Рішення № 10060798, 15.06.2010, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, пр-т Миру,20,тел. 77-44-62

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

«15 »червня 2010 року Справа №17/80

За ПОЗОВОМ: Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

01001, м. Київ, вул. Жилянська, 75

в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

14000, м. Чернігів, вул. Горького, 23

До ВІДПОВІДАЧА: Відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант"

01042, м. Київ, пров. Ново-Печерський, 19/3

в особі Чернігівської філії Відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант"

14000, м. Чернігів, вул. Пушкіна, 16

Про стягнення 3406,48 грн.

Суддя Кушнір І.В.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: Павлович В.І. –головний юрисконсульт, довіреність №08-03-14/303-09 від 29.07.09р.

Від Відповідача: Шаповалов М.С. –юрисконсульт, довіреність №688-1/14 від 25.03.10р.

СУТЬ СПОРУ:

          Відкритим акціонерним товариством Національна страхова компанія "Оранта" в особі Чернігівської регіональної дирекції Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія "Оранта" заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" в особі Чернігівської філії Відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" про стягнення 3406,48 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

          У судовому засіданні 08.06.10р. представник Позивача надала уточнену позовну заяву, відповідно до якої Позивач просить визнати недійсним зарахування зустрічних вимог з боку Відповідача та стягнути 3406,48 грн. суму страхового відшкодування в порядку регресу на користь Позивача.

Таким чином, даною заявою Позивач фактично змінив предмет позову шляхом добавлення до первісної позовної вимоги про стягнення 3406,48 грн. суми страхового відшкодування немайнової позовної вимоги про визнання недійсним зарахування зустрічних вимог з боку Відповідача.

Враховуючи, що зміна предмету позову, є правом Позивача, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказане уточнення позовних вимог, яким фактично змінено предмет позову.

          У судовому засіданні 12.05.10р. представник Відповідача надав відзив на позов, яким позовні вимоги заперечив у повному обсязі, зазначивши, що дійсно ВАТ НАСК “Оранта” набуло право регресу до Чернігівської філії ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" з моменту здійснення страхового відшкодування на суму 3406,48 грн., однак 16.02.10р. Відповідачем було підписано, а 19.02.10р. цінним листом з описом відправлено Позивачу заяву про припинення зобов'язання зустрічних однорідних вимог та комплект документів відповідно до ст. 601 Цивільного Кодексу України, згідно якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

          Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2008 року о 09 год. 00 хв. в м. Чернігові по проспекту Миру в районі перехрестя з вул. Боженка, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автомобіля марки "МБ 609 Д" д. н. 2065 АА під керуванням Силенка М.В. та транспортних засобів - автомобіля марки "TOYОТА Аuris" д. н. СВ 5724 АК, який належить Подорван Є.О., та автомобіля марки "ВАЗ 21099" д. н. СВ 8485 АВ, що належить Реп'ях В.В.

Згідно довідки Відділу ДАІ по обслуговуванню адміністративної території м.Чернігова (підпорядкований УДАІ в Чернігівській області) №8/7-1488 від 28.10.08р. дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок порушення водіями Подорван Є.О. та Силенок М.В. п. 12.1., п.13.1. Правил дорожнього руху України. Як вбачається з даної довідки, матеріали по факту ДТП відповідно до ст.221 КУпАП передані до Деснянського районного суду м. Чернігова відносно водія Подорван Є.О. та до Ріпкинського районного суду відносно водія Силенок М.В.          

Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.11.2008 року Силенка М.В. за скоєну дорожньо-транспортну пригоду визнано винним у вчиненні правопорушення , передбаченого ст.124 КпАП України.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.12.2008 року Подорван Є.О. за скоєну дорожньо-транспортну пригоду визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України.

Пошкоджений автомобіль "TOYОТА Аuris" д.н. СВ 5724 АК застрахований в НАСК "Оранта" відповідно до договору добровільного страхування транспортного засобу №31 від 09.09.2008 року.

Враховуючи звіт №654-08 від 01.12.2008 року про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "TOYОТА Аuris" д. н. СВ 5724 АК автомобілем марки "МБ 609 Д" д. н. СВ 2065 АА, Чернігівською обласною дирекцією було складено страховий акт №01-12-08 та розрахунок суми страхового відшкодування.

На підставі вищезазначених документів Чернігівська обласна дирекція НАСК "Оранта" здійснила виплату страхового відшкодування Подорван Є.О. в розмірі 10547,11грн., що підтверджується платіжним дорученням №3144 від 09.12.2008 року.

Не погоджуючись з вказаною сумою відшкодування, Подорван Є.О. надала додаткові документи, згідно яких проведений звіт №654/2-09 про визначення матеріального збитку від 19.05.2009 року та відповідно до нього складено страховий акт №387-09 (доплата), відповідно до якого сума страхового відшкодування визначена в розмірі 6812,96 грн.

Вищезазначена сума була сплачена 09.07.2009 року.

Згідно Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/4267479 від 05.06.08р., цивільно-правова відповідальність Силенка М.В. на момент ДТП була застрахована Відповідачем.

13.11.2009 року Відповідачем у відповідь на претензію Позивача №01-07/1566 від 01.09.2009 року платіжним дорученням №954 частково сплачена сума в розмірі 5273,55грн.

Враховуючи додаткову виплату, Позивачем була надіслана Відповідачу претензія №01-07/176 від 04.02.10р., у якій Позивач просить сплатити половину від суми доплати, оскільки винні в аварії Силенок М.В. і Подорван Є.О.

На підставі того, що Відповідач не сплатив суму доплати, Позивач звернувся з позовом до Відповідача 3406,48 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Згідно ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України:

„1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.”

Відповідно до ч.ч.1.2 ст.1187 Цивільного кодексу України:

„1. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

2. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.”

Згідно ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України:

«Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.»

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України:

“Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.”

Згідно ч.ч.1-3 ст.22 Цивільного кодексу України:

“1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.”

Згідно ст.1192 Цивільного кодексу України:

„З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.”

Згідно ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України:

“Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.”

          Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України “Про страхування” від 7 березня 1996 року N85/96-ВР, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідач проти позову заперечив у повному обсязі, зазначивши, що дійсно ВАТ НАСК “Оранта” набуло право регресу до Чернігівської філії ВАТ "Українська страхова компанія "Дженералі Гарант" з моменту здійснення страхового відшкодування на суму 3406,48 грн., однак 16.02.10р. Відповідачем було підписано, а 19.02.10р. цінним листом з описом відправлено Позивачу заяву за вих.№112 про припинення зобов'язання зустрічних однорідних вимог та комплект документів відповідно до ст.601 Цивільного Кодексу України.

          З викладеного відзиву вбачається, що Відповідачем не оспорюється ні розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню, ні винність Силенка М.В. у завданій шкоді, ні обов`язок Відповідача, як страховика, відшкодувати завдану шкоду.

          Єдиною підставою заперечення визначено припинення зобов`язання Відповідача шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Згідно ст. 601 Цивільного Кодексу України:

„1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.»

Відповідно до ч.3 ст.203 Господарського кодексу України:

„Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.”

Згідно п.22 Листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009р. №01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України":

„Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.”

Відповідно до п.31 листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. за №01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України":

„Згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.”

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.203 Господарського кодексу України:

„Господарське зобов'язання може бути припинено зарахуванням страхового зобов'язання, якщо інше не випливає з закону або змісту основного чи страхового зобов'язання.

Не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.”

Згідно ст. 602 Цивільного Кодексу України:

„Не допускається зарахування зустрічних вимог:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2) про стягнення аліментів;

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.”

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України:

„Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. „

Згідно ч.ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного Кодексу України:

„1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.”

З вищевикладених норм Господарського і Цивільного кодексів України та роз`яснень Вищого господарського суду України вбачається наступне.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином і згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Визнати недійсним такий правочин можна лише з підстав, передбачених у вищенаведених ч.1 ст.215 та ч.ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного Кодексу України.

Разом з тим, Позивачем доказів наявності таких підстав, зокрема невідповідності даної заяви Відповідача вищенаведеним вимогам чинного цивільного законодавства, представлено не було.

Посилання Позивача, що вищевказана заява Відповідача про зарахування однорідних вимог не може бути прийнята, оскільки однорідні вимоги не рівні по розміру і сторонами не складався спільний акт про зарахування однорідних вимог, суд вважає необґрунтованими, оскільки вищевикладені норми Господарського і Цивільного кодексів України та відповідні роз`яснення Вищого господарського суду України з цих питань не передбачають в якості підстав зарахування ні рівність однорідних вимог за розміром, ні складання будь-яких актів чи інших документів про прийняття зарахування цих вимог іншою стороною.

Навпаки, зазначено, що згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Доказів наявності підстав недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України та статтею 602 ЦК України, Позивачем також представлено не було.

Крім того, суд відмічає наступне.

Позивач в своїх поясненнях зазначає, що між сторонами по справі не складався акт звірки взаєморозрахунків, який би підтверджував всі обставини по справі та особливо всі суми, які повинні бути зараховані. Всі представлені Відповідачем документи повинні бути вивчені, їм має бути надана відповідна правова оцінка та прийняте рішення. На даний час цього не відбулося і документи не вивчені.

Ухвалами суду від 12 та 25 травня 2010 року від Позивача витребовувалося письмове пояснення з відповідним нормативно-правовим обґрунтуванням та наданням належних та достатніх доказів: чи прийнята Відкритим акціонерним товариством Національна страхова компанія "Оранта" або Чернігівською дирекцією заява Відповідача про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог вих. №112 від 16.02.10р., якщо ні –то чому, і яким чином про це повідомлено Відповідача.

          З представлених Позивачем документів вбачається, що листом від 04.03.10р. №04-04/313 Чернігівська дирекція Позивача повідомляла Чернігівській філії Відповідача, що всі вимоги та претензії, що надходять до відокремлених підрозділів НАСК „Оранта” розглядаються та приймаються відповідні рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування Головним офісом НАСК "Оранта" у м. Києві.

          У судовому засіданні 25.05.10р. представник Позивача надала письмове пояснення по справі, у якому зазначено, що до Головного офісу НАСК "Оранта" у м. Києві Відповідач не звертався.

Разом з тим,           зі спірної заяви за вих.№112 від 16.02.10р. про припинення зобов'язання зустрічних однорідних вимог та копії опису вкладення до цінного листа з відміткою пошти про прийняття, представлених Відповідачем, вбачається, що 19.02.10р. саме до Головного офісу НАСК "Оранта" у м. Києві цінним листом з описом відправлено як саму заяву, яка стосувалася 5 дорожньо-транспортних пригод, включаючи ту, що є предметом спору по даній справі, так і весь комплект документів щодо цих ДТП, доданих до заяви, що цілком відповідає вищевказаному листу Чернігівської дирекції Позивача, що саме Головний офіс, а не Чернігівська дирекція розглядає такі питання та приймає відповідні рішення..

          З представленого Позивачем листа Головного офісу НАСК "Оранта" у м. Києві від 03.06.10р. №04-02-07/333 вбачається, що Головний офіс Позивача підтверджує факт отримання вищевказаної заяви з додатками та зазначає, що відповідь Чернігівській філії ВАТ „УСК „Дженералі Гарант” ним не надавалась.

Таким чином, спірна заява про припинення зобов'язання зустрічних однорідних вимог, яка стосувалася 5 дорожньо-транспортних пригод, включаючи ту, що є предметом спору по даній справі, і весь комплект документів щодо цих ДТП, були надіслані Позивачу Відповідачем майже чотири місяці тому.

З урахуванням кількості ДТП, яких стосувалася ця заява, та кількості доданих до заяви відповідних документів, суд вважає цей строк цілком достатнім для вивчення Позивачем (Головним офісом самостійно чи шляхом дачі відповідного доручення Чернігівській дирекції) всіх представлених документів, надання їм відповідної правової оцінки, складання в разі необхідності акту звірки взаєморозрахунків, прийняття кінцевого рішення та повідомлення про нього Відповідача, як про це зазначено в письмових поясненнях Позивача.

Проте, Позивачем ні до початку судового розгляду Відповідачу, ні під час судового розгляду суду не було представлено жодного обґрунтованого заперечення з наданням відповідних доказів по суті зазначених у спірній заяві зобов'язань Позивача перед Відповідачем, тобто Позивачем не представлено доказів відсутністю зобов'язань Позивача перед Відповідачем, визначених у спірній заяві, чи невірності визначення їх розміру, що вищевказаними роз`ясненнями Вищого господарського суду передбачено як можлива підстава визнання недійсною заяви про зарахування однорідних вимог.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач доказів, які б підтверджували наявність підстав, передбачених вищенаведеним цивільним та господарським законодавством, для визнання недійсною спірної заяви про зарахування однорідних вимог, яка є одностороннім правочином, не надав, а отже зобов`язання Відповідача по сплаті Позивачу суми боргу, що є предметом даної справи припинилося шляхом зарахування однорідних вимог по даній заяві за вих.№112 від 16.02.10р. відповідно до положень ст. 601 Цивільного Кодексу України.

          На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає.

          Згідно п.33. Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993р. N15,зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993р. за N50:

„З позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.”

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України:

„Державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

В разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову.”

Враховуючи, що, як зазначено вище, Позивачем до первісної майнової позовної вимоги добавлено немайнову позовну вимогу про визнання недійсним зарахування однорідних вимог, з останнього підлягає стягненню 85 грн. державного мита за розгляд даної немайнової позовної вимоги.

          Керуючись ст.ст. 22, 33, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

          1. У позові відмовити повністю.

          2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01001, м. Київ, вул. Жилянська, 75) в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (14000, м.Чернігів, вул.Горького, 23, код 02311075, р/р26508935086200 в Київській міській філії АКБ „Укрсоцбанку” м.Чернігова, МФО 353012) в доход Державного бюджету України (р/р31111095700002 в ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592, код платежу 22090200, код ЄДРПОУ 22825965, символ звітності 095) 85 грн. державного мита.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.В. Кушнір

15.06.10