Постанова № 10064672, 02.06.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2010                                                                                           № 30/421

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Семенченко В.В. дов. б/н від 23.03.2010 року

від відповідача: Крисюк М.М. дов. б/н від 12.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Рекламно-виробничий центр "АРТВІП"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2010

у справі № 30/421 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Нестандартні рішення"

до                                                   ТОВ "Рекламно-виробничий центр "АРТВІП"

про                                                   стягнення 457669,10 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 457669, 10 грн., які складаються: 421000 грн. - сума отриманих відповідачем коштів; 36 669,10 грн. - сума штрафних санкцій за прострочення грошового зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач безпідставно користується грошовими коштами позивача, не виконавши при цьому своїх зобов'язань та не поставивши позивачу продукцію.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року у справі № 30/421 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” 421000 грн. 00 коп. - основного боргу, 36669 грн. 10 коп. - збитків від інфляції, 4576грн. 69 коп. - державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” в доход Державного бюджету України 00,05 грн. – недоплаченого державного мита.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не було виготовлено та поставлено продукцію позивачу, в зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” з листом-вимогою № 531 від 21.11.08 року, в якій посив повернути грошові кошти. Відповідачем вказана вимога залишена без задоволення. Крім цього, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 36 669,10 грн. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року у справі №30/421, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач зазначає, що в порушення умов договору позивач частково виконав свої зобов’язання щодо оплати робіт і перерахував на розрахунковий рахунок відповідача лише 421000 грн. частинами. Оскільки, відповідач не мав відповідного обладнання для виготовлення замовлення, тому 20.08.2008 року з ТОВ “Клевер” було укладено договір на виготовлення пішохідної огорожі з люмінесцентним освітленням, а також пішохідну огорожу зі світлодіодами на опорі. По мірі надходження коштів від позивача, відповідач перераховував ТОВ “Клевер” грошові кошти для придбання матеріалів для виготовлення вказаних конструкцій. Таким чином, відповідач виготовив продукцію у кількості 5 штук (світлодіодів), пропорційній сплаченій позивачем сумі грошових коштів у розмірі 421000грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.05.2010 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з необхідністю витребування у позивача - ТОВ “Нестандартні рішення” доказів направлення відповідачу листа вимоги №531 від 21.11.2008 року та листа вимоги №644 від 18.02.2009 року (поштові квитанції з описом вкладення); письмових доказів існування домовленості щодо сплати за товар частинами; письмових доказів існування у відповідача саме грошового зобов’язання, колегією суддів ухвалою від 12.05.2010 року розгляд справи було відкладено на 02.06.2010 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 23.03.2010 року у справі № 30/421 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. .

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 23.02.2010 року у справі №30/421.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” було досягнуто усну домовленість про виготовлення та поставку відповідачем продукції згідно з рахунком-фактурою № СФ-0000145 від 27.08.2008 року.

На підставі зазначеної усної домовленості та враховуючи відповідні норми законодавства України, відповідач надав позивачеві рахунок-фактуру від 27.08.08. № СФ-0000145 на загальну суму 1322698,38 грн.

На підставі вказаного рахунку відповідач повинен був виготовити конструкції у наступній кількості:

-          конструкція - пішоходна огорожа (лампова) - 179 штук загальною вартістю 672 959,45 грн.; -          конструкція - пішоходна огорожа (світлодіоди) - 90 штук загальною вартістю 429 289,20 грн.; Товариство з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” перерахувало на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” № 26007416901 в Філії ВАТ «”Морський транспортний банк” у м. Києві грошові кошти у сумі 421000,00 грн. такими частинами:

-           27.08.08. сплачено 180 000.00 грн.;

-           10.10.08. сплачено 200 000. 00 грн.:

- 14.10.08. сплачено 30 000,00 грн.;

- 19.11.08. сплачено 11 000,00 грн.

Отже, сторонами на підставі ст. ст. 202-205 Цивільного кодексу України було укладено усну угоду, згідно з якою у відповідача на підставі ст. 11, ст.ст. 509-626 Цивільного кодексу України виникло зобов’язання щодо виготовлення та поставки продукції позивачу.

Позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не було виготовлено та поставлено продукцію позивачу.

21.11.2008 року позивач направив відповідачу лист-вимогу №531, в якому позивач повідомив відповідача про існування у останнього заборгованості за непоставлену продукцію в сумі 421000,00 грн. та просив погасити заборгованість в строк до 30.11.2008 року.

Доказом направлення вимоги від 21.11.2008 року є витяг з журналу вихідної кореспонденції позивача.

Позивачем не було додано до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, як доказ направлення листа-вимоги №531 від 21.11.2008 року, оскільки, як пояснив представник позивача, вказаний лист-вимога цінним листом не направлявся.

Вперше позивач звернувся до суду з позовною заявою від 11.06.2009 року за вих. №786 про стягнення з відповідача сум неналежно отриманих коштів та штрафних санкцій у розмірі 457154,00грн. Разом з цією позовною заявою позивач також направив відповідачу лист-вимогу №531 від 21.11.2008 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 21.09.2009 року №05-5-30/30703 позовну заяву повернуто позивачу без розгляду.

Отримавши копію позовної заяви, відповідач не виконав свої зобов’язання щодо виготовлення та поставки продукції позивачу та гроші не повернув.

18.02.2009 року позивач направив відповідачу лист-вимогу №644, в якому позивач просив відповідача повернути сплачені позивачем грошові кошти в сумі 421000,00 грн., проте вказана вимога залишена без задоволення.

Відповідач станом на день розгляду апеляційної скарги апеляційною інстанцією не виконав зобов’язання щодо виготовлення та поставки продукції та гроші не повернув.

Оцінюючи докази наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину. якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин-повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1)          повернення виконаного за недійсним правочином;

2)          витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3)          повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги (наприклад, "боржник зобов'язаний повернути суму позики на вимогу кредитора"). В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час.

Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням.

Це правило є важливим, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків

Згідно вимог ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав попередню оплату товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в розмірі 421000,00 грн. є обґрунтованими, а тому вірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 36 669,10 грн. інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

Оскільки у відповідача відсутнє саме грошове зобов’язання (відповідач повинен був виготовити та поставити продукцію) перед позивачем, то стаття 625 ЦК України не може застосовуватись до даних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 36 669,10 грн. є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача підлягають стягненню на користь Позивача судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції в розмірі 4427,09 грн. (в тому числі державне мито у розмірі 4210,00грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 217,09 грн.) (пропорційно розміру задоволених вимог), а у зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 183,35 грн.(пропорційно розміру задоволених вимог).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2010 року у справі №30/421 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” (02166 м. Київ. вул. Братиславська. 9 А кв. 44; 02125. м. Київ, проспект Визволителів 1, р/р 26007416901 в Філії ВАТ “МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” у м. Києві, МФО 300829, код ЄДРПОУ 35182005),а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” (02002. м. Київ. вул. Панельна, 5. кв. 3; 01030 м. Київ. вул. Б. Хмельницького 31/27, офіс 7; м. Київ, вул. Панківська. 6 б, офіс 7; р/р 26004052603788 в РЦ КБ “Приватбанк” м. Києва, МФО 320649, код ЄДРПОУ 35083054) 421 000 (чотириста двадцять одна тисяча) грн. 00 коп. - основного боргу, 4210 (чотири тисячі двісті десять) грн. 00 коп. державного мита та 217 (двісті сімнадцять) грн. 09коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нестандартні рішення” (02002. м. Київ. вул. Панельна, 5. кв. 3; 01030 м. Київ. вул. Б. Хмельницького 31/27, офіс 7; м. Київ, вул. Панківська. 6 б, офіс 7; р/р 26004052603788 в РЦ КБ “Приватбанк” м. Києва, МФО 320649, код ЄДРПОУ 35083054), а у випадку відсутності коштів – з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Рекламно-виробничий центр “АРТВІП” (02166 м. Київ. вул. Братиславська. 9 А кв. 44; 02125. м. Київ, проспект Визволителів 1, р/р 26007416901 в Філії ВАТ “МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК” у м. Києві, МФО 300829, код ЄДРПОУ 35182005) за подачу апеляційної скарги суму державного мита в розмірі 183,35 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №30/421 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді