Рішення № 100621135, 26.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2021 року м. Київ № 640/23318/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., здійснюючи розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративної справи

за позовомОСОБА_1 до1. Командування Сухопутних військ Збройних Сил України; 2. Військової частини А1937провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, Військової частини А1937, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (04119, м.Київ, вул.Дегтярівська, 19), щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;

- зобов`язати військову частину А1937 (04119, м.Київ, вул.Зоологічна, 4-а) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.09.2018 року по 23.09.2020 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність дій з боку відповідачів в частині несвоєчасного розрахунку при звільненні відповідача.

Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечували виходячи з того, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Зазначають, що грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не є щомісячним чи одноразовим видом грошового забезпечення, п порядок №100 не передбачає розрахунку розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення військовослужбовців.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно витягу з наказу начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України ( по особовому складу) від 14 вересня 2018 року №501, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено з військової служби полковника ОСОБА_1 , заступника начальника штабу армійської авіації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.

Відповідно до витягу із наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по стройовій частині) від 28.09.2018 №186 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника штабу армійської авіації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу -Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 14 вересня 2018 року № 501 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я), відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату з 28 вересня 2018 року.

Як зазначає позивач, в порушення вимог законодавства щодо своєчасного та повного розрахунку в день виключення зі списків особового складу частини, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку з позивачем.

За посиланням позивача, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, та не заперечується відповідачами, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 було виплачено лише 23 вересня 2020 року.

Виплата грошового забезпечення була здійснена військовою частиною А1937, оскільки з січня 2020 року Командування Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0105) була зарахована на фінансове забезпечення до військової частини А1937. Таким чином, військова частина А1937 є відповідачем 2 по справі.

Вважаючи такі дії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, щодо не проведення своєчасного і повного розрахунку з позивачем при звільненні, протиправними та такими, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року за №2011-XII (надалі - Закон України №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону України №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 2 статті 12 Закону України №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 2 статті 9 Закону України №2011-ХІІ передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року за №3551-XII (далі - Закон України №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року за №504/96-ВР (далі - Закон України №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (статті 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (статті 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За приписами статті 162 Закону України №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункта 8 статті 101 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункта 14 статті 101 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункта військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

За висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (пункту 34) у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статті 162 Закону України №504/96-ВР та пункта 12 частини 1 статті 12 Закону України №3551-XII.

Отже, суд доходить висновку про протиправну бездіяльність відповідача-1 щодо невчасної виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Доводи відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини норм Кодексу законів про працю України є хибними з огляду на наступне.

Суд відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховує правовий аналіз можливості застосування статей 117 та 118 Кодексу законів про працю України у відносинах публічної служби наведений в постановах Верховного Суду: від 21 липня 2021 року по справі № 340/1120/20; від 29.01.2020 року по справа №320/6808/18; від 28.02.2020 року по справі №817/1427/17; від 06.03.2020 року по справі №1240/2162/18; від 03.06.2020 року по справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку, що положення статей 117, 118 Кодексу законів про працю України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до норм частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон України №2232-XII), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України.

Згідно із статтею 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року по справі №400/2884/18, від 16 липня 2020 року по справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року по справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року по справі №140/2006/19, від 13 серпня 2020 року по справі №808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року по справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Доводи відповідача з приводу відсутності чіткого законодавчого врегулювання статуса додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) та часу встановлення єдиної судової правозастосовної практики не спростовують необхідності нарахування та виплати компенсації позивачу невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання, на підставі вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку доведене.

Щодо розміру середнього заробітку, суд зазначає, що 28 вересня 2018 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а суму недоплачених коштів виплачено 23 вересня 2020 року, проте, день зарахування коштів, та день звільнення не враховується в зазначений період затримки.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем під час розгляду справи доведено та підтверджено наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, натомість відповідачем не спростовано наявність у неї права на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Командування Сухопутних військ Збройних Сил України щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

3. Зобов`язати Військову частину А1937 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки належних при звільненні грошових сум по день фактичного розрахунку, а саме з 28.09.2018 по 23.09.2020, обчислений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», виходячи з розміру грошового забезпечення на час звільнення з військової служби.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя С.К. Каракашьян