Рішення № 100552920, 23.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10287/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (місцезнаходження: вул.Стрийська, 146 м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 14323385), в якій просить:

- стягнути з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 444466,26 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій);

- визнати протиправними дії Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 2150,40 грн.;

- зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2015 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26 вересня 2018 року наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України по стройовій частині №216, прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.

Зазначає, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини, з ОСОБА_1 не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено наступних сум: - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 18611,54 грн., яка була виплачена 14.02.2020; - компенсація за неотримане речове майно у розмірі 25927,64 грн., яка була виплачена 26.04.2019; - індексація грошового забезпечення у розмірі 82244,53грн., яка була виплачена 19.05.2021. Додатково вказує, що повний розрахунок із ним проведено лише 19.05.2021, а загальна сума виплат, які не було здійснено на момент звільнення ОСОБА_1 , з військової служби становить 126783,71 грн.

Оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач вважає, що він набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Позивач також вважає неправомірним нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 по грудень 2015 у сумі 2150,40грн., без урахування «базового» місяця – січень 2008 року.

Ухвалою судді від 29.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем 30.08.2021 (вх. 62767) подано відзив на позовну заяву. Зазначає, що позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, тобто 26.04.2019 (компенсації за неотримане речове майно), 14.02.2021 (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки) і до моменту звернення до Львівського окружного адміністративного суду пройшло понад один місяць, а тому позов слід залишити без розгляду.

Окрім того, зазначає, що позивач 14.05.2020 вже звертався до суду з позовною заявою щодо стягнення середнього заробітку до того самого відповідача, з тих самих підстав. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2021 позовну заяву залишено без розгляду. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2021 зазначену ухвалу залишено без змін.

Також звертає увагу, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України (по стройовій частині) від 26 вересня 2018 року №216, прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 26.09.2021.

Як свідчать дані картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення №227, у 2015 році позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалася у сумі 2150,40грн.

Крім того, як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі №380/4616/20 (набрало законної сили 02.03.2021) позов задоволено частково. Визнано протиправними дій військової частини 4114 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 26.09.2018; зобов`язано військову частину 4114 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.09.2018 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, з урахуванням сплаченої суми. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

19.05.2021 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 року у справі №380/4616/20, позивачу виплачено грошові кошти в розмірі 82244,53грн. (індексація грошового забезпечення).

Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та компенсації за неотримане речове майно, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 26.09.2018 по 19.05.2021. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 2 150,40 грн. та зобов`язання Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2015 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік з урахуванням виплачених сум, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Як видно з картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення №227, за період з січня по квітень 2015 року індексація грошового забезпечення позивачу взагалі не нараховувалася, за травень була нарахована у сумі – 64,85грн., за червень – 203,41грн., за липень – 401,94грн., за серпень – 437,26грн., за вересень - 874,52грн., за жовтень – 52,52, за грудень – 63,38грн.

При цьому суд звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Постанови №1013, якою внесені зміни серед іншого і до пункту 5 Порядку №1078, з 01.12.2015 істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим» місяцем (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.

Суд зазначає, що з представлених сторонами документів неможливо встановити, який місяць взятий відповідачем як «базовий» для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період.

Однак позивач вважає, що «базовий» місяць застосовано відповідачем неправильно, так як таким повинен бути січень 2008 року. Таким чином, спірним у цій справі є правильність визначення відповідачем «базового» місяця для здійснення нарахування позивачу індексації грошового забезпечення.

Як вже зазначалося вище, відповідно до норм Порядку №1078 в редакції, що діяла до грудня 2015 року, «базовим» місяцем вважався місяць, в якому відбулося, зокрема, зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок будь-яких постійних складових зарплати чи грошового забезпечення).

З прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015, початок обчислення зростання індексу споживчих цін пов`язується з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою.

Відтак, у період, за який позивачу було нараховано індексацію грошового забезпечення, Порядок № 1078 діяв у різних редакціях та встановлював відмінні підстави для нарахування індексації та встановлення «базового» місяця.

Так, у період з січня 2015 року до грудня 2015 року індексація грошового забезпечення проводилася в разі підвищення грошового забезпечення за рахунок будь-яких його складових.

З 01.12.2015 для проведення індексації необхідно встановити місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не складових заробітної плати, в даному випадку грошового забезпечення.

Оскільки з моменту набрання чинності пунктом 5 Порядку №1078 в редакції Постанови №1013 посадові оклади військовослужбовців підвищилися з 01.03.2018, коли набрала чинності постанова КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, до вказаної дати застосовується той «базовий» місяць, який був визначений позивачу у зв`язку з підвищенням складових його грошового забезпечення.

При цьому, застосування «базового» місяця січня 2008 року до правовідносин, які виникли до грудня 2015 року приведе до порушення принципу незворотності дії правової норми в часі.

Відтак, підсумовуючи наведене та враховуючи той факт, що індексація грошового забезпечення позивачу за період з січня 2015 року по квітень 2015 року взагалі не була нарахована та виплачена, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема, щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивача за період з січня 2015 року по грудень 2015 року у повному обсязі, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з урахуванням виплачених сум. При цьому суд вважає помилковим застосування січня 2008 року як базового при проведенні такого нарахування.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України на користь позивача 444466,26 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, компенсації за неотримане речове майно та компенсації за невикористану додаткову відпустку учаснику бойових дій), суд зазначає таке.

Згідно з ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Крім того, у пункті 1 статті 9 цього Закону закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Вказаний у ч.1 ст.117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19) та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відтак, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має охоплювати весь період затримки виплати заробітної плати та обмежуватись датою виплати останньої.

Як вже було встановлено судом, за період з січня по квітень 2015 року індексація грошового забезпечення позивачу взагалі не нараховувалася, за травень була нарахована у сумі – 64,85грн., за червень – 203,41грн., за липень – 401,94грн., за серпень – 437,26грн., за вересень - 874,52грн., за жовтень – 52,52, за грудень – 63,38грн.

Поряд з вказаним, суд зазначає, що відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. У даній справі позивач з обсягом вимог визначився і просить стягнути суму відшкодування до дня остаточного розрахунку при звільненні.

Водночас, сума відшкодування за невиплачену позивачу індексацію грошового забезпечення у строк, передбачений законом, може бути розрахована за умови визначення конкретної суми такої грошової компенсації.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2015 року по грудень 2015 року у розмірі 2150,40 грн., та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2015 року з урахуванням базового місяця січень 2008 рік, з урахуванням виплачених сум, підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, станом на день ухвалення цього рішення, не встановлено конкретної суми заборгованості по виплаті позивачу індексації грошового забезпечення у 2015 році, бо така сума лише повинна бути нарахована відповідачем, а після цього виплачена, як це вирішено судом.

Отже, оскільки сума заборгованості не визначена, то є перешкоди для ухвалення рішення в частині задоволення позовних вимог в порядку ст.117 КЗпП України. Тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2500грн., суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).

Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги №277 від 19.02.2021, додаток до договору про надання правової допомоги №1 від 19.02.2021; ордер на надання (правової) допомоги серії ВС №1082066, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000954, акт приймання-передачі наданих послуг від 17.06.2021 року.

З огляду на задоволення позову частково та встановлені КАС України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на правову допомогу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд врахувавши предмет спору, спрощений порядок розгляду даної справи, прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України за рахунок її бюджетних асигнувань у сумі 500,00 грн.

Судовий збір відповідно до ст.139 КАС України стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в повному обсязі за період проходження військової служби з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (місцезнаходження: вул.Стрийська, 146 м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 14323385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 в повному обсязі відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (місцезнаходження: вул.Стрийська, 146 м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 14323385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500 (п`ятсот)грн. 00коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна