Рішення № 100554921, 25.10.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року справа № 580/4654/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3018 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2021р. до Черкаського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3018 Національної гвардії України (далі - відповідач) в якій позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3018 Національної гвардії України щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;

- стягнути з Військової частини 3018 Національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 890689 грн. 80 коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що його звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу Військової частини 3018 Національної гвардії України - 20.04.2018р., однак компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки була виплачена не у день звільнення з військової служби, а на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2021р. у справі №580/5785/20 лише - 02.03.2021р. Позивач зазначає, що враховуючи зміст ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, вважає, що період часу з 21.04.2018 року по 02.03.2021 року - є часом прострочення розрахунку при звільненні. Ненарахування та невиплата відповідачем зазначених компенсацій у день звільнення не відповідає вимогам трудового законодавства, в зв`язку з чим у відповідності до вимог КзПП та Постанови КМУ №100 просить стягнути з відповідача грошові кошти за весь час затримки виплати належних працівникові сум.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.07.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

25.08.2021р., в межах строку встановлено судом, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Представник зазначив, що стосовно військовослужбовців Національної гвардії України жодним нормативно-правовим актом не передбачено поняття "заробітна плата", а застосовується термін "грошове забезпечення" як вид забезпечення військовослужбовців згідно вимог ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому стягнути з Відповідача середньомісячну заробітну плату Позивача не можливо, оскільки Позивач перебуваючи на військовій службі заробітної плати не отримував, а йому виплачувалось належне йому грошове забезпечення. Крім того, застосування Позивачем вимог Кодексу законів про працю України до військовослужбовців Національної гвардії України є хибним оскільки на військовослужбовців розповсюджується спеціальне законодавство військової сфери, яке регулює відповідні правовідносини, тому вимоги Кодексу кьшез про працю України (далі - Кодекс) не можуть застосовуватись до ь ійсьново службовців. Вказано, що розрахунок середньомісячного грошового забезпечення за останні 2 місяці перед звільненням, наведений Позивачем жодним чином не підтверджений та наданий з метою ввести в оману суд оскільки можлива роздруківка сум останніх сум в місяць звільнення Позивача не завірена, не є документом та нічим не підтверджена, а сума грошового забезпечення Позивача є лише частиною від всіх виплат в зазначений місяць.

Крім того, відповідачем вказано, що позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом без поважних причин. Також зазначено про доречність застосування висновків Верховного суду України щодо зменшення розміру середнього заробітку, оскільки недоплачена сума Позивачу складає 18347,04 гривень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно витягу з Наказу командира Військової частини 3018 від 20.04.2018р. №105, позивача, звільненого з військової служби в запас наказом командувача Національної гвардії України від 12.04.2018р. №46о/с за пп. «і» п.1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу Військової частини 3018 та всіх видів забезпечення з 20.04.2018р.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2021р. у справі №580/5785/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов`язано Військову частину 3018 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Вказане рішення набрало законної сили - 10.03.2021р.

02.03.2021р., на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2021р. у справі №580/5785/20, відповідачем проведено виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 18347,04 грн., що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (наявна в матеріалах справи).

Листом Військової частини 3018 від 14.05.2021р. №18/13-С-40-1140, у відповідь на звернення позивача щодо виплати середнього заробітку, повідомлено, що виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення по 02 березня 2021 року не передбачена нормативно - правовими актами відповідно до яких здійснюється нарахування та виплата грошового забезпечення у Національній гвардії України а саме, Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України від 15 березня 2018 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» №200. Таким чином для виплати середнього заробітку за час затримки при звільнені не має законних підстав.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо несвоєчасної виплати позивачу належних йому коштів, у день звільнення зі служби, протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 1-3 Порядку №159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців Збройних Сил України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі Збройних Сил України.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.

Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.

З урахуванням зазначеного, доводи відповідача щодо непоширення на заявлені спірні правовідносини норм Кодексу законів про працю України суд вважає не обґрунтованими.

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище судом, позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини 3018 та всіх видів забезпечення - 20.04.2020р., при цьому фактична виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки, у повному обсязі здійснена - 02.03.2021р.

Відповідач вказує, що він є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік, у зв`язку із чим належні виплати Позивачеві коштів після звільнення були здійснені після відповідного фінансування військової частини.

Надавши оцінку вказаному посиланню, суд зазначає, що відповідач є державним закладом в якому позивач проходив військову службу, відтак саме на відповідача, як на роботодавця покладений обов`язок нарахування та виплати позивачу заробітної плати (грошового забезпечення) та усіх її складових. При цьому, обов`язок покладений на роботодавця згідно ст.ст. 116,117 КзПП щодо виплати всіх сум, що належать працівнику у день звільнення не покладено у залежність від надходження/ненадходження відповідних грошових коштів на рахунок відповідача.

Крім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2021р. у справі №580/5785/20, встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на виконання рішення суду у справі №580/5785/20 здійснено - 02.03.2021р.

При цьому, суд зазначає, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2018 роки є коштами, що належали до виплати позивачу на день його звільнення зі служби. Право на отримання вказаної виплати у позивача виникло у зв`язку з проходженням військової служби та наявністю статусу учасника бойових дій.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. За змістом вказаного судового рішення якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

На підставі вищевикладеного, судом вбачається, що період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій становить з 21.04.2018р. (наступний за днем звільнення день) до 01.03.2021р. (виплата здійснена - 02.03.2021р.)

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20 встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Враховуючи, що відповідач, всупереч норм чинного законодавства, не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З приводу позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у розмірі 890 689,80 грн. суд зазначає наступне.

Стосовно посилань відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом суд врахував наступне.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5 ст.122 КАС України).

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Суд врахував, що остаточний розрахунок з позивачем щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій проведений - 02.03.2021р., про що свідчить виписка з карткового рахунку позивача.

Разом з тим, позов позивачем подано до суду - 06.07.2021р. Тобто, з пропуском встановленого ч.5 ст.122 КАС України місячного строку звернення в суд після виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим, позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку, в якій вказав, що пропуск строку зумовлений проходженням лікування і протезування в м. Черкаси і м. Харків, а також в Орландо США, внаслідок дефекту правої гомілки п/а в с/3 спричиненої мінно-вибуховим пораненням.

Судом встановлено, що позивач перебував на лікуванні, з 25.03.2021 року по 25.05.2021 року), що підтверджується листками непрацездатності серії АЛГ № 350530 та серії АЛГ №337051, довідкою №34941 від 25.05.2021 року виданою Українським науково-дослідним інститутом протезування в м. Харків. При цьому, згідно даних закордонного паспорта позивача № НОМЕР_1 , позивач 04.06.2021р. перетнув кордон США з метою лікування, про що свідчать відомості візи.

Встановлені обставини на переконання суду є поважними причинами пропуску позивачем строку звернення до суду, а доводи відповідача в цій частині є необгрунтованими.

Доводи відповідача, що порядок визначення середньомісячного грошового забезпечення встановлений Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, суд вважає необгрунтованими, оскільки вказаною Інстукцією визначено порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, натомість вказана Інструкція не містить положень щодо обрахунку середньої заробітної плати для відшкодування особі втрат, пов`язаних із несвоєчасною виплатою належних працівникові сум.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку №100.

Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до ч.4 розділу ІІІ Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати.

Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Військової частини 3018 Національної гвардії України від 05.05.2021р. №102 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , розмір щомісячного грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням (лютий-березень 2018 року) становить 31054,60 грн.

З урахування вищевказаних положень Порядку №100, вбачається, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати.

Таким чином, для обчислення середнього заробітку необхідно застосовувати показник 526,35 грн. в день (31054,60 грн./59 календарний день у лютому-березні 2018 року).

Як встановлено вище судом, період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій становить з 21.04.2018р. (наступний за днем звільнення день) до 01.03.2021р. (виплата здійснена - 02.03.2021р.) та становить календарні 1046 днів.

Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій складає 550 562,10 грн. (526,35 грн. х 1046 днів затримки).

Разом з тим, як встановлено вище судом, сума невиплачених коштів із компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що належала виплаті позивачу при звільненні та виплачена на виконання рішення суду у справі №580/5785/20 становить - 18347,04 грн.

При визначенні розміру стягнення середнього заробітку за час затримки, суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц серед іншого зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, суд врахував, що відповідач виплатив позивачу суму компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, присуджену рішенням суду у справі №580/5785/20, не очікуючи набрання рішенням суду першої інстанції законної сили (згідно ЄДРСР - дата набрання законної сили: 10.03.2021р., а кошти виплачені 02.03.2021р.).

Суд зазначає, що обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 середній заробіток за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (550 562,10 грн.) є істотно більшим, аніж присуджена судом компенсація додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (18347,04 грн.), що в свою чергу не співмірно розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача, у зв`язку із чим суд, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, вважає за необхідне застосувати принципи пропорційності та співмірності та зменшити розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку у сумі 18347,04 грн., що відповідає сумі своєчасно невиплачених коштів компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18347,04 грн.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи наведене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, виходячи з системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3018 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 21.04.2018р. по 01.03.2021р.

Стягнути з Військової частини 3018 Національної гвардії України (08291, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Проскурівська, буд. 18, військова частина, код ЄДРПОУ - 39806952) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 18347 (вісімнадцять тисяч триста сорок сім) грн. 04 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 КАС України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя М.А. Білоноженко