Рішення № 100536434, 19.10.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/12288/19

Провадження № 2/932/3632/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участю секретаря судового засідання Мотуз Я.А.,

представника позивачів - адвоката Келембет І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа Акціонерне товариство «УкрСиббанк», про зняття арешту з майна. Позов мотивований тим, що 14 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11127738000, відповідно до умов якого банк надав відповідачу грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 1 000 000 доларів США, 00 центів, зі сплатою процентної ставки 12,50 % на рік, з кінцевим терміном повернення кредиту - до 13.03.2028 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 11127738000/1 від 14.03.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліничем А.С., за реєстровим № 262. Предметом іпотеки є домоволодіння, загальною площею 478, 0 кв.м., житловою 98,3 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2014 року по справі № 200/3923/13-ц задоволено позов Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 6 487 692 гривні, 30 копійок. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

17 липня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Соловей О.О. відкрито виконавче провадження ВП № 48158343 на підставі виконавчого листа № 200/3923/13-ц, виданого 03.07.2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_2 на користь банку заборгованості у розмірі 6 487 692, 30 грн., а також винесено постанову, якою накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, в межах суми стягнення.

30 травня 2016 року відповідачем повернуто виконавчий документ стягувачеві у зв`язку із неможливістю звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці. Питання про знаття арештів не вирішувалось.

04 серпня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження ВП № 51843929 відносно боржника ОСОБА_2

20 квітня 2017 року відповідачем винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , і в той же день винесена постанова про виконавчого документу стягувачу, у зв`язку із неможливістю звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки в приміщенні зареєстровані малолітні діти. Питання про зняття арештів виконавцем не вирішувалось.

29 травня 2019 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» укладено договір факторингу №290519/1Д, відповідно до якого Акціонерне товариство «УкрСиббанк зобов`язується передати фактору - ТОВ «Фінстрим» право вимоги до ОСОБА_2 за договором споживчого кредиту № 1112773800 від 14.03.2007 року на загальну суму 757 889, 03 доларів США (основний борг) та 779 146, 05 доларів США (проценти), а ТОВ «Фінстрим» зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження банку.

29 травня 2019 року між Акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого АТ «УкрСиббанк» як Цедент передає ТОВ «Фінстрим» (Цесіонарій) права вимоги до боржника ОСОБА_2 за договором іпотеки № 11127738000/1 від 14.03.2007 року.

В подальшому між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінстрим» 29 травня 2019 року було укладено договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення. Відповідно до умов укладеного договору комісії комісіонер - ТОВ «Фінстрим» зобов`язується за дорученням Комітента ОСОБА_1 за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини з первісним кредитором щодо набуття права вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до іпотекодавця за договором забезпечення за ціною не більше узгодженої сторонами, що становить 3 960 925, 05 грн., у строк до 29 травня 2019 року включно.

На підставі цього договору ОСОБА_1 отримала на зберігання оригінал договору про надання споживчого кредиту від 14.03.2007 року та договору іпотеки від 14.03.2007 року, оригінали розрахунків заборгованості, інших документів, а отже стала новим кредитором ОСОБА_2 .

Вважає, що у зв`язку із укладанням договорів, зокрема договору комісії, та передачі ОСОБА_1 всіх оригіналів документів, у відповідності до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є підстави для зняття арештів, що були накладені на майно ОСОБА_2 відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 48158343 від 17 липня 2015 року, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 51843929 від 04 серпня 2016 року. З цих підстав позивачі просять суд зняти арешти, накладені на все майно ОСОБА_2 та вилучити відповідні відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Рішенням Третьої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 грудня 2019 року суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_3 було відсторонено від здійснення правосуддя у зв`язку із притягненням до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення з посади.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 25.03.2020 року справа передана судді ОСОБА_4 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2020 року справа прийнята в провадження судді ОСОБА_4 .

Рішенням Вищої ради правосудді від 07.07.2020 р. № 2049/0/15-20 суддю Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_4 було звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 27.07.2020 року справа передана судді Яковлеву Д.О.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 липня 2020 року справа прийнята в провадження судді Яковлева Д.О.

Рішенням Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 грудня 2020 року суддю Яковлева Д.О. було відсторонено від здійснення правосуддя.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 30.03.2021 року справа передана судді Кондрашову І.А.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року справа прийнята в провадження судді Кондрашова І.А. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом (повідомленням) сторін.

Відповідач у справі подав письмові пояснення, відповідно до змісту яких заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» встановлений виключний перелік підстав для зняття арешту з майна, і повернення стягувачу виконавчого документу у зв`язку із неможливістю виконання судового рішення, не передбачає зняття арешту з майна та скасування інших заходів. На виконанні відділу дійсно перебувало виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 6 487 692, 30 грн., проте реального виконання судового рішення та звернення стягнення на предмет іпотеки не відбулось, оскільки позивачем було прописано 5 дітей в будинок, що є предметом іпотеки, тобто в розумінні ст. ст. 13, 59, 50 Закону України «Про виконавче провадження» рішення не є виконаним, а спірні арешти накладались під час дії попередньої редакції Закону, тому підстави для зняття арештів відсутні. За таких обставин відповідач просить відмовити позивачам у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивачів підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 19.10.2021 року не з`явився, повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату та час судового розгляду повідомлений повісткою. Подав за суду заяву, в якій вказує, що право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки було відступлено ТОВ «Фінстрим», тому банк не має претензій до позивачів.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши пояснення представника позивачів, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі № 917/1739/17 розкрито змість принципу jura novit curia, який зобов`язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи. Так, суд, з`ясувавши, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, посилаються на неналежні норми права, самостійно кваліфікує? спірні відносини та приймає рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 14 березня 2007 року уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» договір споживчого кредиту №11127738000 (далі - кредитний договір).

Правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства комерційний банк «УкрСиббанк» є Акціонерне товариство «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору банк зобов`язується надати ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті в сумі 1 000 000 доларів США, а позичальник зобов`язується прийняти ці грошові кошти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити проценти, комісії в порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Пунктом 1.3.1. кредитного договору встановлена процентна ставка у розмірі 12,50 на рік на суму заборгованості.

Строк кредитування сторони визначили до 13.03.2028 року (п.1.2.2. кредитного договору).

Згідно п. 2.1. кредитного договору у забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за даним договором банком приймається застава нерухомості (іпотека), а саме домоволодіння загальною площею 478 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

14 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № 11127738000/1, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А.С., за реєстр. № 262 (далі - договір іпотеки).

Відповідно до п. п. 1.1., 1.4. договору іпотеки, ОСОБА_2 (іпотекодавець) передає в іпотеку АКІБ «УкриСиббанк» (іпотекодержателю) нерухоме майно, житлове приміщення - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони оцінюють предмет іпотеки в сумі 6 565 000, 00 грн.

У зв`язку із посвідченням договору іпотеки нотаріусом накладена заборона на нерухоме майно, яке виступає предметом іпотеки, що підтверджено інформаційною довідкою з реєстрів від 29.05.2019 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2014 року задоволено позов Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та стягнуто з останнього на користь банку заборгованість за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 6 487 692, 30 грн. та судовий збір у розмірі 3 441, 00 грн.

Зазначене рішення суду було звернуто до виконання. Так, відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області були відкриті виконавчі провадження ВП № 48158343 та ВП № 51843929, в рамках яких накладено арешт на все майно ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.

Відповідні обтяження були зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження № 20058110 від 20.04.2017 року та № 10496372 від 21.07.2015 року).

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області від 30.05.2016 року виконавчий лист № 200/3923/13-ц повернуто стягувачу ПАТ «УкрСиббанк».

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області від 20.04.2017 року виконавчий лист № 200/3923/13-ц повторно повернуто стягувачу.

Підставою повернення виконавчих листів слугувало те, що державним виконавцем не виявлено за боржником рухомого та іншого майна, на яке б можна було звернути стягнення, а звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки є неможливим, оскільки в будинку зареєстровані діти, а органами опіки та піклування не надано дозвіл на реалізацію цього нерухомого майна.

В силу ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .

За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до п. 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ст. ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час виникнення спірних відносин) державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати заходів необхідних для своєчасного і в повному обсязі примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Тобто належне виконання державним виконавцем покладених на нього обов`язків гарантує дотримання прав та законних інтересів учасників виконавчого провадження, зокрема стягувача і боржника.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення (якщо така постанова не виносилася під час відкриття виконавчого провадження) та не пізніше наступного робочого дня із дня виявлення майна (ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Арешт майна, накладений державним виконавцем, може бути знятий відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо у виконавчому провадженні накладено арешт на майно боржника. Так, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

За змістом ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» арешт знімається у разі закінчення виконавчого провадження, крім випадків не стягнення виконавчого збору, або витрат, пов`язаних з організацією і проведенням виконавчих дій.

Судом установлено, що державним виконавцем 30.05.2016 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови). У разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України №606-ХІV від 21 квітня 1999 року.

У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.05.2016 року, державним виконавцем зазначено, що припинення чинності арешту майна та скасування інших заходів, при завершенні виконавчого провадження з зазначених підстав ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу та з цих підстав, стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Станом на момент винесення постанови про повернення виконавчого документу від 20.04.2017 року діяла інша редакція Закону України «Про виконавче провадження», проте названий закон містив аналогічну норму. Так, згідно ч. 1 ст. 40 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Отже, суд вважає, що повернення виконавчих листів стягувачу відбулось з тих підстав, що не передбачають зняття арешту чи припинення інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання, тобто підстави зняття арешту судом відсутні, оскільки з того часу не змінились матеріально-правові відносини, а боржник ОСОБА_2 не довів суду, що має право звертатися з приводу скасування відповідних арештів.

Таким чином, Законом не передбачено право державного виконавця на зняття арешту при поверненні виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, оскільки кредитор має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду.

25 липня 2019 року представник позивачів звернулась до відповідача із заявами про зняття спірних арештів.

З відповіді відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 26 липня 2019 року видно, що підстави для зняття арештів відсутні, тому в задоволенні заяв про зняття арештів відмовлено.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03.06.2016р., позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI). У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Відтак, можливість звернення з таким позовом передбачена для особи, якій належить майно, на яке накладено арешт у виконавчому провадженні, але яка не являється боржником у цьому виконавчому провадженні.

При цьому чинне законодавство не забороняє звернутись боржнику з позовом про зняття арешту з майна після закінчення (завершення) виконавчого провадження, оскільки він втрачає правовий статус боржника саме у цьому провадженні, і його права можуть підлягати захисту. Але під час здійснення виконавчого провадження чи проведення виконавчих дій, до його завершення, захист інтересів боржника відбувається шляхом подання ним скарг на рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органу виконавчої служби, або приватного виконавця.

Ураховуючи такі висновки, суд не знаходить підстав для зняття (скасування) спірних арештів, в частині позовних вимог ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 29 травня 2019 року АТ «УкрСиббанк» було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» договір факторингу №290519/1Д. Предметом даного договору є відступлення права вимоги до боржника - ОСОБА_2 за договором споживчого кредиту № 1112773800 від 14.03.2007 року - ТОВ «Фінстрим» за плату.

При цьому ТОВ «Фінстрим» до участі у справі не залучалось, хоча право на визначення складу відповідачів та обрання способу захисту порушеного права належить виключно позивачу.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 29 травня 2019 року, що укладений між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінстрим», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_2 за договором іпотеки № 11127738000/1 від 14.03.2007 року.

Отже, з 29.05.2019 року ТОВ «Фінстрим» стало новим кредитором ОСОБА_2 за кредитним договором та договором іпотеки, та має право вимагати виконання боржником свого обов`язку за вказаними договорами.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонам в зобов`язанні є боржник та кредитор.

29 травня 2019 року між ОСОБА_1 (комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінстрим» (комісіонер) було укладено договір комісії на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за Кредитним договором та Договором забезпечення.

Пунктом 2.1. договору комісії передбачається, що комісіонер за дорученням комітента зобов`язується за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини з первісним кредитором щодо набуття права вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до іпотекодавця за договором забезпечення за ціною не більше узгодженої сторонами, що становить 3 960 925, 05 грн.

Згідно акту приймання - передачі документів до договору комісії, ОСОБА_1 отримала оригінал договору про надання споживчого кредиту, оригінал додаткової угоди, оригінал договору іпотеки, матеріали кредитної справи, оригінали процесуальних документів.

Актом приймання - передачі прав вимоги від 29.05.2019 року підтверджено, що ОСОБА_1 (комітент) набула в повному обсязі, без будь-яких обмежень право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11127738000 від 14.03.2007 року, до боржника ОСОБА_2 .

Згідно повідомлення, що спрямоване ОСОБА_2 від 29.05.2019 р., ТОВ «Фінстрим» повідомляє, що всі права вимоги АТ «УкрСиббанк» до боржника, були відступлені ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_1 стала новим кредитором ОСОБА_2 та набула право вимоги сплати боргу за договором про надання споживчого кредиту, а також стала новим іпотекодержателем нерухомого майна, про що внесені відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внаслідок таких змін та набуття статусу кредитора ОСОБА_2 вважає, що має право вимагати скасування спірних арештів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У п. 1 ч. першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З аналізу вказаних норм законодавства можна зробити висновок, що фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Отже, за загальним правилом, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Фізична особа має право придбати право вимоги до боржника лише з електронних торгів, та безпосередньо у банку, який перебуває в процедурі ліквідації. Інших випадків законодавством не передбачено.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (ч. 2 ст. 1083 ЦК України), тобто наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (ст. 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

З цього випливає висновок, що оскільки між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінстрим» було укладено договір факторингу, то подальше відступлення права вимоги повинно відбуватись тільки шляхом укладення договору факторингу, на користь банків, або фінансових установ, а не фізичних осіб.

Незважаючи на те, що перехід права вимоги до ОСОБА_1 відбувся через фінансову компанію, при цьому всі договори укладені в один день - 29 травня 2019 року, тобто сторони намагались легітимізувати цю операцію, однак вона все рівно суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України.

Суд додаткового відзначає, що валюта кредитування за договором про надання споживчого кредиту № 11127738000 від 14.03.2007 року визначена у доларах США, а тому відступлення права вимоги за таким договором потребує відповідної ліцензії на валютні операції. Позивач не довела, що має ліцензію на валютні операції.

Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не набула правового статусу кредитора за договором про надання споживчого кредиту № 11127738000 від 14 березня 2017 року, а тому не має права вимагати скасування (зняття) арештів майна.

Водночас, за положеннями ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналіз цієї норми дозволяє зробити висновок про те, що передумовою виникнення права на скасування арешту є спір про належність майна іншій особі, яка у цьому виконавчому провадженні не є боржником. Однак звертаючись до суду ОСОБА_1 не оспорює належність права власності, та їй не належить речове право на майно, що перебуває в арешті. Власником спірного нерухомого майна є і залишається боржник - ОСОБА_2 , тому у розумінні ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 не може ставити питання про скасування арештів майна.

Підсумовуючи викладене, суд, за результатами розгляду даного спору вважає, що правові підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні, тому в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Судові витрати в силу приписів ст. 141 ЦПК України не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 56, код ЄДРПОУ 34984907), третя особа Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750), про зняття арешту з майна, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участі в судовому засіданні- протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ