Рішення № 10054409, 02.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2010 р. Справа № 50/96-10

вх. № 4572/2-50

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - позивач, Полтавець Є. С., довіреність № 2/09-10 від 08.10.09, ТОВ "Комплексбуд технолоджис";

відповідач, Супонько Г. І., довіреність № б/н від 21.04.10, ТОВ "Ротекс, ЛТД";

розглянувши справу за позовом ТОВ "Комплексбуд технолоджис", м. Київ

до ТОВ "Ротекс, ЛТД", м. Харків

про визнання дійсним правочину

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд визнати дійсними з 01.08.2008 р. договір комісії від 01.08.2008 р. (далі - Договір), додаткову угоду від 18.02.2009 р. до Договору та додаткову угоду від 05.05.2008 р. до Договору, укладених між позивачем та відповідачем.

В судовому засіданні 28.05.2010 р. представники позивача та відповідача з"явилися, проте витребуваних ухвалою суду від 21.05.2010 р. документів не надали.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, враховуючи необхідність надання витребуваних документів, суд оголосив у судовому засіданні перерву до 02.06.2010 р.

Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2010 р. пояснив, що між ним та відповідачем укладений договір комісії, який виконаний сторонами в повному обсязі, проте відповідач надіслав позивачу листа, в якому зазначено, що ДПІ у Фрунзенському районі в результаті здійсненої перевірки встановила, що податкові накладні за період з серпня 2008 р. по квітень 2009 р. підписані не директором ТОВ "Комплексбуд технолоджис" Дерев"янко А.П., тому є недійсними, у зв"язку з чим відповідач вважає Договір та Додаткові угоди до нього нікчемними.

Представник відповідача наполягав на тому, що Договір та Додаткові угоди є нікчемними та вважає за необхідне застосувати до правовідносин за Договором правові наслідки недійсності правочину.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01.08.2008 р. між позивачем та відповідачем укладений договір комісії , відповідно умов якого відповідач зобов"язався за винагороду за дорученням позивача укласти в інтересах останнього від свого імені договір на реалізацію продукції за винагороду в розмірі 5% від суми реалізованої продукції строком ії до повного виконання сторонами своїх зобов"язань.

05.05.2009 р. сторони уклали додаткову угоду до Договору, відповідно умов якої винагороду відповідачу встановлено в розмірі 15% від суми реалізованої продукції, а також встановлено, що дія Договору припиняється 31.05.2009 р.

18.02.2009 р. сторони уклали додаткову угоду до Договору, в якій змінили реквізити позивача.

Відповідно до п.4.2 Договору, видача та прийом продукції по кількості та якості здійснюється на підставі накладних та в співвідношенні з порядком, передбаченим діючим законодавством.

Як свідчать надані до позовної заяви документи, в тому числі акти надання послуг, акти здачі-приймання робіт, видаткові накладні та податкові накладні, сторони виконали вимоги Договору та Додаткових угод до нього в повному обсязі, що не заперечується обома сторонами.

Однак, 30.04.2010 р. відповідач направив позивачу листа, в якому довів останньому до відома, що укладений Договір є недійсним, а саме - нікчемним, оскільки порушує публічний порядок, при цьому пояснюючи це тим, що вказаної позиції, сформованої в результаті проведення виїзної планової перевірки товариства, дотримується Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова. В акті про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 13.04.2010 р. № 1368/23-212/32563280 ДПІ дійшло висновку, що в податкових накладних за період з серпня 2008 року - квітень 2009 року підписи від імені Деревянка А.П. виконані не Деревянком А.П., а іншою особою, тому дані податкові накладні не можуть бути основою для податкового обліку і подальшого декларування податкових показників з ПДВ, а отже є недійсними. У вказаному листі відповідач також наполягав на застосуванні до правовідносин, які виникли між ТОВ "КОМПЛЕКСБУД ТЕХНОЛОДЖИС" та ТОВ "РОТЄКС, ЛТД" в результаті виконання Договору правових наслідків недійсності правочину.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Частина друга ст. 16 ЦК України встановлює, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто, визнання правочину дійсним за загальним правилом в судовому порядку неможливо.

Разом з тим, Цивільний кодекс України передбачає випадок, коли правочин може визнаватися дійсним в судовому порядку, а саме: нікчемний правочин у випадках, встановлених Цивільним кодексом України (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України). Тобто, варто підкреслити, що дійсним в судовому порядку може визнаватися саме нікчемний правочин.

Одним з випадків нікчемного правочину є правочин, укладений сторонами з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне засвідчення договору (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 20 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У цій нормі слід виділити формулювання «такий договір», тобто договір, згаданий у ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, який підлягає нотаріальному засвідченню в силу закону, але фактично не засвідчений, тобто є нікчемним. Отже, в даній нормі реалізується ідея судового визнання дійсним саме нікчемного правочину.

Відповідно до зазначеного пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне засвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному засвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному засвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному засвідченню, чому він не був нотаріально засвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його засвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне засвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

З цих положень випливають такі висновки: 1) оскільки згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України дійсним в судовому порядку можна визнавати тільки нікчемний правочин, а нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному засвідченню, то виходить, що визнавати дійсними в судовому порядку можна тільки ті правочини, які підлягають нотаріальному засвідченню в силу закону; 2) неможливість визнання правочинів у судовому порядку дійсними Пленум пов'язує з тим, чи можна вважати відповідний правочин укладеним: згідно з ч. З ст. 640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає державній реєстрації, до моменту такої реєстрації є неукладеним; 3) у п. 13 Постанови спеціально зазначається, що перш ніж визнавати правочин дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному засвідченню.

На підставі аналізу норм Закону, правової позиції Верховного Суду України та судової практики можна зробити висновок про те, що договори, які не підлягають нотаріальному засвідченню в силу Закону, не можна визнавати дійсними в судовому порядку.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що вимоги щодо визнання Договору та Додаткових угод до нього дійсними, як і дійсними з 01.08.2008 р., не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, суд відмовляє в їх задоволенні.

В той же час, дослідивши наданий Договір та Додаткові угоди до нього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Статтею 1012 ЦІК України визначені умови договору комісії, а саме: договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

У відповідності до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що спірний Договір містить умови про предмет Договору, майно та його ціну, а також про строк дії договору, що не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до п.13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» у вирішенні спорів про визнання угод недійсними на підставі статті 57 Цивільного кодексу господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо укладення угоди. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди. Під насильством розуміється фізичний або психологічний вплив на особу представника учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди. Погроза може вважатися підставою для визнання угоди недійсною, коли з обставин, які склалися на момент укладення угоди, вбачається, що відмова учасника угоди або його представника від укладення угоди могло спричинити шкоду законним інтересам зазначених осіб чи однієї з них. Зловмисна угода - це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, відповідачем не надано суду жодного доказу недійсності чи нікчемності спірного договору, а навпаки, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд приходить до висновку про те, що договір є укладеним, про що свідчать факти виконання договору обома сторонами, які підтверджуються актами надання послуг, актами здачі-приймання робіт, видатковими та податковими накладними та здійсненою оплатою.

Суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишити за позивачем, відповідно до ст.49 ГПК України,

Керуючись ст.ст.15.16,215, 220 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 65,66,67,ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

В позову відмовити повністю.

Суддя