Рішення № 100519408, 11.10.2021, Волноваський районний суд Донецької області

221/7381/20

2/221/350/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Безрук Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Чемезової Г.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха цивільну справу 221/7381/20 за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач АТ КБ «ПриватБанк » звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 76048,33 грн та судовий збір в розмірі 2102 гривень.

В підтвердження своїх вимог посилається на те, ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, підписавши заяву б/н від 01.08.2013 року, згідно якої їй було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідачка отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 16000 грн.. Оскільки відповідач порушила свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, то виникла заборгованість в сумі 76048,33 грн з яких: - 53713,61 гривень заборгованість за тілом кредиту; 22334,72 гривень - заборгованість за простроченими відсотками.

У судове засідання представник позивача не з"явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника

Представник відповідача адвокат Сагіров Ф.П. надав відзив на позовну заяву, в якому виклав свою позицію щодо незгоди з нарахованою заборгованістю.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому зазначив, що обставини на які посилається відповідач не відповідають дійсності, строк позовної давності позивачем дотриманий, а заборгованість нарахована у відповідності з правилами та умовами користування карткою.

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку , що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Приписами статей 626, 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. ( ч. 1 ст. 638 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У даному випадку умови договору приєднання розроблені позивачем, АТ КБ "Приватбанк", тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 01.08.2013 року процентна ставка не зазначена. Довідка про умови кредитування підписана відповідачкою із зазначенням процентів також відсутня.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг і не повернув позичальник), стягнути заборгованість за простроченими відсотками.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01.08.2013 року, посилався на Витяг з "Тарифів Банку" Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою", які розміщені на сайті: https://privatbank.ua.

Правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (постанова від 03.07.2019, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) визначено, що: « роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.»

Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 01.08.2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 14-131цс19.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 53713,61 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту) суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно позовної заяви, відповідачу після підписання заяви №б/н від 01.08.2013 було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт . Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

З матеріалів справи, а саме довідки АТ КБ "Приватбанк" про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, вбачається що в послідуючому кредитний ліміт відповідача змінювався та максимальний розмір кредитного ліміту відповідача був 16000 гривень, який 24.03.2020 року зменшений до 0,00 грн.

У той же час, визначена позивачем сума непогашеного кредиту 53713,61 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту) значно перевищує суму виданого кредитного ліміту, що становить 16000 грн.

Так, згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 01.08.2013 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , та виписки за договором №б/н встановлено, що відповідач користувалася кредитними коштами (знімала та поповнювала рахунок), дійснювала погашення заборгованості за кредитом.

Разом з тим з наданого розрахунку заборгованості слідує, що за рахунок тіла кредиту погашалися нараховані відсотки (розмір яких сторонами не узгоджувався), тим самим збільшувалося тіло кредиту.

Крім того, з виписки по рахунку вбачається, що значну частину суми боргу, яку банк відносив до тіла кредиту складають нарахування за іншими регулярними списаннями, хоча в позовній заяві не обгрунтовані та в матеріалах справи відсутні докази укладання сторонами відповідних договорів та отримання таких послуг .

Також банком не враховані поповнення картки в різних сумах, у тому числі 27.12.2019р. – 3000,00 грн, 19.12.2019 – 3600,00 грн, 11.01.2019 – 2300 грн, 11.10.2018 – 2000,00 грн, 14.08.2018 – 2000,00 грн. та інші, яка за підрахунками суду, здійсненими на підставі наданого позивачем руху грошових коштів по карткам, сума грошових коштів автоматично списаних на погашення відсотків за використання кредитного ліміту, протягом часу користування позичальником кредитними коштами, на момент визначення банком заборгованості, складає більше 16000 грн., що значно перевищує заборгованість.

Таким чином суд дійшов висновку, що банк неправомірно та штучно збільшував суму заборгованості, зокрема і тіла кредиту, шляхом нарахування необумовлених сторонами, коштів, а фактично отримані кредитні кошти відповідач повернула у повному обсязі.

Також суд зауважує, що позивач з 24.03.2020 року припинив надавати відповідачу кошти, встановивши на її картку кредитний ліміт 0,00 грн.

Тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту також задоволенню не підлягаю.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову стягненню з відповідача не підлягає і сплачений позивачем судовий збір, відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 625, 1050,1052 ЦК України, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Т.В. Безрук