Постанова № 1005555, 03.09.2007, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319

ПОСТАНОВА

Іменем України

03.09.2007

Справа №2-23/9826-2007А

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі:

судді ІщенкоГ.М.,

секретаря судового засідання Єменджієвої А.М., розглянувши за участю представників:

від позивача – Петрова Я.О. - юрист, дов. від 21.08.2007р.,

від відповідача – не з’явився, повідомлений належним чином,

у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС», (98112, АР Крим, м. Феодосія, вул. Кримська, 1),

до відповідача Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим, (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул.Войкова,44),

про визнання нечинним рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим про визнання недійсним рішення №60 від 15.01.2007р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків в розмірі 2332,92грн. та пені в сумі 6618,40грн.

В судовому засіданні 21.08.2007р. від позивача надійшли уточнення до позовних вимог, згідно яких він просить суд визнати нечинним рішення №60 від 15.01.2007р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду у вигляді стягнення суми штрафу в розмірі 2332,92грн. та пені в сумі 6618,40грн.

Відповідач у запереченнях на позов пояснив, що позов не визнає, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання 03.09.2007р. відповідач не з’явився. З огляду на приписи частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду не перешкоджає подальшому розгляду справи, суд ухвалив про розгляд справи за відсутністю відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.

Розглянув матеріали справи, дослідив надані сторонами докази, суд вважає що, позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є застосування до позивача відповідальності, передбаченої статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим 15.01.2007р. прийнято рішення №60 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальником або органом Пенсійного фонду про стягнення суми штрафу в розмірі 2332,92грн. та нарахування пені в сумі 6618,40грн. за період з 24.11.2004р. по 17.10.2006р. Тобто, відповідачем прийняте рішення за несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків.

Однак, поза увагою відповідача залишився той факт, що даний період був предметом перевірки, за результатами якої складений акт від 21.08.2006р. №81.

Рішення №60 від 15.01.2007р. винесене за несплату позивачем боргу згідно вимоги №Ю-1478 від 21.08.2006р., а також прийняті відповідачем рішення про застосування фінансових санкцій: №994, №995, №996 на підставі цієї вимоги.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» органи пенсійного фонду виставляють вимоги про сплату недоїмки або рішення про застосування фінансових санкцій, і вимагає їх сплати у випадку, якщо вимога або рішення про застосування фінансових санкцій не оскаржені в судовому порядку.

Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи, вимога №Ю-1478 від 21.08.2006р. та рішення про застосування фінансових санкцій: №994, №995, №996 від 20.09.2006р. направлені позивачу на підставі акту перевірки від 21.08.2007р. №81, який як і вимога та рішення оскаржені позивачем у судовому порядку.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.06.2007р. у справі №2-19/1249-2007А визнані недійсними: вимога Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим №Ю-1478 від 21.08.2006р. про сплату боргу в сумі 76866,49грн. та рішення Управління від 20.09.2006р.: №994 про застосування фінансових санкцій в сумі 18062,93грн., №995 про застосування фінансових санкцій в сумі 542,27грн.; №996 про застосування фінансових санкцій в сумі 34718,66грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС» перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим з 30.07.1991р., реєстраційний номер 07020103.

З 01.01.2006р. позивач відповідно до свідоцтва №0111001761 є платником єдиного податку за ставкою 6 відсотків та застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Суд дійшов висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС» сплачує збір на загальнообов’язкове пенсійне страхування у складі сум єдиного податку, що свідчить про безпідставність нарахування йому сум боргу та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарський справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, спірне рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим №60 від 15.01.2007р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду про стягнення суми штрафу в розмірі 2332,92грн. та нарахування пені в сумі 6618,40грн. не може бути чинним, оскільки підстави, за якими воно прийнято, визнані судом нечинними.

Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Суд приходить до висновку, що Управлінням Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим не надані суду документальні докази, які підтверджують несвоєчасну сплату страхувальником страхових внесків за період з 24.11.2004р. по 17.10.2006р., отже, відповідачем необґрунтовано винесене спірне рішення №60 від 15.01.2007р.

З урахуванням викладеного, суд доходить обґрунтованого висновку про те, що оскаржуване позивачем рішення №60 від 15.01.2007р. прийняте Управлінням Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим, є незаконним і порушує права позивача.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність порушення позивачем Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» через недоведеність відповідачем цього порушення і відсутність достатніх доказів, підтверджуючих факт вчинення позивачем зазначеного порушення.

За таких умов, факт несвоєчасної сплати страхувальником страхових внесків слід вважати неналежне встановленим, що є підставою для задоволення позовних вимог.

Частиною 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За таких обставин справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС» підлягають задоволенню.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки пунктом 2 частини 3 розділу УII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно підпункту б пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене державне мито у сумі 81,60грнн. Підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до пункту 1 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» по його заяві.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 03 вересня 2007року.

У повному обсязі постанову складено 10 вересня 2007року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158–163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосії АР Крим №60 від 15.01.2007р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду про стягнення суми штрафу в розмірі 2332,92грн. та нарахування пені в сумі 6618,40грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМФЕС», (98112, АР Крим, м. Феодосія, вул. Кримська, 1, банківські реквізити: рахунок 26005301350111 у філії Промінвестбанку м. Феодосії, МФО 324388, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 13772684) 3,40грн. державного мита.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.