Рішення № 10057510, 15.06.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2010 Справа № 15/85-ПД-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Клепай З.В. при секретарі Буюклу І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Херсонпостачзбут", м.Херсон

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма "НК", м.Херсон

про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна

за участю

представників сторін:

від позивача - не прибув

від відповідача - Фукс І.В. - директор ВКФ "НК", паспорт серії МО347917, виданий Комсомольським РВ УМВС України в Херсонській області 29.06.1997р., Протокол загальних зборів №7 від 03.11.2008р.

          Закрите акціонерне товариство "Херсонпостачзбут" звернулося до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна №1/11 укладеного між позивачем та виробничо-комерційною "НК", яка за вказаним договором придбала у власність козловий кран ККС-12,5 (рег.№88) та підкранові шляхи.

          Позивачем заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що він не зможе з'явитись у судове засідання у зв'язку з відрядженням та не може забезпечити явку іншого представника у судове засідання.

          Господарський суд розглядаючи клопотання про відкладення розгляду справи враховує, що згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації. Керівник Товариства з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, не був обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні.

          Оскільки позов підписаний ліквідатором, то всі вказані дії має можливість виконати ліквідатор, який на час ліквідації товариства виконує обов'язки його керівника. Заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи ліквідатор на підтвердження своїх посилань зобов'язаний надати належні докази - копію відрядження накази на відрядження та докази неможливості направлення у судове засідання іншого представника, що ним не зроблено.

          Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

          За таких умов клопотання позивача відхиляється та зважаючи на те, що в матеріалах справи є всі необхідні для її розгляду докази, справа відповідно до ст.75 ГПК України розглядається за відсутності представника позивача.

          Представник відповідача проти позову заперечує на тій підставі, що договір є дійсним, оскільки в момент його укладення сторони дотримались вимог чинного на той час законодавства.

          Розглянувши матеріали справи та вислухавши представника відповідача, суд -

в с т а н о в и в:

          Позивач звертаючись з позовом в якості обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що майно, що належить ЗАТ «Херсонпостачзбут», а це - козловий кран ККС-12,5 (рег.№ 88) та підкранові шляхи, було продано за мізерні кошти, без експертної оцінки, що фактично спричинило підприємству збитки, бо майно (у робочому стані) було продано на вкрай невигідних для підприємства умовах, за ціну яка в десятки разів нижча ніж ціна металобрухту. Згідно із законом продаж майна має здійснюватися за ціною, що повинна відповідати ринковій. Така оцінка майна мала здійснюватися відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»від 12 липня 2001 року за N 2658-ПІ. Так, відповідно до частини 7 зазначеного закону: «Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках: створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності. Окрім того відповідно до норм цієї статті оцінка майна обов'язкова при приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду,

          Господарський суд розглядаючи це твердження позивач виходить із того, що цей закон передбачає обов'язковість проведення експертної оцінки майна у випадках зміни державної або комунальної власності на іншу - приватну чи іншу форму власності, передбачену чинним законодавством.

          Із матеріалів справи вбачається, що Фонд Державного майна на підставі договору купівлі - продажу державного майна від 18.02.1999 року продав майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Херсонпостазбут" організації орендарів орендного підприємства "Херсонпостазбут". Цей договір є чинним ніким не оскаржений і з урахуванням цього договору створене ЗАТ "Херсонпостачзбут". Як вбачається із п.2 вказаного договору вартість відчужуваного майнового комплексу визначена відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу, тобто позивач придбав майно відповідно до норм чинного на той час законодавства, став його власником і на момент укладення оскаржуваного договору мав право встановлювати ціну відчужуваного майна, що належить йому на праві власності на власний розсуд. До того ж відповідно до ст.632 ЦК України Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

          До того ж відповідно до ст.189 ГК України Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

          Такі ж умови передбачені ст.190 ГК України відповідно до якої вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Випадки застосування державних та фіксованих цін передбачені у ст. 191 ГК України та не застосовуються до продажу майна, що було у використані суб'єкта господарської діяльності.

          За таких умов посилання позивача на те, що при укладенні договору купівлі - продажу невірно визначена ціна об'єкту, не підтверджено матеріалами справи. Той факт, що майно продано за ціною, значно нижчою за його фактичної вартості, не означає, що договір є недійсним.

          Позивач також на підставі своїх позовних вимог вказує, що продаж здійснено в порушення вимог чинного законодавства - без дотримання вимог статуту ЗАТ, оскільки продаж Козлового крану було здійснено без дотримання порядку відчуження, передбаченого статутом ЗАТ «Херсонпостачзбут». Продаж досить вартісного майна здійснено без прийняття Правлінням ЗАТ відповідного рішення щодо продажу цього майна та без подальшого погодження Правлінням договору купівлі-продажу козлового крану. Зазначене свідчить про порушення чинного законодавства України під час продажу майна. В даному випадку не було волі ЗАТ «Херсонпостачзбут»направленої на відчуження такого активу як козловий кран. У пункті 9.4.4. статуту ЗАТ «Херсонпостачзбут»визначені повноваження Правління товариства. Так, зазначеним пунктом встановлено наступні повноваження Правління ЗАТ: - затверджує договори, угоди, укладені на суму не більше п'ятдесяти розмірів Статутного фонду: - приймає рішення про відчуження (в т.ч. заставу) майна ЗАТ, якщо вартість відчужуваного майна (майна, що передається в заставу) не більше п'ятдесяти розмірів Статутного фонду.

          Як вбачається із Статуту позивача розмір статутного фонду відповідно до 5.1 Статуту статутний фонд складає 60942 грн., ціна козлового крану з підкрановими шляхами сторонами визначена 14428 грн., що значно нижча за п'ятдесяти розмірів Статутного фонду. Позивач при звернені з позовом не вказав, яка на його думку є фактична вартість козлового крану з підкрановими шляхами, а тому голова правління при укладені оскаржуваного договору діяв в межах повноважень, передбачених п.9.4.9 статуту відповідно до якого він має право в межах своїх повноважень без доручення укладати господарські договори.

          Позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов необхідних для його укладення, оскільки він вважає, що сторони при укладанні договору купівлі-продажу не досягли всіх істотних умов необхідних для його укладення з посаланням на ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

          Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.           Відповідач (покупець майна) не зазначив у договорі купівлі-продажу індивідуальних ознак придбаного майна. Зазначення у договорі, у п. 1.1. наступного найменування придбаного майна: козловий кран ККС-12,5 (рег.№ 88) та підкранові шляхи не є індивідуалізацією такого виду майна. Так, на думку ліквідатора, при продажу зазначеного вище майна (козлового крану та підкранових шляхів) необхідно було б зазначити ще багато інших індивідуальних ознак такого майна, як-то, наприклад: Індивідуальні ознаки козлового крану: - повне найменування крану (в договорі зазначено «Козловий кран ККС-12,5 (рег.№ 88)»в той час, як повна назва для аналогічних козлових кранів в технічних паспортах є наступною «Кран козловий, спеціальний, двухконсольний (або є інше зазначення чи маркування, наприклад - одноконсольний) г.п. 12.5; заводський номер №, реєстраційний №          ); заводський номер крану; рік виготовлення та введення крану в експлуатацію;          масу крана; - інвентарний номер крану;- місце знаходження крану; -          посилання в договорі купівлі-продажу на технічну документацію крану та безпосередньо наявність такої документації; - посилання на експертну оцінку крана, та інше.           Як вбачається із тексту договору у п.1.1 передбачено, що предметом договору є зобов'язання продавця передати покупцю у власність Козловий кран ККС -12,5 реєстраційний №88 та підкранові шляхи. Оскільки до укладення договору купівлі - продажу кран належав позивачу, то всі необхідні дані майна, яке належало йому на праві власності до продажу, повинен вказати продавець, тобто позивач по справі, а тому він безпідставно перекладає цей обов'язок на покупця - відповідача по справі, оскільки вся технічна документація на кран знаходилась у продавця. До того ж, фактично вся технічна документація на кран продавцем передана продавцю, оригінали якої відповідачем представлені для огляду у судове засідання (копії у справі). Із технічного паспорту вбачається, що він містить всі необхідні технічні дані про об'єкт договору.

          До того ж відповідно до ст.181 ГК України У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Тобто відсутність істотних умов в договорі не є підставою для визнання його недійсним, а за таких він може бути визнаний неукладеним, але у господарського суду відсутні підстави визнавати оскаржуваний договір неукладеним, оскільки ст.180 ГК України передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

          Такі умови як вага індивідуально визначеного об'єкту - козлового крану або під'їзних шляхів, інвентарний номер крану; - місце знаходження крану - не є істотними умовами договору, а тому не тягнуть за собою факт його не укладення.

          Позивач також вважає, що однією із умов недійсності договору є те, що як він вважає не визначено предмету договору - по суті оскаржуваний договір є договором про спільну діяльність. Згідно із пунктом 3.2.3. зазначеного Договору «Покупець зобов'язаний безстроково та безкоштовно надавати у користування Закритому акціонерному товариству «Херсонпостачзбут»(код ЄДРПОУ 04542790) та приватному підприємству «Херсонснабсервіс» (код ЄДРПОУ 34906939) кран козловий ККС 12.5, що є предметом купівлі-продажу за даним договором для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт.»

          Зазначений пункт договору свідчить про досягнення між сторонами домовленості щодо надання Відповідачем крану в безстрокове та безоплатне користування Позивачу та іншому підприємству - ПП «Херсонснабсервіс» для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. Тобто, пункт 3.2.3 договору визначає порядок використання козлового крану кількома підприємствами.

          Як вбачається із матеріалів справи сторони визначили предмет договору як договір купівлі - продажу козлового крану ККС -12,5 регістраційний №88. Те, на що посилається позивач є не предметом позову, а визначенням виду договору - оскільки і відповідно предметом умови цього пункту також є п.3.2.3 є козловий кран ККС 12,5 реєстраційний №88.

          Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Умова про можливість надання крану у безкоштовне користування іншої сторони не є істотною, та може бути додатково передбачена сторонами у договорі. У випадку якщо вид договору сторонами неправильно визначений, то при його виконанні сторони повинні у своїх взаємовідносинах керуватись нормами того законодавства, яке регулює конкретні взаємовідносини. Сам факт неправильного визначення виду договору не є підставою для визнання його недійсним.

          До того ж відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Частини перша - третя, п'ята та шоста статті 203 ЦК України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняться батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

          Матеріалами справи підтверджено, що зміст договору відповідає нормам чинного законодавства, спрямований на реальне настання наслідків, оскільки договір фактично сторонами виконаний, та вчинений повноважними особами, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

          За таких умов підстав для задоволення позову не вбачається.

          Керуючись ст.ст.82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Копії рішення надіслати сторонам по справі.

Суддя З.В. Клепай

Дата підписання рішення 16.06.2010р.

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України