Рішення № 10050267, 20.03.2007, Господарський суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2007 р.Справа № 9/19-420 (1/16-2364) Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" вул. Шолуденка, 1, м.Київ 35.

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікції "Тернопільгаз" вул. Чернівецька, 54, м. Тернопіль.

За участю представників:

позивача: головний юрисконсульт Мицько Роман Миколайович, довіреність № 346/10 від 29.12.06 р. ,

відповідача: юрисконсульт Ловчук Марія Василівна, довіреність № 01/741 від 13.03.07 р. ,

роз’яснивши у розпочатому судовому засіданні представнику позивача права та обов’язки учасників господарського процесу згідно з ст.ст. 22, 29 ГПК України,

Встановив:

У серпні 2003 р. Позивач звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача про стягнення 18445312,74 грн. , з яких : 16282480,49 грн. заборгованості за переданий у 2002 році природний газ, 728 053,86 інфляційних нарахувань на суму боргу, 303081,32 грн. 3 відсотків річних , 1131 697,07 грн. пені. мотивуючи невиконанням Відповідачем грошових зобов’язань за договором від 28.12.2001 р. на постачання природного газу для потреб населення за № 06/01-801-00000001 з урахуванням додаткової угоди до договору.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.02.2006 р. по справі № 1/16-2364 позов задоволено частково та стягнуто з Відповідача 14312144,85 грн. боргу , 1410,55 грн. судового збору. У частині вимог про стягнення 288087,06 грн. боргу провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору, в іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду із скаргою, у якому просив рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК „Газ України” задовольнити у повному обсязі.

11.05.2006 р. апеляційної інстанцією скаргу задоволено частково, рішення господарського суду частково скасовано у частині задоволення позовних вимог у сумі 14312144, 85 грн. та позов у цій частині вимог задоволено частково у сумі 9132918,47 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Вищим господарським судом України постанова Львівського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. залишена без змін, а касаційна скарга ДК „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” без задоволення.

13.10.2006 р. ДК „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” звернувся до Верховного суду України із касаційної скаргою на постановлені судами рішення , посилаючись на різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах, порушеннях норм матеріального права.

07.12.2006 р. Верховним судом України порушено провадження за касаційною скаргою, а 26.12.2006 р. прийнято постанову , якою відзначаючи порушення вимог матеріального права, допущені судами при розгляді справи, скасував винесені ними рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

03.02.2007 р. справу прийнято до провадження з призначенням їй номера 9/19-420 (1/26-2364).

У судовому засіданні 15.03.2007 р. в порядку ст. 77 ГПК Украни оголошувалася перерва до 12-50 год. 20.03.2007 р.

У процесі нового розгляду справи Позивач збільшив суму позову і просить суд враховувати, що після звернення Позивача до господарського суду з позовом Відповідач частково сплатив 325737, 06 грн. в погашення основного боргу , внаслідок чого основний борг зменшився і становить 15965743,43 грн.

Спираючись на п. 2 ст. 625 ЦК України , Позивач просить додатково стягнути суму боргу, яка збільшилася внаслідок інфляції за період з січня 2003 р. по січень 2005 р. , і становить 19 788,255,02 грн. , а також три відсотки річних , нарахованих за період з 11.01.2003 р. по 11.01.2005 р. , на суму 973171, 72 грн.

Отже, згідно із заявою Позивача , розмір його позовних вимог складається з вимог про стягнення з Відповідача 15956743, 43 грн. боргу, пені у розмірі 1 131 6897, 07 грн., 3830101, 04 грн. інфляційних втрат, 973171, 72 грн. трьох відсотків річних та понесені судові витрати.

Суд , розглянувши заяву Позивача про збільшення розміру позовних вимог , вважає , що вона підлягає врахуванню судом, адже подана у відповідності до ст. 22 ГПК України та не суперечить правам та охоронюваним законом інтересам Відповідача .

Відповідач, звернувшись до суду із письмовим клопотанням від 20.03.2007 р., просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з нього штрафних санкцій, мотивуючи це положеннями п. 6..2. договору та стверджуючи, що вини Відповідача в порушенні зобов’язань з оплати за поставлений населенню газ не має. Стверджує, що нарахування позивачем штрафних санкцій на вартісний еквівалент комерційних втрат природного газу, що складають 6 823824,96 грн., є безпідставним та таким, що не відповідає умовам договору.

Зазначає, що на умовах договору № 06/01-801-00000001 від 28.12.20001 р. придбав газ у Позивача для населення, кошти від якого надходили на розподільчій рахунок , відкритий ВАТ „Тернопільгаз ” на виконання Постанови Кабінету Міністрів України і Нацбанку від 13.11.19998 р. № 1785 „Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” , розподілялися банком згідно з алгоритмом розподілу коштів на консолідований розподільчий рахунок Позивача, тому причиною виникнення заборгованості перед Позивачем є непоступлення коштів від населенн. Зауважує , що Відповідач не мав можливості здійснювати розрахунок за поставлений природних газ в іншому порядку , ніж той, що передбачений Постановою КМУ і НБУ від 13.1.1998 р. № 1785. За твердженням Відповідача боргу населення на 0103.2007 р. за спожитий природний газ становить 29389 тис. грн.. Між тим, положеннями закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлового-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” передбачена реструктуризація заборгованості населення терміном на 60 місяців, внаслідок чого можливість проведення своєчасних розрахунків за спожитий населенням природний газ втрачена, які і право на нарахування житлово-комунальним підприємствам пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань перед постачальниками енергоносіїв.

Розглянувши матеріали спарив, заслухавши доводи представників сторін, проаналізувавши норми матеріального права та додатково подані докази, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

28 грудня 2001 р. сторони уклали договір № 06/01-801-00000001 на постачання природного газу для потреб населення відповідно до умов якого, у редакції узгодженого сторонами протоколу розбіжностей, Позивач зобов’язався передати Відповідачу у 2002 році природний газ виключно для потреб населення в обсязі , з врахуванням комерційних втрат, до 520000 тис. м. куб., а Відповідач - прийняти та оплатити газ на умовах даного договору ( п. 1.1.).

Згідно пунктів 3.3., 3.4. договору, кількість газу, поставленого Відповідачу , оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для остаточних розрахунків.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає покупцеві газ з урахуванням комерційних втрат, а у справі відсутні матеріали, які би свідчили про внесення змін до цієї частини договору або про визнання цього положення недійсним у встановленому законом порядку.

Як випливає з текстів примірників актів подачі-приймання природного газу, які складені сторонами відповідно до порядку та умов постачання, приймання газу, встановленого розділом 3 договору, вбачається , що у 2002 році Відповідач здійснював приймання та реалізацію природного газу для населення, у томі числі з урахуванням комерційних втрат (акти за січень –березень), так і втрат внаслідок відтоків природного газу ( акти за квітень-грудень).

Таким чином, погоджуючи шляхом підписання за підсумками відповідних періодів актів про обсяги поставленого та прийнятого природного газу, сторони зазначили, що частина газу спожита в якості комерційних втрат, а також втрат внаслідок відтоків газу і ціну цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за відсутності лічильників газу, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики України. Зазначена обставина, в силу положень ст.ст. 4, 128, 130, 161, 162 та 245 ЦК УРСР, свідчить про те, що Відповідач набув права власності на вказану продукцію, та і ризик її випадкового знищення, а відтак, зобов’язаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.

Скасовуючи судові рішення, прийняті господарськими судами усіх рівнів по справі № 1/26-2364 з підстав порушення ними норм матеріального права , Верховний суд України виходив у своїх висновках з того, що Відповідач, як газозбутова організація, є власником газу , який ним постачається населенню, і тому повинен здійснювати оплату його вартості , у тому числі з урахуванням комерційних втрат і втрат внаслідок відтоків природного газу.

Відповідно до частини 1 ст. 111-21 ГПК України вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи та для Вищого господарського суду України під час розгляду матеріалів касаційної скарги чи касаційного подання.

Як випливає з акту звірки взаєморозрахунків та документів станом на 28.02.2007 р. ,а також часткового , впродовж 2003 -2004 р. р., погашення грошових зобов’язань, Відповідач визнав наявність невиконаного ним грошового зобов’язання перед продавцем газу (Позивачем) на суму 14 312 144,85 грн. , позатим, безпідставно , усупереч ст.ст. 4, 128, 130, 161, 162 та 245 ЦК УРСР, не визнавши 1 644 598,58 грн. своїх зобов’язань з оплати вартості підсумкових втрат газу.

Актами приймання-передачі газу, актами до оцінки, протягом січня-грудня 2002 р., Відповідачу було поставлено за договором від 28.12.2001 р. природний газ у обсязі 424463,50 тис. м. куб на загальну суму 51659941,19 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору від 28.12.2001 р. оплати за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки, а остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа місяця , наступного за звітним.

Між тим, зобов’язання з оплати переданого природного газу виконані покупцем - (Відповідачем ) лише частково, у зв’язку із чим його заборгованість за поставлений природний газ становила на серпень 2003 18445312,74 грн. , але на 28.02.2007 р. зменшилася внаслідок здійснення оплати у серпні 2003 р. - на суму 32 128 грн., у вересні 2003 р. - на суму 5522 грн. і у жовтні 2004 р - на суму 288087,06 грн.

Отже , матеріалами справи підтверджено, що станом на день прийняття судом рішення з господарського спору , Відповідач є боржником, що прострочив виконання свої грошових зобов’язань на суму 15956743,43 грн. , у тому числі з грошових зобов’язань, що становлять 1 644 598,58 грн. і припадають на вартість підсумкових втрат газу.

Доводи Відповідача з посиланням на алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії Нафтогаз України” , за поставлений природний газ”, запроваджений Постанови НКРЕ від 12.07.2000р . № 759, на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27.05.2000 р. № 840 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785”, судом відхиляються з тих підстав, що запроваджений алгоритм не змінює встановлених договором від 28.12.2001 р. строків оплати вартості поставленого газу , не припиняє зобов’язань боржника по оплаті боргу кредитору , у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу.

Більше того, відповідно до ст. 32 ЦК УРСР , який діяв в момент виникнення зобов’язань Відповідача , та положеннями ст. 96 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним йому майном.

При таких обставинах справи та враховуючи положення ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР, ст.ст. 525, 526 ЦК України, Відповідач не може бути звільнений ані від обов’язку самостійно відповідати за своїм зобов’язаннями, підставою виникнення яких є договір від 28.12.2001 р., перед продавцем газу усім своїм майном, так і від передбаченої договором та законами відповідальності за неналежне виконання ним своїх зобов’язань.

Наявність Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” ( 973/2002 ) не звільняє відповідача від виконання зобов'язання оплатити поставлений за угодою з позивачем природний газ.

Водночас, оскільки предметом Договору від 28.12.2001 року є постачання природного газу для потреб населення, суд вважає необґрунтованими вимоги Позивача щодо стягнення інфляційних та 3% річних ,передбачених ст. 214 ЦК УРСР за період, що передував набранню чинності ЦК України.

У цей період був чинним ЦК УРСР , статтею 214 якого передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді обов’язку сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляцій за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями Закону України „Про внесення змін до статті 214 ЦК УРСР №1136-ХІV”, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей закон не поширюється на правовідносини, що виникли з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Однак, ЦК УРСР, у тому числі ст. 214 ЦК УРСР, втратив чинність відповідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень з 01.01.2004р.

Обов’язок боржника, що прострочив виконання грошового зобов’язання у вигляді сплати боргу з урахуванням індексу інфляцій та трьох процентів річних, встановлений і ч.2 ст. 625 ЦК України (чинному у період, за який також нараховані збитки від інфляції та три відсотки річних).

При цьому, зазначена норма не визначає випадків обмеження її дії і повинна застосовуватись до спірних правовідносин згідно з положеннями Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків від інфляції підлягають задоволенню у частині нарахованих у період з січня 2004р. по січень 2005р. у розмірі 2291536,75 грн.

Позовні вимоги Позивача в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають задоволенню за період з 01.01.2004р. по 11.01.2005р. у сумі 485555,51 грн.

При винесенні рішення судом враховано також положення Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати з а житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію” від 20.02.2003р. №554-ІV, ст. 1 якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації, для чого укладається відповідний договір.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Судом не встановлено на підставі належних та допустимих доказів факту реструктуризації заборгованості, що здійснюється у відповідності до норм Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати з а житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”.

Так, у відзиві на позов, Відповідач лише вказував на наявність між сторонами за спірним договором правовідносин, що підлягають врегулюванню з урахуванням норм вищевказаного закону, однак, відповідних договорів про реструктуризацію не надав.

Таким чином, господарський суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України „Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати з а житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення пені за порушення грошового зобов’язання у розмірі 1131697,07 грн.

З урахуванням викладеного , позов підлягає до задоволення : на суму 15956743, 43 грн. боргу, пені у розмірі 1 131 697, 07 грн., 2291536,75 грн. інфляційних втрат, 485555,51 грн. трьох відсотків річних.

Провадження по справі у частині стягнення 293 609,06грн. в погашення основного боргу підлягає припиненню за п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

У частині вимог про стягнення 1538 564,29 грн. інфляційних витрат , 487616,21 грн. трьох відсотків річних та 32128 грн. боргу ,як сплаченого 20.08.2003 р., тобто до звернення 29.08.2003 р. Позивача з позовом до суду , у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Судові витрати, понесені Позивачем у розмірі 1818 грн., в силу положень ст. 49 ГПК України покладають на Відповідача.

У судовому засіданні 20.03.2007 р. за згоди представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення господарського суду згідно ст. 85 ГПК Украни.

З огляду на наведене, керуючись ст.ст. 4, 22, 33, 34, 43, 49, 75, п. 1-1 ст. 80, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд

Вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Тернопільгаз”, м. Тернопіль вул. Чернівецька, 54, р № 26004979 ТОД АППБ „Аваль”, МФО м 338501, код 03353503) в користь дочірньої компанії „ Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м. Київ, вул.. Урицького , 45 , р№ 260083013814 в ГОУ Промінвестбанку України , МФО : 300012, код 31301827) 15956743, 43 грн. боргу, 1131697,07 грн. пені, 2 291536,75 грн. інфляційних втрат, 485555,51 грн. трьох відсотків річних та 1818 грн. судових витрат.

3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 293 609,06грн. боргу.

4. Відмовити у задоволені вимог про стягнення 32128 грн. боргу , 1538 564,29 грн. інфляційних витрат та 487616,21 грн. трьох відсотків річних за безпідставністю.

           Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) “04” квітня 2007 р. рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя