Рішення № 10054028, 27.05.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2010 р. Справа № 47/96-10

вх. № 1876/5-47

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Семенова С.О. довіреність №378 від 24.12.09 р.;

відповідача - Москалець О.О. довіреність №01/10 від 12.01.10 р.;

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківський цегельний завод № 13", м. Харків

до Закритого акціонерного товариства "Трест Житлобуд - 1", м. Харків

про стягнення 56 278,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Харківський цегельний завод № 13" (позивач) звернулося з позовом щодо стягнення з відповідача – Закритого акціонерного товариства "Трест Житлобуд - 1" заборгованості за поставлену відповідно до видаткових накладних цеглу у розмірі 16 267,00 грн. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 162,67 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

12 квітня позивачем надані доповнення до позовної заяви (вх.№7037) в яких просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлену відповідно до видаткових накладних цеглу, а також графіку погашення заборгованості на суму 56 278,80 грн. Крім того, всі судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 квітня 2010 року прийняті доповнення до позовної заяви та розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін.

В доповненні до позовної заяви позивачем викладено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки та майно відповідача в межах позовних вимог.

Суд, розглянувши, заяву позивача про забезпечення позову, відмовляє у її задоволенні повністю, виходячи з наступного.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем не доведено наявність або відсутність у відповідача грошових коштів та ймовірності припущення, що грошові кошти, які є у відповідача можуть зникнути або зменшитися за кількістю, крім того, вибір способу забезпечення позову залежить від суті позовних вимог, так, у позові про стягнення грошей може застосовуватися накладення арешту на кошти, що належать відповідачу, а у разі відсутності коштів застосовуватися арешт на майно.

Представники сторін в судовому засіданні 22.04.2010 р. надали сумісне клопотання , щодо продовження строків розгляду справи за межами двомісячного строку, встановленого ч.1 ст.69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 квітня 2010 року задоволено погоджене клопотання сторін, та строк вирішення спору продовжено до 01.06.2009 року.

У судовому засіданні оголошувались перерви до 25 травня 2010 року та до 27 травня 2010 року.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні суму основної заборгованості у розмірі 16 266,52 грн., проти нарахування позивачем шрафних санкцій заперечує.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін господарським судом встановлено, що позивачем в 2008 році було відвантажено цеглу відповідачу згідно видаткових накладних: №КЗ-0001671 від 20.05.08 р. на суму 3 492,00 грн., №КЗ-0001881 від 28.05.08 р. на суму 1 164,00 грн., №КЗ-0001765 від 23.05.08 р. на суму на суму 1 164,00 грн., №КЗ-0001874 від 28.05.08 р. на суму 3 492,00 грн., КЗ-0002048 від 04.06.08 р. на суму 2 700,00 грн., №КЗ-0004646 від 19.05.08 р. на суму 12 787,20 грн., №КЗ-0002195 від 09.06.08 р. на суму 2 328,00 грн., №КЗ-0002225 від 10.06.08 р. на суму 2 328,00 грн., №КЗ-0002583 від 27.06.08 р. на суму 800,00 грн., №КЗ-0002755 від 07.07.08 р. на суму 2 700,00 грн. на загальну суму 31 266,52 грн.

10.02.2009 р. позивачем було направлено відповідачу претензію №84/2 з проханням розрахуватися за отриману продукцію.

20 березня 2009 року між сторонами по справі було підписано графік погашення заборгованості у розмірі 31 266,52 грн., згідно якого відповідач зобов"язався погасити дану заборгованість до 01 червня 2009 року в наступному порядку: березень 2009 р. - 10 422,17 грн., квітень 2009 р. -10 422,17 грн., травень 2009 р. - 10 422,17 грн.

Відповідно до вказаного графіку погашення заборгованості відповідач сплатив на користь позивача 15 000,00 грн. тобто сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 16 266,52 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обгрунтованими та такими що підлягають задоволенню в сумі основної заборгованості у розмірі 16 266,52 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь штрафні санкції у розмірі 40 012,28 грн.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що сума заявлена позивачем у розмірі є необґрунтованою, такою що нарахована не у відповідності до чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме інфляційні у розмірі 1236,25 грн. та 3% річних у розмірі 487,91 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 179,90 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 75,44 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні клопотання про забезпечення позову - відмовити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Трест Житлобуд 1" (61002, м.Харків, вул. Артема, 43, код ЄДРПОУ 01270285, р/р 260033021536 в АКБ "Меркурій", МФО 351663) на користь Відкритого акціонерного товариства "Харківський цегельний завод №13" (61158, м.Харків, вул. Єнакіївська,7, р/р 26004000053001 в Філії ХД АТ "Індекс банк", МФО 350619 , код ЗКПО 00291888) заборгованість у розмірі 16 266,52 грн., інфляційні у розмірі 1236,25 грн., 3% річних у розмірі 487,91 грн., держмито у розмірі 179,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 75,44 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення 38 288,12 грн. в задоволенні позову - відмовити.

Суддя

Справа№47/96-10

Повний текст рішення підписано 27 травня 2010 року.