Рішення № 100610363, 18.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

__________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року м. Херсон Справа № 923/777/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Кудак М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою сервісу EASYCON справу

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ, ідентифікаційний номер юридичної особи код ЄДРПОУ 20077720,

до: Комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго" м.Каховка, Херсонської області, ідентифікаційний номер юридичної особи код ЄДРПОУ 05449897,

про стягнення 415642,18грн. (у тому числі основний борг 360689,73грн, 8541,63грн. пені, 12892,22грн. - річні, 33518,60грн. інфляційні),

за участю представників сторін:

від позивача –

від відповідача – не прибули

в с т а н о в и в:

08.06.2021р. до суду надійшла позовна заява АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства теплових мереж "Каховтеплокомуненерго" про стягнення 415642,18грн. - за поставлений газ відповідно до укладеного договору постачання природного газу № 3136/1920-КП-33 від 27.09.2019р. (у тому числі основний борг 360689,73грн, 8541,63грн. пені, 12892,22грн. - річні, 33518,60грн. інфляційні).

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 3136/1920-КП-33 від 27.09.2019р.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2021р. справу розподілено судді Пінтеліній Т.Г.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.06.2021р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено перше засідання по справі на 06 липня 2021 року о 14:00 год. за адресою: м.Херсон, вул. Театральна, 18, зал судових засідань № 211. Встановлено строки сторонам для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Проте, 29.06.2021 року від відповідача до канцелярії Господарського суду Херсонської області надійшла заява проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з відповідним обґрунтуванням, просили розглянути справу за правилами загального позовного провадження та призначити дату підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 01.07.2021р., за відповідним клопотанням позивача, судом постановлено провести судове засідання, призначене на 06.07.2021р. в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідно до наявних у справі повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.73,74) позивач отримав копію ухвали про відкриття провадження від 09.06.2021р. – 24.06.2021р., відповідач – 24.06.2021р.

У судовому засіданні 06.07.2021р. оголошувалась перерва до 19.07.2021р.

Відзив подано відповідачем до суду 13.07.2021р., з доказами направлення його позивачу.

16.07.2021р. на електронну пошту суду відповідачем направлено копію відзиву, без додатків та не підписаний ЕЦП, про що канцелярією суду складено відповідну довідку.

19.07.2021р. на електронну пошту суду відповідачем направлено докази надсилання відзиву позивачу, без ЕЦП.

Відповідно до ухвали від 19.07.2021р. суд постановив розгляд справи № 923/777/21 здійснювати в порядку загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, призначив підготовче засідання у справі на 17.08.2021р.

27.07.2021р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача (вих.№39/5-4967-21 від 16.07.2021р.), Відповідач просить відкласти судове засідання для надання заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою від 17.08.2021р. суд розгляд справи у підготовчому провадженні відклав на 16 вересня 2021 року о 11:00 год.

15.09.2021р. від Позивача до суду надійшло клопотання, яким просили через неможливість забезпечити явку представника у судове засідання, постановити ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

В судове засідання 16.09.2021р. прибув представник Відповідача, який не заперечував проти призначення розгляду справи по суті.

Ухвалою від 16.09.2021 суд постановив підготовче провадження у справі закрити, призначити судове засідання на 18 жовтня 2021 року о 14 год. 00 хв. для розгляду справи по суті.

До суду 17.09.2021 представник Позивача надала клопотання про участь в судовому засіданні 18.10.2021 о 14 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 24.09.2021 суд задовольнив заяву представника позивача та постановив проводити судове засідання 18.10.2021 о 14 год. 00 хв. в режимі відеоконференції.

В судове засідання 18.10.2021 призначене в режимі відеоконференції за участю представника позивача, представник відповідача не з`явився, заяв та клопотань від нього не надходило, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повернутими до суду поштовими повідомленнями (а.с. 158, 159) що свідчать про отримання ухвали суду від 16.09.2021 представниками сторін.

І. Стислий виклад позиції позивача (Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж «Каховтеплокомуненерго» (далі - Відповідач) 27.09.2019 укладено договір № 3136/1920-КП-33 постачання природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 585 870,37 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку до цього позову.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 5.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 360 689,73 грн., детальний розрахунок якого викладено у додатку до позову.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1 Договору, Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 8 541,63 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 33 518,60 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 12 892,22 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 415 642,18 грн.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. 3 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи право на судовий захист, Позивач обрав наступні передбачені законом способи захисту порушеного права:

- застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені);

- відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат).

На виконання приписів п. 6 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач повідомляє про відсутність встановленого законом обов`язкового досудового порядку врегулювання спору між Позивачем та Відповідачем.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач зазначає, що заходи забезпечення доказів або позову до подання даної позовної заяви, Позивачем не здійснювалися.

Обставини якими позивач обґрунтовує свої вимоги, підтверджуються наступними доказами: належним чином завірена копія Договору № 3136/1920-КП-33 та додаткових угод до нього, розрахунок заборгованості Відповідача перед Позивачем, неустойки, трьох процентів річних, інфляційних втрат, належним чином завірені копії актів приймання-передачі природного газу, сальдо по підприємству, довідка по операціях за договором.

Керуючись п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, Позивач вважає за доцільне зазначити, що у Позивача наявні оригінали письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, а саме: договір № 3136/1920-КП-33 та додаткові угоди до нього, акти приймання-передачі природного газу.

За наведеного, в порядку ст. ст. 73-79 ГПК України, Позивачем доведено ті обставини, на які посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс складає: 6 234,63 грн. судового збору, який підлягає відшкодуванню згідно положень ч. 2 ст. 124 ГПК України.

Також у порядку п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України Позивач зазначає, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Стаття 247 ГПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 176 ГПК України в ухвалі про відкриття провадження у справі, суд вирішує питання про форму господарського судочинства, за якою буде здійснюватися розгляд справи.

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин, предмет доказування, позивач вважає за можливе здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до відповіді на відзив на позовну заяву (вих. № 39/5-4967-21 від 16.07.2021) (а.с. 112-121) Позивач заперечує щодо аргументів відповідача про надання актів звірки розрахунків посилаючись на умови договору.

Відповідно до п.п. 5.5. п. 5 Договору постачання природного газу №3136/1920-КП-33 «Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного азу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою...».

Укладаючи спірний Договір, сторони чітко передбачили, що звірка розрахунків проводиться на письмову вимогу однієї із сторін.

В зв`язку з тим, що відповідач не звертався до позивача з письмовою заявою про проведення звірки розрахунків, то позивач, не проводив таки звірки та не має актів звіряння розрахунків.

Таким чином, твердження відповідача, що позивачем порушені умови договору, а саме, п.п.5.5. п.5 - не відповідають дійсності та спростовуються письмовими доказами.

Якщо відповідач бажає провести звірку розрахунків та отримати акти, він має можливість звернутися з письмовою заявою до позивача та отримати акти звірки, а не просити суд зобов`язати позивача їх надати, тому що в актах звірки сторони мають вказати суми заборгованості, які обліковуються за даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідачем порушені строки оплати за поставлений природний газ, а саме, за зобов`язаннями листопада - грудня 2019 року та січня-березня 2020 року.

За несвоєчасне виконання умов спірного договору Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в порядку статті 549 Цивільного кодексу України та п. 7.2 договору було нараховано пеню.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно ч. 1 ст. 19 ГПК України Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Жодним нормативним актом, жодним пунктом Договору №3136/1920-КП-33 на позивача не покладено обов`язку щодо досудового врегулювання спору.

Вважаємо, що відповідач був обізнаний про умови Договору та про те, що він не розрахувався за поставлений природний газ за період з листопада 2019 року по березень 2020 року, повинен був сумлінно виконувати умови Договору, зокрема, щодо оплати за поставлений природний газ. Таким чином, Відповідач діяв з порушенням норм права, а саме, ч. 2 ст. 19 ГПК України, де зазначено, що особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Позивач, відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України скористався правом на судовий захист порушених прав та інтересів та звернувся з відповідним позовом до суду.

Згідно з статтею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України, 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, відповідно до ст. 42 ГК України господарська діяльність здійснюється на власний ризик. Таким чином, Відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлений договором.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.617 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, Відповідач не вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу.

Серед іншого, Відповідач посилається на п. 15 ст. 47 1 Закону №553-ІХ від 13.04.2020 року, де зазначено, що «Тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОУГО-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.» та вважає, що Позивач не має права нараховувати штрафні санкції.

Відповідно до пункту 1 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон був опублікований у газеті «Голос України» від 17.04.2020 № 68 та набрав чинності 18.04.2020.

Таким чином, відсутні правові підстави для нарахування пені з дати набрання чинності Законом України від 13.04.2020 року № 553-ІХ, тобто з 18.04.2020 року.

Враховуючи норми вищезазначеного Закону, позивачем нарахована пеня за неналежне виконання умов договору постачання природного газу з боку відповідача за зобов`язаннями листопада 2019 року за період з 27.12.2019 по 10.02.2020, за зобов`язаннями грудня 2019 року за період з 28.01.2020 по 17.04.2020 року, за зобов`язаннями січня 2020 року за період з 26.02.2020 по 17.04.2020 року, за зобов`язаннями лютого 2019 року за період з 26.03.2020 по 17.04.2020 року, за зобов`язаннями березня 2020 року пеня не нараховувалася.

Таким чином, відповідач дійшов хибного висновку, що позивачем порушені умови договору та необхідно відмовити в позові.

ІІ. Стислий виклад позиції Відповідача (Комунальне підприємство теплових мереж "Каховтеплокомуненерго").

27.09.2019р. КПТМ «Каховтеплокомуненерго» уклало з ПАТ «НАК «Нафтогаз України» Договір купівлі-продажу природного газу №3136/1920-КП-33 за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2019-2020 роках природний імпортований газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України», а споживач зобов`язується прийняти та оплатити газ.

Відповідно до п.11 Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині постачання газу до 30.04.2020 року (включно) а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно п.1.2. Договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Звертаємо увагу суду на ті обставини, що саме Позивач звернувся з позивними вимогами до суду про стягнення вказаних вище сум з Відповідача, але на момент подання позовної заяви в односторонньому порядку розрахував суму основного боргу та всіх штрафних санкцій не дав можливості Відповідачу зі свого боку перевірити достовірність та правильність розрахунків Позивача, які він вважає за правильними та достовірними, а зі свого боку не надав ніяких Актів звірки взаєморозрахунків як цього вимагає підпункт 5,5 пункту 5 Договору, Порядок та умови проведення розрахунків, «Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється Сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу Споживачем та актів його приймання-передачі», на що сам Позивач наполягає в позовній заяві тобто у виконанні умов Договору. Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі-ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є Договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а також ч.1 ст.173 ГК України від 16.01.2003 р. ст.174 ГК України, ст. 526 ЦК України.

У Відповідача не було підстав на виконання підпункту 5.5 пункту 5 Договору, а Позивач не ініціював його виконання тобто не надав Акти звірки, а відразу подав позовну заяву до суду тим самим не виконав умови договору. Крім цього також не виконав і інші умови договору а саме абзац 3 підпункту 6.4 пункту 6 Постачальник зобов`язаний, публікувати на своєму офіційному веб-сайті інформацію про загальні умови «постачання (у тому числі ціни), права та обов`язки постачальника та споживача, наявні способи досудового розв`язання спорів зі споживачами....»

Не виконано і підпункт 9.1 та 9.2 пункту 9 Договору «У разі виникнення спорів (розбіжностей)» Сторони зобов`язуються розв`язувати їх шляхом проведення переговорів та консультацій. Будь яка із Сторін має право ініціювати їх проведення. У Відповідача не було такої потреби так як Відповідач не знав про наміри Позивача про подання Позовної заяви до суду. «У разі недосягнення Сторонами згоди, спори (розбіжності) (Тільки тоді) розв`язуються у судовому порядку» - не виконано Позивачем.

Таким чином Відповідач вважає за необхідність провести Акти звірки розрахунків, так як неможливо з боку однієї сторони, а саме Позивача стверджувати, що вказана сума основного боргу відповідає дійсності (360 689,73 грн.).

04 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №916/1727/17 (ЄДРСРУ № 86075502) в черговий раз підтвердив, що акти звірки взаємних розрахунків, підписані уповноваженою особою Відповідача (боржника) є доказами, що свідчать про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу.

Необхідно вказати, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

В той же час відповідно до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, належить зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17).

У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.

Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Так на момент подання позовної заяви, Позивач не надав Акти взаєморозрахунків тому Відповідачу немає можливості перевірити достовірність суми боргу Відповідача перед Позивачем, а саме суму основного боргу 360 689,73 гривень.

Відповідно до цього і нараховані на цю суму пеня та 3% річних і інфляційні, Відповідач вважає нараховані не вірно.

Пунктом 8 Договору передбачено форс-мажорні обставини. Дія договору до 30 квітня 2020 року таким чином підпадає саме на прийняття Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 року «Про внесення змін до Закону України « Про державний бюджет України на 2020 рік»», де пункт 15 ст 471 говорить, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форм власності.

Підпункт 11.1 Пункту 11 вказує на строк дії Договору де також зазначено що в частині проведення розрахунків Договір діє - до їх повного здійснення.

Враховуючи вищезазначене відповідач просить суд відмовити Позивачеві у задоволені його позовних вимог, зобов`язати Позивача виконати умови договору і надати акти звірки для встановлення дійсної суми заборгованості.

ІІІ. Мотивувальна частина рішення:

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Комунальним підприємством теплових мереж «Каховтеплокомуненерго» (далі - Відповідач) 27.09.2019 укладено договір № 3136/1920-КП-33 постачання природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 585 870,37 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку до цього позову.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 5.1 Договору.

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 360 689,73 грн., детальний розрахунок якого викладено у додатку до позову.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 5.1 Договору, Відповідач зобов`язується сплатити Позивачу пеню в розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 8 541,63 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 33 518,60 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 12 892,22 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 415 642,18 грн.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.670 ЦК України визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Нормами ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 30.11.2019 (а.с. 30) до акту Постачальник поставив, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 13,76000 на загальну суму 83 487,80 грн (у тому числі ПДВ 13 914,63 грн), відповідно до Акту приймання-передачі від 31.12.2019 (а.с. 31) Постачальник поставив, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 26,984000 на загальну суму 143 572,76 грн (у т.ч. ПДВ 23 928,79 грн), відповідно до Акту приймання-передачі від 31.01.2020 (а.с. 32) Постачальник поставив, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 32,76600 на загальну суму 187 716,16грн (у т.ч. ПДВ 31 286,03 грн), відповідно до Акту приймання-передачі від 29.02.2020 (а.с. 33) Постачальник поставив, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 30,91800 на загальну суму 151 083,65 грн (у т.ч. ПДВ 25 180,61 грн), відповідно до Акту приймання-передачі від 31.03.2020 (а.с. 34) Постачальник поставив, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 4,73700 на загальну суму 20 010,00 грн (у т.ч. ПДВ 3 335,00 грн).

Сума простроченого та несплаченого основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором складає 360 689,73 грн., розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 8 541,63 грн., сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 33 518,60 грн., загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 12 892,22 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 415 642,18 грн.

Згідно із ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України). За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст.ст.78, 79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовими витратами у даній справі є витрати позивача, які здійснені ним на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 0000018385 від 26.05.2021 у сумі 6 234,63грн, які у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача в повному обсязі, у зв`язку із задоволенням позову.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 123,129, 232-240 ГПК України, суд

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж «Каховтеплокомуненерго» (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Соборності, 20А, код ЄДРПОУ 05449897) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) борг у загальній сумі 415 642,18 (Чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот сорок дві) грн. 18 коп., у тому числі: основний борг у сумі 360 689,73 (Триста шістдесят тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн. 73 коп., пеня у сумі 8 541,63 (Вісім тисяч п`ятсот сорок одна) грн. 63 коп., три проценти річних у сумі 12 892,22 (Дванадцять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн. 22 коп., інфляційні втрати у сумі 33 518,60 (Тридцять три тисячі п`ятсот вісімнадцять) грн. 60 коп. та суму судових витрат в розмірі 6 234,63 (Шість тисяч двісті тридцять чотири) грн. 63 коп. сплаченого судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів ч.4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено 27.10.2021р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна