Рішення № 100525201, 09.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року Справа № 160/2202/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське; код ЄДРПОУ 07946341) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини А1302, в якому позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А1302 щодо не нарахування та невиплати мені грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2021 роки (98 днів) при виключенні зі списків особового складу військової частини А1302, та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

-зобов`язати військову частину А1302 нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2021 роки (98 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді головного старшини ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А1302. Відповідно до наказу командира військової частини А1302 від 23 жовтня 2020 року № 671, позивача було виключено із списків військової частини А1302 та з усіх видів забезпечення. Згідно з наказом командира військової частини А1302 від 23 жовтня 2020 року №671, виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, вказаним наказом не передбачено. При виключенні позивача із списків військової частини А1302, та з усіх видів забезпечення, військової частиною не було враховано, та не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби з 2014 року по 2021 рік (98 днів). Вважає це порушенням його права на належний соціальний захист. У зв`язку з тим, що чинним законодавством передбачено, що право на додаткову відпустку УБД містить як право на отримання, так і право на її грошову компенсацію, незалежно від причини її невикористання. Зазначає, що законодавством гарантовано грошову компенсацію у всіх випадках невикористання додаткової відпустки УБД, оскільки, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористанні дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Верховний суд у рішенні від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористанні календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 року. Указане рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного суду від 21.08.2019 року. Верховний суд у вказаному рішенні вказав, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористанні дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, або виключення із списків частини, їм виплачується компенсація за всі невикористанні ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови Великої палати Верховного суду від 21.08.2019). Тому вважає, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльністю щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2021 рік є обґрунтованою.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/2202/21 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 160/2202/21. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою суду, витребувано від військової частини А1302 дані про нарахування та виплати ОСОБА_1 , які були здійснені на час звільнення з військової служби.

Також, відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач надав на адресу суду відзив (вх. № 29006/21 від 12.04.2021 року), у якому заперечує проти задоволення позовних вимог, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Відповідач зазначає, що Військова частина А1302 не визнає заявлених позовних вимог та вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, мотивує відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог позивача. Вказує, що 23.10.2020 року згідно наказу командира військової частини А1302 (по стройовій частині) № 671 прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину ремонтно-відновлювального батальйону, призначеного наказом Командувача військ оперативного командування «СХІД» від 28 вересня 2020 року № 69-рс на посаду головного сержанта ремонтно-технічної роти ремонтно-відновлювального батальйону 532 окремого ремонтно відновлювального полку, та вважається таким, що здав справи та посаду 23 жовтня 2020 року та вибув до нового місця служби до військової частини А3336 смт Черкаське Дніпропетровської області. Так, згідно частини 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошова компенсація за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже вказує, що ОСОБА_1 переведений до нового місця служби, військової частини А3336, в наказі командира військової частини А1302 від 23.10.2020 року № 671 (який знаходиться в особовій справі позивача, яка направлена до нового місця служби) зазначені всі види відпусток використані та не використані позивачем, тобто компенсацію за не використані відпустки ОСОБА_1 зможе отримати при звільненні з військової служби у військовій частині А3336. Вважає, що командування військової частини А1302, під час організації та проведення заходів бойової підготовки, повсякденної життєдіяльності військ суворо дотримується вимог Законів України, Статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів щодо соціального та правового захисту військовослужбовцям.

20 квітня 2021 року представник відповідача, засобами поштового зв`язку, надіслав до суду заяву про долучення матеріалів до справи, а саме довідки № 563/ФЕС та довідки № 570/ФЕС.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року суд ухвалив розглядати справу №160/2202/21 за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Підготовче судове засідання призначено на 08 червня 2021 року.

Цією ж ухвалою суду, витребувано від Військової частини А1302 довідку щодо нарахованих та виплачених сум при звільненні ОСОБА_1 та інформацію щодо періодів проходження служби ОСОБА_1 у Військовій частині А1302.

В підготовче судове засідання призначене на 08 червня 2021 року сторони не з`явилися. Від позивача 26.05.2021 року, засобами електронного зв`язку, надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 08.06.2021 року без його участі, у порядку письмового провадження, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

23 червня 2021 року представник відповідача, засобами поштового зв`язку, надіслав до суду заяву про долучення матеріалів до справи, а саме: грошовий атестат ОСОБА_1 , в якому зазначені всі виплачені види грошового забезпечення при переводі; витяги з наказів про зарахування до особового складу військової частини А1302 та виключення із списків особового складу військової частини А1302 ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В чергове судове засідання призначене на 09 вересня 2021 року сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим управлінням особового складу штабу Південного оперативного командування 1 листопада 2005 року.

Згідно Витягу з наказу командира військової частини А1302 (по стройовій частині) № 671 від 23.10.2020 прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину ремонтно-відновлювального батальйону, призначеного наказом Командувача військ оперативного командування «СХІД» від 28 вересня 2020 року № 69-рс на посаду головного сержанта ремонтно-технічної роти ремонтно-відновлювального батальйону 532 окремого ремонтно- відновлювального полку, вважати таким, що здав справи та посаду 23 жовтня 2020 року та вибув до нового місця служби до військової частини А3336 смт Черкаське Дніпропетровської області. З 23 жовтня 2020 року виключити зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 24 жовтня 2020 року.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2021 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинами, суд виходить з наступного.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така правова позиція суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, як учасник бойових дій, набув право та не використав додаткову відпустку за 2014 - 2020 роки.

Проте, з долученої до матеріалів справи копії витягу із наказу командира військової частини А1302 від 23.10.2020 року № 671 вбачається, що позивач не був звільнений зі служби, а вибув до нового місця служби до військової частини А3336 смт Черкаське Дніпропетровської області.

За наведених обставин, компенсація за невикористані позивачем дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, має бути виплачена при звільненні ОСОБА_1 зі служби. Матеріали справи не містять доказів звільнення позивача зі служби.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними та задоволенню не підлягають.

Згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А1302 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське; код ЄДРПОУ 07946341) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко