Рішення № 10054669, 01.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2010 р. Справа № 57/169-09 (н.р. 40/48-08)

вх. № 2703/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

прокурора - Червенко А.Г., посв. № 276 від 24.12.2008 року;

позивача - не з'явився; Представник відповідача - Блохін М.В., дов. від 22.04.09р.; Третя особа (УКВОЗ) - не з"явився; Третя особа - (Головне Управління Держкомзему) - Ремінний В.І,, дов.№ 13-01-34/3000 від 03.03.2010 р., головний спеціаліст; Третя особа (Петропавлівська сільрада) - не з"явився; Третя особа(Куп'янська ОДПІ) - не з'явився;

розглянувши справу за позовом Куп'янського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Куп'янської райдержадміністрації м. Куп'янськ

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) Управління контролю за охороною та використанням земель у Харківській області, м. Харків 2) Головне Управління Держкомзему у Харківській області, м. Харків; 3) Куп'янська ОДПІ у Харківської області;

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу по виробництву яловичини, с. Кучерівка 3-я особа Петропавлівська сільська рада, с. Петропавлівка

про стягнення 10089,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Куп'янський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Куп'янської районної державної адміністрації, м. Куп'янськ; 3-я особа Управління контролю за охороною та використанням земель у Харківській області, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу по виробництву яловичини, с. Кучерівка 10089,89 грн. заподіяну шкоду внаслідок бездоговірного користування земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року, по справі № 40/48-08 за позовом Куп'янського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Куп'янської районної державної адміністрації, м. Куп'янськ 3-я особа Управління контролю за охороною та використанням земель у Харківській області, м. Харків до Сільськогосподарського виробничого кооперативу по виробництву яловичини, с. Кучерівка 3-я особа Петропавлівська сільська рада, с. Петропавлівка про стягнення 10089,89 грн. позовні вимоги задоволено: стягнуто з Сільськогосподарського виробничого кооперативу по виробництву яловичини, код 21214188 на користь Куп*янської районної державної адміністрації 10089,89 грн. заподіяної шкоди, внаслідок бездоговірного користування земельною ділянкою; а також на користь держави 100,89 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року по справі № 40/48-08 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2009 року рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 березня 2009 року у справі № 40/48-08 скасовано; справу передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 липня 2009 року призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 27 липня 2009 року об 11:00 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 27.07.2009 року, 27.08.2009 року, 05.10.2009 року, 26.10.2009 року, 23.11.2009 року, 07.12.2009 року, 18.01.2010 року, 16.02.2010 року, 15.03.2010 року, 12.04.2010 року, 17.05.2010 року розгляд справи відкладався у зв’язку з неявкою представників сторін у призначені судові засідання та ненадання сторонами витребуваних судом документів.

Господарським судом Харківської області залучено до участі у справі Управління контролю за охороною та використанням земель у Харківській області, м. Харків та Головне Управління Держкомзему у Харківській області в якості Третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Господарським судом Харківської області залучено до участі у справі Петропавлівську сільську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 квітня 2010 року залучено до участі у справі ОДПІ у Куп’янському районі Харківської області в якості Третьої особи яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У призначеному судовому засіданні 01 червня 2010 року прокурор підтримував позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб площею 12,7967 га., яка розташована за межами Петропавлівської сільської ради без правовстановлюючих документів. Згідно розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельної ділянки, який здійснено згідно методики визначення розміру шкоди, заподіяної самовільним зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву родючого шару (грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінетів Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року, в результаті бездоговірного користування Сільськогосподарським виробничим кооперативом по виробництву яловичини земельними ділянками, розташованих за межами сільської ради, до бюджету не надійшло 10089,89 грн., яку прокурором заявлено до стягнення з відповідача.

Присутній у судовому засіданні представник третьої особи - Головного Управління Держкомзему у Харківській області в надав письмові пояснення (вх. № 10338), в яких зазначив, що в ході перевірки 21 лютого 2008 року дотримання відповідачем вимог земельного законодавства , встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 12,7967 га під майновим комплексом без правовстановлюючих документів, проте, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності вимог земельного законодавства» № 271-VI від 15 квітня 2008 року самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними". У зв’язку з тим, що за адресою: Харківська обл.., Куп’янський район, вул.. Пролетарська, буд. 69 знаходиться майновий комплекс, який є власністю відповідача земельна ділянка використовується відповідачем не самовільно..

Присутній у судовому засіданні представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи – Куп’янської ОДПІ Харківської області у призначене судове засідання не з’явився, проте, через канцелярію суду надав додаткові документи (вх. № 11966), які судом долучені до матеріалів справи.

Представники позивача та третіх осіб - Управління контролю за охороною та використанням земель у Харківській області та Петропавлівської сільської ради у судове засідання не з'явились про причини неявки у судове засідання суд не повідомили.

Позивач та треті особи правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізували.

Присутній в судовому засіданні 01 червня 2010 року прокурор, відповідач та третя особа вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників позивача та третіх осіб.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Чугуївським міжрайонним відділом з контролю за використанням та охороною земель проведено перевірку з питання додержання відповідачем вимог земельного законодавства за результатом якої встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 12,7967 га під майновим комплексом без правовстановлюючих документів. Земельна розташована за межами Петропавлівської сільської ради; землі сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, що є порушенням ст. 125 Земельного кодексу України; на підставі проведеної перевірки що складено акти від 21 лютого 2008 року .

За результатами перевірки, 21 лютого 2008 року відповідачу видано припис № 001082 про усунення виявлених порушень.

Окрім того, Чугуївським міжрайонним відділом з контролю за використанням та охороною земель 21 лютого 2008 року складено протокол № 000683, в якому зазначено, що за результатом проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 12,7967 га під майновим комплексом без правовстановлюючих документів.

Згідно розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельної ділянки, який здійснено згідно методики визначення розміру шкоди, заподіяної самовільним зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву родючого шару (грунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінетів Міністрів України № 963 від 25 липня 2007 року, в результаті без договірного користування Сільськогосподарським виробничим кооперативом по виробництву яловичини земельними ділянками, розташованих за межами сільської ради, до бюджету не надійшло 10089,89 грн., яку прокурором заявлено до стягнення з відповідача.

Враховуючи вказані порушення, з метою захисту інтересів держави прокурором пред’явлено даний позов до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Статтею 3 Земельного кодексу України закріплено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Посилаючись на те, що самовільним використанням земельної ділянки відповідачем державі завдано збитки на суму 10089,89 грн., з метою захисту інтересів держави прокурором пред’явлено даний позов до суду.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.04р. за № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ " вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що при вилученні (викупі) сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов'язаних із сільсько- чи лісогосподарським виробництвом, їх тимчасовому зайнятті для інших видів використання, встановленні обмежень щодо використання земельних ділянок, погіршенні якості грунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, приведенні сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у не придатний для використання стан, неодержанні доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, відшкодування збитків згідно зі статтями 156, 157 ЗК здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу (в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими й іншими відходами та стічними водами).У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки її відшкодовує володілець цього джерела згідно зі ст. 1187 ЦК».

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 р. №963 визначено, що - самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У ч.1 п.п."в" п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року № 7, вказується, що " з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав».

У п.п. «г» п. 18 зазначеної постанови Пленуму Верховного суду України також визначено, що «при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно - правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 р., згідно зі статтею 377 ЦК, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК Законом України від 27 квітня 2007 р. N 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. З 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р»

Згідно приписів ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

У відповідності по п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження спірної земельної ділянки здійснює Купянська районна державна адміністрація, яка є позивачем.

Як вбачається з акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства відповідачем без відповідних правовстановлюючих документів використовується земельна ділянка загальною площею 12,7967 га на землях сільськогосподарського призначення за межами Петропавлівської сільської ради під майновим комплексом для несільськогосподарських потреб.

У відповідності до ст. 2 Закону України “Про плату за землю ” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами (ст.157 Земельного кодексу України).

Крім того, відповідно до норм статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Особи, які нанесли шкоду навколишньому природному середовищу порушенням природоохоронного законодавства несуть цивільну відповідальність і зобов'язані в повному обсязі відшкодувати нанесену ними шкоду.

Правовою підставою відшкодування шкоди є склад цивільного правопорушення, необхідними елементами якого є: протиправна поведінка –дії чи бездіяльність, настання шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою та наявність вини особи, яка завдала шкоду.

Наявність всіх зазначених умов є обов’язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити наявність обставин, які дають підстави для покладення на відповідача обов'язку відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б однієї складової правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна.

Згідно зі ст. 321, ст. 328 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З огляду на приписи статті 182, статті 657 Цивільного кодексу України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

Згідно ст. 386 цього кодексу держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-ІV закріплено обов’язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. і протоколами до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованих Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що частина друга ст.1 Першого протоколу зберігає за державою право вводити в дію такі закони, які вона вважає необхідними для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

В даному випадку в спірних правовідносинах дотримання справедливого балансу між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і необхідністю захисту основних прав особи гарантується чинним законодавством, нормами цивільного та земельного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, земельна ділянка загальною площею 12,7967 га знаходиться під майновим комплексом, який належить відповідачу на праві приватної власності, про що свідчить свідоцтво на право власності серії ЯЯЯ № 260578 від 26.08.2005 року.

Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності вимог земельного законодавства» № 271-VI від 15 квітня 2008 року, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними".

З зазначеного вбачається, що суд встановивши факт правомірного набуття особою (відповідачем у справі) права на нерухоме майно враховує, що така особа (відповідач у справі) має право на земельну ділянку, на якій розміщено придбане нею нерухоме майно, та земельну ділянку, необхідну для його обслуговування, і відсутність у цієї особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки. Враховуючи викладене, у таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають (суд враховує, що такою правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Рекомендаціях «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» N 04-06/15 від 02.02.2010 року)

Окрім того, суд бере до уваги той факт, що згідно наданих третьою особою – Куп’янською ОДПІ письмових пояснень, відповідачем 2008, 2009, 2010 роках сплачуються орендні платежі за земельні ділянки державної та комунальної власності на території Петропавловської сільської ради, які рахуються за відповідачем та станом на 05.10.2010 року податковий борг у відповідача по орендній платі відсутній.

Вищезазначене свідчить про те, що спірна земельна ділянка не підпадає під поняття "самовільно зайнятої земельної ділянки", яке закріплене в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003р. №963-ІV (зі змінами та доповненнями), оскільки право користування та розпорядження позивача спірною земельною ділянкою обмежено наявністю майнового комплексу, який є власністю відповідача у справі на праві приватної власності (свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 260578 від 26.08.2005 року).

Проаналізувавши наведені вище обставини, суд прийшов до висновку, що дії відповідача щодо знаходження його на спірній земельній ділянці не підпадають під ознаки поняття "самовільне зайняття земельної ділянки".

Отже, з огляду на викладене, відсутні правові підстави для стягнення заявленої суми.

З огляду на зазначене, вимоги прокурора не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором не доведено, що відповідач самовільно використовує земельну ділянку.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, прокурор та позивач на підтвердження своєї позиції зобов’язаний надати докази того, що відповідач фактично самовільно використовує земельну ділянку та цим порушені права та охоронювані законом інтереси позивача та завдані йому збитки. Проте цей обов’язок прокурором та позивачем не виконано.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги те, що прокурором та позивачем не доведено, що відповідач самовільно займає спірну земельну ділянку, суд не знаходить правових підстав для стягнення заявленої суми у зв’язку з чим відмовляє прокурору в задоволенні його позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на позивача. Проте п.35 ч.1 ст.4 Декрету КМУ "Про державне мито" позивач звільнений від сплати державного мита. Отже в даному разі державне мито з нього не стягується.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтею 373 Цивільного кодексу України, статтею 26 Закону України “ Про місцеве самоврядування в Україні ”, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності вимог земельного законодавства» № 271-VI від 15 квітня 2008 року, статтями 25, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 46, 47, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повінстю.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення підписано 07 червня 2010 року

справа № 57/169-09