня по ремонту одягу, код ДКБС 1251.4, назва відповідно до ДКБС Будівлі підприємств легкої промисловості.

Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПК України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки вирішують місцеві ради в межах повноважень.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 ПКУ).

Відповідно до статті 8 Закону України від 23.11.2019 №2629-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 4173 грн, ставка податку для даного об`єкту на 2019 рік становить 1 відсотки розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування, тому сума податку складає 41,73 грн. х 150 кв.м. = 6259,50 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України від 13.12.2018р. №2246-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 грн, ставка податку для даного об`єкту на 2018 рік становить 0,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування, тому сума податку складає 18,62грн. х 150 кв.м. = 2792,25 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України від 02.12.2017р. №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 грн, ставка податку для даного об`єкту на 2017 рік становить 0,5 відсотки розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр бази оподаткування, тому сума податку складає 16,00грн. х 150 кв.м. = 2400 грн.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Тернопільській області було винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0022195/3-2404-1918 від 06.04.2021 року, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік в розмірі 2400,00 грн (аркуш справи 10);

- №0022195/2-2404-1918 від 06.04.2021, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в розмірі 2792, 25 грн (аркуш справи 11);

- №0022195/1-2404-1918 від 06.04.2021, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік в розмірі 3129,75 грн (аркуш справи 12);

Позивач, не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями - рішеннями з підстав незастосування відповідачем пільг, передбачених пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінки спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - період за які проведено донарахування податку), платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Відповідно, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому, застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

З приводу цього, суд зазначає, що в силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи:

1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості";

1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості”; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості": 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 31.01.2018 у справі №9901/1438/17 822/2624/16.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Крім того, на підтвердження того, що нежитлове приміщення позивача належить до будівлі промисловості, позивачем наданий висновок ТОВ "Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області", яким встановлено, що у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 даний об`єкт нерухомого майна можна віднести до нежитлового приміщення, майстерня по ремонту одягу, код ДКБС 1251.4, назва відповідно до ДКБС Будівлі підприємств легкої промисловості.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що судова палата в справі №820/3556/17 (постанова Верховного Суду від 17.02.2020 року) вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначила, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосування норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як випливає із матеріалів справи, а саме, відповідно до наданих позивачем податкових декларацій та таблиць, відомостей про трудові відносини осіб та період проходження військової служби, він проводив виробництво текстильних виробів та фактична чисельність найманих працівників за 2017 рік становила - 9 осіб, за 2018 рік - 15 осіб, а за 2019 рік - 20 осіб.

Оскільки у справі є наявні докази, що свідчать, що позивач впродовж 2017, 2018 та 2019 років використовував будівлю, оподаткування якої стосується спір, за функціональним призначенням та в межах власної господарської діяльності, яка пов`язана з примисловим виробництвом - швейний цех, то суд вважає, що він набув право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі позивача, а тому і є наявні підстави для застосування пільг, передбачених підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податковий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов`язання діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, визначений законодавством України, а спірне рішення, якими позивачу визначено суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017-2019 роки, не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, вказані витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Тернопільській області.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області від 06.04.2021 №0022195/1-2404-1918, №0022195/2-2404-1918, №0022194/3-2404-1918 .

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору сплаченого за подання позову в сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Фізична особа- підприємець ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44143637);

Головуючий суддя Осташ А.В.