Постанова № 10048964, 01.11.2006, Господарський суд Тернопільської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2006 р.Справа № 12/255-3502

10 год. 15 хв.

м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Александрову В.В.

розглянув справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне Українсько-Шведське підприємство „Діана-Інтернаціональ ЛТД”, м.Тернопіль

до відповідача: Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль

про: скасування податкових повідомлень-рішень Тернопільської ОДПІ №0000512306/059295 від 31.08.2005р. та №0002812305/006018 від 04.10.2005р.

за участю представників сторін:

позивача: Лоза В.М. –представник, довіреність від 12.07.2006р.

відповідача: Лисий Я.І. –державний податковий інспектор, довіреність №22350/7/10-015 від 13.04.2006р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Спільне Українсько-Шведське підприємство „Діана-Інтернаціональ ЛТД”, м.Тернопіль, надалі позивач, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль, надалі відповідач, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000512306/059295 від 31.08.2005р. та №0002812305/006018 від 04.10.2005р.

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на акт перевірки №23-122/19350040 від 29.09.2005р., податкове повідомлення-рішення №0002812305/066018 від 04.10.2005р., акт перевірки №23-623/19350040 від 29.08.2005р., податкове повідомлення-рішення №0000512306/059295 від 31.08.2005р., первинні документи, що підтверджують надання послуг по перевезенню за перевірений період, реєстр документів по наданих транспортних послугах за межами митного кордону України, інші матеріали.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача своїм відзивом №62382/7/10-015 від 28.09.2006р. позовні вимоги заперечує і просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що послуги з міжнародного перевезення вантажу були включені до п.п. 6.2.4 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” лише після внесення змін Законом України від 03.06.2005р. №22641-ІV, а в період з 31.03.2005р. по 30.06.2005р. до зазначених операцій застосування нульової ставки не передбачалося. За твердженням відповідача операції щодо поставки транспортних послуг по перевезенню вантажів за межами державного кордону України, які надавалися позивачем у період з 31.03.2005р. по 30.06.2005р. не відносяться до об’єкту оподаткування, передбаченого ст. 3 Закону, а тому податковим органом правомірно прийняті податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено.

Працівниками Тернопільської ОДПІ проводилася позапланова виїзна документальна перевірка, за результатами якої складено Акт від 29.08.2005р. №23-623/19350040 „Про результати позапланової виїзної документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по ТОВ СУШП „Діана-Інтернаціональ ЛТД” за період з 01.04.2005р. по 30.06.2005р.”.

Як зазначено у висновках Акту перевірки від 29.08.2005р. згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України та згідно зі п. 6.2 ст. 6 - при експорті товарів та сукупних такому експорту послуг ставка податку становить „0” відсотків до бази оподаткування, та п.п. 6.2.1, 6.2.4 п. 6.2 – у тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуги залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами кордону України.

Згідно п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням) не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Згідно п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбанні частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплачена сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовлені або придбані, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено в Акті перевірки від 29.08.2005р. №23-623/19350040 частка операцій в загальному обсязі оподатковуваних операцій, що не є об’єктом оподаткування становить 0,9. Внаслідок вищенаведеного, сума податкового кредиту за квітень 2005 року завищена на 5290 грн., що призвело до завищення від’ємного значення по ПДВ на суму 5290 грн.

Частка операцій в загальному обсязі оподатковуваних операцій, що не є об’єктом оподаткування становить 0,91. Внаслідок вищенаведеного, сума податкового кредиту за травень 2005 рік завищена на 5414 грн., що призвело до завищення від’ємного значення по ПДВ на суму 5414 грн.

Частка операцій в загальному обсязі оподатковуваних операцій, що не є об’єктом оподаткування становить 0,898. Внаслідок вищенаведеного, сума податкового кредиту за червень 2005 рік завищена на 3227 грн., що призвело до завищення від’ємного значення по ПДВ на суму 32274 грн.

Акт перевірки від 29.08.2005р. підписаний уповноваженим представниками відповідача.

31 серпня 2005 року Тернопільською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0000512306/0/59295, яким згідно з підпункту „б” підпункту 4.2.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” на підставі Акту перевірки від 23-623/19350040 від 29.08.2005р. за порушення п. 3.1 ст. 3, п.п. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6, п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2005 рік на суму 5290 грн. та травень 2005 рік на суму 5414 грн.

Також, працівниками Тернопільської ОДПІ проводилася позапланова виїзна документальна перевірка, за результатами якої складено Акт від 29.09.2005р. №23-122/19350040 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності винесення до бюджету сум податку на додану вартість по ТОВ СУШП „Діана-Інтернаціональ ЛТД” за період з 01.07.2005р. по 31.07.2005р.”.

Актом перевірки від 29.09.2005р. зафіксовано, що по акту перевірки від 29.08.2005р. від’ємне значення по ПДВ за червень 2005 рік зменшено на суму 3227 грн. згідно п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Підприємством при складанні декларації з податку на додану вартість та розрахунку бюджетного відшкодування за липень 2005 рік вищевказане порушення не враховано. Сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок банку завищена на суму 3227 грн. і становить 14958 грн.

Акт перевірки від 29.09.2005р. підписаний уповноваженими представниками відповідача.

04 жовтня 2005 року Тернопільською ОДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення №0002812305/066018, яким згідно підпункту „б”, „в”, підпункту 4.2.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” на підставі Акту перевірки від 29.09.52005р. №23-122/19350040 за порушення п.п. 7.4.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3227 грн. за липень 2005 рік.

Дані податкові повідомлення-рішення і оскаржуються позивачем.

Оцінивши зібрані по справі докази та норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, а податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 31.08.2005р. №0000512306/0/59295 та від 04.10.2005р. №0002812205/066018 слід скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” (надалі Закон №168/97), який визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Закон №168/97 визначає платника податку, як особу, що згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яку імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання згідно звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкового накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно норм Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.2.3 ст. 7 Закону податкова накладні складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця. Підпункт 7.2.4, 7.2.6 статті 7 Закону передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладених надається виключно особам, зареєстрованим як платника податку на додану вартість, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, з урахуванням п.п. 7.2.6.

Як вбачається із актів перевірки від 29.08.2005р. та від 29.09.2005р. ТОВ СУШП „Діана-Інтернаціональ” протягом квітня-липня 2005 року проводило господарські операції з надання послуг по перевезенню вантажів, в тому числі за межами митної території України. Данні операції згідно п.п. 6.2.1. п. 6.2. ст.. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” оподатковувалися товариством за „0” ставкою.

Підставою для прийняття оспорюваних рішень стало, як вважає Тернопільська ОДПІ, порушення підприємством норм передбачених п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.4. п. 6.2. ст. 6, пп. 7.4.2., 7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (далі Закон про ПДВ), відповідно до яких останній повинен був оподатковувати в квітні, травні, червні липні 2005 року вартість операцій з надання послуг з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, так як зазначені норми не передбачають оподаткування таких операцій за нульовою ставкою податку, а тільки стосувалися операцій з перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) і що норма Закону на час спірних правовідносин не містила слова „вантажу”, однак про перевезення саме „вантажу” зазначено в усіх первинних та транспортних документах позивача.

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку не підтверджених податковими накладними. Підставою для отримання відшкодування відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону, пп. 2.2. п. 2 Порядку відшкодування ПДВ є дані податкової декларації. Доказами правомірності включення відповідних сум до податкового кредиту та проведення його відшкодування є належним чином оформлена податкова накладна.

Як випливає із поданих позивачем рахунків, міжнародних товарно-транспортних накладних товариство в квітні-липні 2005р. згідно заявок замовників, надавало послуги по перевезенню вантажів за межі митного кордону України, обчислюючи податок на додану вартість за нульовою ставкою, як передбачено п. 6.1., п.п. 6.2.1 ст.6. Закону України „Про податок на додану вартість”.

Законом України „Про податок на додану вартість” визначені платники податку на додану вартість, об’єкти, база і ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних податками і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних і імпортних операцій. Таким чином, порядок обкладення податком на додану вартість експортних операцій регулюється саме Законом України “Про податок на додану вартість”.

          Згідно п. 3.1. статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97 з урахуванням змін та доповнень (в редакції чинній у перевіряємий період) об’єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Згідно з п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку на додану вартість становить „0„ відсотків до бази оподаткування.

Згідно з пунктом 1.14 ст.1 Закону супутні послуги - послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються.

Відповідно з Митним Кодексом України до митної вартості товарів, що експортуються включаються, витрати пов'язані із їхнім транспортуванням (доставкою).

За таких обставин, суд критично оцінює доводи представника податкового органу, що послуги по перевезенню вантажів за межами державного митного кордону України, які надавались позивачем не являються об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до статті 3 Закону.

Відповідно до п.п. 6.2.1, пп. 6.2.4 п. 6.2.ст 6 Закону за нульовою ставкою (у тому числі) оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України.

Пунктом 6.1 статті 6 Закону передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Пунктом 6.3 статті 6 Закону, визначено, що нульова ставка податку не застосовується, якщо послуги, що експортуються, звільняються від оподаткування згідно з пунктом 5.1 (крім підпунктів 5.1.2, 5.1.7) та пунктом 5.2 статті 5 цього Закону.

Спірні операції суб'єкта господарювання з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом, ні до тих, що зазначені у наведених вище пунктах, ні до жодних інших операцій, що є звільненими від оподаткування, і перелічені у статті 5 Закону не належать.

При розгляді даного спору суд приймає до уваги, що операції з надання транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажів, незалежно від виду транспорту, згідно пп. 3.1.3. п. 3.1 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість” не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки їх вартість, як вартість супутніх послуг (п. 1.14. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”) згідно норм митного законодавства включається до вартості товарів, що експортується, про що зазначено у ст. 274 Митного кодексу, ст. 16 Закону „Про єдиний митний тариф”, п. 9 „Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України”, затвердженого постановою КМ України від 28.08.2003 р. № 1375.

Визначення терміну „вантажобагаж”, який використовується в п. 6.2.4 п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, надано у статті 1 Закону України „Про залізничний транспорт”, відповідно до якої - це є вантаж, відправником якого може бути як фізична так і юридична особа, які переміщують через митний кордон України багаж чи вантажобагаж, що перебуває під митним контролем. Застосування визначення даного терміну тільки до перевезень залізничним транспортом, як стверджує інспекція, порушує рівність платників податку перед законом та однаковий підхід до суб’єктів господарювання при визначенні податкових зобов’язань, та суперечить принципу побудови системи оподаткування, визначеного статтею 3 Закону України „Про систему оподаткування”.

Відповідно до частини 2 п. 13. Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р., з дня набрання ним чинності (набрав чинності з 31.03.2005р.) запроваджено на 5 років мораторій на надання нових та розширення існуючих пільг з податку на додану вартість, тому внесення змін даним законом (від 25.03.2005 року) в редакцію пп. 6.2.4 п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме доповнення даної норми послугами по перевезенню „вантажу” не є наданням нових пільг чи розширення існуючих, оскільки це б суперечило вищезазначеному закону, щодо запровадженого мораторію.

Державна податкова адміністрація України у листі від 30.01.2006 року за № 913/5/16-1516 та Міністерство фінансів України у листі від 23.02.2006 року № 31-20020-07-18/3744 ототожнили терміни „вантажобагаж" і „вантаж" зробивши висновок, що оподаткування транспортних послуг по міжнародному перевезенню залізничним, автомобільним, морським, річковим та авіаційним транспортом вантажів за межами території України у період з 31 березня по 30 червня 2005 року (до набрання чинності Закону України „Про внесення змін до деяких законів України” № 2642- IV від 03.06.2005 року) здійснюється відповідно до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" за нульовою ставкою податку на додану вартість.

          Так, Законом України від 25.03.2005 № 2505- IV "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" внесено суттєві зміни до Закону України "Про податок на додану вартість".

Зокрема, статтю 3 згаданого Закону викладено у новій редакції, відповідно до якої об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на території України, а також, ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

У згаданій статті операції з поставки послуг, місце надання яких знаходиться за межами митної території України не визначалися як об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

При цьому, підпунктом 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 зазначеного Закону було встановлено, що за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобаажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України, від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі державного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону; між пунктами за межами митного кордону України.

У зазначеному пункті Закону термін "вантаж" не застосовувався, однак використовувався у підпункті г) пункту 6.4 статті 6 Закону щодо визначення місця поставки послуг на митній території України.

Одночасно, пунктом І.15 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість'' визначено, що терміни, значення яких не визначено в даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, у частині, що не суперечить цьому Закону та іншим законам с питань оподаткування.

Визначення термінів "вантаж" та "багаж" містяться в таких спеціальних актах законодавства як Закон України "Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації", Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, Конвенції з полегшення міжнародного морського судноплавства, Тимчасових правилах контролю з метою забезпечення безпеки цивільной авіації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року № 592 та інших нормативно - правових актах.

Таким чином, з метою застосування норм закону при визначенні податку на додану вартість з послуг по перевезенню пасажирів, вантажу, вантажобагажу (товаробагажу) необхідно виходити з економічної природи послуги, її загальної класифікації.

Відповідно до частини 2 п. 13. Перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” та деяких інших законодавчих актів України” від 25.03.2005р., з дня набрання ним чинності (набрав чинності з 31.03.2005р.) запроваджено на 5 років мораторій на надання нових та розширення існуючих пільг з податку на додану вартість, тому внесення змін даним законом (від 25.03.2005 року) в редакцію пп. 6.2.4 п. 6.2. ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме доповнення даної норми послугами по перевезенню „вантажу” не є наданням нових пільг чи розширення існуючих, оскільки це б суперечило вищезазначеному закону, щодо запровадженого мораторію.

Законом України від 03.06 2005 № 2642 - IV "Про внесення змін до деяких законів України'' (набрав чинності 30.06.2005 року) було внесено, окрім іншого, зміну до підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема, слова "пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) замінено словами „пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу". Тобто, змінами, внесеними Законом України № 2642-ІУ лише було удосконалено діючу норму.

Враховуючи викладене, а також, те, що норма п.п.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість”, допускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, що в свою чергу, дає підстави для застосування до даних правовідносин положень п.п. 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону №2181, стосовно конфлікту інтересів.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно звернувся до суду, визнає позовні вимоги обгрунтованими так як підтвердженні матеріалами справи, а тому підлягають до задоволення.

Відповідно до статті 71 Кодексу Адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимог та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України судове рішення, ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Стаття 258 КАС України передбачає, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

Разом з тим, судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69–71, 158, 161-163 КАС України, господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ від 31.08.2005р. №0000512306/0/59295, від 04.10.2005р. №0002812305/006018.

3. Повернути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне Українсько-Шведське підприємство Діана-Інтернаціональ ЛТД”, м.Тернопіль, вул. Гріга,2, р/р 2600301007613 в АТ „КредитБанк” (Україна) у м.Тернополі, МФО 338244, ЗКПО 19350040, і.п. №193500419182, - 6 грн. 80 коп. в повернення сплаченого судового збору.

4. Видати виконавчий лист за заявою ТОВ „Спільне Українсько-Шведське підприємство „Діана-Інтернаціональ ЛТД”.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі „14” листопада 2006 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом двадцяти днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                                                Скрипчук О.С.