Рішення № 10054694, 03.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2010 р. Справа № 27/151-10

вх. № 4368/2-27

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився. відповідача - Літвінова А.С.- довіреність № 248-8/2010 від 11.01.2010 року.

розглянувши справу за позовом ТОВ "Балтсервіс", м.Санкт-Петербург, Колпіно

до ДП завод "Електроважмаш" м. Харків

про стягнення 6696316,79 рублів РФ

ВСТАНОВИВ:

Позивач — Товариство з обмеженою відповідальністю “Балтсервіс” звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Відповідача — Державного підприємства завод “Електроважмаш”, в якій просить суд стягнути з ДП завод “Електроважмаш” заборгованість за договором № И-121 від 12.06.2008 р у сумі 6 696 316 рублів РФ.

          Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 травня 2010 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03 червня 2010 р. о 10:00 год.

          На вимогу суду Відповідачем був наданий відзив на позовну заяву, в якому останній, заперечуючи проти позову, просить позивачеві в задоволенні позовної заяви відмовити.

В судове засідання 03 червня 2010 р. представник Позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду, не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а норма п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснення всіх необхідних дій щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України. На цій підставі суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

          З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника Відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

          12.06.2008 р. між Позивачем та Відповідачем укладено договір № И-121 згідно пункту 1.1. якого постачальник (Позивач) зобов'язується поставити, а замовник (Відповідач) прийняти та оплатити продукцію згідно специфікації № 1 до Договору ( заготовка вала ротора).

          Згідно п. 3.2.Договору зобов'язання з поставки продукції являється зустрічним зобов'язанням, обумовленим виконанням покупцем п. 5.2.

          Пунктом 5.2. Договору передбачено, що оплата за продукцію здійснюється замовником в рублях Російської федерації. Графік оплати вказується в специфікації

          Специфікацією № 1 до Договору, що є його невід'ємною частиною, передбачений наступний порядок розрахунків:

1.          20% від вартості продукції або 4 234 471,00 рублів РФ оплачується у вигляді авансу на протязі 20 календарних днів від дати підписання даного договору сторонами;

2.          15% від вартості продукції або 3 175 853,50 рублів РФ оплачується у вигляді авансу на протязі 50 календарних днів від дати підписання даного договору сторонами;

3.          15% від вартості продукції або 4 234 471,00 рублів РФ оплачується у вигляді авансу на протязі 80 календарних днів від дати підписання даного договору сторонами;

4.          50% від вартості продукції або 4 234 471,00 рублів РФ оплачується у вигляді авансу на протязі 10 банківських днів від дати повідомлення поставщиком замовника про готовність продукції до відвантаження

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 76 від 19.04.2010 р. Позивач повідомив Відповідача про готовність продукції до відвантаження та просив здійснити оплату по договору в повному об'ємі.

Листом від 20.04.2010 р Відповідач вказав на неможливість здійснення оплати у повному об'ємі , у зв'язку з тим, що в такому випадку ним буде порушено тендерне законодавство України.

Оскільки Відповідачем було не повністю здійснено оплату вартості продукції за Договором, Позивачем 21.04.2010 р. було надіслано на адресу Відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість по договору у розмірі 6 696 316, 79 рублів РФ. В претензії, крім іншого, зазначалось, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921 “Про затвердження положення про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти” є підзаконним нормативно-правовим актом та не повинна суперечити законодавчим актам України.

У відповіді на претензію (вих.№ 248-169/1 від 22.04.2010 р.) Відповідач вказав на неможливість оплати заборгованості у зв'язку з тим, що для цього на виконання вимог Положення про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921 зобов'язаний провести процедуру відкритих тендерних торгів.

          Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Організаційно-правова форма Відповідача — державне підприємство, а саме — державне комерційне підприємство, основи правового статусу якого врегульовані ст. ст. 74-75 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства (в тому числі і кошти, згідно ст. 177, 190 Цивільного кодексу України) закріплюється за ним на праві господарського відання. Частина 1 ст. 136 Господарського кодексу України вказує на те, що “Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами”. Ні Господарський кодекс ні інші закони не містять обмежень правомочностей відповідача на розпорядження своїми коштами, в частині виконання умов укладених договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 321 Цивільного кодексу України особа може бути обмежена у праві власності лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Єдиною особливістю господарської діяльності Відповідача , згідно абзацу 2 ч. 1 ст. 75 Господарського кодексу України є положення, згідно якого для закупівлі товарів, робіт чи послуг державне комерційне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України “ Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Однак даний Закон втратив чинність на підставі Закону України “ Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” від 20 березня 2008 року № 150-УІ. Іншого закону з аналогічною назвою або такого, який би по суті, обмежував Відповідача у правах щодо розпорядження власними коштами наразі не існує.

Постанова Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р., яка затверджує Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, як підзаконний нормативно-правовий акт не може обмежувати Відповідача у розпорядженні власними коштами з метою виконання умов чинних договорів.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої “Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним”

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України “Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться”

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України “Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом”

Таким чином, оскільки договір від 12.06.2008 р. № И-121, укладений між Позивачем та Відповідачем, не суперечить нормам чинного законодавства України, то він є обов'язковим для сторін та підлягає виконанню. Отже, вимоги Позивача щодо сплати заборгованості за договором є правомірними, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

          Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову — на відповідача; при відмові в позові — на позивача; при частковому задоволенні позову — на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати в даній справі покладаються на Відповідача у повному обсязі.

          Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 123, 124 Господарського процесуального кодексу України, статтями 74, 75 Господарського кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства завод “Електроважмаш” (61089, м. Харків, просп. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121, р/р № 26002200400001 у ВАТ “ВіЕйБі Банк, МФО 380537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Балтсервіс” (Російська Федерація, 196650, м. Санкт-Петербург, Колпіно , вул. Павловська, буд 42, п/р № 40702810655100174160 у Фрунзенському відділенні № 2006 Північно-Західного банку Збербанка РФ , к/р 3010181500000000653 ) заборгованість у розмірі 6 696 316, 79 рублів Російської Федерації, державне мито у розмірі 66 963,17 рублів Російської Федерації та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення підписано 08.06.2010р.