Рішення № 100574859, 26.10.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/5756/21

Провадження № 2/0182/2785/2021

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.10.2021 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді Багрової А.Г.

розглянув у м. Нікополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Приватне акціонерне товариство „Сентравіс Продакшн Юкрейн", про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

Представник позивача - адвокат Меланчук Ігор Віталійович, що діє на підставі ордеру серія АЕ №1087372 від 10.08.2021 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4467 від 16.09.2019 року (а.с.27-28).

Заяви по суті справи:

01.09.2021 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. Просить стягнути з відповідача суму моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров`я в розмірі 60 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, посилаючись на факт нещасного випадку під час виконання нею своїх трудових обов`язків та отримання внаслідок цього тілесних ушкоджень(а.с.1-8).

В обґрунтування позову зазначено, що станом на 14.02.2004 року ОСОБА_1 працювала на посаді різальника труб ЗАТ „Нікопольський завод нержавіючих труб" Того ж дня, в результаті нещасного випадку вона отримала ушкодження здоров`я у вигляді: „травматична ампутація нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті". За результатами проведеного компетентною комісією розслідування прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. Даний факт підтверджується актом №2 Форми Н-1 „Про нещасний випадок на виробництві", актом Форми Н-5 „Про розслідування нещасного випадку, що стався 14.02.2004 року о 01 год. 30 хв.", та трудовою книжкою, вданою на ім`я позивача. Згідно п.6.1. акту Форми Н-1, компетентною комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що видом події, який призвів до настання нещасного випадку являється дія предметів та деталей, що рухаються, розлітаються, обертаються. Відповідно до п.7 акту Форми н-1 причинами настання нещасного випадку є незастосування засобів колективного захисту (за їх наявності) та допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці. Згідно п.8 акту Форми Н-1 встановлено обладнання, експлуатація якого призвела до нещасного випадку, а саме устаткування підйомно-транспортне(крім кранів і конвеєрів), що згідно законодавства України визнано джерелом підвищеної небезпеки. Крім того, пунктом 10 акту Форми Н-1 встановлено осіб, що допустили порушення законодавства про охорону праці: ОСОБА_2 , майстер, який допустив порушення п.п.8.20.4, 8.20.10 Системи управління охороною праці Закритого акціонерного товариства „Нікопольський завод нержавіючих труб"; ОСОБА_3 , старший майстер, який допустив порушення п.8.18.3 Системи управління охороною праці Закритого акціонерного товариства „Нікопольський завод нержавіючих труб". Вище вказані факти свідчать про відсутність вини позивача в настанні нещасного випадку на виробництві. 15.06.2004 року ОСОБА_1 вперше пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 10%, з 08.06.2004 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні.

Представник позивача в позовній заяві зазначає, що у зв`язку з вищезазначеним нещасним випадком, починаючи з 45-річного віку назавжди порушено звичний спосіб життя ОСОБА_1 . Отримання травми та подальше лікування, супроводжувалось сильним фізичним болем. В подальшому позивач проходила тривале медичне лікування зі скаргами на біль в травмованій області. Проте лікування мало короткочасний ефект. Не зважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, наслідки травми переслідують позивача та завдають їй фізичні страждання і по нині. Наразі позивач відчуває біль та обмеження об`єму рухів в кисті правої руки, її турбує порушення функції згинання/розгинання останньої, відчуття оніміння в ній. Позивач, внаслідок зазначених ушкоджень, не в змозі як слід реалізувати себе в професійній сфері, та залежить від наслідків отриманого каліцтва. Вказане не може не завдавати позивачу істотного дискомфорту та страждань, що негативно відображається на її повсякденному житті та на житті її родини. Внаслідок постійних больових відчуттів, особливо в нічний час, порушується сон позивача, що не дозволяє їй нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби, до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Ушкодження здоров`я стало причиною необхідності залучення додаткових зусиль для організації життя позивача, втрата працездатності привела до відсутності у позивача можливості у достатній мірі реалізувати свої наміри в професійній сфері, повноцінно працювати, обмежило можливості позивача приділяти час своєму інтелектуальному та духовному розвитку, приділяти увагу близьким та рідним людям. Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання їй немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманої травми та стійкої втрати професійної працездатності, що є наслідком порушення законодавства про охорону праці зі сторони роботодавця. Право на компенсацію за моральну шкоду виникає у особи з дня встановлення стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. З огляду на ступінь втрати позивачем працездатності, її представник вважає, що розумною буде оцінка грошового відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, виходячи з мінімальної заробітної плати на 2021 рік, а саме в 10 місячних розмірів мінімальної заробітної плати - 10*6000 грн.(місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021 року встановлений ст. 8 ЗУ „Про державний бюджет України на 2021 рік") = 60 000 (шістдесят тисяч) грн.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с.54-73).

В обґрунтування відзиву, представник відповідача зазначає, що позивач помилково вважає, що відповідач має здійснювати виплату моральної шкоди як правонаступник Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, а не роботодавець, з вини якого стався нещасний випадок на виробництві. Вказує, що підставою для виплати моральної шкоди , заподіяної умовами виробництва, є встановлення факту настання моральної шкоди за висновком відповідного медичного органу, а позивачем не заявлено вимоги про встановлення такого факту. Крім того, шкода позивачу спричинена джерелом підвищеної небезпеки , а отже такий спір не можна розглядати із застосуванням загальних підстав цивільно-правової відповідальності, оскільки Фонд не може нести відповідальність за роботодавця. Крім того, загальні фрази про завдання позивачу моральної шкоди не підтверджені жодним доказом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач після отримання травми на виробництві продовжувала працювати і надалі на різних посадах. Самі по собі посилання на нещасний випадок, як на єдину підставу для відшкодування моральної шкоди є недостатніми для доведення моральної шкоди. Позивач жодного разу за 18 років не звернулась до фонду за відшкодуванням витрат на медичну та соціальну допомогу, а отже з 2004 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувається. Оскільки позивачем не надано доказів про порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, про порушення її спілкування з оточуючими, про настання інших негативних наслідків морального характеру, то підстав до відшкодування моральної шкоди позивачеві немає. Щодо розміру моральної шкоди, то вважає його завищеним, враховуючи , що позивач має 10% втрати професійної працездатності.

Від представника позивача відповіді на відзив не надходило.

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 02.09.2021 року по справі відкрито провадження та постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.39-40), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Приватне акціонерне товариство „Сентравіс Продакшн Юкрейн".

Судом встановлено.

Судом встановлено та з матеріалами справи підтверджено, що станом на 14.02.2004 року ОСОБА_1 працювала на посаді різальника труб ЗАТ „Нікопольський завод нержавіючих труб", правонаступником якого є ЗАТ „Сентравіс Продакшн Юкрейн", ПРАТ„Сентравіс Продакшн Юкрейн" (а.с. 23-24).

Того ж дня, в результаті нещасного випадку на виробництві ОСОБА_1 отримала ушкодження здоров`я у вигляді: „травматична ампутація нігтьової фаланги 5-го пальця правої кисті".

Зазначений факт підтверджується актом №2 Форми Н-1 „Про нещасний випадок на виробництві", актом Форми Н-5 „Про розслідування нещасного випадку, що стався 14.02.2004 року о 01 год. 30 хв."(а.с.11-15).

15.06.2004 року ОСОБА_1 вперше пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 10%, з 08.06.2004 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні (а.с.9-10).

Між сторонами виникли спірні правовідносини щодо обов`язку відповідача відшкодувати моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок трудового каліцтва на підставі статей 21, 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності Позивачу (15.06.2004 року) , якими передбачено обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Статтею 3Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування"), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт "е" пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто в даному випадку 15.06.2004 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 15.06.2004 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27статті 77Закону України від 20грудня 2005 року "Про Державний бюджет України на2006 рік" та пунктом 22 статті 71Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону N 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону N 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі N 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року N 77-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" викладено у новій редакції Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", в тому числі змінено його назву на Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року N 1-зп, від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року N 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року N 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець потерпілого.

Вище викладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі N 210/2104/16-ц (провадження N 14-597цс18), Великої Палати Верховного суду від 20.11.2019 року по справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

На підставі викладеного вище, суд дійшов до висновку, що представник позивача обґрунтовано посилається в позовній заяві на норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача.

Отже, зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_1 , роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Наведене повністю кореспондує нормам ст. 3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Виходячи з цих обставин, суд, беручи до уваги доводи представника позивача, що внаслідок трудового каліцтва позивач втратила 10 % професійної працездатності безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану її здоров`я у майбутньому, та враховуючи характер немайнових витрат, вважає достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде саме 60 000 грн.

Розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнена при зверненні до суду з цими позовними вимогами від сплати судового збору, то враховуючи вимоги статті 141 ЦПК України, несплачений судовий збір слід стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави в розмірі 908 грн., що становить мінімальний розмір судового збору згідно із Законом України „Про судовий збір" щодо ціни заявленої позивачем позовної вимоги.

Керуючись ст.ст.12,13,18,76,81,82,263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 60 000 грн.(шістдесят тисяч грн.. 00 коп.).

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення .

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 26.10.2021 року.

Дані про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - ЄДРПОУ 41323962, зареєстроване місце знаходження за адресою: 49000, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького,93.

Третя особа - Приватне акціонерне товариство „Сентравіс Продакшн Юкрейн" - ЄДРПОУ 30926946, зареєстроване місце знаходження за адресою: 53201, Дніпропетровська область, м. Нікополь, проспект Трубників, буд. 56.

Суддя: А. Г. Багрова