Рішення № 100503986, 18.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3360/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Ковалишин О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської селищної ради Львівської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської селищної ради Львівської області. Позивач просить суд:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України;

-поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07.04.2020 року;

-стягнути з Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до рішення Домажирської сільської ради ХХХХІ сесії VII скликання 32766 від 21.12.2019 внесено зміни до штатного розпису Домажирської сільської ради, а саме виведено посаду інспектора в кількості 1 штатна одиниця та затверджено новий штатний розпис Домажирської сільської ради в кількості 12 штатних одиниць згідно додатку. Відповідно до розпорядження виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Ярослава Степановича №23 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивач наголошує, що її було фактично скорочено в зв`язку з тим, що один з депутатів, який в подальшому був відкликаний за народною ініціативою вирішив помститися їй за її громадянську позицію. Депутат ОСОБА_2 виніс на сесію Домажирської сільської ради пропозицію про скорочення виведення посади інспектора в кількості 1 штатна одиниця, як результат було скорочено позивача, тому що ОСОБА_1 єдина зі всього штату працівників сільської ради проголосувала за його відкликання. Жодних змін в структурі, зменшення обсягу роботи чи в роботі сільської ради не відбулось, які би стали підставою для скорочення штатного розпису. Також зауважує, що з повідомленням про вивільнення від 04.02.2020 №62 вона не була ознайомлена. ОСОБА_1 також покликається на те, що в повідомленні про вивільнення вказано, що звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю, однак такі посилання відповідача не відповідають дійсності, так як в штатному розписі було на момент повідомлення про вивільнення ряд вакантних посад. Позивачу не було запропоновано жодної посади зі штатного розпису Домажирської сільської ради, чим порушено процедуру звільнення працівника у зв`язку з його розірванням з ініціативи власника або уповноваженого органу. Також акцентує увагу на тому, що відповідачем порушено ч.2 ст. 49-2 КЗпП, оскільки позивач самостійно виховує дитину та є одинокою матір`ю. З наведених підстав позивачка просила поновити її на посаді та стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнає повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що 21.12.2019 ХХХХІ сесією VII скликання Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області прийнято рішення №2766 від 21.12.2019 "Про внесення змін в штатний розпис Домажирської сільської ради". Відповідним рішенням внесено зміни до штатного розпису Домажирської сільської ради, а саме виведено посаду інспектора в кількості 1-а штатна одиниця та затверджено штатний розпис Домажирської сільської ради в кількості 12 штатних одиниць. Прийняття вищезазначеного рішення сільською радою було зумовлено кількома чинниками. Згідно штатного розпису, до внесення змін, три штатні одиниці складали посади інспектори Домажирської сільської ради. В свою чергу, було проаналізовано посадові обов`язки працівників на займаній посаді відповідно до посадової інструкції, а також обсяг роботи, який надходить до сільської ради та відповідає цим посадовим обов`язкам. За результатами аналізу, встановлено, що відсутнє навантаження по роботі для трьох працівників, яке надходить на розгляд Домажирської сільської ради. Відтак, рішення про скорочення чисельності штату є обґрунтованим та необхідним для Відповідача. Також зазначає, що з повідомленням про вивільнення №62 від 04.02.2020 позивач ознайомлена, що підтверджується підписом Позивача на зазначеному повідомленні. За вказаних обставин відповідач вважає, що викладені у відзиві фактичні дані, а також інші докази що додані до нього спростовують позовну заяву.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що ні в рішенні Домажирської сільської ради від 21.12.2019 №2766, а ні в розпорядженні в.о. голови Домажирської сільської ради від 24.03.2020 323 немає обґрунтування внесення змін в штатний розпис, а саме виведення посади інспектора.

Ухвалою суду від 24.02.2021 замінено відповідача "Домажирську сільську раду Яворівського району Львівської області" на правонаступника "Івано-Франківську селищну раду Львівської області".

У судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив, позовні вимоги просить задовольнити повністю.

Представник відповідача, позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити з підстав, наведених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до розпорядження голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Стойко І.І. від 10.04.2019 року №27, ОСОБА_1 було прийнято з 19.04.2019 року на посаду інспектора Домажирської сільської ради з окладом згідно штатного розпису.

21.12.2019 ХХХХІ сесією VII скликання Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області прийнято рішення №2766 від 21.12.2019 "Про внесення змін в штатний розпис Домажирської сільської ради". Відповідним рішенням внесено зміни до штатного розпису Домажирської сільської ради, а саме виведено посаду інспектора в кількості 1-а штатна одиниця та затверджено штатний розпис Домажирської сільської ради в кількості 12 штатних одиниць.

Згідно повідомлення №62 від 04.02.2020 ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє вивільнення у зв`язку із скороченням штату згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю.

Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області Майора Я.С. від 24.032020 року №23 ОСОБА_1 було звільнено, у зв`язку із скороченням штату з 06.04.2020 року з посади інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

На переконання ОСОБА_1 , вона була безпідставно звільнена з роботи, в порушення гарантій щодо переважного права на залишення на роботі, у зв`язку із чим звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.43 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних розпоряджень про застосування до позивача дисциплінарних стягнень у вигляді оголошення догани та звільнення з посади, суд виходив з того, що правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування, визначаються Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-ІІІ (далі - Закон №2493-ІІІ).

Статтею 7 Закону №2493-ІІІ встановлено, що правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України.

На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років ", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивачка перед звільненням займала посаду інспектора Домажирської сільської ради. Про наступне вивільнення позивачку було персонально попереджено за два місяці, як це передбачено частиною 1 статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю відповідачем не пропонувалася, у зв`язку із її відсутністю. Позивачку звільнено з роботи у зв`язку з скороченням штату.

Однак, суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду доказів, що при вивільненні позивач була належним чином ознайомлена з переліком вакантних посад, а також не доведено належними доказами, що позивач відмовлялася від запропонованих посад.

Більше того, відповідач не надав доказів того, що позивачу пропонувались інші вакантні посади, з урахуванням його кваліфікації та освіти; що такі посади на цей час були відсутні і, що відповідач не мав можливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав для прийняття розпорядження від 24.03.2020 № 23 "Про звільнення інспектора ОСОБА_1 ", на підставі якого з 06.04.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора Домажирівської сільської ради, відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП (скорочення штатної чисельності).

Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на посаді, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на вказане, та враховуючи висновок суду про протиправність оскарженого розпорядження, суд дійшов висновку, що позивача необхідно поновити на посаді інспектора Домажирської сільської ради з 07.04.2020.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.

Згідно з довідкою Домажирської сільської ради від 23.06.2020 № 500 ОСОБА_1 у лютому 2020 року фактично відпрацювала 19 робочих дня, у березні 2020 року - 15 робочих днів. Сума нарахованої заробітної плати у лютому 2020 року складає 9547,50 грн, сума нарахованої заробітної плати у березні 2020 року складає 7178,58 грн.

Розмір заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, за лютий-березень 2020 року становить 16726,08 грн.

Середньоденна заробітна плата становить 491,94 грн.

Вимушений прогул позивача слід обраховувати з 07.04.2020 по день ухвалення судового рішення - 18.10.2021.

Таким чином, оскільки вимушений прогул позивача складає 382 робочих дня з 07.04.2020 по 18.10.2021 включно, тому на її користь слід стягнути середній заробіток в розмірі 187 921,08 грн. (з розрахунку 491,94 грн. х 382 дні) за час вимушеного прогулу, з утриманням податків та обов`язкових платежів.

Відповідно до вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, а також в частині виплати позивачу середнього заробітку в межах суми за один місяць підлягає негайному виконанню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскарженого рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам позивача, оскільки вони не спростовують обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області №23 від 24.03.2020 року "Про звільнення ніспектора ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07 квітня 2020 року.

Стягнути з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (81070, Львівська область, Яворівський район, смт. Івано-Франкове, пл. Ринок,1, ЄДРПОУ 34106981), як правонаступника Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області, на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу 187 921,08 грн (сто вісімдесят сім тисяч дев`ятсот двадцять одна гривня 08 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора Домажирської сільської ради Яворівського району Львівської області з 07 квітня 2020 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 жовтня 2021 року.

Суддя Гулкевич І.З.