Рішення № 100574462, 25.10.2021, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/1438/21

провадження №2/176/659/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 р. Жовтоводський міський судДніпропетровської областіу складі:

головуючого судді Крамар О.М.,

з участю секретаря судових засідань Яценко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ юридична адреса: Дніпропетровська область м. Жовті Води вул. Горького, буд. 2) про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання,

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2021 року на адресу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання в розмірі 360000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що він протягом 15 років працював на шахті «Інгульська» Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат», в період з 25 серпня 2005 року по 15 жовтня 2020 рік, з яких в період з 25 серпня 2005 року на посаді підземного електрослюсаря черговим та з ремонту устаткування, з повним робочим днем на підземних роботах по 5 розряду, а з 17 грудня 2008 року його було переведено на тому ж підприємстві на посаду підземного електрослюсаря черговим та з ремонту устаткування, з повним робочим днем на підземних роботах по 6 розряду.

15 жовтня 2020 року його звільнено з роботи на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи. Всі вказані вище обставини про роботу та його звільнення підтверджуються його трудовою книжкою (копія додається) та не можуть і не будуть заперечуватись відповідачем.

За час роботи на підприємстві відповідача він отримав професійні захворювання, що підтверджується Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18 лютого 2021 року форма П-4, затвердженим начальником управління Держпраці у Кіровоградській області Кухаренко О.А.

П. 7 даного Акту вказує на наявність у нього професійних захворювань:

-Радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, часто рецидивуючий перебіг.

-Двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеня), остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ другого ступеня).

-Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група В. Легенева недостатність першого-другого , ступеня.

Даний діагноз позивача також підтверджується медичними довідками, що додаються.

П. 15 даного Акту передбачає, що раніше у нього не було хронічних та супутніх захворювань.

У п. 13 даного Акту міститься висновок про наявність шкідливих умов праці: підпадав під дію шкідливих факторів: фізичного навантаження, пилу що перевищували ГДР.

П. 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин:

-Тривалий стаж роботи (15 років) в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП «Схід ГЗК», недосконалість роботи технологічного обладнання, механізмів, що призводить до перевищення ГДР фізичного навантаження, пилу при виконанні професійній^ обов`язків в умовах несприятливого мікроклімату.

-Незабезпечення з боку ДЗ «СМСЧ № 19 МОЗ України» та Комунального некомерційного підприємства "Поліклінічне об`єднання" Міської ради м. Кропивницького" своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних профзахворювань та ненадання роботодавцю відповідних рекомендацій щодо подальшої роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП «Схід ГЗК».

Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є:

-Рівень фізичного перевантаження, а саме: час перебування в незручній робочій позі складає до 32,9% при нормі до 25%, робоча поза вимушена 12,8% при нормі до 10%, кількість вимушених (більше 30°) нахилів корпусу за зміну становить до 198 при нормі 51-100, відносяться до III класу 1 ступеню важкості трудового процесу.

- За показниками напруженості трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну III клас 2 ступінь напруженості трудового процесу.

Запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), у тому числі вміст кремнію діоксину кристалічний (SIO2) від 10 до 70% . III клас небезпеки до 2,3 мг/м3 при нормі 2,0 мг/м3. Мікроклімат: Температура повітря робочої зони +10,0° С при нормі +17+26°С. Відносна вологість 94 % при нормі не більше 75%.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 10 березня 2021 року серії 12ААА №085409 йому визначено отупінь втрати професійної працездатності рівні 60% у зв`язку з професійним захворювання, зазначено про потребу амбулаторного та стаціонарного лікування, санлікування 1 раз на 3 роки.

Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 10 березня 2021 року серії 12ААБ №574133 йому протипоказане значне фізичне навантаження, в несприятливих умовах, впливу пилу.

Відповідно до медичного висновку ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 02 лютого 2021 року № 268 йому було встановлено професійне захворювання та протипоказана робота в умовах тяжкої фізичної праці, вимушеної робочої пози, несприятливого мікроклімату, підвищеного рівня пилу, дії токсичних речовин. Прояви захворювання виражались у наступному: біль в шийному і п/кр відділах хребта, з іррадіацією в праву ногу, біль і обмеження руху в ліктьових, плечових і колінних суглобах, болі і оніміння рук, мерзлякуватість кистей, побіління пальців рук, загальну слабкість, задишку при незначних фізичних навантаженнях, сухий кашель, біль за грудиною, втому, зниження слуху.

У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності та придбання інвалідності в відносно молодому віці систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.

Тому вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що він тривалий час пропрацював на роботі в небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП «Схід ГЗК», в зв`язку з недосконалістю роботи технологічного обладнання, механізмів що призводить до перевищення ГДР фізичного навантаження, під впливом пилу при виконанні професійних обов`язків в умовах несприятливого мікроклімату, у зв`язку з чим, отримав професійні захворювання, втратив працездатність, став інвалідом, що протягом тривалого часу фізично та морально страждає, порушено його звичний уклад життя, він не взмозі виконувати навіть легку чоловічу роботу, а фізичні навантаження не дають йому вільно дихати, він змушений часто звертатися в лікувальні заклади та проходити постійне лікування, у зв`язку з втратою професійної працездатності він постійно відчуває психологічний дискомфорту, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров`я неможливе, так як втрата працездатності та інвалідність встановлені йому в доволі молодому віці, що свідчить про незворотність такої втрати як здоров`я.

Ст. 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров я, честь і гідність недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155, від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці», державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципу пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці», умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Ст. 153 Кодексу законів про працю України встановлює, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити йому, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, до : юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або т необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Відповідно до частини третьої ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини і фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його і можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві.

У пункті 13 Постанови роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних : життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або і уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

З огляду на положення ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України, до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо-геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно зі ст. 38 Гірничого закону України, до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт,«охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності на 100%, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 визнано виваженим та справедливим розмір відшкодування моральної шкоди у 233 000,00 грн. при нещасному випадку на виробництві, внаслідок якого працівник втратив 75% професійної працездатності та йому було встановлено другу групу інвалідності.

Верховним Судом 30 жовтня 2019 року в результаті касаційного перегляду судових рішень у справі № 132/3235/16-ц визнано домірним грошове відшкодування у сумі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень. У даному випадку втрата працездатності позивача становила - 30%.

Крім того, Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області рішенням від 26 лютого 2020 року у справі №176/101/20, де позивачем є працівник підземної спеціальності з втратою працездатності 60% внаслідок професійного захворювання, було стягнуто моральну шкоду з роботодавця з розрахунку одна мінімальна заробітна плата за 1% втрати професійної працездатності. Вказане рішення було залишено в силі постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року. Верховний суд у вказаній справі відмовляючи у відкритті касаційного провадження у своїй ухвалі від 16 листопада 2020 року вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення відповідно до усталеної судової практики.

Судова практика вказує на стрімке збільшення відшкодувань моральної шкоди у зв`язку з професійними захворюваннями та нещасними випадками на виробництві.

Визначаючи розмір (суму) моральної шкоди, він виходить з наступного.

Ступінь втрати його професійної працездатності у зв`язку з отриманим професійним захворюванням становить 60 %.

П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про

судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачає, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Він звернувся до суду у серпні 2021 року. Розмір мінімальної заробітної плати на 01 січня 2021 року встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» на рівні 6 000,00 грн. на місяць.

Тому вважає виваженим та справедливим розмір відшкодування йому моральної шкоди на рівні 60 мінімальних заробітних плат, тобто 360 000,00 грн. (60 % втрати працездатності 6 000,00 грн. мінімальна заробітна плата = 360 000,00 грн.).

Виходячи із зазначеного розрахунку, враховуючи глибину, характер та тривалість вимушених негативних змін в житті позивача, істотність недоотриманих позивачем благ, внаслідок втрати працездатності та отриманого хронічного захворювань, керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, моральна шкода оцінюється ним у розмірі 360000 грн., яку він просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20.08.2021 року було відкрито провадження по справі та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

10 вересня 2021 року до суду, від ДП "Схід ГЗК" надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДП "СхідГЗК" позовні вимоги позивача визнав частково, у розмірі 60000 грн./а.с.30-40/

В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що дійсно, ОСОБА_1 в період з 25 серпня 2005 року по 15 жовтня 2020 року працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» за професіями «підземний електрослюсар черговий та з ремонту обладнання по п`ятому та шостому розрядах».

Наказом від 15.10.2020 року № 366 о/с ОСОБА_1 було звільнено з роботи, у зв`язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40 КЗпП України.

ДП «СхідГЗК» заперечує проти доводів позивача, що саме відповідачем позивачу завдано моральну шкоду та вважає що позивачем не доведено вину відповідача у заподіянні шкоди позивачу, наявність протиправних дій відповідача, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктами 3 та 4 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Разом з тим, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.п. 4, 5 Постанови Пленуму верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

З наведеного вбачається, що наявність вини і вид вини відповідача (умисел або необережність), є основною умовою для покладання на особу відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди.

ДП «СхідГЗК» вважає, що встановлення причинного зв`язку виникнення професійного захворювання з умовами праці ще не є підставою наявності протиправних дій Відповідача.

У кожному конкретному випадку відшкодування моральної шкоди залежить від характеру правовідносин сторін.

Протиправність поведінки заподіювана моральної шкоди - це поведінка, яка заборонена законом. Діяльність підприємств, за яких наявність негативних факторів виробничого процесу не може бути усунена у повному обсязі, не заборонена.

ДП «СхідГЗК» створено відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 24.07.1951р. № 2659-1287 «Про розвиток видобування фосфорних руд на Першотравневому та Жовторічанському родовищах у Кривому Розі та про організацію на базі цих родовищ Комбінату № 9 Другого головного управління при Раді Міністрів СРСР» та наказу Другого головного управління при Раді Міністрів СРСР від 01.08.1951р. № 3 «Про створення комбінату № 9» і підпорядковане Міністерству енергетики та вугільної промисловості України (Уповноважений орган).

Підприємство здійснює господарську діяльність на підставі спеціальних дозволів (ліцензій) (п. 2.3. Статуту ДП «СхідГЗК»).

Інгульська шахта є відокремленим структурним підрозділом ДП «СхідГЗК» та підпорядковується генеральному директору підприємства та діє відповідно до Статуту

підприємства. Згідно КВЕД 07.21 основним видом діяльності Інгульської шахти є добування

уранових і торієвих руд.

Наявність на робочому місці Позивача шкідливих та небезпечних факторів зумовлене специфікою діяльності підприємства та можуть бути лише мінімізовані, у томі числі, шляхом запровадження модернізованої технології виробництва. Роботодавець має право встановлювати більш жорсткі вимоги до безпеки та захисту здоров`я працівників, якщо це не суперечить чинному законодавству. Однак, це не означає, що діючі технологічні процеси не відповідають діючим технологічним нормам.

Підприємство здійснює видобуток уранової руди на підставі спеціальних дозволів. Якщо технологічний процес не буде відповідати технологічним вимогам, то діяльність підприємства буде зупинена.

Оскільки підприємство діюче, то технологічний процес відповідає технологічним нормам. Однак, у порівнянні з новітніми технологіями, на сьогоднішній день є менш ефективним.

Наявність на робочому місці шкідливих виробничих факторів, які Відповідач лише може мінімізувати, є причиною виникнення профзахворювання у Позивача.

Порядок і обсяг заходів, спрямованих на створення безпечних і нешкідливих умов праці визначено у Вимогах щодо безпеки та захисту здоров`я працівників видобувних підприємств з підземним і відкритим способами видобування, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України 02 липня 2018 року № 943 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27 липня 2018 р. за № 872/32324 (далі - Вимоги), які діяли на момент трудових відносин позивача з відповідачем.

Відповідно до розділу І Вимог «Загальних положень», останні встановлюють вимоги безпеки під час виконання робіт на гірничодобувних підприємствах з підземним або відкритим способом видобування твердої мінеральної сировини з метою забезпечення безпечних умов праці працівників шляхом організації безпечного виробничого процесу та використання засобів праці, захисту від небезпек, безпечного облаштування робочих місць, шляхів пересування працівників, приміщень для санітарно-побутових потреб та відпочинку під час перерв і надання першої медичної допомоги. Вимоги цього нормативно-правового акта є обов`язковими для роботодавців і всіх працівників гірничодобувних підприємств незалежно від форми власності і підпорядкованості. Правовідносини у сфері діяльності гірничодобувних підприємств з питань охорони праці регулюються Кодексом законів про працю України, Гірничим Законом України, Законами України "Про охорону праці" та "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(чинний на момент визначення ступеню втрати професійної працездатності позивачу).

Розділом II. Вимог - визначені обов`язки роботодавця, які останній має виконувати з метою реалізації вимог статей 153, 158 Кодексу законів про працю України, розділів V, VII Гірничого Закону України, статті 13 Закону України "Про охорону праці" та статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ""(чинного на момент визначення ступеню втрати професійної працездатності позивачу).

Також, ДП «СхідГЗК» відповідно до вимог розділу 7 «Охорона праці» Колективного договору на 2020 рік (діючий на час трудових правовідносин позивача з відповідачем) організовував безпечні умови праці, належний стан санітарно-гігієнічних умов на робочих місцях згідно з вимогами Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а також актів законодавства СРСР, що не суперечили Конституції, законам України, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.09.1991 р.

ДП «СхідГЗК» в повному обсязі виконувало обов`язки, визначені Вимогами щодо безпеки та захисту здоров`я працівників видобувних підприємств з підземним і відкритим способами видобування. Колективного договору на 2020 рік, що в свою чергу і є належним виконанням вимог ст. 43 Конституції України та статей 153, 158 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від. 18.02.2021 року (пункт 17) обставинами виникнення професійного З

захворювання Позивача є: тривалий стаж роботи (15 років) в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК», недосконалість роботи технологічного обладнання, механізмів що призводить до перевищення ГДР фізичного навантаження, пилу при виконанні професійних обов`язків в умовах несприятливого мікроклімату.

Окрім того, причинами виникнення професійного захворювання у Позивача є незабезпечення з боку ДЗ «СМСЧ№ 19 МОЗ України» та Комунального некомерційного підприємства «Поліклінічне об`єднання» Міської ради м. Кропивницького» своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних профзахворювань та ненадання роботодавцю відповідних рекомендацій щодо подальшої роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК» відповідно до даних, визначених в п. 17 Акту.

Рівень фізичного перенавантаження відноситься до III класу 1 ступеню важкості трудового процесу. За показниками напруженості трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну III клас 2 ступінь напруженості трудового процесу.

Згідно Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 року № 248, 3 клас (шкідливі умови праці) - умови, що характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни,- що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров`я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;

2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після тривалої експозиції;

У п. З Державних санітарних норм та правил зазначається, що робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 клас) дозволена за умови застосування засобів колективного та індивідуального захисту і скорочення часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом).

Отже, згідно ДСНП Гігієнічної класифікації робота в шкідливих умовах праці (в умовах перевищення гігієнічних нормативів) дозволяється при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів.

Відповідно до п.1 ст. 29 КЗпП України, відповідачем, як при влаштуванні позивача на роботу, так і в процесі його трудової діяльності, було ознайомлено з умовами праці та доведено до відома наявність шкідливих виробничих факторів, ризик професійного захворювання на які позивач свідомо погодився та добровільно власноруч написав заяву про прийняття на роботу за професією за професією «підземний електрослюсар черговий та з ремонту обладнання по п`ятому та шостому розрядах».

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства та на забезпечення права працівника на здорові й безпечні умови праці при наявності на його робочому місці несприятливих факторів виробничого середовища відповідачем компенсувалося наданням щорічної додаткової оплачуваної відпустки, було встановлено підвищений рівень оплати праці за роботу у важких та шкідливих умовах, скороченою тривалістю робочого часу, забезпеченням засобами індивідуального захисту, спецодягом, забезпеченням безплатним лікувально- профілактичним харчуванням, а збоку державних гарантій - призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, що підтверджено Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці № 72 від 29.11.2013.

Крім того, відповідальність заподіювана шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Стаття 237 КЗпПУ зобов`язує Позивача довести факт порушення Відповідачем законних прав Позивача.

Позивачем не надано жодних доказів порушення Відповідачем Вимог щодо безпеки та захисту здоров`я працівників видобувних підприємств з підземним і відкритим способами видобування.

Таким чином, під час працевлаштування позивач усвідомлював, що під час роботи у шахті буде піддаватися впливу шкідливих факторів, а за час роботи Позивача у шкідливих умовах Відповідач виконав законодавчі вимоги з мінімізації наявних на робочому місці шкідливих факторів, які іншими засобами неможливо уникнути.

При прийомі на роботу, при переведенні на інше робоче місце і за час виконання трудових обов`язків Позивач проходив первинні та періодичні медичні огляди за рахунок Відповідача.

Позивач зазначає, що хворіє вже давно, неодноразово лікувався амбулаторно і стаціонарно, що підтверджується медичними документами, випискою із медичної картки.

Однак, усвідомлюючи ризик виникнення професійного захворювання, умисно тривалий час не повідомляв адміністрацію Інгульської шахти ДП «СхідГЗК», яка є структурним підрозділом Відповідача, про необхідність переведення його на іншу менш шкідливу або менш важку працю у зв`язку з погіршенням стану свого здоров`я.

Крім того звертаємо увагу суду що, позивач працював в умовах впливу шкідливих факторів 15 років 01 місяців 20 днів, внаслідок чого набув професійні захворювання.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 153 КЗпП України працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров`я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

Однак за весь період роботи на шахті позивач жодного разу не заявляв про порушенця зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач, відповідала його функціональним можливостям організму згідно висновків періодичних медичних оглядів, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача.

А тому, факт вини Відповідача в порушенні законних прав Позивача, визначених ст. 43 Конституції України, ст. 153, ст. 158 КЗпП України, є недоведеним.

Таким чином, відсутня умова, за наявності якої наступає відповідальність Відповідача.

ДП «СхідГЗК» звертає увагу суду на те, що у отриманні професійного захворювання не можна виключати і вину самого Позивача, адже як вбачається з виписки - епікризу № 20/855 із медичної карти амбулаторного, стаціонарного хворого КНП «Поліклінічне об`єднання міської ради м. Кропивницького» перші ознаки погіршення самопочуття у ОСОБА_1 були виявлені ще в 2006 році.

Але позивач на власний розсуд продовжував працювати в умовах шкідливих факторів, погіршуючи стан свого здоров`я.

Позивач, працюючи на підприємстві Відповідача, щорічно проходив медичний огляд згідно наказу МОЗ від 21.05.2007р. № 246 Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій (далі - Порядок).

Пунктом 2.16. Порядку передбачено, що результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок Комісії про стан здоров`я заносяться до Картки працівника (далі - Картка працівника) і до Медичної картки амбулаторного хворого.

У Картці працівника зазначаються скарги працівника на стан здоров`я, анамнез, результати медичного огляду, лабораторних, функціональних та інших досліджень, діагноз, висновок про професійну придатність працівника працювати за своєю професією.

На підставі Картки працівника Комісією видається працівнику медична довідка про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника за формою, наведеною у додатку 8 до Порядку № 246.

Така довідка є підставою допущення працівника до роботи.

Позивач щорічно проходив медичний огляд і за висновком комісії був придатним працювати за професією «підземний електрослюсар черговий та з ремонту обладнання по п`ятому та шостому розрядах».

За таких обставин, у Відповідача були відсутні підстави розірвання трудового договору з Позивачем, а Позивач усвідомлюючи вплив шкідливих факторів на його організм та погіршення стану здоров`я за власною ініціативою продовжував працювати.

А тому, вважають, що власні дії Позивач і стали наслідком погіршення стану його здоров`я, що призвели до втрати професійної працездатності та інвалідності.

Таким чином, у зв`язку з вищевикладеним, немає підстав для застосування ст. 237- 1 КЗпП України, оскільки такі умови матеріальної відповідальності відповідача як протиправність дії або бездіяльність та вина відсутні.

ДП «СхідГЗК» заперечує та вважає, що заявлена позивачем сума моральної шкоди не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості.

Позивач просить стягнути на його користь 360 000 грн. у відшкодування моральної шкоди оцінюючи моральну шкоду в 60 мінімальних заробітних плат, тобто 60% втрати працездатності 6000 грн.( мін.зар.пл.)

В обгрунтування розміру моральної шкоди посилається на роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, наведені в абзаці 2 п. 9 Постанови від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зазначаючи про наявність випадків коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян.

Однак, Позивач не обґрунтовує законність такого посилання і не наводить норму яка б визначала розмір моральної шкоди, заподіяної профзахворюванням, виходячи з кратного співвідношення з мінімальним розміром заробітної плати.

Так, дійсно, такі випадки мають місце в законодавчій системі України.

Так, відповідно до п.5 ст.3 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в ст.1 цього закону випадках. Згідно з чч.2, 3 ст.13 закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди законодавчо визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Предметом розгляду даної справи є моральна шкода, заподіяна профзахворюванням, в зв`язку із впливом на стан працівника шкідливих факторів, наявних на його робочому місці.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян. Зокрема, у ст. 237і КЗпП України визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абзацу 1 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин.

Таким чином, вважаємо, що при визначені розміру позовних вимог у даній справі Позивач мав навести обґрунтування розміру і суми моральної шкоди виходячи з роз`яснень, наданих в абзаці 1 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та положень ст. 237-1 КЗпПУ.

Теж саме закріплено і в ч.3 ст.23 ЦК України, в якій йдеться, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач, стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань. Розмір моральної шкоди є таким, що розрахований без урахування вимог розумності та справедливості та без законодавчо обґрунтованих підстав.

Позивачем в якості факту спричинення моральних страждань помилково прийнятий акт розслідування хронічного професійного захворювання від 18.02.2021 та висновок МСЕК від 10.03.2021 про встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 60% по профзахворюванню з 05.03.2021. Однак, висновок МСЕК про відсоток втрати професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціально експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні,стани постраждалого.

В матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрати пов`язані з відновленням психологічного стану, стану здоров`я, який був до виникнення ситуації. Зазначені документи є єдиними належними і допустимими доказами, які можуть свідчити про понесеним позивачем витрат на лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.

Ті обставини, що позивач тривалий час перебував під наглядом лікарів, про що він зазначив у позовній заяві, підтверджують, що позивач знав про погіршення стану свого здоров`я, однак при цьому продовжував працювати в умовах впливу шкідливих факторів до дня звільнення, тобто навмисно сприяв розвиненню свого професійного захворювання та збільшенню шкоди для свого здоров`я, у зв`язку з чим допустив порушення ст. 14 Закону України «Про охорону праці».

Відповідно до приписів зазначеної статті працівник зобов`язаний:

-дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

-знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

-проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Як вже було зазначено вище, під час працевлаштування працівники усвідомлюють, що під час роботи в шахті будуть піддаватися впливу шкідливих факторів та свідомо приймають запропоновані умови праці. Тому позивач вже під час працевлаштування повинен був усвідомлювати, що потрібно ретельно слідкувати за станом свого здоров`я.

Однак, зважаючи на те, що робота в шахті дає право на пенсію на пільгових умовах незалежно від віку, робітники продовжують працювати незважаючи на погіршення стану свого здоров`я, навмисно приховуючи від роботодавця ці обставини, і чомусь тільки зараз позивач згадав про важкі умови праці, які завдали йому моральних страждань. Зазначене в першу чергу є наслідками відповідної недбалості до стану свого здоров`я.

На підставі вищевикладеного вважаємо, що позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена моральна шкода (не доведено склад правопорушення в діях відповідача), наявність вини відповідача у виникненні профзахворювання, а також не наведено законодавчо обгрунтованого, правомірного розрахунку суми шкоди, яку він зазначає у позові.

У постанові від 12.09.2018 у справі № 335/11779/16-ц ВС вказав, що сама лише, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Протиправних дій у відношенні позивача, які б знаходилися у причинному зв`язку із профзахворюванням, відповідач не вчиняв і Позивачем ці дії не доведені.

Таким чином, ДП «Схід ГЗК» вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 360 000,00 грн. враховуючи обставини отримання професійного захворювання та ступінь втрати працездатності (60%) є намаганням безпідставно збагатитися, не відповідає вимогам розумності і справедливості та практиці, що склалася в судах.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020, справа № 752/17832/14-ц).

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Також звертають увагу Суду на те, що у зв`язку з фінансово-економічною кризою, нестабільним державним (бюджетним) фінансуванням та затримками у взаєморозрахунках, що проходять через банківські структури, підприємство не має можливості сплачувати моральну шкоду у розмірі яку заявив позивач.

Станом на 31.12.2020 р. на ДП „СхідГЗК" рахується кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги 613 475 тис.грн.

На сьогоднішній день Відповідач знаходиться у складному фінансовому становищі, в наслідок нестабільної фінансової ситуації на підприємстві, в період з листопада до середини грудня 2020, окремі підрозділи ДП «СхідГЗК» перебували в режимі простою.

В той же час, незважаючи на всі складнощі, завдяки значним зусиллям, підприємству вдалося вийти з режиму простою та поступово відновлювати повноцінну роботу підприємства.

Однак докладені зусилля можуть виявитися марними, так як сума заявлена до стягнення за даним позовом, є досить великою і стягнення такої суми одразу може призвести до повної зупинки діяльності відповідача.

Запровадження заходів примусового стягнення вищезазначеної суми, яка для ДП „СхідГЗК" є дуже суттєвою, призведе до тривалого блокування рахунків підприємства, що у свою чергу стане причиною затримки виплати заробітної плати, сплати податків та інших обов`язкових платежів, неможливості сплати комунальних платежів, закупки виробничо- господарської продукції та зупинення виробництва, а також до неможливості виконання підприємством своїх договірних зобов`язань та у свою чергу, накладання штрафних санкцій.

Арешт рахунків підприємства унеможливить розрахунки за енергоносії, що, в свою чергу, тягне припинення енергопостачання підрозділів підприємства, які в цьому випадку можуть загрожувати екологічній безпеці міста Жовті Води, у зв`язку з специфікою своєї діяльності.

Державне підприємство "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" є єдиним в Україні підприємством, що здійснює видобуток уранових руд, їх переробку та виробництво закису-окису урану, з якого виготовляється ядерне паливо для атомних станцій України.

Крім того, ДП "СхідГЗК" віднесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. №83.

На підприємстві працює понад 5 тис. робітників. Основні виробничі об`єкти підприємства розташовані в Дніпропетровській та Кіровоградській областях.

Таким чином арешт рахунків призведе до збитковості ДП "СхідГЗК", згортанню його програм виробництва та розвитку, соціальних програм, а в подальшому - можливої зупинки виробництва і банкрутства підприємства.

Враховуючи, що ДП «СхідГЗК» є містоутворюючим підприємством для міста Жовті Води, смт Смоліне Кіровоградської обл., забезпечує роботою мешканців м. Кіровоград та смт Мала Виска, зупинка підприємства призведе до зростання соціальної напруги в зазначених регіонах.

За таких обставин Відповідач вважає, що у випадку стягнення заявленої суми моральної шкоди у 360 000 грн. це призведе до арешту його рахунків та майна, що в свою чергу заблокує його господарську діяльність та унеможливить повне виконання ним боргових зобов`язань перед кредиторами.

З урахуванням викладеного ДП «СхідГЗК» вважає, що позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями ДП «СхідГЗК», зокрема, не підтверджено факту порушення його прав, завдання моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю ДП «СхідГЗК», не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяльності ДП «СхідГЗК», не встановлено причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Вимога позивача про стягнення 360 000,00 грн., як компенсації моральної шкоди з ДП «СхідГЗК» є безпідставно завищеною та такою, що не відповідає вимогам розумності та справедливості. З огляду на вищезазначене , ДП «СхідГЗК» просить суд задовольнити вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню із умовного розрахунку за 10% втрати працездатності - 10 000 грн., тобто не більше 60 000 грн., оскільки розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його збагачення.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (чинного на момент настання професійного захворювання) Позивач отримує щомісячні страхові виплати та при встановленні інвалідності отримав одноразову допомогу у значному розмірі.

Саме такі виплати і компенсують моральні страждання та втрати у зв`язку із частковою втратою працездатності.

Враховуючи вищезазначене просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання частково, стягнути з ДП «СхідГЗК» на користь позивача 60 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2021 року було задоволено клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Справу призначено до розгляду на 08 жовтня 2021 року на 09 год. 30 хв.

08.10.2021 року о 09 год. 00 хв. розгляд справи відкладено за клопотанням представника відповідача, у зв`язку з перебуванням представника ДП «СхідГЗК» у службовому відрядженні. Розгляд справи відкладено на 25.10.2021 року на 09 год. 00 хв.

25.10.2021 року о 09 год. 00 хв. позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явився.

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та представника позивача за наявними матеріалами. Таким чином, позивач та представник позивача скористалися своїми процесуальними правами, надавши суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача ОСОБА_3 та представника позивача - адвоката Мотуз О.В.

25.10.2021 року о 09 год. 00 хв. представник відповідача ДП «СхідГЗК» в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про розгляд справи. На електронну адресу суду направлено клопотання представником відповідача про відкладення розгляду справи, в якому зазначила, що внаслідок можливого поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території Жовтоводської міської територіальної громади встановлено з 18 жовтня 2021 року червоний рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19. Окрім того, у трьох працівників юридичного відділу ДП "Схід ГЗК" підтверджено позитивні результати тесту на коронавірус. У зв`язку з цим, вважає за необхідне утриматися від переміщення по місту Жовті Води та прибуття до Жовтоводського міського суду. Тому просила відкласти розгляд справи на іншу дату.

Суд вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності представника відповідача, незалежно від причин його неявки, відповідно до ст. 223 ЦПК України за таких обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Судом встановлено, що представник відповідача Дідук А.А. двічі поспіль зверталася до суду з письмовим клопотанням про відкладення судового розгляду цивільної справи.

Зокрема, за клопотання представника ДП «Схід ГЗК» Дідук А.А. про відкладення судового розгляду цивільної справи призначеного на 08.10.2021 року на 09 год.30 хв., у зв`язку з відрядженням /а.с.49-50/, суд відклав розгляд справи на 25.10.2021 року на 09 год. 00 хв.; 25.10.2021 року, тобто в день розгляду справи, від представника відповідача Дідук А.А. знову надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 25.10.2021 року на 09 год. 00 хв., у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ./а.с.55-56/

Суд розцінює дії відповідача у даній справі, як зловживання своїми процесуальними правами, що є наслідком розгляду даної справи з порушенням строків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача ДП «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», визнавши причини його неприбуття у судове засідання неповажними, відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до трудової книжки, виданої на ім`я позивача - ОСОБА_1 НОМЕР_1 , останній дійсно працював на ДП «СхідГЗК»: в період з 25 серпня 2005 року по 15 жовтня 2020 року - на посаді підземного електрослюсаря чергового і по ремонту устаткування./а.с.9-10/

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 18 лютого 2021 року було встановлено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: тривалий стаж роботи (15 років) в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП "Схід ГЗК", недосконалість роботи технологічного обладнання, механізмів, що призводить до перевищення ГДР фізичного навантаження, пилу при виконанні професійних обов`язків в умовах несприятливого мікроклімату. Незабезпечення з боку ДЗ "СМСЧ №19 МОЗ України" та Комунального некомерційного підприємтсва "Поліклінічне об`єднання" Міської ради м. Кропивницького" своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних профзахворювань та ненадання роботодавцю відповідних рекомендацій щодо подальшої роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці на Інгульській шахті ДП "Схід ГЗК"./а.с.11-14/

Згідно з п.14 акту Форми П-4 ОСОБА_1 встановлений діагноз: «Радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і мязово - тонічним синдромами. часто рецедивуючий перебіг.(М54.1) Двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеню), остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеню).(М15.9) Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група В. Легенева недостатність першого - другого ступеня. (J44)

Відповідно до п.18 акту Форми П-4, причинами виникнення професійного захворювання позивача є:

Рівень фізичного перевантаження, а саме: час перебування в незручній робочій позі складає до 32,9% при нормі до 25%, робоча поза вимушена 12,8% при нормі до 10%, кількість вимушених (більше 30) нахилів корпусу за зміну становить до 198 при нормі 51-100 відносяться до ІІІ класу 1 ступеню важкості трудового процесу.

За показниками напруженості трудового процесу (особистий ризик) та нерегулярна змінність роботи з роботою у нічну зміну ІІІ клас 2 ступінь напруженості трудового процесу.

Запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), у т.ч. вміст кремнію діоксиду кристалічний (SiO2) від 10 до 70% ІІІ клас небезпеки до 2,3 мг/м3 при нормі 2,0 мг/м3; мікроклімат: температура повітря робочої зони +10,0С при нормі +17 +26С; відносна вологість 94% при нормі <75% .

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №085409 від 10.03.2021 року ОСОБА_1 було визначено ступінь втрати професійної працездатності 60% з 05.03.2021 року./а.с.15/

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №574133 ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності з 05.03.2021 року до 01 квітня 2022 року./а.с.16/

Відповідно до медичного висновку лікарсько - експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я від 02.02.2021 року №268 у ОСОБА_1 виявлено хронічне професійне захворювання (отруєння): Радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і мязово - тонічним синдромами. часто рецедивуючий перебіг. Двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ другого ступеню), остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеню). Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група В. Легенева недостатність першого - другого ступеня./а.с.17-18/

З виписки- епікризу із медичної карти амбулаторного хворого №20/855 ОСОБА_1 слідує, що проходив амбулаторне обстеження з 02.02.2021 року щодо встановлених захворювань./а.с.19-20/

У зв`язку з вказаним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності та придбання інвалідності в відносно молодому віці систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є значними та незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань.

Перелічені негативні явища в житті позивача переконливо доводять факт завдання позивачу немайнової (моральної) шкоди внаслідок отриманого професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності.

Суд під час розгляду цивільної справи керується та застосовує наступні положення Законів.

Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини «випливають із властивої людській особі гідності».

Статтею 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як слідує з аналізу норм ч. 2 ст.153, ст.173, ч.1 ст.237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) (далі - Постанова) роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

У пункті 13 Постанови роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

З огляду на положення ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я.

Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За ст. 1168 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ст. 1 Гірничого Закону України до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).

Згідно з ст.38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.

З огляду на вище зазначені норми Законів, під час судового розгляду доведено, що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Таким чином, суд, при визначені розміру моральної шкоди виходить з розміру мінімальної заробітної плати встановленої на 01 січня 2021 року та оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, втрату 60% професійної працездатності, призначення позивачу третьої групи інвалідності строком до 01 квітня 2022 року, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керуючись принципом розумності, виваженості та справедливості ступінь моральної шкоди в 26 місячних розмірів мінімальної заробітної плати:

26*6000 грн (місячний розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2021 року встановлений ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік») = 156000 (сто п`ятдесят шість тисяч) гривень.

Аналогічна правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди також висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 5 грудня 2018 року по Справі №210/5258/16-ц.

Зазначені вище обставини узгоджуються також з правовим висновком Верховного суду від 14.11.2019 року за наслідками касаційного перегляду судових рішень у справі №522/3388/18, в якому визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з роботодавця на користь позивача за умови втрати позивачем 75% працездатності.

Тому посилання позивача щодо спричинення йому моральної шкоди саме власником підприємства є обґрунтованими та заслуговують на увагу. Окрім того, суд вважає, що позивачем обґрунтовано розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди. Доводи відповідача ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо не вчинення підприємством протиправних дій, які б знаходились у причинному зв`язку з професійним захворювання позивача є необґрунтованими, оскільки в цьому конкретному випадку моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала. Адже відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я ОСОБА_1 і отримання ним професійного захворювання та інвалідності відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що 15 жовтня 2020 року позивача звільнено з підприємства у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, яка перешкоджає продовженню даної роботи, а тому позивач позбавлений можливості працювати за своєю здобутою спеціальністю, або виконувати іншу роботу, пов`язану з фізичним навантаженням.

Доводи відповідача про те, що у отриманні професійного захворювання не можна виключати і вину самого позивача також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач зобов`язаний забезпечити працівника належними умовами праці. І вина працівника в даному випадку не може бути покладена на останнього.

За вищевказаних обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, проте частково, в межах 26 мінімальних заробітних плат, що становить 156000 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір». Тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Згідно ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір /фізичною особою/ в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір задоволених позовних вимог становить 156000 грн. Таким чином, з відповідача слід стягнути 1560 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.3 Конституції України, ст. ст. 23, 1167-1168 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 4, 6, 13 ЗУ «Про охорону праці», ст.ст. 1, 38 Гірничого Закону України, ст.ст. 4, 10, 12, 13,19, 23, 76, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, розташованого за адресою: Дніпропетровська область м. Жовті Води вул. Горького, буд. 12, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням грошові кошти у розмірі 156000 (сто п`ятдесят шість тисяч) грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат", код ЄДРПОУ 14309787, розташованого за адресою: Дніпропетровська область м. Жовті Води вул. Горького, буд. 12, на користь держави судовий збір в розмірі 1560 грн.00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, розташоване за адресою: Дніпропетровська область м. Жовті Води вул. Горького, буд. 12.

Повний текст рішення складено 25 жовтня 2021 року.

Суддя