Рішення № 10054974, 15.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2010 р. Справа № 60/158-10 (н.р. 53/58-08)

вх. номер 4768/1-60 (н.р. 1808/1-53)

Судова колегія господарського суду у складі :

головуючий суддя

судді:

При секретарі судового засідання: Холодна Д.С.

За участю представників сторін:

позивача - не з`явився

1-го відповідача - Буряковської О.Ю., довіреність №08-11/669/2-10 від 23.03.2010р.

2-го відповідача - не з`явився

третьої особи - Фоміна Р.Б., довіреність б/н від 22.03.2010р.

розглянувши матеріали справи за позовом: Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича, м. Харків

до 1. Харківської міської ради, м. Харків

2. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків

про визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання зареєструвати право власності на нерухоме майно

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад,ЛТД", м. Харків

до Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича, м. Харків

про знесення приміщень

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2006 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Самофалов Ігор Костянтинович (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (1-ий відповідач) та Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (2-ий відповідач) про визнання права власності на нерухоме майно – допоміжне приміщення № 1 літ. В-1 загальною площею 39 кв.м до приміщення, що знаходиться по вул. Блюхера, 21 в м. Харкові, яке самочинно ним збудоване, та зобов'язання Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права власності на це нежитлове приміщення. В обґрунтування позову суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Самофалов Ігор Костянтинович послався на те, що ним було у 1999 році здійснено будівництво прибудови торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21 в м. Харкові. Враховуючи, що рішенням Харківської міської ради № 880 від 29.06.2000 р. йому було надано дозвіл на розміщення прибудови торговельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Самофалов Ігор Костянтинович просив визнати право власності на вказане нерухоме майно.

В листопаді 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Рівлад, ЛТД" як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до позивача про знесення суб’єктом підприємницької діяльності фізичною особою Самофаловим Ігорем Костянтиновичем самочинно збудованого нежитлового допоміжного приміщення № 1 літ. В-1 загальною площею 39 кв.м до приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Блюхера, 21. В обґрунтування позову ТОВ фірма "Рівлад, ЛТД" вказало про те, що прибудова торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21 знаходиться на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ТОВ фірми "Рівлад, ЛТД" для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі на підставі договору оренди земельної ділянки від 23.03.2001. Суб’єкту підприємницької діяльності фізичній особі Самофалову Ігорю Костянтиновичу земельна ділянка під будівництво торгівельного павільйону у встановленому законом порядку не надавалась, тому ТОВ фірма "Рівлад, ЛТД" просило зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу Самофалова Ігоря Костянтиновича знести самочинне збудоване ним нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 листопада 2006 року прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад, ЛТД" та допущено її до участі у справі, змінивши її процесуальне становище з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на третю особу, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05 червня 2007 року по справі №50/93-06 в задоволенні позову Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича відмовлено, позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад, ЛТД" задоволено, зобов`язано Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу Самофалова Ігора Костянтиновича провести знесення самочинно збудованого нежитлового допоміжного приміщення №1 літ. "В-1" загальною площею 39,0 кв.м. до приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 21 або за його рахунок.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2007 року по справі №50/93-06 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2007р. по справі №50/93-06 - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2008 року по справі №50/93-06 касаційну скаргу Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2007р. та рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2007р. у справі №50/93-06 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 квітня 2008 року відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 11.02.2008р. у справі №50/93-06.

Підставою для скасування рішень, Вищим господарським судом України стало те, що судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено питання виконання вимог п. 2 рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.06.2000 р. № 880 та з яких підстав Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Рівлад, ЛТД" було повернуто земельну ділянку (на якій в 1999 році позивачем збудовано спірну будівлю), право користування щодо якої за згодою ТОВ фірми "Рівлад, ЛТД" було припинено рішенням виконкому Харківської міської ради № 880 від 29.06.2000 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) в задоволенні позову Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича відмовлено в повному обсязі, позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рівлад, ЛТД" задоволено, зобов`язано Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу Самофалова Ігора Костянтиновича провести знесення самочинно збудованого нежитлового допоміжного приміщення №1 літ. "В-1" загальною площею 39,0 кв.м. до приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 21 або за його рахунок.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 11 лютого 2008 року по справі №50/93-06, судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення господарського суду Харківської області від 30 жовтня 2009 року по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) було встановлено, що при прийнятті рішення від 28.02.2001 року № 319 було автоматично скасоване рішення від 29.06.2000 року № 880, оскільки згідно з рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 року по справі № 1-9/2009, відповідно до якого з прийняттям нового акту, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Крім того, судом також встановлено, що ТОВ фірма "Рівлад, ЛТД" не надавало згоди щодо припинення права користування земельною ділянкою площею 95 кв.м., а згідно зі ст. 27 Земельного кодексу України (в редакції від 08.06.2000 р.) право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору, таким чином рішення від 29.06.2000 року № 880 не достатньо для припинення права тимчасового користування землею ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД". Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не було здано до експлуатації об`єкт самочинного будівництва у відповідності до вимог п.2.3. рішення від 29.06.2000 року № 880, тому рішення не було виконано позивачем та ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" не було припинено право користування земельною ділянкою у відповідності до п. 3 цього рішення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2009 року у задоволенні апеляційної скарги було відмовлено, рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2009р. по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) касаційну скаргу задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.12.2009р. та рішення господарського суду Харківської області від 30.10.2009р. у справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад, ЛТД" про знесення приміщень скасовано, в іншій частині залишено без змін, в скасованій частині справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Підставою для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад, ЛТД" про знесення приміщень є те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать матеріалам справи, зокрема зазначено, що згідно рішення Харківської міської Ради №880 від 29.06.2000р. позивачу було дозволено розміщення спірної прибудови торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21 та одночасно припинено право користування ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" земельною ділянкою по вул. Блюхера, 21 площею орієнтовно 95 кв.м. за його згодою. Дане рішення не скасовано, а інших доказів виділення ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" саме цієї земельної ділянки по вул. Блюхера, 21 площею орієнтовно 95 кв.м. судами не встановлено. Крім того, судами не досліджувався і не надано належної юридичної оцінки договору №15 від 03.01.2002 року, укладеного між позивачем та ТОВ фірмою "Рівлад, ЛТД" (т.1, а.с.13). Також, судова колегія Вищого господарського суду України зазначила, що розглядаючи позовні вимоги про знесення самочинно збудованого нежитлового допоміжного приміщення, суди попередніх інстанцій повинні були врахувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколу №1 до неї.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 травня 2010 року призначено справу до розгляду на 15 червня 2010 року о 10:50.

Представники третьої особи та 1-го відповідача звернулись до суду із заявою про розгляд справи з фіксацією судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі.

Колегія суддів, розглянувши дану заяву, визнала її такою, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнила її.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві.

15 червня 2010 року третя особа надала пояснення по справі (вх.11490), відповідно до яких пояснює, що судом першої інстанції під час розгляду справи №53/58-08 (н.р. №50/93-06) були виконані вказівки, що викладені у постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2008 року, та встановлено відсутність факту припинення ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" права користування земельною ділянкою площею 95 кв.м. згідно п.2.3. рішення Харківської міської Ради №880 від 29.06.2000р., а також встановлено невиконання позивачем вимог п. 2 цього рішення. Щодо вказівок, які викладені у постанові Вищого господарського суду України від 22 квітня 2010 року по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06) третя особа, зокрема пояснила, що самочинна прибудова позивача прибудована до двоповерхової нежитлової будівлі, для експлуатації якої ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" на підставі рішення виконкому Харківської міської ради від 28.02.2001 р. № 319 була надана в оренду земельна ділянка загальною площею 0,5108 га по вул.Блюхера, 21 строком до 11.01.2017 р., що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 23.03.2001 року, який було зареєстровано 27.03.2001 р. за № 48/01, отже третя особа є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташована самочинна будівля позивача. Крім того, додатковим доказом того, що саме на земельній ділянці, що перебуває у користуванні третьої особи розташована самочинна будівля позивача є існування договору № 15 від 03.01.2002 року на компенсацію позивачем витрат зі сплати орендної плати за фактичне зайняття земельної ділянки під самочинно побудованою прибудовою. Стосовно того, що судами не досліджувався і не надано належної юридичної оцінки договору №15 від 03.01.2002 року третя особа пояснила, що судами досліджувався даний договір та було встановлено, що він не відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та не може вважатися договором суборенди частини земельної ділянки і підтверджувати право користування позивача на зазначену земельну ділянку. За своєю суттю та своїм предметом цей договір, укладено на компенсацію фактичних витрат, що за своєю суттю є збитками для третьої особи, оскільки використовувати земельну ділянку 3-я особа не має можливості, в тому числі використовувати інші корисні властивості земельної ділянки, але обов`язок сплачувати орендну плату до бюджету у товариства виникає на всю площу земельної ділянки за договором оренди. Щодо врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколу №1 до неї третя особа, зокрема пояснила, що існуюче національне законодавство України, що регулює питання самочинного будівництва, кореспондується з нормами ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зобов`язання Самофалова І.К. знести самочинну будівлю не буде порушувати положення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки законні підстави для її знесення передбачені національним законодавством України, а саме ч.5 ст. 319, ч.4 ст. 376 Цивільного кодексу України та ст. 212 Земельного кодексу України, не звільнення земельної ділянки від самочинного будівництва порушує суспільний інтерес, що виражається не сплатою податків і зборів, незаконним користуванням земельною ділянкою і порушенням прав іншого землекористувача.

Колегія суддів дані пояснення приймає та долучає до матеріалів справи.

Крім того, 14 червня 2010 року третя особа надала клопотання (вх.13448) про забезпечення та витребування доказів по справі №60/158-10, однак у судовому засіданні представник третьої особи просив залишити дане клопотання без розгляду.

Колегія суддів, розглянувши клопотання третьої особи про залишення без розгляду клопотання про забезпечення та витребування доказів задовольнила його, клопотання про забезпечення та витребування доказів залишила без розгляду.

Також 16 квітня 2010 року третею особою було подано заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення суду (вх. № 1177/10), в якій вона просила суд повторно видати наказ господарського суду Харківської області по справі № 53/58-08, однак у судовому засіданні представник третьої особи просив залишити дану заяву без розгляду.

Колегія суддів, розглянувши клопотання третьої особи про залишення без розгляду заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення суду задовольнила його, дану заяву залишила без розгляду.

Представник третьої особи 15 червня 2010 року надав копію довіреності б/н від 22 березня 2010 року, яку судом долучено до матеріалів справи.

Перший відповідач у судовому засіданні підтримує позов третьої особи, надав 15 червня 2010 року відзив на позовну заяву ТОВ фірми "Рівлад, ЛТД" (вх. 11370), в якому проти позову третьої особи не заперечує, зокрема пояснює, що третя особа є землекористувачем земельної ділянки, на якій позивач здійснив самочинне будівництво, натомість за позивачем право власності або користування земельною ділянкою по вул.Блюхера, 21 у м.Харкові у встановленому законом порядку не оформлено. Крім того, пояснив, що головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради обстежено земельну ділянку по вул. Блюхера, 21, орієнтовною площею 0,0092 га та встановлено, що зазначена земельна ділянка надана в тимчасове платне користування на умовах оренди згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2001 р. № 319 за договором оренди земельної ділянки реєстраційний № 48/00 від 27.03.2001 року третій особі, та те, що на зазначеній земельній ділянці розташована прибудова торговельного павільйону до двоповерхової нежитлової будівлі з вивіскою "Рюмочна", яка використовується позивачем, отже позивач самовільно використовує земельну ділянку, орієнтовною площею 0,0092 га, яка надана в оренду позивачу.

До відзиву першим відповідачем надано копію акту № 2004/10 обстеження земельної ділянки від 14.06.2010 року, план-схеми обстеження земельної ділянки (з кадастрового плану) та фотознімку до акту.

Колегія суддів даний відзив та додані до нього документи долучає до матеріалів справи.

Крім того, перший відповідач надав копію довіреності №08-11/669/2-10 від 23.03.2010р., яка також долучена колегією суддів до матеріалів справи.

Другий відповідач у призначене судове засідання не з`явився, але надав 14 червня 2010 року через канцелярію суду пояснення вих. №2207/3 від 11.06.2010р., відповідно до якого вказує на приєднання до правової позиції Харківської міської ради.

Колегія суддів приймає та долучає до матеріалів справи надані другим відповідачем пояснення.

Позивач у призначене судове засідання не з`явився, свого представника у судове засідання не направив, додаткові пояснення та докази по справі не надав, отже правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, про час та місце слухання справи був повідомлений 05 червня 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 6102206721463.

Разом з тим, через канцелярію господарського суду Харківської області 14 червня 2010 року подав заяву (вх. 11273) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворим станом і хворобою та неможливістю присутності у судовому засіданні.

Третя особа у судовому засіданні заперечувала проти задоволення даного клопотання позивача, зокрема посилаючись на те, що позивач не надав документального підтвердження обставин, виладених у заяві, зокрема неможливості з`явитися у судове засідання через перебування на лікуванні, хворобою тощо, крім того, вважає, що позивач мав можливість направити у судове засідання свого представника, тому дане клопотання позивача є безпідставним.

1-ий відповідач також у судовому засіданні заперечував проти задоволення даного клопотання позивача, з підстав зазначених третьою особою.

Колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, викладене у заяві, відхиляє його як безпідставне виходячи з наступного.

За приписами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни, в тому числі і фізичні особи - підприємці можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Як вбачається з матеріалів справи позивач під час попереднього розгляду справи мав повноважного представника, тому колегія суддів вважає, що позивач міг скористатися своїм процесуальним правом та направити у судове засідання представника з належним чином оформленими повноваженнями, однак дане право не реалізував. Про причини неможливості направити у судове засідання свого представника не повідомив суд.

Крім того, відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов.

Згідно ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що неявка позивача у судове засідання та ненадання ним письмових пояснень стосовно обставин, викладених Вищим господарським судом України у постанові від 22 квітня 2010 року по справі №53/58-08 (н.р. №50/93-06), не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Спір між сторонами розглядається з 2006 року, справа розглядалася неодноразово, тому неявка позивача та ненадання ним додаткових пояснень по справі не є перешкодою для розгляду спору по суті.

Позивач у відзиві на позовну заяву третьої особи (арк.77, 2-й том) заперечує проти позову, зокрема посилаючись на те, що рішення Харківської міської ради № 880 від 29.06.2000 року не було виконано ним лише в частині введення приміщення до експлуатації, частина земельної ділянки, на якій розташоване спірне приміщення, та якою у якості орендаря на підставі договору оренди користується третя особа є земельною ділянкою, якою сумісно користуються декілька підприємств. Крім того, у поясненнях до касаційної скарги (арк. 93, том 5) позивач зазначає, що рішення Харківської міської ради № 880 від 29.06.2000 року не може скасовуватися рішенням № 319 від 28.02.2001 року згідно рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року, оскільки закон зворотньої дії у часі не має.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою третьої особи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників третьої особи та 1-го відповідача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

У 1999 році позивачем було самовільно здійснено будівництво прибудови торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21, м. Харків.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.06.2000 р. № 880 позивачу надано дозвіл на розміщення прибудови торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера, 21.

Пунктом 1.1. рішення № 880 від 29.06.2000 р. було вирішено припинити право користування земельною ділянкою по вул. Блюхера, 21, площею, орієнтовно 95,0 кв.м. ТОВ фірми "Рівлад, ЛТД" за його згодою.

Пунктом 2.3 рішення № 880 від 29.06.2000 р. позивача було зобов'язано пред'явити об'єкт державній приймальній комісії для прийняття до експлуатації.

Пунктом 3 вказаного рішення позивача було попереджено, що земельна ділянка буде надана окремим рішенням після прийняття його до експлуатації.

Позивач об'єкт самочинного будівництва державній приймальній комісії для прийняття його до експлуатації не пред'являв, а отже СПД ФО Самофаловим І. К. не було виконано п. 2.3 вищезазначеного рішення, земельна ділянка для експлуатації самочинно збудованого павільйону йому не надавалась.

Правові наслідки самочинної забудови встановлені ст. 376 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, СПДФО Самофаловим І.К. не оформлено право власності або право користування земельною ділянкою по вул. Блюхера, 21 в м. Харкові у встановленому законом порядку під вже побудоване ним нерухоме майно, оскільки згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне відзначити, що Харківська міська рада не приймала ніяких рішень про надання позивачу земельної ділянки по вул. Блюхера, 21 в м. Харкові у користування (оренду) або власність, також не надавала і згоди на передачу земельної ділянки в суборенду.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, позивач не набув права на земельну ділянку по вул. Блюхера, 21, оскільки ним не було отримано документів підтверджуючих його право власності або право користування земельною ділянкою передбачених чинним законодавством.

Приміщення по вул. Блюхера, 21, до якого позивачем у 1999 році було здійснено самовільну прибудову торгівельного павільйону, належало ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" на умовах оренди (договір оренди нежилого приміщення від 11.01.1997 р. № 477), а на теперішній час належить ТОВ фірмі “Рівлад, ЛТД”на праві приватної власності (свідоцтва про право власності від 26.09.2000 р. та від 01.08.2001р.).

Як вбачається із матеріалів справи рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2001р. №319 третій особі надано у тимчасове користування строком до 11.01.2017р. на умовах оренди земельну ділянку площею 0,5108 га по вул. Блюхера, 21 для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі комерційного призначення.

Колегією суддів встановлено, що 23 березня 2001 року між виконавчим комітетом Харківської міської ради та третьою особою на виконання вищезазначеного рішення було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,5108 га по вул. Блюхера, 21 строком до 11.01.2017р. для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі комерційного призначення, який зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 27 березня 2001 року за №48/00. Даний договір не припинив свою дію та не визнаний згідно чинного законодавства недійсним.

Актом прийому - передачі земельної ділянки від 27 березня 2001 року вищенаведену земельну ділянку було передано третій особі.

Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно ст. 24 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990р. право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 статтею 10 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990р. встановлено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що третя особа є орендарем земельної ділянки загальною площею 0,5108 га за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 21 строком до 11 січня 2017р.

Вищезазначений договір та рішення є чинними.

Тобто на теперішній час земельна ділянка на який розташована спірна самочинна будівля надана в користування ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД".

Колегією суддів встановлено, що головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин Харківської міської ради Ткаченко Євгенієм Андрійовичем 14 червня 2010 року обстежено земельну ділянку по вул. Блюхера, 21, орієнтовною площею 0,0092 га, про що складено акт №2004/10 обстеження земельної ділянки по вул. Блюхера, 21.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2001 р. № 319 земельна ділянка загальною площею 0,5108 га по вул.Блюхера, 21 надана в тимчасове платне користування на умовах оренди ТОВ фірмі “Рівлад, ЛТД” для експлуатації та обслуговування двоповерхової нежитлової будівлі комерційного призначення строком до 10.01.2017 року (договір оренди земельної ділянки від 27.03.2001 року, реєстраційний № 48/00). На зазначеній земельній ділянці, орієнтовною площею 0,0092 га розташована прибудова торговельного павільйону до двоповерхової нежитлової будівлі з вивіскою "Рюмочна", яка використовується СПДФО Самофаловим І.К. для здійснення підприємницької діяльності. Отже, СПДФО Самофалов І.К. самовільно використовує земельну ділянку, орієнтовною площею 0,0092 га, яка надана в оренду ТОВ фірмі “Рівлад, ЛТД”, для обслуговування та експлуатації прибудови торгівельного павільйону.

Наданий позивачем до матеріалів справи договір № 15 від 03.01.2002 року щодо компенсації ПП Самофаловим І.К. ТОВ фірмі "Рівлад, ЛТД" орендної плати за земельну ділянку, на якій розташовано самочинно збудований ним павільйон до будинку по вул. Блюхера, 21, не відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р., у зв'язку з чим не може вважатися договором суборенди частини земельної ділянки та не може підтверджувати право позивача на користування земельною ділянкою.

До такого висновку колегія суддів дійшла з наступного.

Відповідно до п.1.1. Договору № 15 третя особа на підставі рішення №1052 від 27.12.1995р. та договору оренди земельного ділянки від 27.03.2001р. за №48/01 перераховує у повному обсязі орендну плату за користування закріпленою за ним земельною ділянкою площею 5108 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 21.

Згідно п.1.2. Договору № 15 позивач на підставі розрахунків користування земельною ділянкою для позивача відшкодовує третій особі свою частку орендної плати за 53,2 кв.м.

Відповідно до ч.2 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 20.12.2001р. істотними умовами договору оренди земельної ділянки є, зокрема, об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Згідно п.2.2. Договору №15 позивач зобов`язаний в строк до 10 числа поточного місяця відшкодувати третій особі частку плати оренди та комунальних послуг на розрахунковий рахунок або в касу фірми.

Відповідно до ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Крім того, згідно ч.1 ст. 9 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 20.12.2001 р. орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.

Позивачем не надано доказів погодження укладення договору №15 від 03.01.2002р. з 1-м відповідачем як орендодавцем спірної земельної ділянки, 1-ий відповідач у судовому засіданні пояснив, що згоду про передачу у суборенду позивачу спірної земельної ділянки не надавав третій особі.

Частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 20.12.2001р. встановлено, що умови договору суборенди земельної ділянки (її частини) мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки (її частини) і не суперечити йому.

Частиною 5 статті 9 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Як вбачається із матеріалів справи договір №15 від 03.01.2002р. не було зареєстровано в порядку, передбаченому чинним законодавством.

При таких обставинах колегія суддів приходить до висновку, що договір №15 від 03.01.2002р. є за своєю правовою природою договором на компенсацію понесених витрат за використання земельної ділянки позивачем третій особі.

Крім того, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Харківської міської Ради № 880 від 29.06.2000 р. було автоматично скасоване прийняттям рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2001 р. за № 319, що підтверджується рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 р. по справі № 1-9/2009 р., у якому зазначено, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Твердження позивача стосовно того, що закон не має зворотньої дії в часі, тому дане рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. по справі № 1-9/2009 р. не підлягає застосуванню, колегія суддів вважає таким, що грунтується на помилковому розумінні чинного законодавства.

До такого висновку колегія суддів дійшла виходячи з наступного.

Згідно ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

У відповідності до ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України, зокрема належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Також, відповідно до ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 р. по справі № 1-9/2009 р. викладена правова позиція, зокрема, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Зазначене також узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року N 4-зп (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Рішенням Конституційного суду України не прийнято нового закону, а дано офіційне тлумачення положень Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які були чинними на момент прийняття рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.02.2001 р. за № 319.

Колегією суддів також встановлено, що ТОВ фірма “Рівлад, ЛТД” не надавало згоди щодо припинення права користування земельною ділянкою, орієнтовно 95,0 кв. м., окрім цього ст. 27 Земельного кодексу України (ред.08.06.2000 року, чинна на момент винесення виконавчим комітетом Харківської міської ради рішення №880 від 29.06.2000 року), передбачено, що право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору, таким чином рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №880 від 29.06.2000 року не достатньо для припинення право тимчасового користування землею ТОВ “Рівлад, ЛТД”.

Статтею 11 Закону України “Про оренду землі” (від 06.10.1998 року, ред. 17.02.2000 року) при укладенні договору оренди землі орендодавець зобов'язаний вказати у договорі на існуючі обмеження та обтяження у використанні земельної ділянки, інші права третіх осіб щодо земельної ділянки, яка передається в оренду, невиконання орендодавцем такого зобов'язання дає право орендарю вимагати зменшення орендної плати або розірвання договору оренди та відшкодування збитків.

Проте згідно ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України (від 18.07.1963 року, ред. 08.10.1999 року, чинна на момент надання права користування земельною ділянкою ТОВ фірми “Рівлад, ЛТД”), господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Таким чином у особи, що здійснила самочинне будівництво не виникає права власності на даний об'єкт, а отже не виникає прав щодо земельної ділянки на якій розташований даний об'єкт.

Рішення Харківської міської ради №880 від 29.06.2000 року щодо дозволу на розміщення прибудови торгівельного павільйону до будинку по вул. Блюхера,21, містить вказівки щодо того, що земельна ділянка надається окремим рішенням. Позивач такого рішення в якості доказу правомірності користування земельною ділянкою не надав, в тому числі не надав договору оренди земельною ділянки. А ст.22 Земельного кодексу України (ред.08.06.2000 року, чинна на момент винесення виконавчим комітетом Харківської міської ради рішення №880 від 29.06.2000 року) передбачає, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Статтею 24 передбачено, що право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором, форма договору і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Окрім цього, згідно із ч. 3 ст. 375 Цивільного Кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. Відповідно до ст. 116 ЗК України набуття права на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними - самовільне зайняття земельної ділянки.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самостійно зайняли земельні ділянки.

Не звільнення спірної земельної ділянки обмежує законного користувача, а саме ТОВ фірму "Рівлад, ЛТД", в праві розпоряджатися нею та використовувати її за своїм призначенням у відповідності зі ст. 95 Земельного кодексу України, чим завдається істотна шкода його інтересам.

Колегія суддів, при розгляді справи також враховує положення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, № ЕТS N 009 та вважає, що норми цієї конвенції не будуть порушуватись, у зв`язку з задоволенням позову третьої особи, з огляду на наступне.

Дана стаття передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Отже володіння майном повинно бути правомірним. Самовільно побудована прибудова позивачем не може розглядатись, як правомірно побудоване майно, оскільки його будівництво було здійснене з порушенням встановленого порядку, без отримання в користування земельної ділянки, існування самочинної будівлі порушує права третьої особи як законного землекористувача земельної ділянки. Це положення кореспондується також з положенням ст. 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Таким чином, до моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно, особа вважається власником будівельних матеріалів, тобто рухомих речей. Отже можливе їх переміщення у просторі, на відміну від нерухомого майна, і не йдеться про позбавлення права власності.

Враховуючи вказані обставини та те, що позивач не надав суду жодного доказу, який би підтвердив право власності на самочинно збудовану будівлю на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні третьої особи, доказів отримання в оренду, суборенду чи власність земельної ділянки, на якій знаходиться самочинно збудована будівля, доказів відсутності у третьої особи права користування земельною ділянкою, на якій здійснено самочинне будівництво, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що позов третьої особи в частині знесення приміщення правомірний та обґрунтований, такий, що не спростований позивачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 85,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 гривень слід покласти на позивача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 19, 41, 147, 150 Конституції України, ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України", ст.ст. 10, 22, 24 Земельного кодексу УРСР 1990р., ст.ст. 11, 14 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 95, 152, 212 Земельного кодексу України, ст. 105 Цивільного кодексу 1963р., ст.ст. 319, 331, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, № ЕТS N 009, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 28, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИЛА:

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи - відхилити.

Задовольнити клопотання третьої особи про залишення без розгляду клопотання про забезпечення та витребування доказів.

Залишити без розгляду клопотання третьої особи про забезпечення та витребування доказів.

Задовольнити клопотання третьої особи про залишення без розгляду заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення суду.

Залишити без розгляду заяву третьої особи про видачу наказу на примусове виконання рішення суду.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Рівлад, ЛТД" задовольнити.

Зобов`язати Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу Самофалова Ігора Костянтиновича (м. Харків, вул. Героїв Праці, 28-б, кв. 138, ідентифікаційний номер 2722808696) знести самочинно збудоване нежитлове допоміжне приміщення №1 літ. "В-1", загальною площею 39,0 кв.м. до приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Блюхера, 21.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Самофалова Ігора Костянтиновича (м. Харків, вул. Героїв Праці, 28-б, кв. 138, ідентифікаційний номер 2722808696) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Рівлад, ЛТД" (61146, м. Харків, вул. Блюхера, 21, п/р №26007819807721 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016, ідентифікаційний код 22706968) витрати по сплаті державного мита в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головуючий суддя

суддя

суддя

Повний текст рішення по справі підписано 21 червня 2010 року.