Рішення № 10047616, 15.06.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.10           Справа № 4/69-10.           За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ», м.Київ

до відповідача           Закритого акціонерного товариства «Білопільська меблева фабрика», м.Білопілля, Сумська область

про визнання договору дійсним та визнання права власності

СУДДЯ СОП‘ЯНЕНКО О.Ю.

Представники:

          від позивача:          не з’явився

          від відповідача          Губський С.М., довіреність від 02.01.2010 року

У судовому засіданні брали участь: секретар судового засідання Волохова Н.В.

Суть спору: позивач, згідно позовної заяви, просить суд визнати дійсним договір купівлі - продажу № 21 від 10.03.2008р., укладений між позивачем та відповідачем; визнати за ТОВ «БМФ ІНВЕСТ» право власності на нерухоме майно:

- будівля їдальні з прибудовами та підвалом (літ БТІ - А-11), загальною площею 860,7 м;

- виробничий цех (літ БТІ - П), загальною площею 3425,8 кв.м.;

- виробничий цех (літ БТІ – Д), загальною площею 501,2 кв.м.;

- битова (літ БТІ -М -11), загальною площею 563,3 кв.м., що розташовані за адресою: Сумська область, м.Білопілля, вул. Шевченко, 22, а також просить стягнути з відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи.

Крім того, позивач по справі подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд згідно ст.ст. 66, 67 ГПК України заборонити Філії «Білопільська господарськорозрахункова виробнича дільниця» Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» проводити реєстрацію змін власника наступного нерухомого майна:

- будівля їдальні з прибудовами та підвалом (літ БТІ - А-11), загальною площею 860,7 м;

- виробничий цех (літ БТІ - П), загальною площею 3425,8 кв.м.;

- виробничий цех (літ БТІ – Д), загальною площею 501,2 кв.м.;

- битова (літ БТІ -М -11), загальною площею 563,3 кв.м., що розташовані за адресою: Сумська область, м.Білопілля, вул. Шевченко, 22 та видавати витяги з державного реєстру прав власності на нерухоме майно з метою відчуження вказаного нерухомого майна.

Відповідач відзив на позов, з обґрунтуванням своєї позиції по справі, суду не подав, але подав заяву, в якій просить долучити до матеріалів справи протокол про залік взаємних вимог від 15.09.2009р., Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14.07.2004 року, Реєстраційне посвідчення № 5312 від 11.02.2008 року, Дане клопотання судом задоволено, зазначені документи долучені до матеріалів справи.

          Представник позивача в засідання суду не з’явився, про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином (відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення ухвала суду про порушення провадження у справі отримана ним 19.05.2010 року), доказів поважності причини неприбуття представника в судове засідання суду не надано. За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

10 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» (покупець) та Закритим акціонерним товариством «Білопільська меблева фабрика» (продавець) був укладений договір купівлі – продажу № 21, відповідно до умов якого продавець зобов’язувався передати у власність покупцеві наступне майно:

- будівля їдальні з прибудовами та підвалом (літ БТІ - А-11), загальною площею 860,7 м;

- виробничий цех (літ БТІ - П), загальною площею 3425,8 кв.м.;

- виробничий цех (літ БТІ – Д), загальною площею 501,2 кв.м.;

- битова (літ БТІ -М -11), загальною площею 563,3 кв.м., що розташовані за адресою: Сумська область, м.Білопілля, вул. Шевченко, 22, а покупець зобов’язувався прийняти майно і сплатити його вартість відповідно до умов даного договору.

Вказане майно, належить відповідачу на підставі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Білопільської міської ради 14 липня 2007 року № 123, Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» 14.07.2004 року.

Відповідно до п.1.2 право власності на майно переходить до покупця з моменту підписання даного договору сторонами та передачу його за актом приймання – передачі.

Факт передачі майна по договору підтверджується актом приймання – передачі від 13 березня 2005 року, підписаного сторонами.

Згідно п.1.3 договору вартість майна визначена в сумі 240000 грн.

3 січня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» (постачальник) та Закритим акціонерним товариством «Білопільська меблева фабрика» (покупець), відповідно до умов договору позивач поставив покупцю товар відповідно до накладних № 512/1 від 03.07.2009р., № 513/1 від 05.07.2009р., № 514/1 від 06.07.2009р., № 515/1 від 02.08.2009р., № 516/1 від 03.08.2009р., № 517/1 від 05.09.2009р., № 518/1 від 06.09.2009р., № 519/1 від 07.09.2009р., на загальну суму 258094 грн. 73 коп. Однак, відповідач за поставлений товар не розрахувався.

Враховуючи наявність взаємних боргових зобов’язань між ТОВ «БМФ ІНВЕСТ» та ЗАТ «Білопільська меблева фабрика», що виникли відповідно до договору купівлі – продажу № 21 від 10.03.2010 року та договору поставки № 3 від 03.01.2009 року останні дійшли згоди провести розрахунки шляхом взаємозаліку, про що був складений протокол про залік взаємних вимог від 14.09.2009 року.

Відповідачу були направлені листи № 789 від 14.12.2009 року та № 52 від 15.03.2010 року з вимогою надати документи для нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу № 21 від 10.03.2008 року, але в порушення п.3.3.3 договору відповідач не надав документів (лист від 20.12.2009р. та лист від 25.03.2010р.) чим ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі – продажу № 21 від 10.03.2008 року.

Згідно п.1 ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі – продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Позивачем та відповідачем договір купівлі – продажу № 21 від 10.03.2008 року не посвідчений нотаріально.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконності набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності з ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У відповідності зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов’язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно до ч.3 ст.334 Цивільного кодексу України виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до ч.5 ст.334 Цивільного кодексу України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» передбачено, перелік документів для державної реєстрації прав на нерухоме майно, серед яких, зокрема, зазначено нотаріальне посвідчення договорів купівлі – продажу.

Отже, з наведених норм законодавства вбачається, що передумовою для державної реєстрації договору купівлі – продажу нерухомого майна є нотаріальне посвідчення такого договору або рішення суду про визнання зазначеного договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, а тому в даному випадку спірний договір купівлі – продажу підлягає визнанню дійсним в судовому порядку на підставі ч.2 ст.220 Цивільного кодексу України.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на майно передане позивачу за спірним договором купівлі – продажу суд вважає безпідставними та відмовляє в їх задоволенні з наступних підстав:

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлено.

Як вже було наведено вище, частиною 5 статті 334 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, оскільки спірний договір не пройшов державну реєстрацію, визнання його дійсним не є достатньою підставою для визнання права власності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.                                                                      

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання дійсним договору купівлі – продажу № 21 від 10.03.2008 року, укладеного між ТОВ «БМФ ІНВЕСТ» та ЗАТ «Білопільська меблева фабрика» підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог про визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» на майно суд відмовляє.

Крім того, позивач по справі подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд згідно ст.ст. 66, 67 ГПК України заборонити Філії «Білопільська господарськорозрахункова виробнича дільниця» Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» проводити реєстрацію змін власника наступного нерухомого майна: будівля їдальні з прибудовами та підвалом (літ БТІ - А-11), загальною площею 860,7 м; виробничий цех (літ БТІ - П), загальною площею 3425,8 кв.м.; виробничий цех (літ БТІ – Д), загальною площею 501,2 кв.м.; битова (літ БТІ -М -11), загальною площею 563,3 кв.м., що розташовані за адресою: Сумська область, м.Білопілля, вул. Шевченко, 22 та видавати витяги з державного реєстру прав власності на нерухоме майно з метою відчуження вказаного нерухомого майна.

          Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь – якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

          Суд відмовляє позивачеві у задоволенні клопотання про забезпечення заходів позову, оскільки ним не надано належних доказів в обґрунтування вимог даного клопотання, що можуть свідчити про ускладнення чи неможливість виконання рішення господарського суду по справі.

Відповідно до ст. ст. 44, 47-1, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому в даному випадку ці витрати підлягають розподілу наступним чином: позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 85 грн. 00 коп. – витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст. ст. 44, 47-1, 49, 75, 66, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -          

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати дійсним договір купівлі – продажу № 21 від 10.03.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» та Закритим акціонерним товариством «Білопільська меблева фабрика».

3.В частині визнання права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» на нерухоме майно: будівля їдальні з прибудовами та підвалом (літ БТІ - А-11), загальною площею 860,7 м; виробничий цех (літ БТІ - П), загальною площею 3425,8 кв.м.; виробничий цех (літ БТІ – Д), загальною площею 501,2 кв.м.; битова (літ БТІ -М -11), загальною площею 563,3 кв.м., що розташовані за адресою: Сумська область, м.Білопілля, вул. Шевченко, 22 – відмовити.

4.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Білопільська меблева фабрика» (41800, Сумська область, м.Білопілля, вул.Шевченка,22, код ЄДРПОУ 00275062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БМФ ІНВЕСТ» (03150, м.Київ, вул.Федорова,9, код ЄДРПОУ 35058646) 85 грн. 00 коп. – витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

6.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          СУДДЯ                                                             О.Ю. СОП’ЯНЕНКО

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 17.06.2010 року

Суддя