Рішення № 10054251, 02.06.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2010 р. Справа № 60/147-10

вх. № 4193/1-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Степанова В.О., довіреність №19-ДБФ від 27.12.2009р.

відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська паперова фабрика", м. Дніпропетровськ

до Відкритого акціонерного товариства "Харківська друкарня №2" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", м. Харків

про стягнення 5492,35 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська паперова фабрика" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Харківська друкарня №2" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" основного боргу у розмірі 4844,02 грн., штрафу у розмірі 484,40 грн., збитків від інфляції в сумі 136,46 грн. та 3% річних в сумі 27,47 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сума вартості поставленого товару у розмірі 4917,20 грн. не була повністю сплачена відповідачем, в порушення умов договору поставки №Х7/10, що був укладений сторонами 25 січня 2010 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 травня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 02 червня 2010 року о 10:00 годині.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві. Надав 02 червня 2010 року клопотання про долучення до матеріалів справи копії статуту позивача, копії протоколу №36 від 18 липня 2008 року, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та довіреність №19-ДБФ від 27.12.2009р.

Суд, розглянувши дане клопотання, визнав його таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та задовольнив його.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6102206643489. Відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 25 січня 2010 року було укладено договір №Х7/10.

          Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1., у відповідності з даним договором постачальник (позивач) зобов`язується поставити покупцю (відповідач), а відповідач зобов`язується на умовах даного договору прийняти та оплатити паперову продукцію у кількості та асортименті згідно накладним на кожну партію поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно п.3.3. Договору сума поставки, ціна товару, строк оплати вказується у накладній на кожну партію товару.

Відповідно до п.5.1. Договору позивач зобов`язується впродовж 3 календарних днів підготувати відповідачу товар до відгрузки та відгрузити товар впродовж 3 днів, при умові виконання відповідачем п.3.1. Договору, та при умові у представника відповідача оригіналу довіреності на отримання товару та підписання накладної.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач належним чином виконував умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 4917,20 грн., що підтверджується накладною №Х449 від 28.01.2010р.

Судом встановлено, що відповідач отримав вищенаведений товар, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на накладній та довіреністю №9 від 28.01.2010р.

          Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи у накладній №Х449 від 28.01.2010р. сторонами було визначено термін оплати - 11 лютого 2010 року.

Відповідач отримав товар, однак не сплатив вартість поставленого по накладній №Х449 від 28.01.2010р. товару в сумі 4917,20 грн.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач свої зобов`язання за договором виконав частково в сумі 73,18 грн. шляхом вчинення передплати 02.10.2009р., однак суд дані обставини не приймає до уваги, оскільки позивачем не надано документального підтвердження цієї обставини, крім того, умовами договору не було передбачено здійснення попередньої оплати за товар, а також як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача вказана сума була сплачена до укладення вищезазначеного договору, доказів здійснення зарахування цієї суми в якості оплати за товар отриманий відповідачем за вищезазначеним договором позивач не надав.

          За таких обставин, на час звернення позивача з позовом відповідачем залишилася несплачена вартість товару в сумі 4917,20 грн., що підтверджено матеріалами справи.

          Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині заявленої до стягнення суми заборгованості у розмірі 4844,02 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь штраф в сумі 484,40 грн., 3% річних у сумі 27,47 грн. та інфляційне збільшення у розмірі 136,46 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6.1. Договору у разі несплати або несвоєчасної сплати поставленого товару, відповідач сплачує позивачу, зокрема штраф у розмірі 10% від суми несплаченого товару.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Перевіривши нарахування позивачем штрафу, суд встановив, що розмір штрафу становить 491,72 грн., тому позовні вимоги позивача про стягнення штрафу у сумі 484,40 грн., відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 136,46 грн., що нараховані за період лютий-березень 2010 року на суму боргу 4844,02 грн. В частині стягнення 3% річних суд встановив, що позивач нараховує 3% річних за 69 днів з 11.02.2010р. по 23.04.2010р. на суму боргу 4844,02 грн., що становить 27,47 грн., однак перевіркою даного розрахунку встановлено, що прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірною накладною почав відліковуватись з 12 лютого 2010 року, а не з 11 лютого 2010 року, оскільки згідно ст.255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При таких обставинах, перевіривши нарахування 3% річних, судом вбачається, що за період з 12 лютого 2010 року по 21 квітня 2010 року (69 днів) розмір 3% річних становить 27,47 грн., з урахування чого позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 27,47 грн. підлягають задоволенню повністю, оскільки відповідають діючому законодавству.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 102,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 255, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 626, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Клопотання позивача про долучення документів - задовольнити.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Харківська друкарня №2" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" (61052, м. Харків, вул. Конєва, 10/2, р/р №26002000127778 в АТ "Укрексімбанк", МФО 351681, ідентифікаційний код 02470164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська паперова фабрика" (49034, м. Дніпропетровськ, вул. Каспійська, 2, р/р №26004301009217 в ДФ ВАТ "ВТБ Банк", МФО 306931, ідентифікаційний код 35114464) основну суму заборгованості у розмірі 4844,02 грн., штраф у розмірі 484,40 грн., збитки від інфляції у розмірі 136,46 грн. 3% річних у розмірі 27,47 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення по справі №60/147-10 підписано 07 червня 2010 року.