Рішення № 100619596, 19.10.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 жовтня 2021 року №640/16005/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1, МВС України), Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (також далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національна поліція України (також далі - третя особа), в якій позивач просив суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-2 від 22.06.2020 року №14 о/с, яким позивач був звільнений зі служби з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Донецької області у запас Збройних Сил України за п.64 "г" через скорочення штатів (далі - оскаржуваний наказ);

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області звільнити капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" (за переведенням у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи організації);

- зобов`язати Національну поліцію України запропонувати позивачу вакантні посади старшого слідчого в підрозділах Національної поліції на території м. Києва;

- визнати період вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення судом рішення;

- стягнути з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу грошові кошти за період вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення рішення судом;

- стягнути з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу несплачену одноразову грошову допомогу при звільненні.

Ухвалою суду від 22.12.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивача протиправно звільнено з посади старшого слідчого відділення Авдіївського міського відділу.

Відповідачі позовні вимоги не визнали та разом із третьою особою просили у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки в межах спірних правовідносин вони діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 р., залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 р. та постановою Верховного Суду від 29.04.2021 р., в адміністративній справі №826/7865/18 за позовом ОСОБА_1 до МВС України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа - Національна поліція України про скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії позов ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 р. №354 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області;

- зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області розглянути рапорт ОСОБА_1 про намір продовжувати службу в Національній поліції України та запропонувати ОСОБА_1 посади, які заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції;

- в іншій частині адміністративного позову відмовлено;

- допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Так, на виконання вказаного вище рішення суду наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 20.03.2020 р. №5 о/с лк, зокрема, скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 р. №354 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 , а також поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 22.06.2020 р. №14 о/с "По особовому складу", згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) звільнено капітана міліції ОСОБА_1 , старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу з 22.06.2020 р.

Вважаючи вказаний вище наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 22.06.2020 р. №14 о/с протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення про проходження служби), визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За таких підстав, досліджуючи правомірність звільнення ОСОБА_1 , суду належить встановити факт скорочення штатів та відсутність можливості подальшого використання позивача на службі.

Суд встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, у тому числі ГУ МВС в Донецькій області, та створено новий орган - Головне управління Національної поліції у Донецькій області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно штатні питання" вирішено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств згідно з відповідним переліком змін у штатах, у тому числі скорочуються всі посади у ГУ МВС в Донецькій області.

Таким чином, у межах спірних правовідносин встановлено скорочення штатів у зв`язку із ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Пунктами 8, 9, 10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

З наведених норм Закону України "Про Національну поліцію" слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.

При цьому, Закон України "Про Національну поліцію" прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №826/1584/16, адміністративне провадження №К/9901/10878/18, дійшла висновку, що формою волевиявлення особи слугувало надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива керівництва є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.

Що стосується другого з наведених вище випадків, то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону №580-VІІІ і звільнення особи за скороченням штатів.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIІI опублікований 06 серпня 2015 року в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06 листопада 2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 р., залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 р. та постановою Верховного Суду від 29.04.2021 р., в адміністративній справі №826/7865/18 встановлено, що ОСОБА_1 подав 02 листопада 2015 року до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області заяву (рапорт), у якій вказав, що має намір продовжувати службу в Національній поліції.

Більше того, вказаним вище судовим рішенням зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області розглянути рапорт ОСОБА_1 про намір продовжувати службу в Національній поліції України та запропонувати ОСОБА_1 посади, які заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції

Суд відхиляє доводи відповідача-2 про те, що заява (рапорт) позивача від 02 листопада 2015 року не можна вважати виявленням бажання працювати у поліції відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", оскільки Законом відповідної форми рапорту не визначено.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відмовився від проходження служби в поліції та/або не міг бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Таким чином, суд вважає доведеним факт того, що ОСОБА_1 висловив бажання проходити службу в поліції.

Суд звертає увагу, що відповідачі не надали суду доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що він не може бути прийнятий на службу до поліції, зокрема через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.

Наведене вказує на те, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби.

Враховуючи викладене, суд вважає звільнення позивача протиправним та приходить до висновку про скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 22.06.2020 року №14 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу і про задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області звільнити капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" (за переведенням у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи організації); та зобов`язання Національної поліції України запропонувати позивачу вакантні посади старшого слідчого в підрозділах Національної поліції на території м. Києва, та в частині зобов`язання Національної поліції України запропонувати позивачу вакантні посади старшого слідчого в підрозділах Національної поліції на території м. Києва, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, положеннями частини 2 статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян;

8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян;

9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;

11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;

12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області звільнити капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" (за переведенням у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи організації) та в частині зобов`язання Національної поліції України запропонувати позивачу вакантні посади старшого слідчого в підрозділах Національної поліції на території м. Києва не можуть бути задоволені в контексті спірних правовідносин з огляду на неналежність способу захисту прав позивача.

Крім того, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області звільнити капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "з" (за переведенням у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи організації) та в частині зобов`язання Національної поліції України запропонувати позивачу вакантні посади старшого слідчого в підрозділах Національної поліції на території м. Києва є формою втручання в дискреційні повноваження Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області та Національної поліції України та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.

Як визначає пункт 24 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позивач має бути поновлений на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу.

Вище встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичну особу публічного права ГУ МВС в Донецькій області.

Проте, на час розгляду та вирішення справи записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ліквідацію Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області відсутні, що є підставою для поновлення позивача на попередній посаді, а саме на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області.

При вирішенні спору суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року №К/800/42816/15 залишено в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, яка підтвердила звільнення ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни згідно наказів Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 13 лютого 2015 року №347 і від 03 березня 2015 року №71 о/с.

Так, суд встановив, що згідно наказів Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 13 лютого 2015 року №347 і від 03 березня 2015 року №71 о/с ОСОБА_1 звільнено в запас (з постановкою на військовий облік) за підпунктом "є" пункту 64 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом.

Водночас, наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 03 листопада 2015 року №331 о/с "По особовому складу" поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу на підставі постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року.

При цьому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року №К/800/42816/15 не скасовано наказ ГУ МВС в Донецькій області від 03 листопада 2015 року №331 о/с "По особовому складу" та не вказано про поворот виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.

Крім того, ОСОБА_1 звільнено на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 22.06.2020 року №14 о/с "По особовому складу" у зв`язку із скороченням штатів.

Таким чином, у межах спірних правовідносин питання звільнення позивача за порушення трудової дисципліни не є предметом доказування та не має правового значення при оцінці правомірності оскаржуваного наказу.

Що стосується позовних вимог про визнання періоду вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення судом рішення та стягнення з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу грошові кошти за період вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення рішення судом, та про стягнення з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.

Предметом спору у даній справі є, зокрема, оскарження наказу відповідача-2 від 22.06.2020 року №14 о/с, яким позивач був звільнений зі служби з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Донецької області у запас Збройних Сил України за п.64 "г" через скорочення штатів, тобто суд розглядає справу в межах відносин, що виникли під час прийняття зазначеного наказу.

За таких умов, суд зазначає, що позовна вимога щодо визнання періоду вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення судом рішення не підлягає задоволенню, оскільки є неналежним способом захисту порушених прав, а також стосується попереднього звільнення, яке розглядалось Окружним адміністративним судом міста Києва в межах адміністративної справи №826/7865/18.

Відповідно до наказу МВС України від 31.12.2007 року №499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12.03.2008 року №205/14896, затверджено інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно пунктів 1.5-1.6 вказаної Інструкції, підставою для виплати грошового забезпечення є наказ начальника органу внутрішніх справ про призначення працівника на штатну посаду.

Грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем провадження служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу саме в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області, що є окремою юридичною особою.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158) перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано.

Водночас, МВС України не є правонаступником Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області та не наділене повноваженнями відповідати за його зобов`язаннями. Суд також звертає увагу, що МВС України не порушувало прав позивача у спірних правовідносинах.

За таких умов, суд зазначає що позовні вимоги в частині стягнення з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу грошових коштів за період вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по дату ухвалення рішення судом, та в частині стягнення з МВС України, як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні заявлені до особи, що не наділена відповідними правами та обов`язками, а тому не підлягають задоволенню.

Водночас, зважаючи на встановлену судом протиправність наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 22.06.2020 року №14 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 , а також на поновленння останнього на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу, за переконанням суду, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.06.2020 р. по дату винесення даного судового рішення.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України №108/95-ВР "Про оплату праці" від 24.03.1995, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Донецькій області від 04.09.2019 р. №73, розмір заробітної плати, що була нарахована ОСОБА_1 за два попередні місяці роботи, а саме, за вересень-жовтень 2015 р. складає 3574,49 грн., а тому середньоденна заробітна плата позивача складає 83,13 грн. (3574,49 грн. / 43 робочих дня = 83,13).

Оскільки справу вирішено по суті 19.10.2021 р., то на період часу вимушеного прогулу позивача з 22.06.2020 р. по 19.10.2021 р. припадає всього 334 робочих дні.

З урахуванням викладеного, стягненню з відповідача-2 на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.06.2020 р. по 19.10.2021 р. у сумі 27765,42 грн. (83,13 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 334 (робочі дні за час вимушеного прогулу) = 27765,42 грн.).

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національна поліція України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії є таким, що підлягає задоволенню частково.

Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби;

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.

Крім того, сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, що міститься в постанові від 22.12.2018 р. у справі №826/856/18.

На підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачем надано заявку-розрахунок №5/16-од від 13.01.2021 р. на надання правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги 5/16-од від 05.04.2020 р., укладеним між ОСОБА_1 та адвокатом Володіною О.О. на виконання рішення суду по справі №826/7865/18, на суму 12000,00 грн. та квитанцію серії ААИ №435603 від 13.01.2021 р. на суму 12000,00 грн.

Враховуючи вищевикладені норми, а також наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що витрати позивача, пов`язані з правничою допомогою адвоката, не підлягають стягненню, оскільки:

- позивачем не надано суду відповідний договір на надання правової допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги;

- відповідно до наданої позивачем заявки-розрахунку №5/16-од від 13.01.2021 р. адвокатські послуги надавались щодо виконання рішення суду по справі №826/7865/18;

- з наданої квитанції серії ААИ №435603 від 13.01.2021 р. неможливо встановити за які саме адвокатські послуги та на підставі якого саме договору сплачені відповідні кошти.

На підставі вище викладеного в сукупності, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 00032684), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (місцезнаходження: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Італійська, 32; код ЄДРПОУ 08592158), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Національна поліція України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10; код ЄДРПОУ 40108578) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково .

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 22.06.2020 р. №14 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_1 .

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 22.06.2020 р.

4. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.06.2020 р. по 19.10.2021 року у розмірі 27765,42 грн. (двадцять сім тисяч сімсот шістдесят п`ять гривень сорок дві копійки).

5. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого відділення Авдіївського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 22.06.2020 р.

7. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 1787,25 грн. (одна тисяча сімсот вісімдесят сім гривень двадцять п`ять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо розгляду справи здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова