Ухвала суду № 100540987, 22.09.2021, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 539/2521/19

Провадження №2/548/41/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2021 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Коновод О. В.

за участю : секретаря судового засідання - Скрипніченко М.І.,

адвоката - Місевича О.З.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на сторні відповідачів ТзОВ «Центр-шина плюс» про визнання господарських угод недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на сторні відповідачів ТзОВ «Центр-шина плюс» про визнання господарських угод недійсними.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування доказів від Державної прикордонної служби України про дату в"їзду ОСОБА_3 на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї та з метою ідентифікації ОСОБА_3 від Державної міграційної служби України з Єдиного державного демографічного реєстру персональні дані ОСОБА_3 та призначення судової інженерно - технічної експертизи .

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Місевич О.З. прохав у задоволенні клопотань відмовити.

Суд, розглянувши клопотання представника позивача, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що в задоволенні клопотання слід відмовити, виходячи з наступного.

Так, згідно частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 статті 2 ЦПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства визнано, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (п.2 ч.3 ст.2 ЦПК України); змагальність сторін (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України); диспозитивність (п.ч5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Статтею 6 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Визначення принципу змагальності сторін дано в статті 12 ЦПК України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, пунктами 4 та 5 частини 5 статті 12 ЦПК України визначено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно частини 2 статті 13 ЦПК України, якою формулюється принцип диспозитивності цивільного процесу, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене відповідає положенням частин 1 та 5 статті 81 ЦПК України, яким визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 95 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З прохальної частини клопотання позивача про витребуування доказів, а саме про витребування доказів від Державної прикордонної служби України про дату в"їзду ОСОБА_3 на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї та з метою ідентифікації ОСОБА_3 від Державної міграційної служби України з Єдиного державного демографічного реєстру персональні дані ОСОБА_3 вбачається, що фактично позивач порушує перед судом питання про збирання письмових доказів у справі, шляхом направлення запитів.

Проте, з аналізу норм Цивільного процесуального кодексу України можливо дійти висновку, що суд збирає докази лише певними процесуальними шляхами, а сам: а) подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81, ч.1 ст.83 ЦПК України); б) витребування доказів судом (ч.1 ст.84 ЦПК України); в) надання судових доручень щодо збирання доказів (ст.ст.87, 88 ЦПК України); г) призначення експертизи (ст.103 ЦПК України).

Тобто, в даному випадку позивач порушує перед судом питання про збирання письмових доказів у справі шляхом, який не передбачений Цивільним процесуальним кодексом України.

Крім того, навіть якщо вважати, що позивач порушує перед судом питання про витребування доказів, то слід зазначити, що згідно частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, згідно частини 2 статті83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

При цьому, позивач у клопотанні не наводить жодних відомостей та не надає жодних доказів, які б свідчили про неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача.

З наведеного вбачається, що в клопотаннях від 21.09.2021 року позивач фактично порушує перед судом питання про направлення запитів з метою отримання відомостей та документів, які вже фактично наявні в матеріалах справи.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що клопотання позивача про направлення запитів з метою отримання інформації є необґрунтованим та безпідставним, у зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Щодо питання про призначення судової інженерно - технічної експертизи,слід зазначити наступне.

До актів законодавства, якими слід керуватися у вирішенні питань призначення експертизи є Цивільно-процесуальний кодексом України, ЗУ «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 № 144/5, далі - Інструкція), з урахуванням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, також затверджених згаданим наказом Міністерства юстиції України.

Відповідно до Закону «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 103ЦПК України, експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Формулювання питань, які ставляться перед експертом, повинно, як правило, здійснюватись з урахуванням згаданих Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень і атестованих експертних методик, у яких зазначаються питання, на вирішення яких спрямовані ці методики та реєстр яких ведеться Міністерством юстиції України.

Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об`єктам і матеріалам, які направляються на експертизу.

Недопустимим є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

При цьому слід розмежовувати такі категорії як "предмет спору", "предмет позову" та "предмет доказування".

Під предметом спору розуміється об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

Предметом позову є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті. Предметом позову є позовні вимоги.

Предмет доказування - це коло обставин, які належить установити по конкретній справі і які необхідні для правильного вирішення справи по суті, тобто ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

При цьому суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Виходячи із того, що саме на позивача покладається обов`язок обґрунтувати позов, тобто навести ті обставини, які на його думку свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог (підстави позову), суд при визначенні предмету доказування керується, зокрема підставами позову.

У відповідності до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст зазначеної норми окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Він повністю залежить від правових позицій сторін.

Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а іншими обставинами, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору. При цьому обставини, які не мають значення для вирішення справи по суті, не підлягають доказуванню сторонами та встановленню судом.

За практикою призначення судової експертизи - недопустими є порушення перед експертом питань, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі.

Призначаючи експертизу по справі, суд може зважати на предмет спору, однак при визначенні підстав для призначення експертизи суд повинен керуватися предметом доказування.

Предмет доказування і предмет позову виступають ключовими орієнтирами при визначенні меж здійснення судочинства. Повне, своєчасне і належне використання судом "предмету доказування" є запорукою реалізації принципу процесуальної економії та є гарантією дотримання права сторін на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

В даному випадку позивач просить на дослідження експерту поставити питання про те чи підтверджується виконання ремонту Обладнання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 за господарськими договорами від 10 серпня 2016 року, 30 серпня 2016 року, 22 грудня 2016 року, 20 січня 2017 року, укладених з ОСОБА_2 .

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на сторні відповідачів ТзОВ «Центр-шина плюс» з позовом про визнання господарських угод недійсними.

Враховуючи, що питання в клопотанні про призначення судової інженерно - технічної експертизи не є предметом позову, суд приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення.

З наведених міркувань та керуючись ст.ст. 259-260 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та призначення судової інженерно - технічної експертизи - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали через Хорольський районний суд Полтавської області. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя : О.В. Коновод