Рішення № 100544256, 25.10.2021, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2021 року м. Херсон Справа № 923/1109/21

Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРСЕНАЛ" (03067, м. Київ, провулок Чугуївський, 21, код ЄДРПОУ 25052251)

до:

відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер-Херсон" (73026, м. Херсон, Миколаївське шосе, 5 км, код ЄДРПОУ 43601857)

відповідача-2: Херсонської міської ради Херсонської області (73003, м. Херсон, пр. Ушакова, буд 37, код ЄДРПОУ 26347581)

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

без участі представників сторін

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяви, клопотання, процесуальні дії суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АРСЕНАЛ» (надалі по тексту рішення - позивач, ТОВ «АРСЕНАЛ») звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полімер-Херсон» (надалі по тексту рішення - відповідач-1, ТОВ «Полімер-Херсон») та до Херсонської міської ради (надалі по тексту рішення - відповідач-2, Міська рада), якою просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05 червня 2015 року з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223, укладений між Херсонською міською радою та ФОП Дзевіцьким Віктором Миколайовичем, та додаткову угоду від 17 травня 2021, укладену між Херсонською міською радою ТОВ «Полімер-Херсон», до договору оренди земельної ділянки від 05.06.2015 № 01150038.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що земельна ділянка з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223 є дорогою загального користування, щодо якої не міг бути укладений договір оренди, оскільки такий договір порушує права та законні інтереси інших власників майна, яке розміщується за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, 5км.

Позивач вказує, що зі змісту листів, ТОВ «Полімер-Херсон» не визнає право ТОВ «АРСЕНАЛ» на безперешкодний проїзд автотраспорту позивача та його контрагентів по земельній ділянці з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223, яка належить ТОВ «Полімер-Херсон» на праві оренди, що тягне за собою звернення до суду з позовом про визнання договору оренди недійсним, оскільки він порушує права ТОВ «АРСЕНАЛ».

Правовим обґрунтуванням позову ТОВ «АРСЕНАЛ» вказує положення норм ч.2 ст.13, ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України, ст.152 ЗК України.

Ухвалою суду від 25.08.2021 з підстав викладених в ухвалі суду, серед іншого, було постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Сторонами по справі не подавалися клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

16.09.2021 за вх.№7135/21 від Херсонської міської ради надійшов відзив на позов ТОВ «АРСЕНАЛ».

Відповідач-2 вказує, що ТОВ «АРСЕНАЛ» у позовній заяві не наводить жодного обґрунтованого доказу та аргументу, які саме норми діючого законодавства під час укладання 05.06.2015 договору оренди земельної ділянки порушила Херсонська міська рада.

За твердженнями відповідача по суті позовних вимог позивача порушено право користування чужою земельною ділянкою яке визначається як право сервітуту. У Господарському суді Херсонської області розглядається справа №923/898/21 за позовом ТОВ «АРСЕНАЛ» до ТОВ «Полімер-Херсон» про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку по Миколаївському шосе, 5км.

Херсонська міська рада наголошує, що позивач не уклав договір оренди земельних ділянок, якими він користується, з Міською радою.

У відзиві на позовну заяву Херсонська міська рада також вказує на необхідності застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

21.09.2021 за вх.№7252/21 від ТОВ «Полімер-Херсон» надійшов відзив на позов ТОВ «АРСЕНАЛ».

ТОВ «Полімер-Херсон» зазначає, що права позивача не порушені, оскільки передана в оренду ФОП Дзевіцькому В.М. земельна ділянка обтяжена сервітутом на право проїзду та проходу через неї, що відображено в п.3., п.26., п.41.. спірного договору оренди земельної ділянки.

За твердженнями відповідача-1, ТОВ «АРСЕНАЛ» не надано доказів права власності або права користування земельною ділянкою, суміжною з тою, яка зараз знаходиться в оренді у відповідача-1. Позивач не звертався до Херсонської міської ради з приводу відведення земельної ділянки під належною йому 1/3 частиною складу літ. «А» у власність або оренду.

Відповідач -1 також вказує на необхідності застосування наслідків спливу трирічного строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Обставини, які встановленні судом.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САВ №671277 від 17.04 2008 (а.с.14) ТОВ «АРСЕНАЛ» на праві приватної власності належить 1/3 частина складу літ. «А» за адресою Херсонська обл., м.Херсон, Миколаївське шосе 5 км.

Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 23.04.2008 за ТОВ «АРСЕНАЛ» на підставі свідоцтва про права власності зареєстровано приватну власність (а.с.15).

05.06.2015 між Херсонською міською радою (орендодавець) та ФОП Дзевіцький В.М. (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (а.с.38-43) за яким орендодавець на підставі п.1.2 рішення міської ради від 26.12.2014 №1659 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,3200га, під розміщення виробничої бази, яка знаходиться у м.Херсоні, по Миколаївському шосе, 5км, із земель, постійного користування Херсонського орендованого підприємства «Металіст». Кадастровий номер земельної ділянки: 6510136600:01:001:1223. (п.1. договору).

Відповідно до п.2, п.3. договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,3200га, у тому числі: ділянка, площею 0,0002 -під капітальною одно та двоповерховою забудовою; ділянка, площею 0,0039га -під спорудами; ділянка, площею 0,2731 під проїздами, проходами та площадками; ділянка, площею 0,0428 - під інші. На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать орендарю на підставі рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.07.2008, а також інші об`єкти інфраструктури: на земельній ділянці встановлено земельний сервітут.

У пунктах 15-17 договору сторони узгодили, що земельна ділянка передається в оренду під розміщення виробничої бази. Цільове призначення земельної ділянки: категорія земель - землі промислового транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди: забороняється самовільна забудова земельної ділянки, використання земельної ділянки всупереч умовам договору.

Згідно п.26. договору на орендовану земельну ділянку, площею 0,1635га, встановлено земельний сервітут на право проходу та проїзду транспортними засобами по ділянці, та інших прав третіх осіб немає.

05.06.2015 складено та підписано акт про передачу та приймання земельної ділянки в натурі (а.с.50) за яким Херсонська міська рада передала ФОП Дзевіцькому В.М., земельну ділянку в натурі, яка знаходиться у м.Херсоні, по вул.Миколаївському шосе, 5 км, площею 0,3200га, під розміщення виробничої бази.

17.05.2021 між Херсонською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Полімер -Херсон» складено та підписано додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 05.06.2015 №01150038 (а.с. 44), за якою сторони узгодили на підставі п.12 рішення міської ради від 26.02.2021 №71 внести зміни до договору оренди земельної ділянки, площею 0,3200га, по Миколаївському шосе, 5км, під розміщення виробничої бази, змінивши в ньому сторону договору, а саме: орендаря ФОП ДзевіцькогоВ.М. на орендаря ТОВ «Полімер-Херсон», у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці.

ТОВ «Полімер-Херсон» 22.06.2021 звернулась до позивача з пропозицією укладання договору про надання послуг контрольно-пропускного пункту (а.с.58).

Так, в пропозиції ТОВ «Полімер-Херсон» зазначило, що у зв`язку з ти, що ТОВ «Арсенал» активно користується землями, що знаходяться в оренді у ТОВ «Полімер-Херсон», з метою часткового компенсування витрат, які несе підприємство на утримання землі та КПП, пропонувало підписати договір про надання послуг контрольно- пропускного пункту.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, мотивована оцінка аргументів наведених учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Предметом даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на підставі ст. 152 ЗК України, ч.1 ст. 203, ст. 215 ЦК України; обґрунтовані дані вимоги тим, що ТОВ «АРСЕНАЛ» не визнає право позивача на безперешкодний проїзд автотранспорту ТОВ «АРСЕНАЛ» та його контрагентів по земельній ділянці з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223, яка належить ТОВ «Полімер-Херсон» на праві оренди, а також тим, що на думку позивача земельна ділянка з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223 є дорогою загального користування, щодо якої не міг бути укладений договір оренди.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.

Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

За умовами частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В обґрунтування підстав визнання оскаржуваного договору недійсним відповідач посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223 є дорогою загального користування, щодо якої не міг бути укладений договір оренди, оскільки такий договір порушує права та законні інтереси інших власників майна, яке розміщується за адресою: м.Херсон, Миколаївське шосе, 5км.

Поряд з цим, відповідно до п.3 договору оренди земельної ділянки від 05.06.2015 на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать орендарю на підставі рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.07.2008, а також інші об`єкти інфраструктури: на земельній ділянці встановлено земельний сервітут.

Згідно п.26. договору на орендовану земельну ділянку, площею 0,1635га, встановлено земельний сервітут на право проходу та проїзду транспортними засобами по ділянці, та інших прав третіх осіб немає.

Згідно з планом меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки діє сервітут площею 0,1635 га для сусідніх землевласників і землекористувачів, одним з яких є ТОВ «АРСЕНАЛ».

Відповідно до ч.1 ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.101 ЗК України дя земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.

Враховуючи, що у п.26. спірного договору зазначено про встановлення земельного сервітуту на право проїзду транспортними засобами по ділянці, права позивача, як суміжного землекористувача не порушенні, оскільки передана в оренду ФОП Дзевіцькому В.М. земельна ділянка обтяжена сервітутом на право проїзду та проходу.

Також підставою для визнання договору недійсним та додаткової угоди до нього позивач вказує те, що ТОВ «Полімер-Херсон» не визнає право ТОВ «АРСЕНАЛ» на безперешкодний проїзд автотраспорту позивача та його контрагентів по земельній ділянці з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223, яка належить ТОВ «Полімер-Херсон» на праві оренди.

Сам по собі факт вчинення ТОВ «Полімер-Херсон» дій щодо складання та направлення позивачеві пропозиції про укладання договору про надання послуг контрольно-пропускного пункту, без вчинення ТОВ «Полімер-Херсон» будь-яких інших дій, не свідчить про порушення прав позивача.

Зазначене в пропозиції є лише правом ТОВ «Полімер-Херосон» на направлення пропозиції про укладання договору, яке не встановлює для позивача будь-яких обов`язків, окрім доведення до відома позивача намір на укладання договору.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Тому на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту

При цьому позивач повинен в порядку статей 74-77 Господарського процесуального кодексу України довести порушення оспорюваним рішенням сільської ради свого права чи законного інтересу і довести, що порушене право чи законний інтерес може бути відновлене шляхом визнання незаконним та скасування такого рішення.

Поряд з цим позивачем не вказано, які саме законні права та очікування ТОВ «АРСЕНАЛ» порушує оспорюваний договір оренди землі, не підтверджено яким чином укладений між відповідачами договір оренди землі, впливає на права або інтереси позивача.

Саме по собі уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору та додаткової угоди до договору нормам чинного законодавства (при цьому без зазначення конкретних норм законодавства), за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, а також посилання на можливість такого порушення у майбутньому, не є підставами для визнання договору та додаткової угоди недійсними в судовому порядку, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Позивач не надав доказів, які могли би слугувати підставою визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2015 та додаткової угоди від 17.05.2015, а лише вказав у позовній заяві, що означеним договором порушуються права ТОВ «АРСЕНАЛ», як землекористувача, не вказавши при цьому які саме права.

Суд зауважує, що волевиявлення відповідачів при укладанні спірного договору не породило юридичних наслідків для позивача, враховуючи, що позивачем не надано доказів права власності або прав користування земельною ділянкою суміжною з земельною ділянкою з кадастровим номером 6510136600:01:001:1223, яка орендується ТОВ «Полімер -Херсон».

Що ж до заяви відповідачів про застосування трирічного строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що судом не встановлено порушення права позивача, то і відсутні правові підстави розглядати питання для застосовування строку позовної давності до права, яке не порушено.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.4 ст. 129 ГПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст.ст.231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову відмовити повністю

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.М. Немченко