Рішення № 100550271, 25.10.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/19017/21

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за Списком №2 із зниженням пенсійного віку;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 06.10.1988 по 04.06.1996 електрозварником, період роботи з 10.06.1996 по 22.09.2008 року газоелектрозварювальником, електрозварником ручного зварювання та призначувати і виплачувати пенсію із зниженням пенсійного віку позивачу за Списком №2 з 26 лютого 2021 року;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з заявами щодо призначення йому пенсії, оскільки він здобув необхідний загальний і пільговий стаж, для призначення пенсії за Списком №2, однак, відповідачем неправомірно було не зараховано до спеціального трудового стажу за Списком №2 періоди роботи позивача з 06.10.1988 по 04.06.1996 ( 7р. 7 міс. 29 днів) та з 10.06.1996 по 22.09. 2008 (12 р. 3 міс. 12 днів), неправомірно зобов`язано позивача надати уточнюючу довідку, а також неправомірно було не взято до уваги надану уточнюючу довідку.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2021 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на позовну заяву. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив, що рішення управління про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах є правомірним та вмотивованим, оскільки належними документами підтверджено страховий стаж 26 років 11 місяців 12 днів, в тому числі стаж зі шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 становить 2 роки 2 місяці 12 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку відповідно до п. 2 ст.114 Закону, а тому у призначенні пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 10 років та відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років 6 місяців.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного вікую

На момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах позивачу було повних 55 років.

На подану заяву отримав відмову від 30.03.2021 року в призначенні пенсії за віком у зв`язку з ненаданням уточнюючої довідки про період роботи з 10.06.1988 - 04.06.1996 та з 10.06.1996 - 22.09.2008 року.

В подальшому позивачем була повторно подана заява, на яку надана відмова від 14.04.2021 року в якій зазначено, що згідно поданих документів, страховий стаж становить 26 років 11 місяців 10 днів, у тому числі стаж зі шкідливими і важкими умовами праці відповідно до Списку №2, підтверджений в порядку визначеному законодавством, становить 2 роки 2 місяці 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Крім того зазначено, що не зараховано період роботи з 06.10.1988 по 04.06.1996 та з 10.06.1996 по 22.09.2008 у зв`язку з ненаданням уточнюючих довідок.

20 травня 2021 року позивач втретє звернувся до відповідача з заявою та надав уточнюючу довідку за період роботи з 10.06.1996 по 22.09.2008.

Листом від 03 червня 2021 року відповідач повідомив про відмову у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з тим, що довідка від 26 квітня 2021 року №3 за період роботи з 01.08.1998 по 22.09.2008 в ТОВ ПБО "Житомиргазбуд" не відповідає встановленого зразку відповідно до додатку №5 Порядку. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років 6 місяців, пільгового стажу - 10 років, та підтвердження його належними документами у позивача відсутнє право на зниження пенсійного віку відповідно до п.2. ст.114 Закону.

Вважаючи таке рішення про відмову відповідача протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч.2 ст.24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" від 24.06.2016 №461 затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Згідно зі ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХХІІ (далі - Закон №1788-ХХІІ, у редакції чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів.

Відповідно до п."б" ст.13 Закону №1788-ХХІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків.

Вказане також кореспондується зі змістом п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", крім того зазначено, що працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Суд наголошує, що Конституційним судом України відповідно до рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(746/15) ( далі - рішення Конституційного Суду України): визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення: Стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказано, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б"-„г" статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

„На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Європейський суд з прав людини у п.52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд погоджується з доводами позивача, оскільки зважаючи на розбіжність у величині показника страхового стажу 27 років і 6 місяців і 25 років, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли страховий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.

Відповідачем не заперечувалось а позивачем підтверджено, що страховий стаж позивача становить 26 років 11 місяців 9 днів.

Стосовно стажу зі шкідливими і важкими умовами праці відповідно до списку №2, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 (п.3 Порядку №383).

Як вже зазначалося, підставами для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV слугували відсутність необхідного трудового стажу.

Так, у пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (п.20 Порядку №637).

Проаналізувавши нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд вважає за необхідне вказати, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону України «Про пенсійне забезпечення», мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Підпунктом 4.1 пункту 4 Інструкції №58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно п.4 до постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» № 301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачу зараховано період роботи з 22.07.1986 по 03.10.1988 ( 2 роки 2 місяці 12 днів) на посаді електрогазозварника в ТДВ "Житомирський дослідно -експериментальний завод нестардатного устаткування".

Не було зараховано до пільгового стажу періоди роботи, зокрема: з 06.10.1988 по 04.06.1996 - "Домостроительный комбинат"; 10.06.1996 по 22.09.2008 - ТОВ "Проектно- будівельна організація "Житомиргазбуд" на посадах газоелектрозварника та електрозварника ручного зварювання.

Щодо незарахування періоду роботи з 06.10.1988 по 04.06.1996.

Згідно записів що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 , 06.10.1988 позивач прийнятий по переведенню на монтажну дільницю електрозварником 3-го розряду ручної зварки відповідно до наказу № 48к від 03.10.1988 р. в "Домостроительный комбинат".

01.06.1990 Кваліфікаційною комісією позивачу присвоєно четвертий розряд електрозварника ручної зварки, а 04.06.1996 звільнений за власним бажанням.

Підставами для відмови у зарахуванні вищевказаного періоду роботи до пільгового стажу була відсутність уточнюючої довідки, що підтверджують пільговий характер виконуваних робіт.

Щодо незарахування періоду роботи з 10.06.1996 по 22.09.2008.

Згідно записів що містяться в трудовій книжці 10.06.1996 позивач прийнятий на роботу на ТОВ "Проектно - будівельна організація "Житомиргазбуд" газоелектрозварником 5 розряду; 01.08.1998 - електрозварник ручної зварки 5 розряду; 15.10.2004 - кваліфікаційною комісією присвоєно 6 розряд електрозварника ручного зварювання.

Крім того, згідно запису від 12 грудня 2007 року за результатами атестацій підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в шкідливих і важких умовах праці за Списком №2, згідно наказу від 12.12.2007 №90.

22.09.2008 звільнений за власним бажанням.

Підставами для відмови у зарахуванні вищевказаного періоду роботи до пільгового стажу була уточнююча довідка, яка не відповідає встановленому зразку відповідно до Додатку №5 Порядку.

Однак, суд вважає, що вказане не може бути підставою для відмови зарахування вищевказаних періодів виходячи з наступного.

Підставою для підтвердження трудового стажу у особи, є записи (відомості) зазначені у трудовій книжці.

Слід наголосити, що визначальним є підтвердження факту саме зайнятості особи у оскаржуваний період, крім того, у даному випадку суперечностей щодо трудової діяльності та перебування на посаді газоелектрозварника, електрозварника ручної зварки та ін. у вказаний період у сторін, які беруть участь у справі, не виникло. Також всі відомості підтверджені записами в трудовій книзі.

Крім того згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі №688/4170/16-а, надання уточнюючої довідки підприємтсва, установи або організації необхідне тільки за відсутності трудової книжки, або необхідних записів у ній, яки визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Також суд зазначає, що до набрання чинності Законом України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах було передбачено:

- Список № 2, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах".

Згідно розділу XXXII "Загальні професії" Списку №2 до професій які надають право особи на отримання пільгової пенсії відносяться професії газозварників і їх підручних та електрозварників і їх підручних;

- Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СРСР №10 від 26 січня 1991 року .

Розділом XXXII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Після набрання чинності Законом України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком на пільгових умовах було передбачено:

- Список N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11 березня 1994 року.

Розділом XXXIII "Загальні професії" Списку №2 передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;

- Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року.

Окрім того, відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства) передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах;

- Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року.

Відповідно до розділу XXXIII "Загальні професії (у всіх галузях господарства) передбачено професію газоелектрозварника яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Суд зауважує, що відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС 16 січня 1985 року №17/2-54 професія зварника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах. Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави для ствердження, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до спеціального стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 535/103/17 та поставі від 27.03.2020 у справі № 607/1266/17.

Таким чином, починаючи з дати набрання чинності постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 "Про затвердження списків виробництв, цехів, професій і посад робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах" і до цього часу професія газоелектрозварника передбачена Списками №2 як така, зайнятість на якій під час виконання трудових обов`язків дає право особі на пенсію за віком на пільгових умовах.

На підставі викладеного відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу за Списком №2 період роботи з 06.10.1988 року по 04.06.1996 (7 р. 7 міс. 29 дн.) та з 10.06.1996 по 22.09.2008 ( 12 р. 3. міс 12 днів) позивача на пільгових умовах є протиправною.

Враховуючи вищевикладене пільговий стаж за Списком №2 складає 22 роки 1 місяць та 22 дні ( 19 р. 11 м. 10 днів не зарахований стаж + 2 роки 2 місяці 12 днів зарахований стаж відповідачем), що є достатнім для призначення пенсії за Сиском №2 із зниженням пенсійного віку.

Разом з тим, такою, що не підлягає задоволенню, суд вважає вимогу про зобов`язання відповідача виплачувати пенсію на майбутнє, оскільки відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, судовому захисту підлягає порушене, а не ілюзорне право. Задоволення позовних вимог на майбутнє не допускається.

Стосовно відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Встановлено, що ОСОБА_1 надавалася правнича допомога на підставі договору №0204 від 02 квітня 2021 року укладеного з Адвокатським бюро "Соломонюк та партнери".

Підпунктом 4.1 пункту 4 вказаного договору передбачено, що вартість наданих юридичних послуг адвокатське бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний розрахунок.

На виконання пп.4.1 Договору №0204 від 02.04.2021 позивачу було надано розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу від 09.08. 2021 року. Згідно вказаного розрахунку вказано, що надано (буде надано) правову допомогу на суму 6000,00 грн. наступного характеру:

- 09-12.08.2021 складання позовної заяви - вартість 4000, 00 грн.;

- складання відповіді на відзив - 2000 грн.

Відповідно до квитанції про сплату/отримання гонорару від 09.08.2021 р. адвокатським бюро згідно договору про надання правової допомоги№0204 від 02.04.2021 отримано від ОСОБА_1 гонорар в розмірі 3000 грн. за надання правничої допомоги.

Відтак, ч.1 ст.16 Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18).

Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.07.2012 визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.2,3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зв`язку з викладеним, клопотання позивача, в якому просить стягнути 6000,00 грн. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу є частково обґрунтованим.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу вартість складання відповіді на відповіді -2000, 00 грн. Проте, з матеріалів справи вбачається що відповіді на відзив позивачем до суду надано не було.

Крім того згідно квитанції про сплату/отримання гонорару позивачем сплачено 3000, 00 грн.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача у відзиві зазначив про неспівмірність цих витрат, вказавши, що дана судова справа не вирізняється особливою складністю формування правової позиції та доказової бази, тому витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. не відповідають ні складності справи, ні обсягу роботи, тому є необґрунтованими.

З огляду на наведене, з урахуванням фактичного обсягу виконаної роботи та її складності, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000, 00 грн., що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 908,00 який також належить до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 із зниженням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області здійснити з 26 лютого 2021 року призначення та виплату пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 із зарахуванням до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи: з 06.10.1988 по 04.06.1996 - електрозварником, з 10.06.1996 по 22.09.2008 - газоелектрозварювальником, електрозварником ручного зварювання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 3000,00 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 908,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов