Рішення № 100483715, 13.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/20812/19

Провадження № 2/522/4159/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням - судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання: Баланюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, який в подальшому був уточнений, по якому просить суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017, яке видане на ім`я ОСОБА_2 ;

- скасувати реєстраційний запис в Спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- визнати за ОСОБА_1 авторські права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є законною дружиною автора Монографії, яка в установлений термін звернулась до державного нотаріуса щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, однак свідоцтво про право на спадщину в частині авторських прав отримано не було, оскільки відповідачем по справі – ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Позивач по справі вважає, що прийняттям відповідачем спадщини на авторські права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » порушені її права, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано з Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію спадкової справи № 37/2016 заведену до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

16.03.2020 року від ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої відповідач зазначає про свою незгоду з позовом та те, що ОСОБА_1 не було оскаржено заповіт, тому авторські права належать ОСОБА_2

31.03.2020 на виконання ухвали суду від Одеського державного нотаріального архіву до суду надійшла копія спадкової справи №37/2016.

13.07.2020 від представника Позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яка прийнята до провадження, в якій, окрім іншого, також зазначено, що позивач по справі – ОСОБА_1 на момент відкриття спадщини перебувала у зареєстрованому шлюбі із спадкодавцем та згідно зі ст. 1241 ЦК України мала обов`язкову частку в майні спадкодавця.

27.07.2020 від Приморської державної нотаріальної контори надійшов лист з проханням слухати справу без участі її представників.

29.07.2020 року відповідачем – ОСОБА_2 надано відзив на заяву про уточнення позовних вимог, в яких зазначила, що ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом про оскарження заповіту на підставі якого відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов». Крім того відповідач зазначила, що матеріали справи не містять посилань на причини, чому позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір та те, що нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні даної нотаріальної дії. Таким чином відповідач зазначає, що позивач не отримала свідоцтво про право на спадщину на майнові права на твір з власної вини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.02.2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 26.04.2021 року.

15.02.2021 від представників Позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що спадкодавець працював над монографією протягом тривалого часу. Близько 12-14 років та позивач – ОСОБА_1 надавала допомогу в написанні монографії, а саме здійснювала переклад книг з польської та німецької мов на підтвердження чого надала листи та дипломи фахівця в галузі архітектури, як докази.

19.02.2021 від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення щодо долучення пояснень із додатками до матеріалів справи у зв`язку із пропуском строків на їх подання.

31.05.2021 року Позивачем подано до суду пояснення із нотаріальною заявою щодо підтримання позову.

В судовому засіданні, яке відбулось 31.05.2021 року позивач та представник позивача підтримала заявлені вимоги, відповідач та представник відповідача – ОСОБА_2 заперечувала проти їх задоволення.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення сторін по справі, вважає позов підлягаючим частковому задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 25.08.1978 року, який зареєстровано відділом реєстрації громадянського стану Центральної райадміністрації виконкому Одеської міської ради народних депутатів.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1055, внаслідок чого відкрилась спадщина до складу якої увійшла квартира під АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 11.09.1996 року за № 7-9826, зареєстрованого 18.06.1997 року Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі 207 пр, стр. 26,р.316 та авторські права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право інтелектуальної власності на які зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 від 25.07.2014.

12.07.2008 року ОСОБА_3 , складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 після смерті чоловіка, 10.02.2016 року подано заяву про прийняття спадщини. В якій було зазначено, що на день смерті спадкодавця залишилось майно: квартира під АДРЕСА_1 , авторські права на твір монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

11.03.2016 року ОСОБА_2 подано заяву про прийняття спадщини, у якій зазначено, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_3 залишилось майно: квартира під АДРЕСА_1 , яку вона приймає.

27.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 квартири під АДРЕСА_1 .

27.07.2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 квартири під АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 було подано 27.07.2016 року заяву стосовно прийняття у спадщину авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

24.01.2017 ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того відповідний запис стосовно авторського права ОСОБА_2 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017.

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом вважає, що видачею свідоцтва про право на спадщину за заповітом на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке було видано ОСОБА_4 , її права, як спадкоємця за законом, порушені, у зв`язку із чим вона звернулась до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши викладені сторонами пояснення, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення або відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Предметом позову є спадкування майнових прав на твір Монографію « Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

Відповідно до ст. 1216 Цивільному кодексі України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України ).

Тобто, з аналізу наведених норм встановлено, що часом відкриття права на спадщину є день смерті особи – спадкодавця.

У відповідності до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_5 складено заповіт 12.07.2008 року, на все майно, на яке заповідач матиме право.

Суд звертає увагу на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб 25.08.1978 року, який на день смерті ОСОБА_3 не було розірвано.

Право інтелектуальної власності на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», зареєстровано за ОСОБА_3 25.07.2014 року відповідно до свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 , тобто в період перебування позивача та спадкодавця у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У відповідності до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

У Постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно Постанови Верховного Суду від 13.01.2021 по справі №759/16026/14-ц, Верховний Суд приходить до наступних висновків:

«…33. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

34. Згідно із частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

38. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки…».

Таким чином, авторське право на Монографію було зареєстровано в період перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в офіційному шлюбі, отже до монографії можна застосувати режим, який передбаченим ст. 60 Сімейного кодексу України.

Позов стосується щодо спадкування авторських прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

У ст. 7 Закону України «Про авторське права та суміжні права» зазначено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про авторське права та суміжні права», зокрема, об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно з ст. 29 Закону України «Про авторське права та суміжні права», майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. В той же час до немайнових прав належить: право зазначення авторства, право на ім`я, право на цілісність твору, та інші немайнові права, які визначені ст. 14 Закону України «Про авторське права та суміжні права».

Перелік майнових прав зазначений в ст. 15 Закону України «Про авторське права та суміжні права».

Як встановлено судом майнові права на монографію можуть переходити до спадкоємців у порядку спадкування.

Суд критично ставиться до посилань позивача на те, що вона є співавтором даного твору, посилаючись на те, що в період створення монографії Позивач надавала допомогу своєму чоловікові ОСОБА_3 в створенні (написанні) Монографії «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» шляхом здійснення перекладів з польської та німецької мов, підбору необхідної літератури, а також вибір потрібних статей, оскільки право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових прав інтелектуальної власності та/ або майнових прав інтелектуальної власності. Немайнові права інтелектуальної власності, в даному випадку авторські, нерозривно пов`язані з особою правонабувачем, тобто припиняються в момент смерті автора, з огляду на що суд не приймає до уваги доводи позивача про надання практичної допомоги в написанні твору, а тому необхідності визнання її співавтором. Спадкуванню підлягають лише майнові права інтелектуальної власності.

Враховуючи наведене вище, слід зазначити, що оскільки право інтелектуальної власності на твір зареєстровано у шлюбі, майнові права на нього є спільною сумісною власністю подружжя, тому до спадкової маси увійшла Ѕ його частина, а решта Ѕ частина належить ОСОБА_1 на праві власності, як частина спільного сумісного майна подружжя.

Таким чином, при визначенні спадкової маси державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори Чорною С.Г. вказане не було взято до уваги, що можливим є спадкування лише 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов», оскільки, 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» належать ОСОБА_1 як дружині.

Спадкуванню підлягає 1/2 майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

Крім того, згідно з ст. 1241 ЦК України, встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

У відповідності до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

ОСОБА_1 є непрацездатною особою, оскільки з 1990 року перебуває на пенсії. Тобто, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_1 була непрацездатною вдовою.

При поданні заяви до державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори, Маркевич С.П. було зазначено, що вона спадкує майно у порядку ст. 1241 ЦК України. Сторонами вказаний факт, що ОСОБА_1 має право на обов`язкову частку в майні спадкодавця не оспорюється.

Таким чином, судом встановлено що ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом, а ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом.

Судом встановлено, що 27.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частки квартири під АДРЕСА_1 .

27.07.2016 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки квартири під АДРЕСА_1 .

В той же час, 27.07.2016 не видано будь-якого свідоцтва на право на спадщину щодо майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

У заяві про прийняття спадщини ОСОБА_2 , яку подано до державного нотаріуса 11.03.2016, зазначено лише про квартиру під АДРЕСА_1 , яку вона приймає у спадщину. Відомості щодо авторських прав у заяві від 11.03.2016 відсутні.

Тобто, як встановлено судом і не заперечується Відповідачем ОСОБА_2 , Позивач має право на обов`язкову частку в майні спадкодавця.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що в заяві про прийняття спадщини ОСОБА_2 , яку подано до державного нотаріуса 11.03.2016, зазначено лише про квартиру під АДРЕСА_1 , яку вона приймає у спадщину, а заяву про прийняття спадщини на майнові права монографію подано із пропуском строку, оскільки спадкоємець не вправі прийняти частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

У відповідності до ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно правової позиції, яка викладена в Постанові Верховного Суду від 09.12.2020 по справі № 761/24381/14-ц, а саме: «… Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України)…».

ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги та пенсіонером, тому у відповідності до ст. 1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку у майні спадкодавця, однак державним нотаріусом Чорна С.Г. не видано свідоцтво про право на спадщину за законом щодо майнових прав на Монографію «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

В той же час, згідно ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як встановлено судом, та не заперечується Відповідачем , ОСОБА_2 було подано 27.07.2016 року заяву стосовно прийняття у спадщину авторські права на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

24.01.2017 ОСОБА_2 було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того відповідний запис стосовно авторського права ОСОБА_2 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 1261 ЦК України, Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

У відповідності до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Отже, спадщина відкрилася лише на 1/2 майнових прав на ОСОБА_6 .

Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , 1/2 частки майнових прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» підлягають спадкуванню в рівних частинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто по 1/4 частки.

У відповідності до п. 3.2. Розділу 3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, які схвалено Рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009, майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

Згідно п.3.3. Розділу 3 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя Для одержання інформації щодо належності спадкодавцеві авторського права необхідно подати запити до Державного департаменту інтелектуальної власності щодо отримання інформації з Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір (для встановлення факту реєстрації свого права спадкодавцем) та до Державного реєстру договорів, які стосуються прав автора на твір (для встановлення наявності чи відсутності факту передачі майнових прав на зареєстрований твір іншим особам).

У відповідності до п. 6.4 Рекомендацій щодо оформлення спадкування авторського права й суміжних прав та іншого переходу прав у порядку правонаступництва Державної служби інтелектуальної власності України (далі – Рекомендації), Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них із зазначенням імені та частки авторського права і (або) суміжних прав у спадщині інших спадкоємців (стаття 1297 Кодексу).

Згідно п. 6.6. Рекомендацій, Якщо спадкоємців декілька, то у свідоцтві зазначається частка авторського права і суміжних прав, а не перераховуються конкретні об`єкти, за виключенням, якщо майнові права належать на конкретні об`єкти, поділені між собою спадкоємцями або за заповітом, коли, наприклад, спадкодавець наділив одного спадкоємця майновими правами на конкретні об`єкти авторського права і (або) суміжних прав.

У відповідності до п. 6.10 Рекомендацій, спадкоємці, які прийняли спадщину і оформили свої права стають правонаступниками спадкодавця – носіями речових, майнових, зобов`язальних прав та інших прав. Вважається, що коли спадкоємець прийняв спадщину, у тому числі майнові права на об`єкти авторського права і суміжних прав, він фактично вступив у володіння спадкоємними правами. Це означає, що спадкоємець до спливу строку чинності майнових прав може розпоряджатися майновими правами на об`єкт авторського права і (або) суміжних прав за власним розсудом, зокрема надавати дозвіл використовувати об`єкт іншим особам на підставі договору, а також перешкоджати неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання.

Тобто, державний нотаріус при прийнятті спадщини спадкоємцями, мав здійснити заходи щодо видачі свідоцтва про право на спадщину в частках на майнові права, що зроблено не було.

Таким чином, спадкова маса в частині майнових прав на монографію належить ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частки та ОСОБА_2 1/4 частки.

Фактично ОСОБА_1 , є власником 3/4 частки (1/2 як дружині ОСОБА_3 та 1/4 частки у порядку спадкування) на майнові права на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Тобто, видача державним нотаріусом Чорною С.Г. 24.01.2017 ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » порушено законні права ОСОБА_1 , як власника частки майнових прав, адже фактично у ОСОБА_2 відсутні права на весь об`єм майнових прав на монографію.

При видачі державним нотаріусом Чорною С.Г. свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.01.2017 було позбавлено ОСОБА_1 права на повноправне розпорядження, володіння та відчуження своєї частки на майнові права.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що правові позиції Європейського Суду з прав людини, практика якого при розгляді справ судами в обов`язковому порядку використовується як джерело права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 Цивільного кодексу України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують права держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ у статті 1 Першого протоколу до Конвенції закріплено три окремі норми: 1) наведена у першому реченні першого абзацу, що закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) зазначена у другому абзаці, що визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у контексті загального принципу, визначеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166- 168).

Таким чином, свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.01.2017 підлягає скасуванню.

У відповідності до ст. 387 ЦПК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

У Постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищезазначені висновки суду стосовно наявності у Позивача майнового права на Монографію в частці 3/4.

Слід зауважити, що запис стосовно авторського права ОСОБА_2 було зроблено в Спадковому реєстрі 24.01.2017.

У відповідності до підпункту. 2.2.3 пункту 2 Положення про Спадковий реєстр, який затверджено наказом Міністерства юстиції України №1810/05 від 07.07.2011, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заведену спадкову справу щодо: Видачі свідоцтва про право на спадщину. Згідно з підпунктом 2.2.4 пункту 2 Положення про Спадковий реєстр, який затверджено наказом Міністерства юстиції України №1810/05 від 07.07.2011, реєстратором до Спадкового реєстру вносяться відомості про заведену спадкову справу щодо: визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (вид, дата та номер документа, на підставі якого свідоцтво про право на спадщину визнане недійсним, найменування суду (видавець)).

В той же час, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права (пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18); пункт 5.17 постанови Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18); пункт 28.3 постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 813/1462/17 (провадження № 11-997апп18); постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження 11-474апп19). Застосовуючи аналогію права та закону, суд дійшов висновку про можливість внесення змін в реєстри шляхом скасування запису.

У відзивах Відповідачем ОСОБА_2 декілька разів зазначається про не визнання позову Позивача у зв`язку із не оскарженням заповіту Позивачем.

В той же час, Позивачем і не заявляється позовної вимоги щодо визнання заповіту не дійсним. Позов стосується порушеного права спільної сумісної власності подружжя (що стосується інтелектуальної власності на Монографію) і обов`язкової частки в майні спадкодавця.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справах «Кобець проти України», «Авшар проти Туреччини» сформовано принцип «поза розумним сумнівом», відповідно до якого, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом. При цьому, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Тобто, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017, скасування реєстраційного запису в Спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та визнання за ОСОБА_1 авторських прав на твір Монографія «Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов» в певній частині є правомірними.

З наведеного вище, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає за можливе частково задовольнити позов Позивача.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 15,16, 387, 1217, 1218, 1241, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори Чорної Світлани Георгіївни про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та визнання права власності на монографію, - задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24.01.2017, видане на ім`я ОСОБА_2 .

Скасувати реєстраційний запис в спадковому реєстрі про реєстрацію видачі свідоцтва про право на спадщину від 24.01.2017 стосовно авторських прав на твір Монографія « Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

Визнати право власності за ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 ) на 3/4 майнових прав на твір Монографія « Архитектура. Хроноэволюция архитектурных форм, конструкций и материалов».

В задоволенні решти вимог- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 22.10.2021 року.

Суддя: Р.Д. Абухін

13.10.21