Постанова № 10064254, 27.05.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2010 № 34/514-18/456-22/121

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Андрієнка В.В.

суддів:

За участю представників:

від прокуратури: не зявився,

від позивача 1: не зявився,

від позивача 2: Пантюхова Л.Р., довіреність № 29-22/83 від 18.03.10р.,

від позивача 3: Стоцький О.Л., довіреність № 220/358/д від 11.05.10р.,

від відповідача: Парицька Н.О., довіреність № 1 від 27.04.10р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "РегіонІнвест"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.06.2007

у справі № 34/514-18/456-22/121 ( .....)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонінвест»

про визнання недійсними Договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22 вересня 2004 року та Додаткової угоди до Договору міни від 24 вересня 2004 року

за зустрічним позовом про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Регіонінвест” про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004р. та додаткової угоди до нього від 24.09.2004р., укладених між Міністерством оборони України та ТОВ „Регіонінвест”, а також про зобовязання сторін повернути все одержане на виконання зазначеного договору міни.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді, ТОВ „РегіонІнвест” звернулось з зустрічним позовом про визнання права власності на майнові комплекси.

Справа розглядаласть господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.06.2007р. у справі №34/514-18/456-22/121 первісний позов задоволений повністю, визнані недійсними договір міни нерухомого військового майна від 22.09.2004р. та додаткова угода до нього від 24.09.2004р., зобовязано повернути до Міністерства оборони України майнові комплекси загальною площею 3930,30 кв.м та 5907,20 кв.м, які розташовані в м. Києві по вул. Січневого Повстання, 38 та 40, стягнуто з Міноборони на користь ТОВ „РегіонІнвест” 421876, 00 грн. сплачених коштів за недійсною угодою та 19379700,00 грн. відшкодування вартості майна за недійсною угодою. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ТОВ „РегіонІнвест” подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати. Дана апеляційна скарга прийнята до провадження Київським апеляційним господарським судом.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне зясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

Зокрема відповідач за первісним позовом стверджує про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними.

Представники прокуратури та позивача просили суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з огляду на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Під час розгляду справи апеляційним господарським судом ТОВ „РегіонІнвест” було заявлено клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи з визначення ринкової вартості житлового будинку літера „А-10” загальною площею 16681,50 кв.м, який знаходиться в м. Харкові по вул. Свинаренка Петра, 20.

Дане клопотання судом було задоволене, ухвалою суду від 09.08.2007 р. призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експертів було поставлено наступне питання:

- яка станом на день проведення експертизи ринкова вартість житлового будинку літ. „А-10” загальною площею 16681,50 кв. м, який розташований в м. Харків по вул. Свинаренка Петра будинок № 20?

20.04.2009 р. судовим експертом було складено висновок судової будівельно-технічної експертизи, згідно із яким ринкова вартість житлового будинку літ. „А-10” загальною площею 16681,50 кв. м, який розташований в м. Харків по вул. Свинаренка Петра будинок № 20 станом на квітень 2009 р. без урахування ПДВ складає 81959 000,00 грн.

30.10.2009 р. матеріали справи були повернуті Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 р. провадження у справі було поновлено.

Під час розгляду справи Генеральною прокуратурою України та Міністерством оборони України до суду були подані клопотання про призначення у справи судової експертизи з метою визначення ринкової вартості майнових комплексів, розташованих у м. Києві по вул. Січневого повстання, 38 та 40, які є предметом договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004 та додаткової угоди від 24.09.2004 до цього договору, укладених між Міністерством оборони України та ГОВ “Регіонінвест”, а також ринкової вартості земельних ділянок, на яких розташоване вищезазначене майно.

Вказані клопотання апеляційним судом були задоволені, ухвалою від 01.12.2009 р. судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експертів були поставлені наступні питання:

1.Якою на час здійснення експертизи є ринкова вартість майнових комплексів загальною площею 3 930,30 кв. м. та 5 907,20 кв. м. у сукупності усіх об'єктів рухомого і нерухомого майна цих майнових комплексів, розташованих у м. Києві по вул. Січневого повстання, 38 та 40, які є предметом договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004 та додаткової угоди від 24.09.2004 до цього договору, укладених між Міністерством оборони України та ТОВ “Регіонінвест”.

2.Якою була ринкова вартість майнових комплексів загальною площею 3 930.30 кв. м. та 5 907,20 кв. м. у сукупності усіх об'єктів рухомого і нерухомого майна цих майнових комплексів, розташованих у м. Києві по вул. Січневого повстання. 38 та 40, які є предметом договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004 та додаткової угоди від 24.09.2004 до цього договору, укладених між Міністерством оборони України та ТОВ “Регіонінвест”, на момент укладення вищезазначеного договору та додаткової угоди до нього.

3.Якою була ринкова вартість майнових комплексів загальною площею 3 930.30 кв. м. та 5 907,20 кв. м. у сукупності усіх об'єктів рухомого і нерухомого майна цих майнових комплексів, розташованих у м. Києві по вул. Січневого повстання, 38 та 40, які с предметом договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.09.2004 та додаткової угоди від 24.09.2004 до цього договору, укладених між Міністерством оборони України та ГОВ “Регіонінвест”, станом на 11.06.2007 року (на момент винесення господарським судом м. Києва рішення про задоволення позову Генеральної прокуратури України).

Згідно із п. п. 3, 5 резолютивної частини ухвали від 01.12.2009 р. витрати про проведенню експертизи покладено на Міністерство оборони України з наступним розподілом згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Зобовязати Міністерство оборони України забезпечити оплату експертизи та її проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.

13.04.2010 р. експертною установою були повернуті до Київського апеляційного господарського суду матеріали справи. Згідно листа КНДІСЕ № 12179 від 27.02.2010 р. підставою повернення до суду матеріалів справи та залишення без виконання ухвали від 01.12.2009 р. став факт нездійснення Міністерством оборони України попередньої оплати експертизи.

У звязку із викладеним, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2010 р. провадження у справі було поновлено.

26.05.2010 р. представником Міністерства оборони України було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі з метою проведення будівельно-технічної судової експертизи. Також у даному клопотанні представлені запитання, які на думку позивача необхідно поставити на розяснення експертів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для його задоволення. При цьому суд виходить з того, що клопотання Міністерства оборони України про призначення у даній справі судової будівельно-технічної експертизи вже було задоволено судом в ухвалі від 01.12.2009 р. Крім того, як вказано вище, саме на Міністерство оборони України було покладено обовязок по забезпеченню оплати вказаної експертизи, призначеної за його клопотанням. Проте вказаного обовязку Міністерство з невідомих причин не виконало. Крім того, порушуючи перед судом питання про повторне призначення судової експертизи заявник не надав суду письмового підтвердження наміру здійснити попередню оплату експертного дослідження. Враховуючи вказані обставини, судова колегія дійшла до висновку про відсутність у позивача наміру здійснити оплату судової експертизи, що унеможливлює проведення останньої.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

22 вересня 2004 р. між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонінвест» укладено договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук 3. М. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3604.

24 вересня 2004 р. між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонінвест» укладено додаткову угоду до Договору міни, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Шевчук 3. М. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за № 3662.

Згідно із р. 1 договору міни Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонінвест» передає Міністерству оборони України житловий 197-квартирний будинок, загальною площею 16 681,50 кв.м, розташований у м.Харкові, вул.Свинаренка,20.

Згідно з положеннями Договору міни в редакції Додаткової угоди Міністерство оборони України в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Регіонінвест» наступне майно:

-майновий комплекс загально площею 3930,30 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 38, а саме: управління (літ. А) пл. - 495,40 кв.м., котельня (літ. Б), пл. - 52,00 кв.м., склад (літ. В) пл. - 144,00 кв.м., майстерня (літ. Г) пл. - 448,90 кв.м., ПТО та управління гаражів (літ. Д) пл. -1158,30 кв.м., склад РЕМ (літ. Е) пл. - 65,90 кв.м., склад (літ. Ж) пл. - 526,90 кв.м., управління та майстерні (літ. 3) пл. - 356,00 кв.м., заправочна (літ. И) пл. - 10,80 кв.м., склад ПММ (літ. К) пл. - 50,50 кв.м., ПТО (літ. Л) пл. - 112,10 кв.м., майстерня (літ. М) пл. - 187,70 кв.м., гараж (літ. Н) пл. - 260,90 кв.м., КПП (літ. О) пл. - 9,70 кв.м., ТП (літ. П) пл. - 51,20 кв.м. з усім приналежним рухомим майном, а саме: з/б огорожею, площею 532,40 кв.м., та дротяною огорожею, площею 414,00 кв.м.

-майновий комплекс загальною площею 5907,20 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 40, а саме: друкарня (літ. А) пл. - 5043,10 кв.м., дільниця підготовки паперу (літ. Б), пл. - 220,70 кв.м., склад паперу (літ. В) пл. -275,60 кв.м., ремонтно-механічна майстерня (літ. Г) пл. - 367,80 кв.м. із усім приналежним рухомим майном, а саме навісом, площею 99,70 кв.м., та навісом, площею 128,60 кв.м.

Умови договору міни і додаткової угоди до нього сторонами були виконані повністю.

Так, позивач передав відповідачу житло для військовослужбовців та членів їх сімей, а саме 197-квартирний житловий будинок за адресою: м. Харків, вул. Петра Свинаренка, 20, та доплатив різницю в розмірі 421 876,00 грн. (платіжне доручення № 66 від 29.09.2004 р.)

Про передачу майнових комплексів у м. Києві від відповідача до позивача свідчать акти від 23 вересня 2004 року та від 24 вересня 2004р.

Спір у даній справі виник у звязку із тим, що на думку прокуратури та позивачів Міністерство оборони України при укладанні спірних договорів перевищило власні повноваження щодо розпорядження військовим майном, а самі договори суперечать положенням частини 2 статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України». Відповідач проти цього заперечує.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. З Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Органами, що здійснюють управління військовим майном, згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом (частина перша статті 2 у редакції Закону України від 07.02.2002 р. N 3046-ПІ). В свою чергу Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Згідно з ч. З ст. 6 названого Закону порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919 «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил» відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг (далі - виконавці) з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

При цьому реалізація військового майна це господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Пунктом 14 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 р. №1919, передбачено, що відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міністерства оборони України, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов'язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки.

Наказом Міністра оборони України від 01.06.2004р. № 194 "Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що рішення Міноборони щодо відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей приймається шляхом видачі розпорядження Міністерства оборони України, яке підписує перший заступник Міністра оборони України.

На виконання зазначеного наказу Розпорядженнями Міністерства оборони України за підписом першого заступника Міністра оборони України "Про відчуження військового майна в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей" від 09.08.2004р. № 43 та № 44 визначено переліки військового майна, яке підлягає відчуженню шляхом обміну на житло. Військове майно, зазначене у названих переліках, було предметом міни за спірним договором та додаткової угоди до нього.

Скасовуючи судові рішення у справі № 34/514-18/456, Верховний Суд України у постанові від 04.07.2006 р. вказав, що суди помилково поклали в основу судових рішень п.14 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил щодо відчуження військового майна у результаті передачі його юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, яким всупереч нормам закону визначено, що рішення про відчуження такого військового майна приймає Міністерство оборони України. При цьому положення Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" до спірних правовідносин не застосували.

Враховуючи вказану обставину, а також те, що в силу ст. 111-21 ГПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання, судова колегія відзначає наступне.

В силу ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ч. 2, 3 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Вищим господарським судом України у інформаційному листі від 18.11.2003 N 01-8/1427 вказано, що з огляду на приписи статті 9 Конституції України , статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України. Відповідно до частини першої статті 1 Закону Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (п. п. 1, 2 інформаційного листа). Згідно статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини неодноразово приходив до висновку про порушення державами - учасницями Конвенції зазначеної норми у випадках, коли держава посилалась на недійсність угоди, укладеної між державним органом та приватною особою, з тих підстав, що державний орган діяв з перевищенням своєї компетенції. У рішенні «Федоренко проти України» де уряд оспорював угоду, укладену особою приватного права з державним органом з посиланням на перевищення останнім своєї компетенції, Європейський суд з прав людини наголошував на необхідності з'ясування питання про те, чи застосування доктрини ultra vires відповідало принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном.

Констатуючи порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини в обґрунтування позиції посилався на те, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання угоди і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави розраховувати на те, що орган державної влади діє в межах компетенції.

Колегія суддів відзначає, що укладення угод, що є аналогічними до тієї, яка оспорюється у даній справі, підтверджується зокрема змістом Постанови Вищого господарського суду України від 08.02.2006р. №2-1/2600-2005, прийнятої за результатами розгляду аналогічного спору та у порушенні провадження з перегляду якої відмовлено ухвалою судової палати у господарський справах Верховного Суду України.

Враховуючи, що як на підставу позову у даній справі прокурор та позивачі посилаються виключно на перевищення повноважень Міністерством оборони України при вчиненні оспорюваних правочинів, протиправних дій з боку відповідача при здійсненні спірних правовідносин судом не виявлено, застосуванню при вирішенні даного спору підлягають норми Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України».

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що в позові Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Регіонінвест” належить відмовити повністю.

Щодо вимог за зустрічним позовом Товариством з обмеженою відповідальністю „Регіонінвест" у якому останнє просило суд визнати за ним право власності на майновий комплекс загально площею 3930,30 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 38 та майновий комплекс загальною площею 5907,20 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Січневого повстання, 40 судова колегія відзначає наступне.

На даний час вказане майно належить на праві власності ТОВ «Атвуд-Інвест» , що підтверджується рішеннями Господарського суду м. Києва від 06.12.2006. у справах № 20/583 та № 20/600. З огляду на чинність вказаних судових рішень судова колегія дійшла висновку про відсутність предмету спору у цій частині, що є підставою для припинення провадження у справі в частині зустрічного позову згідно п. 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п. 1-1 ч.1 ст. 80, ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2007 р. у справі № 34/514-18/456-22/121 скасувати повністю та прийняти нове рішення.

2.В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

3.Припинити провадження у справі за зустрічним позовом.

Головуючий суддя

Судді

31.05.10 (відправлено)