Рішення № 100509819, 21.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 р. № 520/15121/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії та рішення відповідача, повідомлено в листі № 830 від 15.02.2021 року, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивача - протиправними, скасувати їх;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.04.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

- стягнути з відповідача коштів в сумі 100000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

В обґрунтування вимог заявленого позову позивачем зазначається, що позивач з 2018 року намагається отримати свою пенсію і має проти відповідача вже три рішення суду Проте, відповідач і надалі протиправно ухиляється від призначення та виплати належної позивачу пенсії, що встановлена законом.

Позивач зазначає, що Пенсійний орган у своєму рішенні № 830 від 15.02.2021 року, протиправно відмовив у призначенні пенсії позивачу.

Позивач вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, своїм рішенням, діями та бездіяльністю стосовно відмови у призначенні пенсії, грубо порушив його права та законні інтереси.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження по справі.

Копія ухвали направлена відповідачу та отримана ним, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідачем до канцелярії суду направлений відзив на позов, в якому ГУ ПФУ у Харківській області з вимогами заявленого позову не погодився, обґрунтовуючи свою позицію тим, що, оскільки, позивач не надав документи згідно п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. Протоколами № 13 від 05.04.2019, №24 від 15.06.2018, № 19 від 11.05.2018 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 по справі № 520/11525/19 управління повторно розглянуло заяву про призначення пенсії за віком згідно з Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач посилався також у якості підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії на пункт 2.9. зазначеного Порядку, яким передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Крім того, зазначає, що пунктом 2.22 Порядку передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідач зазначає, що розгляд питання про призначення пенсії ОСОБА_1 можливий при умові підтвердження місця реєстрації на території України або в судовому порядку. Посилається на ту обставину, що Угода між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення не укладалась, а отже відсутні законні підстави для виплати пенсії громадянам України, які постійно проживають у Ізраїлі.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що управління на законних підставах відмовило позивачу в призначенні пенсії.

Відповідач посилається також на ту обставину, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є таке, що набрали законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 по справі № 520/11525/19, від 03.07.2020 по справі № 520/6864/2020.

Відповідно до ч.1 ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач є громадянином України. У 1995 р. позивач виїхав за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання. У зв`язку з досягненням пенсійного віку та наявністю 27 трудового стажу.

11 червня 2018 року представник позивача подав до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Харкові заяву про призначення пенсії.

Рішенням УПФУ від 15.06.2018 р. УПФУ відмовив позивачу в призначенні пенсії. Відмова відповідача була оскаржена позивачем в судовому порядку.

30.11.2018 року Харківським окружним адміністративним судом було прийняте рішення у справі №520/8637/18, яким визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії, викладене у рішенні №24 від 15.06.2018. Зобов`язано Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2018 з урахуванням додатково наданих 11.06.2018 представником позивача документів з урахуванням висновків суду. (а.с.97)

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2019 апеляційну скаргу відповідача на рішення ХОАС від 30.11.2018 повернуто скаржнику. Рішення вступило в законну силу 25.03.2019 р.

Відповідно до Постанови КМУ № 628 від 28.08.2018 Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України було ліквідоване внаслідок приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке є правонаступником.

05.08.2019 р. представники позивача звернулись до відповідача з документами та листом про добровільне виконання рішення суду від 30.11.2018 у справі № 520/86371/18.

Листом ГУ ПФУ у Харківській області №3356/03-23-20 від 03.09.2019 було направлено рішення від 05.04.2019, у відповідності до якого, ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії на підставі того, що ним не подано оригіналу документа про особу та місце проживання (реєстрації) на території України, а також диплома кандидат наук та посвідчення про присвоєння звання вчителя-методиста і не зазначено закон, згідно з яким заявник претендує на пенсію.

Вищезазначену відмову позивачем також було оскаржено до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року у справі №520/11525/19 визнано протиправною бездіяльність Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду м.Харкова з приводу неприйняття за зверненням ОСОБА_1 від 04.04.2018 р., з урахуванням додатково наданих 11.06.2018 р. документів, рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) від 04.04.2018 р., з урахуванням додатково наданих 11.06.2018 р. документів, про призначення пенсії з прийняттям рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішення суду набрало законної сили 02.01.2020 р. (а.с.23)

Листом ГУ ПФУ у Харківській області №2098/03.23-20 від 25.02.2020 року позивачу було надіслано рішення УПФУ № 90 від 24.01.2020 року, яким УПФУ відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2021 року по справі №520/6864/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнана протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не призначення пенсії ОСОБА_1 . Визнане протиправним та скасоване рішення від 24.01.2020 року №90 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2018 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням призначити йому пенсію та виплатити її на визначений ним банківський рахунок, який відкрито у відділенні Жовтневому Регіональному управлінні філії ПриватБанку, поточний рахунок НОМЕР_2 .

14.01.2021 року, 31.05.2021 року та 24.06.2021 року ОСОБА_1 додатково направив відповідачу диплом кандидата наук та посвідчення вчителя, а також оригінали листа Національної академії педагогічних наук від 20.05.2021 року та довідки про стаж роботи "КП "Міський архів" на підтвердження стажу позивача.

26.02.2021 року представником позивача було отримано лист відповідача та рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області № 830 від 15.02.2021 року, яким відповідач відмовив у призначенні пенсії, обґрунтовуючи свою відмову наступним:

- позивач відповідно до вимог п. 2.9. Порядку 22-1 зобов`язаний надати відповідачу саме паспорт громадянина України, оскільки з наданої завіреної копії закордонного паспорта громадянина України, неможливо ідентифікувати як оригінал, а тому на підставі наданих документів неможливо призначити пенсію за віком;

- на підставі наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний стаж ОСОБА_1 складає 19 років 8 місяців 12 днів, до загального страхового стажу заявника не можливо зарахувати період роботи позивача з 15.09.1977 по 01.10.1979 рік, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня дата наказу прийому на роботу.

Судом встановлено, що листами від 02.07.2021 року та 14.07.2021 року відповідач повідомив, що зокрема, ним прийнято диплом кандидата наук позивача та довідку про проведення науково - дослідницької роботи без відриву від основного місця роботи, а також прийнято довідки про період роботи позивача з 1977 по 1979 рік та повідомлено, що призначення пенсії не відбувається виключно через відсутність місця реєстрації в Україні.

Позивач вважає Рішення, дії та бездіяльність ГУ ПФУ у Харківській області щодо незаконної відмови у призначенні пенсії, неправомірними і дискримінаційними, такими, що суперечать чинному законодавству, у зв`язку із чим звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

З урахуванням викладених обставин справи суд зазначає наступне.

Зі змісту рішення від 30.11.2018 р. у справі №520/8637/18, яке набрало законної сили, судом встановлено, що уповноважений представник позивача, звертаючись з пакетом документів до Пенсійного Фонду України з питання визначення уповноваженого органу Пенсійного Фонду України, надав копії документів, необхідних для призначення пенсії позивачу, які листом Пенсійного Фонду України №9818/В-11 від 04.05.2018 були направлені до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова.

З матеріалів справи судом було встановлено, що документи для призначення пенсії надійшли до відповідача в копіях, які не були належним чином завірені, документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в переліку документів відсутні.

З огляду на те, що уповноваженою особою позивача не було дотримано порядку звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії, подані документи не були завірені належним чином та подані не в повному обсязі, як-то передбачено Порядком №22-1, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування прийнятого відповідачем рішення №19 від 11.05.2018. Водночас, після отримання рішення відповідача № 19 від 11.05.2018 уповноважений представник відповідача звернувся повторно з належним пакетом документів, надавши всі необхідні оригінали та належним чином засвідчені та апостильовані копії документів, що не заперечувалося відповідачем у спірному рішенні № 24 від 15.06.2018.

З урахуванням викладених обставин суд у справі №520/8637/18 зазначив, що посилання відповідача в спірному рішенні на ту обставину, що заява про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком подана без зазначення закону, на який претендує заявник, не є належною підставою для визнання правомірності прийняття даного рішення, оскільки жодним чином нормативно не обґрунтована.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №520/8637/18 Шевченківським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Харківської області було розглянуто заяву позивача, за результатами чого прийнято рішення від 05.04.2019 року №13, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Позивач не погодившись із рішенням звернулася до суду за захистом свої прав, за наслідками розгляду Харківським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 28.11.2019 р. у справі №520/11525/19.

Під час розгляду справи №520/11525/19 встановлено, що нормами Порядку №22-1 не передбачено функціонування такого структурного чи штатного підрозділу органу системи ПФУ як спірна комісія. Повноваження на прийняття рішення з приводу призначення пенсії (рівно як і перерахунку пенсії чи поновлення виплати пенсії) передані законодавцем у відання керівника тероргану ПФУ, а не спірної комісії. У спірних правовідносинах звернення заявника було розглянуто не органом ПФУ, а спірною комісією, тобто неналежною особою та без прийняття рішення у розумінні ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що не узгоджується із способом реалізації повноваження згідно з пунктами 4.1 розділу IV, п. 4.3 розділу IV Порядку №22-1.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання судового рішення у справі №520/11525/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області було розглянуто заяву позивача від 04.04.2018 р., за результатами чого прийнято рішення від 24.01.2020 року №90 про відмову в призначені пенсії за віком.

Як встановлено за матеріалами справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року по справі № 520/6864/2020 визнана протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивача та скасоване рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене в рішенні відповідача від 24.01.2020 року.

Зазначеним рішенням по справі № 520/6864/2020, судом зроблено висновок про те, що належним чином оформленими довідками підтверджуються періоди роботи позивача.

Стосовно вимог заявленого позову щодо визнання протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення ГУ ПФУ у Харківській області № 830 від 15.02.2021 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії з 04.04.2018 року- судом зазначається наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення №830 від 15.02.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії на підставі того, що ним не подано:

- паспорт громадянина України, оскільки з наданої завіреної копії закордонного паспорта громадянина України, неможливо ідентифікувати як оригінал, а тому на підставі наданих документів неможливо призначити пенсію за віком;

- на підставі наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний стаж ОСОБА_1 складає 19 років 8 місяців 12 днів, до загального страхового стажу заявника не можливо зарахувати період роботи позивача з 15.09.1977 по 01.10.1979 рік, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня дата наказу прийому на роботу.

Згідно з пунктом 2.9. розділу II Порядку 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до пункту 2.2. розділу II Порядку 22-1, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

З огляду на вищевикладені норми, позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із п. 1 ч.1 ст. 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3.3. цього Рішення оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Пунктом 1.7. розділу 1 Порядку № 22-1 зазначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії: Диплому А-І №979659 від 29.06.1974 року; диплома кандидат наук ДК №012985; посвідчення про присвоєння звання вчителя-методиста №44 від 26.08.1987 року; довідку Харківського ліцею №149 №06-07/162-18 від 05.05.2018 р., з якої вбачається, що позивач дійсно працював в середній загальноосвітній школі №149 від 25.08.1983 року на посаді учителя математики; довідку Харківського ліцею №149 про заробітну плату; довідку Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №97 від 15.05.2018 р. №05, з якої слідує, що ОСОБА_1 дійсно працював в середній школі №97 на посаді учителя математики з 01.11.1979 р. по 25.08.1983 р. ; довідку Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №97 про заробітну плату; довідку Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №108 від 15.05.2018 р. №205, з якої судом встановлено, що позивач дійсно працював у Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №108 на посаді вчителя математики з 03.12.1973 р. по 11.09.1977 р.; довідку Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №108 від 15.05.2018 р. №207 про те, що заробітну плату вчителям нараховували та нараховують у Централізованій бухгалтерії Управління освіти Адміністрації Холодногірського району. Також представником позивача до матеріалів справи надано належним чином завірені копії трудової книжки; довідки про заробітну плату та інші документи.

Стосовно періоду роботи позивача з 15.09.1977 р. по 01.10.1979 р., який відповідачем в оскаржуваному рішення від 15.02.2021 р. № 830 не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня дата наказу прийому на роботу, судом зазначається наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.

Підпунктом 2 пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Порядку, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В періоді, в якому позивачу оформлялися записи в трудовій книжці, які відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача (15.09.1977 р. по 01.10.1979 р.) діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі Інструкція №162).

Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Згідно підпунктів 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т. п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13- 2.14. Інструкції № 162.

Згідно положень Закону 1058 та Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом підтверджуючим пільговий стаж є трудова книжка.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу містить відповідні записи про роботу позивача.

В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем було встановлено недолік в оформленні запису про прийняття на роботу позивача, а саме: 15.09.1977 р. (запис № 3) не зазначено дату наказу про прийняття на роботу.

Суд з цього приводу зазначає, що зазначена запис у трудовій книжці виконана належними посадовими особами, засвідчені підписом відповідальної особи та скріплені печатками.

З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, як то не зазначена дата наказу (наказ № 179/ок ) про прийняття на роботу - не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Суд акцентує увагу на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).

Враховуючи записи трудової книжки ОСОБА_1 , а саме: записи за № 3 та № 4 судом встановлено, що позивача 15.09.1977 р. зараховано інженером наладочного участка ПП "Харківське спеціалізоване ремонтно-монтажне управління № 2" (наказ № 179/ок); звільнено за власним бажанням ОСОБА_1 01.10.1979 р. (наказ № 203/ок від 01.10.1979 р.).

Крім того, на підтвердження періоду роботи з 15.09.1077 р. по 01.10.1979 р. позивача ПП "Харківське спеціалізоване ремонтно-монтажне управління № 2" представником позивача до матеріалів справи надані довідки КП "Міський архів" від 22.05.2020 р. № 107/20, до якої долучена архівна довідка № К-107 від 21.05.2020 р. та архівні довідки КП "міський архів" № К-109 від 10.06.2021 р., з якої судом встановлено, що позивача зараховано наказом від 15.09.1977 р. № 179/ок, звільнено, згідно наказу №203/ок від 01.10.1979 р.

З урахуванням викладеного суд вважає, що зазначеними вище належним чином оформленими довідками підтверджуються період роботи позивача з 15.09.1077 р. по 01.10.1979 р., який безпідставно у оскаржуваному рішенні не враховано до страхового стажу.

Суд також зазначає, що у разі виникнення у пенсійного органу сумнівів щодо дійсності вищезазначених документів, останній не позбавлений права звернутися до відповідних установ для підтвердження інформації, та як наслідок – прийняття обґрунтованого Рішення про призначення пенсії за результатами отриманих відповідей, з посиланням на них.

Окрім цього, в оскаржуваному рішенні № 830 від 15.02.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначено про порушення позивачем порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, а саме не надано документ про місце проживання (реєстрації) особи (паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації).

Суд зазначає, що у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

Як встановлено за матеріалами справи, ОСОБА_1 постійно проживав на території України на момент проголошення незалежності України - 24.08.1991 року і до 30.11.1995 року, коли позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Позивач набув громадянство України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданим органом 2ІSR, 13.03.2000 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Дійсно, строк дії цього паспорту закінчився, але це не виключає зазначений документ з кола документів, вказаних в ст. 5 Закону України «Про громадянство».

Крім того, рішенням суду від 03 липня 2020 року у справі № 520/6864/2020, яке набрало законної сили, судом встановлено, що позивач є громадянином України. Доказів того, що позивача позбавлено громадянства України відповідачем до матеріалів справи не надано.

Отже, громадянство України у позивача не припинялось ані за жодною з підстав, встановлених Законом України «Про громадянство».

Відповідачем, який зобов`язаний здійснювати перевірку документів в тому числи на підставі даних ЄДР не надано доказів зворотного.

Припинення громадянства можливе виключно на підставі відповідного указу Президента України (ст.17 Закону), будь-які припущення і сумніви з цього приводу є необґрунтованими, недоведеними і не приймаються судом до уваги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Суд між іншим, зазначає, що свою відмову у призначенні пенсії позивачу ГУ ПФУ у Харківській області оформив рішенням № 830 від 15.02.2021 року.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, з метою належного захисту прав позивача, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вирішив вийти за межі позовних вимог та дійшов висновку про задоволення позову шляхом скасування рішення № 830 від 15.02.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Стосовно вимог заявленого позову про визнання дій відповідача протиправними, судом зазначається наступне.

Право на пенсію є «правом власності», що підпадає під захист Статті 1 Протоколу №.1 Конвенції. З цього приводу та з приводу принципу «законних очікувань», «правової визначеності» та «належного урядування» та їх значення для справ позивачів стосовно призначення та поновлення пенсій слід звернути увагу шановного суду на зобов`язуючі висновки Верховного Суду України в Ухвалі від 08.11.2019 по справі №815/1226/18.

Додержання, передбачених Законом про пенсії умов призначення пенсії, зумовлює обов`язок Відповідача призначити і виплачувати пенсію позивачу на підставі його першого звернення від 04.04.2018 року.

Дійсно у відповідності до п. 2.22 Порядку 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт громадянина України, але відповідно до п.2.28 Порядку документи що підтверджують у тому числи місце проживання (перебування) особи подаються до органу, тільки у випадку, коли такі відомості відсутні або містять розбіжності в інформаційних системах, зазначених у підпункті 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року N0 681 «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» (далі - "Постанова КМУ № 681").

Відповідно до п.4.2 Порядку 22-1, у випадку, коли відомості, вказані в п.2.28 Порядку (у тому числі стосовно місця проживання (перебування) заявника), відсутні або містять розбіжності в інформаційних системах, відповідач зобов`язаний повідомити про це заявника.

На момент подачі Заяви про призначення пенсії у позивача був дійсний паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт повністю відповідає вимогам п.2.9 Порядку 22-1, тому що містить інформацію про особу позивача, місце його проживання та вік, як того вимагає вищевказаний Порядок.

Саме на підставі цього документа була верифікована особа позивача – ОСОБА_1 ізраїльським нотаріусом в момент підписання Довіреності та Заяви про призначення пенсії.

Крім того, 30.11.2018 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/8637/18, було встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією його паспорту для виїзду за кордон N° НОМЕР_3 та постійно мешкає в державі АДРЕСА_2 .

У свою чергу, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 року у справі № 520/11525/19 встановлено, що ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 строком дії 13.03.2000 р,- 13.03.2010 р.

Судом встановлено, що з 1995 р. ОСОБА_1 на території України не проживає, мешкаючи на території Держави Ізраїль.

Доказів про втрату позивачем громадянства України матеріали справи не містять.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 року у справі №520/6864/2020 встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України та у 1995 р. позивач виїхав за кордон до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач є громадянином України, що встановлено судовими рішенням по вищезазначених справах, та не потребує доведення, згідно до ч.4 ст. 78 КАС України:

Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення.

Посилання відповідача про порушення позивачем вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії № 22-1 від 25.11.2005 року, що полягли в основу оскаржуваного рішення, суд вважає безпідставними та вважає, що право громадянина на одержання та призначення йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як -то: постійне проживання в Україні, так як відповідно до конституційних принципів України, право на пенсійне забезпечення гарантується незалежно від того де проживає така особа.

Крім того, особам надано право на звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії через своїх представників. А тому, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено протиправні дії, які привели до порушення прав позивача на отримання належним йому пенсійних виплат.

Щодо вимог заявленого позову в частині визнання бездіяльності відповідача, щодо не призначення пенсії позивачу – протиправною, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання дій щодо не призначення позивачу пенсії протиправними та скасування протиправного рішення № 830 від 15.02.2021 року, яке вже зазначеним рішенням суду визнане протиправним та таким, що не відповідає вимогам закону.

Щодо вимог провести виплату пенсії позивачу з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Стаття 3 даного Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно ч. 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ч.4 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а), від 12.02.2019 (справа №814/1428/18) та від 15.04.2019 року (справа №727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).

Таким чином, наявні правові підстави вважати, що неотримана пенсія підлягає індексації та компенсації.

У зв`язку з вищевикладеним позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню .

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень). У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.18 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

З огляду на наведене, позовна вимога щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.04.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок - задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, з метою належного захисту прав позивача, суд керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вирішив вийти за межі позовних вимог позивача в частині зобов`язання повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 02.04.2020 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

В обґрунтування вказаних вимог позивачем не надано жодних доказів.

Отже, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Головного управління ПФУ у Харківській області моральної шкоди у розмірі 100000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд.5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії стосовно відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме: з 04.04.2018 року.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 830 від 15.02.2021 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.04.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі, на вказаний ним банківський рахунок, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім сорок) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21 жовтня 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.