Рішення № 100609629, 12.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2021Справа № 910/7450/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверест-Тур";

до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів";

про визнання неправомірною односторонньої відмови від договору.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Гутник В. В., уповноважена особа;

Від відповідача: Сербулов О. В., адвокат, ордер серії АІ № 1127379 від 29.06.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріверест-Тур" з позовом до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" про визнання неправомірною односторонньої відмови від договору та визнання договору діючим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2021 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверест-Тур" залишено без руху, надано позивачеві строк для виправлення встановлених судом недоліків.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверест-Тур" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 відкрито провадження у справі № 910/7450/21 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 29.06.2021.

Через канцелярію суду 12.07.2021 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, за змістом якою просив суд змінити предмет позову, а саме:

- визнати недійсним повідомлення Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (лист від 01.03.2021 № 01/01-274) про дострокове припинення договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 з моменту підписання.

- визнати наявність у ТОВ «Ріверест-Тур» права на отримання послуг згідно умов Договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 від ДП «Адміністрація річкових портів» по стоянці та швартуванню плавзасобів, які використовуються ТОВ «Ріверест-Тур», біля причалів №9 (30 п.м.) і №10 (23 п.м) пасажирської набережної, інв.№ 1587, розташованих за адресою: Київ, вул.Набережно-Хрещатицька.

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заяву про зміну предмету позову позивач заявив в установленому законодавством порядку з дотриманням процесуальних вимог, така заява була прийнята до розгляду судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/7450/21 до судового розгляду по суті на 14.09.2021 року.

У судовому засіданні 14.09.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті до 12.10.2021 р.

Під час розгляду спору по суті 12.10.2021 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 12.10.2021 р. проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Між ДП «Адміністрація річкових портів» (виконавець) та ТОВ «Ріверест-Тур» (замовник) 17 лютого 2014 року був укладений договір (надалі договір) про надання послуг № 01/02-110/1. Предметом Договору є послуги по стоянці та швартуванню біля причалів № 9 (30 п.м) і № 10 (23 п.м.) пасажирської набережної, інв. № 1587 (далі по тексту - ГТС), розташованих біля річкового вокзалу за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, яка належить Виконавцю.

Відповідно до п. 2.1. договору, договір укладений строком на 10 років, а саме з 17.02.2014 по 17.02.2024.

У відповідності до п.4.1. договору вартість послуг Виконавця складає - 23 504,19 (двадцять тисячі п`ятсот чотири грн.19 коп.) грн. з ПДВ на місяць.

У відповідності до п. 4.2. договору, плата за надані послуги сплачується щомісячно, відповідно до виставлених рахунків, які Замовник зобов`язаний отримувати у Виконавця до 5 числа поточного місяця, у безготівковій формі, на розрахунковий рахунок Виконавця до 5 числа поточного місяця, в якому надаються послуги.

Згідно до п.п.4.3, 4.4 договору, здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який Замовник зобов`язаний отримати у Виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним. У разі неотримання Замовником в передбачені п.4.3. Договору строки Акту здавання-приймання наданих послуг, акт підписується Виконавцем з позначенням про відмову в його підписання Замовником. Оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Відповідач листом № 01/01-274 від 01.03.2021 повідомив позивача про дострокове припинення договору про надання послуг від 17.02.2014 року № 01/02-110/1 на підставі п.7.5 Договору (надалі - повідомлення).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Оскільки, позивач вважав, що одностороння відмова відповідача від Договору не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам Договору і є протиправною та безпідставною, останній звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом позовних вимог є вимоги позивача про визнання недійсним повідомлення про односторонню відмову від договору та спонукання відповідача до виконання зобов`язань за договором.

Проаналізувавши зміст повідомлення від 01.03.2021, суд дійшов висновку, що викладене у вказаному листі рішення відповідача про дострокове припинення договору за своєю правовою природою є правочином - односторонньою відмовою від договору.

За змістом частини першої ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Зі змісту статті 215 Цивільного кодексу України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статей 11, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2). У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3).

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. 1).

За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Умовами п.7.5 договору сторони передбачили, що цей Договір може бути розірваний за наступних умов:

- на вимогу Виконавця, в односторонньому порядку, у разі порушення Замовником п.3.2.1, та ( або) п.3.2.4, та (або) п.3.2.5, та ( або) п.3.2.11, та (бо) п.3.2.14 цього Договору;

- на вимогу Виконавця, в односторонньому порядку, в разі порушення Замовником строків оплати вартості послуг, визначених в розділі 4 «Оплата послуг і порядок їх приймання» цього Договору, більш ніж 1 (один) місяця;

- за згодою Сторін;

- за рішенням суду, на вимогу будь-якої із Сторін.

Однак, у самому Повідомленні відповідача не міститься посилання на конкретне порушення, що спричинило за собою відмову Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" від договору в односторонньому порядку.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказував на невиконання позивачем п.п. 3.2.4. та 3.2.5. договору, що відповідно до п. 7.5. договору є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку.

Відповідно до п.п. 3.2.4. договору замовник зобов`язаний компенсувати виконавцю протягом дії цього договору паспортизація ГТС, щорічне водолазне обстеження ГТС з проміром глибин та щорічне тралення прилеглої акваторії до ГТС, яка зазначена в п. 1.1. цього договору з метою отримання виконавцем свідоцтв про придатність ГТС до експлуатації Регістра судноплавства України, протягом 3 календарних днів з дати виставлення відповідного рахунку Виконавцем Замовнику або за згодою Сторін, в двомісячний термін з дати укладання цього Договору, провести:

- паспортизацію ГТС, яка зазначена в п.1.1. цього Договору, без права компенсації зазначених витрат з боку ДП "Адміністрація річкових портів", та один екземпляр паспорту передати Виконавцю з метою отримання ним свідоцтв про придатність ГТС до експлуатації Регістра судноплавства України;

- водолазне обстеження ГТС з проміром глибин, яка зазначена в п.1.1. цього Договору, тралення прилеглої акваторії, без права компенсації зазначених витрат з боку ДП "Адміністрація річкових портів", та надати відповідні акти Виконавцю з метою отримання ним свідоцтв про придатність ГТС до експлуатації Регістра судноплавства України;

Згідно з п. 3.2.5. договору замовник зобов`язаний протягом дії цього Договору, відповідно до вимог правил Регістрасудноплавства України проводити паспортизацію, щорічне водолазне обстеження ГТС з проміром глибин, яка зазначена в п.1.1. цього договору, щорічне тралення прилеглої акваторії, без права компенсації зазначених витрат з боку Виконавця, та надавати відповідні акти Виконавцю з метою щорічного підтвердження свідоцтв про придатність ГТС до експлуатації Регістра судноплавства України.

Законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18.

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження порушення позивачем умов укладеного договору, зокрема, тих, які були передбачені сторонами у п.7.5 договору.

Відтак, здійснивши оцінку наявних в матеріалах справи доказів у порядку ст. 76-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для односторонньої відмови від Договору (повідомлення від 01.03.2021) на підставі пункту 7.5 договору.

Таким чином, вимога позивача про визнання повідомлення Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (лист від 01.03.2021 № 01/01-274) про дострокове припинення договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 підлягає задоволенню.

В частині позовних вимог про визнання наявності у ТОВ «Ріверест-Тур» права на отримання послуг згідно умов Договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 суд дійшов висновку про відмову в їх задоволені, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Судом встановлено наявність порушеного права позивача з огляду на вчинений відповідачем відповідно до листа від 01.03.2021 правочин щодо односторонньої відмови від Договору. З`ясувавши характер спірних правовідносин сторін у даній справі, задовольняючи основну вимогу позивача про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від Договору (основна вимога), суд водночас доходить висновку, що вимога позивача про визнання наявності у ТОВ «Ріверест-Тур» права на отримання послуг згідно умов Договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 не спрямована на захист порушеного права позивача та не забезпечить відновлення порушеного права позивача, а відтак визнається судом як неефективний спосіб захисту порушеного права.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених вимог в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним повідомлення Державного підприємства «Адміністрація річкових портів» (лист від 01.03.2021 № 01/01-274) про дострокове припинення договору про надання послуг від 17.02.2014 № 01/02-110/1 з моменту підписання.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (04071, м. Київ, вул. Електриків, буд. 14, код ЄДРПОУ 33404067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверест-Тур" (04070, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 2л, код ЄДРПОУ 33787128) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.10.2021 р.

Суддя О.В. Мандриченко