Рішення № 100490134, 12.10.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" жовтня 2021 р. Справа №924/766/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Потербі О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропром", м. Дніпро

до Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м Нетішин

про стягнення 30598,80 грн. заборгованості, 741,90 грн. пені, 148,39 грн. 3% річних, 520,19 грн. інфляційних втрат

Представники сторін:

від позивача: Воронько О.О. згідно ордеру серії АЕ №1082126 від 20.07.2021р., посвідчення №1511 від 14.04.2008р. в режимі відеоконференції

від відповідача: не з`явився

Рішення виноситься 12.10.2021р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропром" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" 30598,80 грн. заборгованості, 741,90 грн. пені, 148,39 грн. 3% річних, 520,19 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки №17363/53-124-01-21-14080 від 22.03.2021р.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зауважив, що оплата поставленого товару за Договором не була проведена у повному обсязі вчасно, в зв`язку із вкрай важким фінансовим становищем компанії, в якому вона опинилась в умовах законодавчих змін, що відбулись в енергетичному просторі країни. Відповідач не мав можливості здійснити оплату отриманого від Позивача товару в строки визначені умовами договору внаслідок дії об`єктивних та незалежних від Відповідача обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе Відповідачем зобов`язання, не пов`язано із ризиками господарської діяльності підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Відповідач опинився в таких умовах незалежно від його волі та намірів, а внаслідок законодавчих змін в країні, що призвели до зміни функціонування ринку електричної енергії, зростання заборгованості перед Відповідачем за відпущену на ринок електроенергію і як наслідок до скрутного фінансового становища Відповідача, чим унеможливлюється своєчасне виконання Відповідачем свої зобов`язань за Договором. При цьому, ВП "Хмельницька АЕС" вживав усіх можливих дій та заходів для проведення оплати за договором, а саме: сума боргу була включена до графіка першочергових платежів, вчасно подано заявку на використання коштів для оплати товару за договором. Відтак, ВП "Хмельницька АЕС" не мав можливості здійснити оплату наданих послуг від Відповідача у повному обсязі в строки визначені умовами договору внаслідок дії об`єктивних та незалежних від ВП "Хмельницька АЕС" обставин. Адже, невиконання прийнятого на себе Відповідачем зобов`язання, не пов`язане із господарською діяльністю підприємства та не є наслідком його неефективної роботи. Компанія опинилась в умовах, незалежних від її волі та намірів.

Відповідач вважає, що викладені обставини можна розцінювати, як надзвичайні та невідворотні. Звернув увагу суду на те, що укладений між сторонами Договір не містить умов щодо покладення на Покупця зобов`язань зі сплати штрафних санкцій (пені або штрафу) за несвоєчасну оплату вартості поставленого Постачальником і прийнятого Покупцем товару, так само як і не містить жодних умов щодо розміру таких штрафних санкцій або порядку їх нарахування. Розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. При цьому, з аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Відповідач вважає, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної відповідальності сторони господарського договору, передбаченої статтею 625 ЦК України. Відповідач наголошує, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є спеціальною відповідальністю за порушення законодавства і умов договору щодо виконання грошового зобов`язання, вони не можуть бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що нарахування кредитором для боржника 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов`язання з оплати вартості товару без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором, а проведення таких нарахувань на суму ПДВ, що включено до вартості товару, не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені статтею 625 ЦК України. Також звернув увагу суду, що з розрахунків Позивача 3% річних та індексу інфляції, які наведені у позовній заяві вбачається, що Позивач не правильно обрахував вищезазначені показники. Наведений Позивачем у позовній заяві розрахунок інфляційних витрат за договором проведений без належного врахування висновків Верховного суду щодо цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. За таких обставин вважає, що Позивачем належним чином необґрунтовано, не доведено і не підтверджено належними і допустимими доказами правомірність і обґрунтованість заявлених ним до стягнення з Відповідача сум заборгованості за договором, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідач вважає, що заявлений Позивачем у позовній заяві розрахунок судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги є надмірно завищеним.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що договір між сторонами було укладено з огляду на перемогу пропозиції Позивача на тендері через публічні закупівлі. Договір укладено у 2021 році, тобто станом на день укладення Договору Відповідач був обізнаний про свій несприятливий фінансовий стан та знав про неможливість виконання своїх фінансових зобов`язань. Не зважаючи на це, все рівно уклав договір наперед розуміючи про несприятливі наслідки для Позивача, чим ввів в оману Позивача, фактично використавши його у власних цілях знаючи про неможливість оплати за товар.

Також позивач зазначив, що до відзиву на позовну заяву відповідач не додає підтверджуючі документи про наявність обставин, що звільняють покупця (відповідача по справі) від відповідальності за невиконання зобов`язання. Таких документів, як всупереч вимог законодавства так і п. 7.5 Договору, відповідачем не надано було і позивачу. Крім того, відповідно до п. 7.2 Договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 3 днів з моменту їх настання або припинення. Відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, що впливають на виконання зобов`язань за договором поставки від 22.03.2021р.

Щодо вимог про стягнення пені позивач зазначив, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Між сторонами Договору існує чітке законодавче врегулювання розміру санкцій. Абз. 3 ч. 2 статті 231 ГК України наголошує на тому, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Водночас, є окремий закон при встановленні відповідальності за порушення грошового зобов`язання - Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996 № 543/96-ВР. Відповідно до ст. 3 Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо вираховувати пеню за правилами абз. 3 ч. 2 статті 231 ГК України, пеня за весь період прострочення складає: Сума боргу * 0,1 % * кількість днів прострочення 30598,00 грн. * 0,1 % * 59 = 1805,40 грн., що є більшим ніж найвища межа, передбачена Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", що слугувало для позивача підставою нарахування пені саме у розмір подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Окрім того, частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Отже, на думку позивача, можливість стягнення з відповідача пені та її розмір встановлено прямою нормою ст.231 ГК України.

Щодо розміру витрат за надання правничої допомоги позивач зазначив, що відповідач не подає клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, а у своєму відзиві взагалі фактично просить відмовити в повному обсязі у компенсації таких витрат, не обґрунтовуючи причини відмови у компенсації та не зазначає який саме розмір, за його баченням, є достатнім для оплати витрат, які було зроблено адвокатом під час підготовки документів до суду. Позивачем додатково, до вказаного в позовній заяві розміру, оплачуються представництво у судових засіданнях та складення даної відповіді на відзив. Остаточний розрахунок витрат на правничу допомогу буде надано перед судовими дебатами по справі. Зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується доданими до матеріалів справи Договором та платіжними дорученнями. Окрім того, до судових дебатів позивачем буде надано Акти виконаних робіт до Договору та додаткові платіжні доручення щодо стягнення витрат на оплату послуг адвоката.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

22.03.2021р. між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція") (іменоване покупець) та ТОВ "Дніпропром" (іменоване постачальник) укладено договір поставки №17363/53-124-01-21-14080 відповідно до п.1.1, п. 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити даний Товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 який є (Додаток №1) невід`ємною частиною договору. Предметом поставки по даному договору є Товар: 34990000-3 Регулювальне, запобіжне, сигнальне та освітлювальне обладнання.

За п.1.3 договору місцем виконання даного договору є місто Нетішин Хмельницької області.

Строк поставки Товару становить протягом 30 календарних днів з дати укладення сторонами договору (п.3.1 договору).

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору ціна товару по договору становить 25499,00 грн. крім того ПДВ 5099,80 грн. Всього ціна договору: 30598,80 грн. Ціна за одиницю Товару, кількість та загальна вартість Товару по договору визначається специфікацією № 1.

Згідно з п. 5.1 договору оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого Товару вимогам договору щодо його кількості та якості.

За п. 5.4 договору датою поставки Товару вважається дата підписання Вантажоотримувачем видаткової накладної.

Відповідно до п. п. 7.1, 7.2 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин; зазначених в п.2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про Настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 5 днів з моменту їх настання або припинення.

За п. 8.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками.

Додатком № 1 до договору сторонами підписано специфікацію №1 на суму 30598,80 грн., технічну специфікацію (додаток №2).

У матеріалах справи наявна видаткова накладна №119 від 07.04.2021р. на суму 30598,80 грн., яка підписана зі сторони позивача та зі сторони відповідача, скріплено відтисками печаток.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини з договору поставки №17363/53-124-01-21-14080 від 22.03.2021р., згідно умов якого сторони взяли на себе зобов`язання з поставки та оплати товару.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Судом враховується, що видаткова накладна №119 від 07.04.2021р. на суму 30598,80 грн. підписана зі сторони відповідача.

Крім цього, факт отримання відповідачем товару на суму 30598,80 грн. на підставі договору поставки від 22.03.2021р. не заперечується відповідачем у відзиві на позов.

Згідно ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Пунктами 5.1, 5.4 договору встановлено, що оплату за поставлений Товар Покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки Товару на склад Вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого Товару вимогам договору щодо його кількості та якості. Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Відповідач своїх договірних зобов`язань щодо проведення розрахунків за отриманий товар у визначені договором строки не виконав, внаслідок чого у нього існує заборгованість перед позивачем у сумі 30598,80 грн.

Відповідачем не подано доказів в підтвердження проведення оплати суми заборгованості заявленої до стягнення.

Щодо твердження відповідача про існування форс-мажорних обставин, а саме запровадження з 01.07.2019 року нового ринку електричної енергії в Україні, і, як наслідок, кризовий стан енергетичної галузі, а також фінансування запроваджених карантинних заходів у зв`язку зі складною епідеміологічною ситуацією у світі, спричиненою розповсюдженням поширення коронавірусу COVID-19 як підстави для звільнення від відповідальності за зобов`язаннями згідно Договору, судом враховано наступне.

За загальним правилом під "форс-мажором" розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов`язань однією із сторін (лист Міністерства юстиції України № 6602-0-26-14/8.1 від 30.05.2014р).

Таким чином, сторони мають право самостійно визначити у договорі, що саме вони відносять до форс-мажору. Зокрема, визначити, які обставини є форс-мажором і суб`єктів, що мають його підтверджувати.

Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення форс-мажорних обставин, зазначених в п. 2 ст.14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін. (п. 7.1 договору)

Відповідно до п. 7.5 договору доказом виникнення форс-мажорних обставин та строку їх дії є Сертифікат (довідка) Торгово-промислової палати України відповідно до Закону України "Про Торгово-промислові палати України", або інших компетентних органів відповідно до діючого законодавства.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести те, що вони є форс-мажорними саме для конкретного випадку.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), із зазначенням компетенції ТПП України та регіональних ТПП, форми заяви, необхідних документів, строків видачі сертифікату тощо, визначено Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який затверджено рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5).

Відповідачем не надано і матеріали справи не містять підтверджуючих документів про наявність обставин, що звільняють відповідача у справі від відповідальності за невиконання зобов`язання.

Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до п. 7.2 Договору сторона, для якої склалась неможливість виконання обов`язків за договором, зобов`язана письмово повідомити іншу сторону про настання або припинення вищезгаданих обставин не пізніше 5 днів з моменту їх настання або припинення.

Проте, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що впливають на виконання зобов`язань за Договором поставки від 22.03.2021р., тому суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними та необґрунтованими, не приймаючи їх до уваги.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов`язання.

Зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини щодо прострочення оплати поставленого товару згідно договору, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 30598,80 грн. заборгованості обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 148,39 грн. 3% річних та 520,19 грн. інфляційних втрат, судом враховується наступне.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши перерахунок заявлених до стягнення сум, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування, суд встановив, що позивач помилково визначив індекс інфляції за липень 2021р. 100,2% замість 100,1%, а тому суд вважає правомірним та арифметично вірним нарахування інфляційних втрат в розмірі 490,84 грн. за період з травня 2021р. по липень 2021р. включно, а також 148,39 грн. 3% річних за період 24.05.2021р. - 21.07.2021р., з огляду на що позовні вимоги в цих сумах підлягають задоволенню. У решті заявлених до стягнення інфляційних втрат в розмірі 29,35 грн. у позові необхідно відмовити.

Під час проведеного перерахунку інфляційних втрат судом враховано положення п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", яким роз`яснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Щодо заперечення відповідача про безпідставність нарахування 3% річних та втрат від інфляції на суму заборгованості з урахуванням податку на додану вартість суд зазначає наступне.

В силу положень чинного податкового законодавства, а також статей 625, 627 629, 632 ЦК України, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснюється на загальну суму заборгованості за договором, навіть за умови, що така заборгованість включає суму ПДВ. При цьому, нараховані на суму ПДВ інфляційні втрати та 3 % річних не включаються до суми ПДВ, визначеної договором, оскільки незалежно від нарахування їх на суму ПДВ становлять відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем з оплати вартості отриманого товару на суму 30598,80 грн. і зазначена вартість товару визначена та погоджена сторонами з урахуванням податку на додану вартість. Вказаний розмір грошового зобов`язання перед позивачем відповідачем не заперечується, тому доводи відповідача щодо необґрунтованого розрахунку інфляційних втрат та 3% річних на договірну вартість, з врахуванням ПДВ, є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК передбачає стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, виходячи з простроченої суми боргу.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 741,90 грн. пені за період 24.05.2021р. - 21.07.2021р., судом враховується наступне.

За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.

Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.

Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019р. у справі №908/1501/18.

Окремо суд зауважує, що згідно ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Умови укладеного між сторонами договору не містять способу забезпечення виконання зобов`язань щодо сплати вартості товарів, як і не містять розміру пені, яка підлягає нарахуванню за прострочення строку виконання грошового зобов`язання.

Посилання позивача на п.8.1 договору судом до уваги не приймаються, оскільки наведений пункт договору містить загальні фрази без чіткої конкретизації видів відповідальності, які підлягають застосуванню у випадку порушення грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що заявлена до стягнення пеня у розмірі 741,90 грн. нарахована неправомірно, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині вимог про стягнення з відповідача 30598,80 грн. заборгованості, 148,39 грн. 3% річних та 490,84 грн. інфляційних втрат.

У позові в частині вимог про стягнення з відповідача 29,35 грн. інфляційних втрат та 741,90 грн. пені належить відмовити.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відокремленого підрозділу "Хмельницька Атомна Електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Нетішин, вул. Енергетиків, 20, код ЄДРПОУ 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропром" (м. Дніпро, вул. Фрунзе, будинок 6, код ЄДРПОУ 31209837) 30598,80 грн. (тридцять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 80 коп.) заборгованості, 490,84 грн. (чотириста дев`яносто гривень 84 коп.) інфляційних втрат, 148,39 грн. (сто сорок вісім гривень 39 коп.) 3% річних, 2215,31 грн. (дві тисячі двісті п`ятнадцять гривень 31 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У частині позовних вимог про стягнення 29,35 грн. інфляційних втрат та 741,90 грн. пені відмовити.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 22.10.2021р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 4 примірника:

1 – в матеріали,

2 – позивачу (49038, м. Дніпро, вул. Фрунзе, будинок 6),

3, 4 – відповідачу (30100, Хмельницька обл., м. Нетішин, вул. Енергетиків, буд. 20; вул. Назарівська, буд.3, м. Київ, 301032)

Рек. з повід.