Рішення № 100495757, 30.09.2021, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/4046/21

Провадження № 2/234/2464/21

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2021 року

Краматорський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Переверзевої Л.І.,

секретаря - Горбатової Л.І.

за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідачки - Лозового І.О. , представника органу опіки та піклування Краматорської міської ради - Козявіної І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

До Краматорського міського суду Донецької області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Згідно позову, позивач посилався на наступне.

З 2009 року він мешкав однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу. У період їхнього спільного проживання відповідачка народила сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Однак при реєстрації народження дитини в Краматорському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено відповідно до ч.1 статті 135 СК України, а саме: батьком дитини було записано « ОСОБА_5 »

Отже, при складанні записів про народження дитини відомості про батька дитини зазначили зі слов відповідачки, оскільки на момент народження дитини вони не були з нею у зареєстрованому шлюбі.

Після народження відповідачкою сина вони продовжували мешкати однією сім`єю, де також мешкав їх син.

Він пропонував відподачці визнати його батьківство над народженим сином у позасудовому порядку, однак вона йому відмовила.

У 2019 році відповідачка покинула сина на нього і далі не приймала участі у його житті.

В зв`язку з чим він звернувся до суду щодо визнання батьківства над сином ОСОБА_6 . Після чого відповідачка приїхала до міста Краматорська та зареєструвала його як батька дитини.

Позивач посилається на те, що він - батько дитини - самостійно займається вихованням свого сина, дитина мешкає з ним та знаходиться на його утриманні.

Мати дитини не займається вихованням сина, не спілкується з дитиною, не цікавиться його здоров`ям та навчанням, не приділяє уваги, не проводить з дитиною вільний час, не піклується про фізичний та духовний розвиток сина.

Просив позбавити відповідачку материнських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідачки адвокат Лозовий І.О. заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд заслухавши позивача та представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Краматорську Донецької області народився ОСОБА_4 .

Матір`ю малолітнього ОСОБА_4 є відповідачка ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серія НОМЕР_1 , актовий запис № 1629 від 15 листопада 2011 року, зроблений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області.

Відомості про батька дитини були записані в його свідоцтво про народження відповідно до вимог статті 135 СК України - зі слів матері.

В 2019 році, у зв`язку з тим що позивач погодився визнати батьківство, до актового запису про народження ОСОБА_4 було внесено відповідні зміни.

В відомостях про батька дитини « ОСОБА_7 » змінено на « ОСОБА_8 ».

Судом встановлено, що на момент народження дитини, позивач, який був біологічним батьком дитини, не визнавав своє батьківство, в зв`язку з чим відомості про батька дитини були записані в його свідоцтво про народження відповідно до вимог статті 135 СК України зі слів матері.

Статтею 12 ч.1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Стаття 150 СК України передбачає, що батьки зобов`язанні виховувати дитину, піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до п. 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно із п.2 ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Разом з тим, встановлені судом обставини свідчать, що саме позивач протягом майже восьми років ухилявся від виконання батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_6 , оскільки не визнавав своє батьківство. Утримання малолітнього ОСОБА_6 було покладено на мати - відповідачку ОСОБА_3 та державу.

Позивачем не надано будь-яких доказів тих обставин, що протягом 2 листопада 2011 року- 15 серпня 2019 року він піклувався про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема - забезпечував необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини та інше.

В той же час суд не може вважати доводи позивача про те, що відповідачка не піклується про сина обґрунтованими, з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач є й ще біологічним батьком дочки, яку народила відповідачка ОСОБА_3 . У 2019 році між позивачем та відповідачкою була досягнута домовленість про місце проживання дітей і добровільно було визначено, що син ОСОБА_6 буде залишатися мешкати з батьком - ОСОБА_1 , оскільки відповідачка виїхала за межі міста Краматорська.

Відповідачка ОСОБА_3 , розуміючи свій обов`язок відносно сина ОСОБА_6 , уклала договір з позивачем про погашення аліментного обов`язку на утримання дитини за рахунок нерухомого майна (договір від 21 жовтня 2020 року).

Згідно висновку органу опіки та піклування Краматорської міської ради від 27.09.2021 року за № 01- 49/5064 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , в матеріалах справи не має достатньо доказів, які б свідчили саме про ухилення ОСОБА_3 від виконання обов`язків по вихованню дитини, тобто свідоме невчинення дій, направлених на виконання обов`язків за наявності можливості.

На підставі вищевикладеного, враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , орган опіки і піклування Краматорської міської ради вважає недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 стосовно сина ОСОБА_4 .

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

В статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні, прийнятому у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09), Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

При вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав, визначальним є ставлення матері до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Відповідачка жодним чином не втратила інтерес до дитини, намагається брати участі у вихованні дитини, спілкуватися з нею, бере участі у матеріальному забезпечення сина.

В свою чергу, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 .

На підставі статей 150,164,166,182 Сімейного Кодексу України , керуючись статтями 4, 10,141, 263-217, 280 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Краматорської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляджу справи( вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його(її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Краматорського міського суду Л. І. Переверзева