Рішення № 100503930, 21.10.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

справа №380/8706/21

провадження № П/380/8836/21

Львівський окружний адміністративний суд

у складі головуючої судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Суліковської У.І.,

представника відповідача -1: Дулебко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 25; код ЄДРПОУ 26306742) з вимогами:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування обмеження статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона працює на посаді судді Городоцького районного суду Львівської області, однак, суддівську винагороду за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

Ухвалою від 04.06.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області (79005, м. Львів, вул. К.Левицького,18).15.06.2021 за вх. № 7186ел від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

15.06.2021 за вх. № 7170ел від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого та судових засідань у відсутності позивача.

15.06.2021 за вх. №7175ел. від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що Конституційним Судом України 28.08.2020 року ухвалено рішення № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVD-19, спричиненої коронавірусомCoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абз. 9 п. 2 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Відповідно до п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону Україні «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; абз. 9 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Частиною другою ст. 152 Конституції України, частиною першою ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, але не раніше дня його ухвалення. Однак, Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 року № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення, аніж наступний: положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами; Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020). Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня-грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч.2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Отже, за змістом ст. 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення. З огляду на викладене прийняття рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недонарахованої суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року, так як зазначене рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом Україні цього рішення.

Також відповідач зазначає, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач зазначив, що Рада суддів України звернула увагу на те, що, оскільки, складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п. 10 «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»). Про збалансованість бюджету України і про те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а можуть обмежуватися, говориться в рішеннях Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011. Відтак, вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема, прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. З огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).

Крім того, відповідач зазначає, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Також звернув увагу, що для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів введена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

17.06.2021 за вх. № 43824 від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі.

07.07.2021 за вх. № 48394 від Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області надійшли письмові пояснення з приводу заявленого позову. Зазначив, що відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. Звертає увагу, що позивач хоч перебуває на публічній службі, але ця служба є трудовими правовідносинами. Відтак, питання компенсації невиплаченої суддівської винагороди належить до компетенції роботодавця, а органи Державної казначейської служби України лише здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів або ж виконують судові рішення відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою суду від 20.07.2021 залучено до участі у справі у якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795).

13.08.2021 за вх. №59007 від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву.

Вказав, що Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Виплата суддівської винагороди, як і заробітна плата працівників апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації податків (КЕКВ) 211 «Заробітна плата». Кошторисні призначення Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 281505,9 тис. гривень. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів та установ системи правосуддя», за КЕКВ 211 «Заробітна плата» у сумі в Львівській області відкриті в повному обсязі. В зв`язку з наведеним, у задоволенні позову просить відмовити повністю.

19.08.2021 за вх. №60552 від позивача надійшла заява про проведення підготовчих засідань без її участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 05.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив.

Указом Президента України від 13.08.2002 № 712/2002 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Снігурівського районного суду Миколаївської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 22.05.2008 №296-VI «Про обрання суддів» позивачку обрано на посаду судді Снігурівського районного суду Миколаївської області безстроково.

Відповідно до Указу Президента України від 06.09.2013 №503/2013 «Про переведення суддів», ОСОБА_1 переведена на посаду судді Городоцького районного суду Львівської області.

Згідно наказу Городоцького районного суду Львівської області від 24.09.2013 №82-к «Про врахування до штату Городоцького районного суду Львівської області» позивачка приступила до виконання обов`язків на посаді судді з 24.09.2013.

Наказом Городоцького районного суду Львівської області від 15.07.2015 №53/К «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 » позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60% посадового окладу.

Наказом Городоцького районного суду Львівської області від 16.07.2020 №74/К «Про встановлення надбавки за вислугу років судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 » встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу.

Наказом Городоцького районного суду Львівської області від 17.03.2020 № 41 затверджено та введено в дію штатний розпис, в якому посадовий оклад суддів становить 63060 грн.

За період з квітня 2020 року по серпень 2020 року позивачці нараховано та виплачено суддівську винагороду не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Вказане підтверджується листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області від 08.12.2020 за №02-2042/20.

Вважаючи у зв`язку із цим свої права порушеними та такими, що потребують захисту, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 наступного змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

З огляду на викладене, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами ч. 3 ст. 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 ст. 135 вказаного Закону передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. ч. 5 - 8 ст. 135 вказаного Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен був керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування ним ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить приписам ст. 130 Конституції України.

Крім того, питання щодо невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, було неодноразово предметом розгляду Конституційним Судом України.

Так, Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до п. 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Також Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Так, відповідно до абз.4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Згідно абз.8 п. 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 визначено, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Абзацом 2 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 встановлено, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абз. 3, 4 підпункту 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).

Як зазначив Конституційний Суд України, що словосполучення "держава прагне" - це намагання і обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України, завдання.

Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте, не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України, як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Також, Конституційний Суд України у даному рішенні зазначив наступне:

- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;

- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;

- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таким чином, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження, як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є неприйнятними, оскільки, вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Щодо доводів відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак, вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Отже, вчинення відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, відповідних дій на виконання вимог чинного законодавства, які розглядаються, як дії держави в цілому, за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач 1 порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування.

Крім того, за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддівську винагороду ОСОБА_1 нараховано та виплачено в обмеженому розмірі, згідно зі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, а не відповідно до положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Щодо ефективності захисту прав позивача, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч. 5 ст. 22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Відповідно до п. п. 1, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Згідно з п.п. 1, 2 п. 5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, виплаті будь-яких коштів ТУ ДСА у Львівській області передує їх виділення головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.

01.01.2021 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету» від 27.10.2020 №636 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 листопада 2020 р. за № 1130/35413), відповідно до якого КЕКВ 2.1. Код 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату», який включає в себе КЕКВ 2111 «Заробітна плата», доповнено новим підрозділом - 2.1.1.3. Код 2113 «Суддівська винагорода», за яким виділяються бюджетні призначення для виплати таких видатків бюджету: 1) суддівська винагорода за встановленими посадовими окладами; надбавка за вислугу років; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці; 2) допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки; 3) вихідна допомога у разі виходу у відставку.»

Отже, в 2021 році (на відміну від 2020) бюджетні видатки на виплату суддівської винагороди здійснюються не за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» (за яким і надалі фінансуються видатки на виплату заробітної плати працівникам апарату суду), а за новим КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода». Таким чином, на відновлення права позивачки на отримання недоплаченої частини суддівської винагороди за квітень-серпень 2020 року шляхом стягнення з ТУ ДСА у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на 2021 рік за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» не буде ефективним способом захисту, оскільки призведе до неможливості чи суттєвої затримки виплати суддівської винагороди за 2021 рік суддям загальних місцевих судів м. Львова та Львівської області, котрі фінансуються ТУ ДСА у Львівській області в межах закладених в кошторис на 2021 рік сум.

Для виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів в державному бюджеті України передбачена спеціальна бюджетна програма КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України; водночас для ТУ ДСА у Львівській області не передбачено бюджетних видатків чи окремих бюджетних програм для виконання рішень судів на користь судді (позивача).

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Відповідно до статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, стягнення недоплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди на суму 172603,84 грн (за вирахуванням податків та зборів) слід провести за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України.

Отже, позовні вимоги слід задовольнити частково, оскільки при ухваленні цього рішення суд вийшов за межі позовних вимог.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління державної судової адміністрації України в Львівській області (місцезнаходження: 79005, м.Львів, вул.Драгоманова, 25, код ЄДРПОУ 26306742) Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 код ЄДРПОУ 26255795), за участю третьо особи, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Львівській області (79005, м. Львів, вул. К.Левицького,18; код ЄДРПОУ 30008294) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Стягнути за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, на користь судді Городоцького районного суду Львівської області ОСОБА_1 суму недоплаченої за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди у розмірі 172603 (сто сімдесят дві тисячі шістсот три) гривні 84 копійки, з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.10.2021.

Суддя Сподарик Н.І.