Рішення № 100547568, 25.10.2021, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3546/21

Провадження № 2/345/1078/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.10.2021 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, а саме просить стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ «Кредобанк» суму заборгованості за кредитним договором №CL-153254 від 07.12.2018 року у розмірі 89094,77 грн., а також стягнути з відповідачів 2270,00 грн. судового збору та 8909,477 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Позов мотивує тим, що 07.12.2018 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-153254. Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, банк видає позичальнику кредит у сумі 67060,00грн. на строк до 06.12.2023 року. Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 47,69% річних. Відповідно до п. 6.9 кредитного договору, банк у випадках передбачених п. 3.3 кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника.

На виконання умов кредитного договору позивач свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку із чим, станом на 04.06.2021 року, заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Кредобанк» становить 89094,77 грн.

Щодо солідарного відповідача ОСОБА_2 , позивач наголошує, що ОСОБА_2 є дружиною позичальника ОСОБА_1 . Відповідно до вимог чинного законодавства, якщо одним із подружжя договір укладено в інтересах сім`ї, то цивільні права за цим договором виникають в обох із подружжя. незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.

Тому позивач змушений звернутися до суду та просить стягнути з відповідачів вказану суму заборгованості, а також судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позов. Відповідач вважає, що наявні підстави для залишення позовної заяви без руху. Адже долучені позивачем копії документів не засвідчені належним чином, адже на копіях не поставлено дату засвідчення документів, що суперечить правилам засвідчення копій документів, які визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003» та ч.5 ст.95 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 вважає, що відсутні підстави для задоволення позову. Так, умовами кредитного договору передбачено, що банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, про що письмово повідомляє відповідача. Відповідач зобов`язаний після отримання повідомлення усунути порушення умов кредитного договору протягом 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо відповідач не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, інші платежі не пізніше 31-го числа календарного дня після отримання письмового повідомлення позивача. У зв`язку із цим відповідач ОСОБА_1 наголошує, що він не отримував відповідного повідомлення позивача про дострокове повернення кредиту та процентів. Оскільки ОСОБА_1 не отримував повідомлення, то відповідно у нього не виникло обов`язку повернення коштів.

Відповідач ОСОБА_1 не міг свідомо скористатися правом на отримання строку для погашення заборгованості за кредитом, оскільки відповідачі не знали про направлення листа, ніхто з банку чи поштового зв`язку листа не приносив, не доставляв, не надавав на підпис відмітку про вручення. ОСОБА_1 зазначає, що він постійно проживає за адресою своєї реєстрації і отримує кореспонденцію, про що свідчить отримання листа від суду у даній справі. Крім того, оскільки вимога-повідомлення банку повернулася до позивача, очевидно, що відповідач ОСОБА_1 її не отримував, але позивач не намагався іншим чином повідомити про таку досудову вимогу. Оскільки відповідач не знав про наявність досудової вимоги, у нього не виникло обов`язку із дострокового повернення суми кредиту та процентів, а тому відповідач просить в задоволенні позову відмовити.

Щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги, відповідач ОСОБА_1 зазначає, що сума у розмірі 8909,47 грн. не є співмірною із зазначеними у ч.4 ст.137 ЦПК України критеріями. Адже дана справа не є складною, а навпаки типовою. На такі типові справи адвокат апріорі витрачає менше часу, ніж на інші. Ціна позову не є надто високою, справа є малозначною, така сума для відповідачів є великою сумою. Враховуючи, що у відповідачів є на утриманні діти, ОСОБА_1 просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500 грн.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом подати відзив не скористалася.

Представник позивача подав відповідь на відзив. Щодо вимоги відповідача про залишення позовної заяви без руху, представник позивача просить врахувати, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст.175,177 ЦПК України, про що констатовано в ухвалі Калуського міськрайонного суду від 18.08.2021 року про відкриття провадження у справі. Тому представник позивача просить не брати до уваги відповідне клопотання відповідача.

Щодо досудового врегулювання, представник позивача наголошує, що відповідно до кредитного договору, копії паспорта та відзиву ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із чим представник АТ «Кредобанк» направив досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань саме за даною адресою. Окрім того законодавство не встановлює обов`язок кредитодавця особисто прослідковувати вручення досудової вимоги поштовим відправленням позичальнику, а лише встановлює обов`язок направлення такого письмового повідомлення. Оскільки ОСОБА_1 проігнорував поштове відправлення, то воно і було повернуто. Тобто представником АТ «Кредобанк» було здійснено досудове врегулювання спору у відповідності до вимог п.6.9 кредитного договору.

Щодо вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, то представник АТ «Кредобанк» вважає, що дана сума є співмірна із витратами адвоката на супроводження даної справи за мірками розміру на правову допомогу адвокатів м.Києва.

Відповідачі своїм право подати заперечення не скористалися.

Щодо клопотання відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без руху. Суд звертає увагу, що дійсно відповідно до ч.5 ст. 94 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Представник позивача при засвідченні копій документів, долучених до позовної заяви, не дотримався вказаних вимог в повному обсязі, а саме не вказав дату засвідчення копій документів. Водночас, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 5 грудня 2018 року (справа №11-989заі18) згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Тому, зважаючи, що вищевказаний недолік позовної заяви не був значним, враховуючи положення міжнародного та національного права, ухвалою Калуського міськрайонного суду від 18.08.2021 року було констатовано, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України та було відкрито провадженні у справі. Тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви АТ «Кредобанк» без руху.

Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 07.12.2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №CL-153254, відповідно до умов якого, банк надав відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 67060,00 грн. Випискою про рух коштів по рахунку, відкритого АТ «Кредобанк» на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується факт отримання відповідачем вказаної суми кредиту.

Пунктом 2.3 кредитного договору обумовлено, що строк (термін) кредитування по рахунку встановлюється терміном на 60 місяців до 06.12.2023 року. Відповідно до п.4.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 47,69% річних. Реальна річна процентна ставка 59,6% річних.

Згідно із п.6.1 кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки (терміни), передбачені кредитним договором та/або додатками до нього. Відповідно до п.6.3 кредитного договору, позичальник щомісячно, здійснює повернення суми заборгованості за кредитом, сплачує проценти за користування кредитом, у вигляді рівних сум ануїтетного платежу (розмір якого визначається п.6.2 кредитного договору. Повернення кредиту здійснюється у порядку, передбаченого кредитним договором.

Відповідно до п. п. 6.2, 6.3 кредитного договору відповідач ОСОБА_1 повинен був щомісячно, кожного останнього числа відповідного місяця, здійснювати повернення суми заборгованості за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом у вигляді рівних сум - ануїтетного платежу у розмірі по 2982 грн. Для здійснення належного погашення кредиту відповідач зобов`язалася щомісячно, не пізніше дати погашення щомісячного платежу, встановленої Графіком платежів, який є Додатком № 1 до кредитного договору, забезпечити наявність на поточному рахунку суми коштів, що відповідає розміру щомісячного платежу, та доручила позивачу щомісячно, в кінцеву дату погашення щомісячного платежу, передбачену Графіком платежів, здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку в сумі щомісячного платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За умовами п. 6.9 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , банк у випадку, передбаченому п. 3.3 кредитного договору, зокрема, у разі прострочення сплати процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту) щонайменше на один календарний місяць, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника.

П.6.10 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення банку усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні, протягом 30 календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення банку.

Розрахунком заборгованості за кредитним договором, поданим позивачем, підтверджується, що починаючи з 07.01.2021 року по 30.04.2021 року за відповідачем ОСОБА_1 рахувалась прострочена заборгованість, розмір якої збільшувався до кінця періоду. Дана обставина не оспорювалася відповідачами. Викладені факти підтверджують прострочення сплати відповідачем кредиту щонайменше на один календарний місяць.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав у позивача для дострокового повернення кредиту.

Щодо покликання відповідача ОСОБА_1 на неотримання ним досудової вимоги про повернення кредиту. Матеріалами справи підтверджується, що досудова вимога щодо дострокового стягнення заборгованості, на виконання вимог п.6.9 кредитного договору, була надіслана ОСОБА_1 на адресу його місця проживання та реєстрації, яка вказана у кредитному договорі, а саме за адресою АДРЕСА_1 . Крім того позичальник ОСОБА_1 визнає факт проживання за даною адресою.

Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного суду у справі №2-6236/11 від 11.06.2021 року сам лише факт неотримання заявником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для направлення кореспонденції, вказавши її у своїй скарзі. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 2-4159/12 (провадження № 61-4961св19).

Таким чином, суд приходить до висновку, що неотримання відповідачами вимоги щодо дострокового повернення кредиту, яка надсилалася позивачем у встановленому порядку, зумовлене власне їхньою суб`єктивною поведінкою. До того ж ст.1050 ЦК України не пов`язує виникнення у кредитора право вимагати дострокового повернення кредиту із отриманням позичальником відповідного досудового повідомлення.

Тобто, АТ «Кредобанк» використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

З розрахунку заборгованості по позичальнику ОСОБА_1 вбачається, що, станом на 04.06.2021 року, заборгованість за кредитним договором №CL-153254 від 07.12.2018 року становить 89094,77 грн., з яких: 58902,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 30191,88 грн. - заборгованість за відсотками. При цьому вказаний розрахунок відповідачами не оспорювався.

Щодо солідарного стягнення заборгованості. Сторонами не оспорюється, що позичальник ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 . Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Словник української мови визначає слово "союз" як тісну єдність, тісний зв`язок між ким-, чим-небудь. Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року (справа №638/18231/15-ц , провадження №14-712 цс 19).

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_1 до ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №CL-153254 від 07.12.2018 року в розмірі 89094,77 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних частках витрати на сплату судового збору на загальну суму 2270,00 грн., а саме з кожного по 1135,00 грн., оскільки солідарне стягнення судових витрат не передбачено діючим законодавством.

Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивач просить стягнути з відповідачів 8909,477 грн. витрат за надання правничої допомоги.

У поданому відзиві відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про зменшення витрат за надання правової допомоги, оскільки визначений розмір не відповідає обсягу наданих послуг та затратам часу на їх виконання.

Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

Суд враховує, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а тому представництво інтересів позивача у Калуському міськрайонному суду адвокатом фактично не здійснювалося. З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 8909,477грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.

Отже, на підставі наведеного, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, передбачених ч.5 ст.137 ЦПК України, для зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн. А тому з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню в рівних частках витрати за надання правничої допомоги на загальну суму 2000,00 грн., а саме з кожного по 1000,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 626, 628, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 21,60,61 СК України, ст.ст. 81, 137, 141, 263 - 265 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задоволити.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП невідомий, жительки АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» (код ЄДРПОУ 09807862, м. Львів, вул. Сахаова, буд.78) 89094 (вісімдесят дев`ять тисяч дев`яносто чотири) гривні 77 копійок заборгованості за кредитним договором №CL-153254 від 07.12.2018 року.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 1135,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» 1135,00 грн. сплаченого судового збору та 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 25.10.2021 року.

Суддя