Рішення № 10046233, 01.06.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-3/076 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефрит”

(вул. Очаковців, 60, кв. 87, м. Севастополь, 99011)

до                     Відкритого акціонерного товариства „Озеленитель”

(вул. Гоголя, 20-а, м. Севастополь, 99011)

про стягнення заборгованості в розмірі 161237,95 грн.,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Нефрит”) –Корсаков В.К., представник, довіреність №7 від 26.05.2010;

відповідач (ВАТ „Озеленитель”) –Золотухін Є.Л., юрист, довіреність №01 від 01.06.2010.

Суть спору:

11.05.2010 товариство з обмеженою відповідальністю „Нефрит” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до відкритого акціонерного товариства „Озеленитель” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 161237,95 грн., з яких: 115980,48 грн. –сума основного боргу; 8356,61 грн. –сума інфляційних збитків; 2802,60 грн. –3% річних; 34098,26 грн. –сума пені.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов’язань за договором підряду №12 від 23.03.2009 щодо своєчасної та в повному обсязі оплати виконаних позивачем робіт.

Ухвалою від 12.05.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; судове засідання призначено на 01.06.2010.

До початку судового засідання відповідач в порядку статті 78 Господарського процесуального кодексу України надав суду заяву про визнання позову /арк. с. 33/. Зокрема, зі змісту заяви відповідача вбачається, що ВАТ „Озеленитель” визнає суму основного боргу в заявленому позивачем розмірі –115980,48 грн.

Водночас, в судовому засіданні 01.06.2010 відповідач підтримав свою заяву про визнання позову частково, а саме: визнав суму основного боргу, суму 3% річних та суму інфляційних збитків, а розмір пені просив обмежити 6-місячним строком нарахування та подвійною обліковою ставкою НБУ.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

встановив:

23.03.2009 між Відкритим акціонерним товариством „Озеленитель” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Нефрит” (Підрядник) був укладений договір №12 /арк. с. 7-10/ (далі –Договір підряду), відповідно до якого Замовник поручає, а Підрядник приймає на себе зобов’язання по виконанню власними силами та засобами підрядних робіт щодо поновлення поливного водопроводу Парка Перемоги в м. Севастополі в об’ємі, що встановлений зведеним кошторисним розрахунком, який є невід’ємною частиною договору, з додержанням державних нормативних документів по будівництву (розділ 1 Договору підряду).

Вартість робіт встановлюється на підставі розрахунку договірної ціни, який складається згідно зі зведеним кошторисним розрахунком. Загальна вартість робіт складає 1500000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% –250000,00 грн. Вартість робіт є твердою та при зміні об’єму виконаних робіт підлягає уточненню за домовленістю з Замовником шляхом підписання додаткової угоди до договору (розділ 2 Договору підряду).

Розрахунок за виконані за договором роботи здійснюється Замовником щомісячно на підставі підписаних Актів приймання виконаних підрядних робіт (Форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних підрядних робіт (Форма КБ-3), які надаються Підрядником. Витрати за договором узгоджуються з Замовником заздалегідь та підтверджуються розрахунками та накладними на придбані матеріали. При цьому, Замовник зобов’язується розглянути та підписати Акти виконаних робіт впродовж 5 робочих днів з моменту їх надання Підрядником чи повертає їх з мотивованою відмовою (розділ 3 Договору підряду).

У пункті 3.4 Договору підряду сторони встановили, що оплату за виконані роботи Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Підрядника щомісячними платежами, кожний з яких в розмірі 100% вартості виконаних за місяць робіт, –впродовж 15 банківських днів з моменту підписання Сторонами Довідки про вартість виконаних робіт (Форма –КБ-3), КБ-2в.

Підрядник зобов’язується виконати роботи в строк до 31.07.2009 (пункт 4.1 Договору підряду).

У пункті 14.1 Договору підряду сторони передбачили, що Договір набирає сили з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2009, а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань.

Позивач виконав роботи на загальну суму 415980,48 грн. (300000,00 + 115980,48), про що сторонами складені акти приймання виконаних підрядних робіт (форма –КБ-2в) №1/1 за квітень 2009 року на суму 300000,00 грн. /арк. с. 14-15/, №2/1 за червень 2009 року на суму 115980,48 грн. /арк. с. 16-17/.

Натомість відповідач, прийнявши виконані позивачем роботи на суму 415980,48 грн., оплатив їх не в повному обсязі, а лише в сумі 300000,00 грн. (15000,00 + 185000,00 + 100000,00), що підтверджується виписками по рахунку позивача /арк. с. 18-20/.

Таким чином, несплаченими залишились роботи на суму 115980,48 грн. (415980,48 –300000,00), що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов’язання з оплати виконаних позивачем робіт за Договором підряду, отже, застосуванню до спірних правовідносин сторін підлягають загальні норми Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, які регулюють питання виконання зобов’язань і відповідальності за неналежне виконання зобов’язань, а також спеціальні норми цих кодексів, які регулюють відносини, що виникають з договору підряду.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Дослідивши зміст Договору підряду суд встановив, що він підписаний уповноваженими представниками сторін на скріплений печатками підприємств.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору підряду Підрядник виконав, а Замовник прийняв роботи на загальну суму 415980,48 грн. /арк. с. 14-17/; Замовник оплатив вартість робіт частково –в розмірі 300000,00 грн. /арк. с. 18-20/. Таким чином, несплаченими залишилися роботи на суму 115980,48 грн. (415980,48-300000,00).

Сума заборгованості в розмірі 115980,48 грн. також підтверджується підписаним сторонами актом звірення взаємних розрахунків станом на 01.01.2010 /арк. с. 11/; дану суму заборгованості Замовник визнає в повному обсязі, про що надав відповідну заяву /арк. с. 33/.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у пункті 3.4 Договору підряду домовились, що оплату за виконані роботи Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Підрядника щомісячними платежами, кожний з яких в розмірі 100% вартості виконаних за місяць робіт, –впродовж 15 банківських днів з моменту підписання Сторонами Довідки про вартість виконаних робіт (Форма –КБ-3), КБ-2в.

Судом встановлено, що акт №2/1 приймання виконаних підрядних робіт за червень 2009 року на суму 115980,48 грн. підписаний сторонами 30.06.2009.

Отже, відповідач повинен був сплатити вартість робіт за актом №2/1 приймання виконаних підрядних робіт впродовж 15 банківських днів з моменту його підписання сторонами, тобто до 21.07.2009 включно.

Однак, у строки, встановлені пунктом 3.4 Договору підряду, відповідач взяті на себе зобов’язання щодо повної оплати за отримані роботи не виконав.

Так само відповідач не надав доказів погашення ним наявної заборгованості.

За викладених обставин позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 115980,48 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У пункті 11.4 Договору підряду сторони домовились, що за порушення строків оплати за виконані роботи Замовник сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості простроченого платежу за кожен день прострочки.

Втім, згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Водночас, відповідно до статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіряючи розрахунок пені, здійснений позивачем, суд зазначає, що позивач здійснював його виходячи з умов пункту 11.4 Договору підряду, проте без врахування приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Крім того, позивач допустив помилку при визначенні початку перебігу періоду прострочки відповідача.

Зважаючи на викладене, суд здійснив власний розрахунок суми пені, що наведений нижче.

Оскільки сторони домовились, що оплату за виконані роботи Замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Підрядника щомісячними платежами, кожний з яких в розмірі 100% вартості виконаних за місяць робіт, –впродовж 15 банківських днів з моменту підписання Сторонами Довідки про вартість виконаних робіт (Форма –КБ-3), КБ-2в, а акт №2/1 приймання виконаних підрядних робіт за червень 2009 року на суму 115980,48 грн. підписаний сторонами 30.06.2009, то останній день виконання зобов’язань щодо оплати виконаних підрядних робіт припадає на 21.07.2009 (30.06.2009 + 15 банківських днів). Відтак, початок перебігу періоду прострочення відповідача приходиться на 22.07.2009.

З огляду на те, що за змістом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України період для нарахування пені становить з 22.07.2009 по 22.01.2010 (18.07.2009 + 6 місяців), то кількість прострочених днів становить 185 днів.

Отже, сума пені відповідно до пункту 11.4 Договору підряду становитиме 21456,39 грн. (115980,48 грн.*0,1%*185).

Проте, враховуючи приписи статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, відповідно до яких розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, суд здійснив розрахунок пені за Договором підряду, виходячи з подвійної облікової ставки Національного Банку України:

Сума боргу

(грн.)Період простроченняКількість прострочених днівСтавка НБУРозрахунок (грн.)

115980,4822.07.2009-11.08.20092111%115980,48*2*11/100/365*21=1468,03

12.08.2009-22.01.201016410,25%115980,48*2*10,25/100/365*164=10682,91

Таким чином, загальний розмір пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України та з урахуванням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України складає 12150,94 грн. (1468,03 +10682,91).

Зважаючи на те, що сума пені за встановленою пунктом 11.4 Договору підряду ставкою – 0,1% (21456,39 грн.) перевищує суму пені при обчисленні її за подвійною обліковою ставкою Національного Банку України (12150,94 грн.), позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково –в розмірі 12150,94 грн.; в частині стягнення пені в розмірі 21947,32 грн. (34098,26 –12150,94) позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем процентів річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних збитків, наданий позивачем, суд зазначає, що, в основному, він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, але при обчисленні позивач застосував невірний індекс інфляції у січні 2010 року: замість 101,8% –застосував 100,8%.

Крім того, позивачем не враховані Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведені у листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997, де, зокрема, зазначено, що при застосуванні індексів інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому слід вважати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число –розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Оскільки початок перебігу періоду прострочки відповідача приходиться на 22.07.2009, то суму інфляційних витрат необхідно розраховувати починаючи з серпня 2009 року.

За розрахунком суду сума інфляційних збитків складає 9742,36 грн., а саме:

Період: серпень 2009 року –березень 2010 року

0,998*1,008*1,009*1,011*1,009*1,018*1,019*1,009=1,084

115980,48*1,084-115980,48=125722,84-115980,48=9742,36 грн.

Пункт 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних збитків в заявленому позивачем розмірі –в сумі 8356,61 грн.

Перевіряючи розрахунок 3% річних, суд зазначає, що в цілому він є вірним, але знову-таки позивач не врахував, що початок перебігу періоду прострочення відповідача приходиться на 22.07.2009 (30.06.2009+15 банківських дня), тому кількість прострочених днів у періоді з 22.07.2009 по 06.05.2010 складає 289 днів.

Відтак, розмір 3% річних за розрахунком суду складає 2754,93 грн. (115980,48*3/100/365*289), які підлягають стягненню з відповідача; в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 47,67 грн. (2802,60-2754,93) суд відмовляє у зв’язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до частини п’ятої статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дослідивши зміст заяви відповідача про визнання позову та інші докази, які є в матеріалах справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За викладених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефрит” підлягають частковому задоволенню, в розмірі 139242,96 грн., з яких: 115980,48 грн. –сума основного боргу; 12150,94 грн. –сума пені; 8356,61 грн. –сума інфляційних витрат; 2754,93 грн. –3% річних.

Витрати позивача по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому стягненню з відповідача підлягає державне мито в сумі 1392,43 грн. (139242,96*1612,38/161237,95) та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 203,81 грн. (139242,96*236,00/161237,95).

Керуючись статтями 49, 78, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Озеленитель” (вул. Гоголя, 20-а, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 03358334; п/р №26000060226997 у ФКБ "Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Нефрит” (вул. Очаковців, 60, кв. 87, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 30746948; п/р 26004945555171 в СВ КРФ АКБ "Укрсоцбанк", м. Севастополь, МФО 324010) заборгованість в розмірі 139242,96 грн. (сто тридцять дев’ять тисяч двісті сорок дві грн. 96 коп.) з яких: 115980,48 грн. – сума основного боргу; 12150,94 грн. –сума пені; 8356,61 грн. –сума інфляційних витрат; 2754,93 грн. –3% річних, а також державне мито в сумі 1392,43 грн. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу в сумі 203,81 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення пені в сумі 21947,32 грн. та 3% річних в сумі 47,67 грн. –в позові відмовити.

Суддя           В.О. Головко

Рішення оформлене

згідно з вимогами

статті 84 ГПК України

та підписано 03.06.2010.