Постанова № 10062182, 02.06.2010, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

02.06.2010 р.                                                             справа №37/106пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Запорощенка М.Д.

суддівКалантай М.В. , Новікової Р.Г.

за участю представників сторін: від позивача:не з"явився, від відповідача:Орлов П.О., за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від16.11.2009 року по справі№37/106пд (Попков Д.О.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Донспецпром" м.Донецьк доТовариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія" м.Київ провизнання договору № 01-213/07-обл. фінансового лізингу від 24.12.2007р. недійсним В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.11.2009р. по справі № 37/106пд відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ (ідентифікаційний код 30575865) про визнання договору №01-213/07-обл. фінансового лізингу від 24.12.2007р. недійсним у повному обсязі. Рішення суду мотивоване тим , що питання наявності наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору фінансового лізингу за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову. Крім того, ні вказані Позивачем норми законодавства, ані сам спірний договір не містять застережень про обов’язок сторін договору визначати його зміст виключно на підставі примірного договору. При цьому , суд вважає , що використання рекомендованих примірних договорів є лише однією із форм визначення змісту договору сторонами при його укладенні. Зміст спірного договору з урахуванням його додатків дає суду підстави для однозначного висновку про погодження сторонами істотних умов щодо права власності на предмет лізингу, умови про його викуп та дострокове припинення дії договору тощо.

Окрім означеного , рішення суду , в частині доводів щодо повноважень особи, яка підписала спірний договір , рішення суду мотивоване тим , що безпосередньо Статут не містить обмежень у повноваженнях генерального директора щодо сум договорів з розпорядження коштами або майном Товариства –відповідні обмеження були запроваджені рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, яке у спірному договорі не згадується . Діюче законодавство не передбачає процедури оприлюднення рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, і доказів надання такого рішення Відповідачу або, принаймні, його повідомлення про прийняття учасниками зборів такого рішення, Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду від 16.11.2009р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове, яким позов задовольнити.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що в Договорі фінансового лізингу , який є предметом спору , відсутні та не досягнуто згоди по наступним істотним умовам:

- право власності на обладнання(майно);

- дострокове припинення дії договору;

- умови про викуп об’єкта лізингу;

- заключні положення , у зв’язку з чим , на думку скаржника , до теперішнього часу є непорозуміння між сторонами Договору фінансового лізингу з цих питань.

Крім того , посилається на те , що Господарський суд Донецької області не прийняв до уваги , що в ст. 9.9 Статуту зазначено , що генеральний директор Товариства має право розпоряджатися майном Товариства в межах , що визначені Загальними Зборами Учасників Товариства. Таким чином , оскільки закупівельна вартість майна за Договором фінансового лізингу складала 1428681,00грн., то згідно протоколу № 8-1від 14.08.07р. , генеральний директор не мав повноважень підписувати даний Договір фінансового лізингу без рішення загальних зборів учасників Товариства.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»м.Київ, у відзиві № 643 від 22.04.10р. на апеляційну скаргу , та представники відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечує . Вважає рішення у справі законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги такими , що не ґрунтуються на нормах закону. При цьому , відповідач зауважує на тому , що визначені позивачем істотні умови , які нібито не були узгоджені сторонами , закріплені в п. 1,3 Договору № 01-213//07-обл; ст.ст. 1,10 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору); ст. 8 Договору № 01-213//07-обл;ст. 10 Загальних умов фінансового лізингу ( Додаток № 4 до Договору); ст. 9 Договору № 01-213//07-обл. Щодо повноважень генерального директора позивача , відповідач звертає увагу суду на те , що Статут , на який посилається апелянт , затверджено Протоколом загальних зборів учасників № 9 від 24.12.07р. , а державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 26.12.07р. в той час коли спірний договір укладений сторонами 24.12.07р.

12.05.10р. до суду від відповідача надійшла заява № 740 від 06.04.10р. про порушення кримінальної справи , згідно з якою відповідач просить суд приєднати дану заяву до провадження у справі № 37/106пд та , в силу ст. 94 КПК України , звернутися до відповідних уповноважених органів із заявою про порушення кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого ст. 356 за сукупністю з ч. 2 ст. 192 КК України з метою притягнення винних осіб до відповідальності.

В нинішнє судове засідання представник позивача (скаржника) вдруге не з’явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були сповіщені належним чином.

01.06.10р. від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання по справі № 37/106пд на більш пізніший строк.

Дане клопотання судовою колегією відхилене, оскільки позивачем необґрунтовано та не доведено не можливість прибуття до судового засідання його представника або іншого повноважного представника. Крім того , розгляд даної справи неодноразово відкладався та представник позивача в судові засідання не з’являвся . У зв’язку з нез’явленням представника позивача , необхідністю з’ясування фактичних обставин справи та дачі пояснень , Ухвалою першого заступника голови суду від 28.04.10р. строк розгляду апеляційної скарги був продовжений в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України на один місяць з 03.05.10р. В зв’язку з вищенаведеним судова колегія не вбачає можливим подальше відкладення розгляду апеляційної скарги.

Зважаючи на нез’явлення в судове засідання повноважних представників позивача , достатність наданих сторонами доказів та керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, судова колегія встановила наступне.

24.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»м.Київ (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №01-213/07-обл. (а.с.а.с.9,10).

За умовами п. 1.1. Договору Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загально вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору –а.с.13, згідно якої вартість предмету лізингу становить 1428681грн. разом із ПДВ), а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.а.с.11,12) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути меншим одного року. Згідно вказаного графіку сторони дійшли згоди про 62 лізингові періоди та загальну суму лізингових платежів у розмірі 1985232,19грн., що підлягає коригуванню в порядку, визначеному п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу (а.с.а.с. 15-17).

Згідно п. 2.1. Загальних умов фінансового лізингу державна реєстрація предмету лізингу здійснюється на ім’я Лізингодавця.

Положеннями ст. 10 Загальних умов фінансового лізингу сторони врегулювали умови переходу права власності на предмет лізингу, згідно яких:

- в разі переходу права власності на предмет лізингу від Лізингодавця до інших осіб, права та обов’язки Лізингодавця за цим договором переходять до нового власника предмета лізингу (п.10.1.);

- на раніше дати передостаннього чергового лізингового платежу та не пізніше дати останнього чергового лізингового платежу згідно Графіку при обов’язковій умові сплати в повному обсягу всіх лізингових платежів за цим договором, сплати комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків (за їх наявності) відповідно до умов договору (що підтверджується підписанням сторонами акту звірки розрахунків), підписується акт приймання-передачі предмета лізингу, згідно якого право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача (п.10.2.).

За приписами п. 9.8. Договору він є змішаним і містить положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (в частині переходу права власності на предмет лізингу).

Статтею 8 спірного Договору сторонами встановлені умови та порядок розірвання спірного договору, відповідно до якої, крім встановлення загального правила про розірвання договору за згодою сторін, визначені і підстави для розірвання договору Лізингодавцем.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважного представника відповідача , що був присутній в судовому засіданні , колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав.

Предметом спору в даній справі визначено визнання недійсним договору фінансового лізингу № 01-213/07-обл. від 24.12.07р.

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги , вважає, що сторонами не досягнуто згоди стосовно істотних умов договору фінансового лізингу та договір , з боку позивача , підписаний Генеральним директором з перевищенням своїх повноважень.

Згідно з положеннями ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 вказаного кодексу).

Заявляючи позов про визнання недійсним договору фінансового лізингу, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках , встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як про це вже було позначено вище, позивач , звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним та у апеляційній скарзі , посилається на те , що сторонами при укладенні спірного договору фінансового лізингу не досягнуто згоди по наступним істотним умовам:

- право власності на обладнання(майно);

- дострокове припинення дії договору;

- умови про викуп об’єкта лізингу;

- заключні положення.

В цьому випадку , судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про те , що дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору фінансового лізингу за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову та апеляційної скарги.

Щодо посилання скаржника на те , що умови спірного договору не відповідають змісту примірного договору фінансового лізингу , затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технології від 03.03.1998р. № 59, то судова колегія вважає їх необґрунтованими з оглядом на наступне.

По-перше , використання рекомендованих примірних договорів є лише однією із форм визначення змісту договору сторонами при його укладенні, як про це вірно зазначено судом першої інстанції .

По-друге, Наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59 не тільки не встановлює правил застосування примірного договору всіма суб’єктами господарювання, але й безпосередньо у преамбулі вказує, що примірний договір затверджено як захід задля забезпечення раціонального і ефективного використання бюджетних коштів при фінансуванні інноваційних проектів. При цьому , жодних доказів залучення бюджетних коштів для придбання предмету лізингу за спірним договором та здійснення такого придбання в межах відповідного інноваційного проекту як суду першої так і апеляційної інстанції надано не було . Крім того , ні вказані Позивачем норми законодавства, ані сам спірний договір не містять застережень про обов’язок сторін договору визначати його зміст виключно на підставі примірного договору, а тому , судова колегія вважає цілком вірним висновок суду першої інстанції про те , що сторони відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України цілком були управнені погоджувати умови договору на основі вільного волевиявлення згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, що не суперечить ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.292 Господарського кодексу України.

По-третє, з аналізу змісту спірного договору фінансового лізингу та додатків до нього вбачається , що сторони узгодили всі істотні умови в тому числі ті , на неузгодження яких посилається відповідач. При цьому , як про це вірно зазначено відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу та підтверджено під час розгляду справи, визначені позивачем істотні умови , які нібито не були узгоджені сторонами , закріплені в п. 1,3 Договору № 01-213/07-обл; ст.ст. 1,10 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору); ст. 8 Договору № 01-213/07-обл;ст. 10 Загальних умов фінансового лізингу ( Додаток № 4 до Договору); ст. 9 Договору № 01-213/07-обл.

Таким чином , надаючи правову оцінку укладеному договору фінансового лізингу , слід зазначити, що вивчивши матеріали справи судова колегія вважає спірну угоду такою , що відповідає нормам законодавства .

Окрім означеного , скаржник посилається на те , що договір фінансового лізингу був підписаний неуповноваженою особою . З цього приводу судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України , юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень, проте у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до положень ст. 237 Цивільного кодексу України , представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України , представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи , договір фінансового лізингу № 01-213/07-обл. від 24.12.2007р. укладений та підписаний з боку «Лізингоотримувача»Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк Генеральним директором Дорофєєвим О.М., який діяв на підставі Статуту.

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (а.с.а.с.19-24), затвердженим протоколом загальних зборів учасників №9 від 24.12.2007р., серед іншого, встановлено, що генеральний директор товариства, який є його виконавчим органом (п.9.7.), уповноважений (п. 9.9.): розпоряджатися майном Товариства в межах, визначених загальними зборами; без довіреності діяти від імені Товариства, репрезентувати його у всіх установах, підприємствах та організаціях; укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках розрахунковий та інші рахунки тощо.

14.08.2007р. загальними зборами учасників Позивача прийнято рішення (протокол №8-1 – а.с.18) про обмеження повноважень генерального директора Товариства по розпорядженню всім майном та грошовими коштами Товариства, враховуючи права вимоги та зобов’язання на суму, яка перевищує 500000грн.

Відповідно до пункту 5 статті 89 Цивільного кодексу України зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни.

З наданого позивачем статуту вбачається, що зміни до статут в наданій редакції зареєстрований державною реєстрацією 26.12.2007р. за № 12661050004004483 (а.с.19), тобто після укладення договору фінансового лізингу № 01-213/07-обл.

При цьому , з наданого відповідачем Статуту позивача , що діяв на момент укладення спірного договору , якихось застережень або обмежень повноважень , на які посилається позивач , судовою колегією не вбачається.

Крім того , як про це вірно зазначено судом першої інстанції , у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Оскільки діюче законодавство не передбачає процедури оприлюднення рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, і доказів надання такого рішення Відповідачу або його повідомлення про прийняття учасниками зборів такого рішення, Позивачем ні суду першої ні апеляційної інстанції надано не було , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість задоволення позовних вимог з цих підстав.

Судовою колегією також не встановлено фактів порушення генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк Дорофєєвим О.М. положень Статуту , що діяв на момент укладення спірного Договору , або перевищення повноважень при підписанні від імені Позивача спірного договору.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення господарського суду прийнято з повним з’ясуванням обставин справи , що мають значення , висновки , викладені в рішенні місцевого господарського суду , відповідають обставинам справи, а мотиви , з яких надана заява про перевірку рішення не можуть бути підставами для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99 , 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2009р. по справі № 37/106пд –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 16.11.2009р. по справі № 37/106пд –без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Повний текст постанови підписаний 02.06.10р.

Головуючий          М.Д. Запорощенко

Судді:          М.В. Калантай

          Р.Г. Новікова