Ухвала суду № 100631515, 26.10.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/11929/21

Провадження № 1-кс/638/1801/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

представника власника майна ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №1202122624000957від 14.07.2021року за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст.356 КК України, -

встановив:

До суду звернувся прокурор з клопотанням, в якому просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 158,7 кв.м., житловою площею 87,1 кв.м., яка належить на праві приватної власності ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» код ЄДРПОУ 40997279.

В обґрунтування клопотання зазначає, що в провадженні сектору дізнання ХРУП №3 ГУНП в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесене до ЄРДР за №1202122624000957від 14.07.2021року за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст.356 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що до Харківського районного управління поліції надійшла заява про те, що за адресою: АДРЕСА_2 невстановлені особи вчиняють самоправні дії відносно майна ОСОБА_5 21.07.2021 року квартира АДРЕСА_1 визнана речовим доказом у даному кримінальному провадженні.

В судове засідання прокурор не з`явилась, органом досудового розслідування надано для огляду в судовому засіданні матеріали кримінального провадження.

Представник власника майна в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, в обґрунтування чого надав письмові пояснення. В судовому засіданні додатково зазначив, що кримінальне провадження постановою дізнавача закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Розглянувши клопотання прокурора, заслухавши думку представника власника майна, дослідивши надані докази, а також оглянувши матеріали кримінального провадження №1202122624000957 від 14.07.2021 року, слідчий суддя дійшов наступного.

Сектором дізнання Харківського РУП №3 ГУНП України в Харківській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №1202122624000957від 14.07.2021року за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст.356 КК України.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 14.07.2021 року об 11 годині 28 хвилин надійшла заява гр. ОСОБА_5 про те, що за адресою: АДРЕСА_2 невстановлені особи вчиняють самоправні дії відносно її майна.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України», де зазначається«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно доположень статті170КПК України,арештом майнає тимчасове,до скасуванняу встановленомуцим Кодексомпорядку,позбавлення заухвалою слідчогосудді абосуду правана відчуження,розпорядження та/абокористування майном,щодо якогоіснує сукупністьпідстав чирозумних підозрвважати,що воноє доказомзлочину,підлягає спеціальнійконфіскації упідозрюваного,обвинуваченого,засудженого,третіх осіб,конфіскації уюридичної особи,для забезпеченняцивільного позову,стягнення зюридичної особиотриманої неправомірноївигоди,можливої конфіскаціїмайна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч.2 ст.170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч.3 ст.170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК Україниречовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.5 ст.171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разітимчасового вилученнямайна підчас обшуку,огляду,здійснюваних напідставі ухвалислідчого судді,передбаченоїстаттею 235цього Кодексу,клопотання проарешт такогомайна повиннобути поданослідчим,прокурором протягом48годин післявилучення майна,інакше майномає бутинегайно повернутоособі,в якоїйого буловилучено .

Разом із цим, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, передбаченому кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, треті х осіб.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Крім того, ч.2 ст.170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Аналіз вище зазначеної норми закону свідчить, що Кримінальним процесуальним кодексом України чітко передбачені підстави для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Зі змісту клопотання вбачається, що прокурором в обґрунтування необхідності накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні, зазначено щодо необхідності саме збереження речових доказів у кримінальному провадженні.

При цьому оглядом в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження не встановлено наявності постанови про визнання зазначеного у клопотанні майна речовими доказами у кримінальному провадженні. Не надано такої постанови прокурором і в судовому засіданні.

Крім того, оглядом матеріалів кримінального провадження встановлено, що постановою дізнавача СД Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 від 27.08.2021 року кримінальне провадження№1202122624000957від 14.07.2021року закрито.

Статтею 173 КПК України передбачено, що слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги ту обставину, що кримінальне провадження закрито, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч.3 ст.173 КПК України- відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Враховуючи вищевикладене та керуючи ст. ст. 170-173, 233, 309 КПК України, -

постановив:

В задоволенні клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №1202122624000957від 14.07.2021року за ознаками кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст.356 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1