Рішення № 100462030, 21.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року Справа № 160/14306/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18.08.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року у розмірі 40879 грн. 12 коп.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року № 2050 та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 року у розмірі 40879 грн. 12 коп.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000 грн. 00 коп., в рахунок стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку з відмовою відповідача нарахувати та виплатити компенсацію в позасудовому порядку, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року у справі №160/1346/20 зобов`язано ГУ ПФУ у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити заявнику компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року згідно з Порядком № 159. Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату компенсації, відповідно до її розрахунку, у розмірі 40879 грн. 12 коп. Однак, відповідачем відмовлено в задоволенні такої заяви, що підтверджується повідомленням про розгляд звернення від 22.07.2021 року. Позивач є дитиною війни, про що свідчать довідки від 10.07.2012 року та від 04.02.2014 року, де зазначена відповідна відмітка, а також ветераном праці, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.11.1997 року. Позивач вказує, що через надзвичайно довгий та стресовий процес боротьби за виплату пенсії, відмову відповідача протягом тривалого часу виконувати рішення суду на користь позивача, а також невиплату останній компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, позивач зазнала моральної шкоди, що потягло за собою розвиток хронічного психічного розладу, внаслідок чого остання потребує стороннього догляду та підтримуючого медикаментозного лікування, що підтверджується довідками №11/411 від 18.07.2019 року та № 11/146 від 09.03.2021 року. Таким чином, дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період 01.02.2015 року по 01.05.2018 року є протиправними з огляду на те, що в порушення вимог ст. 4 Закону № 2050-ІІІ, відповідачем не здійснено виплату позивачу суми компенсації у тому ж місяці, у якому було здійснено виплату заборгованості за невиплачену пенсію. Таким чином, відповідно до Порядку № 159, кожний місяць за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року підлягає окремому розрахунку з урахуванням щомісячних індексів споживчих цін. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просила задовольнити позов в повному обсязі.

Також позивачем до позовної заяви долучено клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/12050/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

13.09.2021 року на офіційну електронну адресу суду та 16.09.2021 року до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що відповідачем нараховано та виплачено компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року. Сума нарахованої компенсації склала 2033,22 грн. та була виплачена 14.05.2021 року. Просить відмовити у задоволенні моральної шкоди за необґрунтованістю.

20.09.2021 року представником відповідача надано до суду копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області детальний розрахунок та пояснення з обґрунтуванням щодо правомірності нарахованої та виплаченої позивачу суми компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 рік.

18.10.2021 року на виконання вимог ухвали від 20.09.2021 року представником відповідача подано до суду розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату пенсії.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Соборної районної у місті Дніпрі ради від 26.02.2018 року № 0000484271 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

З лютого 2015 року відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_1 .

26.04.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про роз`яснення причин припинення виплати пенсії та про поновлення виплати пенсії.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.05.2018 року № Г6835-18/УКЦ позивача повідомлено, що виплату пенсії поновлено з 25.02.2015 року, однак пенсія за минулий період буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з лютого 2015 року виплати призначеної пенсії, позивач звернулась до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року у справі № 0440/5654/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з лютого 2015 року пенсійних виплат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ).

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), за період з 01 лютого 2015 року по 01 травня 2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) призначеної їй пенсії за віком з лютого 2015 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року у справі № 0440/5654/18 відповідачем 05.09.2019 року та 13.09.2019 року була здійснена виплата заборгованості по пенсії за минулий час.

17.10.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про нарахування та виплату компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року, однак 19.11.2019 року листом № 7741/Г-09 відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті такої компенсації.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулась до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» № 159 від 21.02.2001 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили 28.09.2020 року.

24.03.2021 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про надання інформації стосовно надання детального щомісячного розрахунку обчислення суми компенсації позивача за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 по 01.05.2018 згідно з постановою КМУ "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" № 159 від 21.02.2001 з урахуванням індексу споживчих цін.

27.04.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 14085-9324/Г-01/8-0400/21 повідомлено позивача, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 ОСОБА_1 нарахована компенсація у розмірі 2033,22 грн. на відомість травня 2021 року. Розрахунок компенсації наданий у листі № 0400-010501-8/59652 від 27.04.2021, який надісланий на адресу ОСОБА_1

14.05.2021 на рахунок позивача перераховано суму у розмірі 2033,22 грн., на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року у справі № 160/1346/20.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На звернення позивача від 25.06.2021 року відповідач листом №24124-18614/Г-01/8-0400/21 від 22.07.2021 року повідомив, що на виконання рішення суду компенсація за несвоєчасну виплату пенсії у розмірі 2033,22 грн. виплачена у травні 2021року. Розрахунок суми компенсації надіслано на адресу позивача листом № 0400-010501-8/59652 від 27.04.2021 року.

Позивач вважає протиправними діями те, що під час виконання рішення суду, відповідачем визначено неправильний розмір компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 по 01.05.2018, а саме 2033,22 грн., тоді як мало бути виплачено 40009,29 грн., що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) для реалізації цілей та завдань вказаного Закону.

Відповідно до статей 1, 2 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня

набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже суд приходить до висновку, що дія вищевказаних нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Так, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до пп. 2 п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 22.11.2018 у справі № 522/1404/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для врахування.

Суд зазначає, що спір між сторонами виник не з підстав наявності права у позивача на компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 по 01.05.2018, а щодо розрахунку її виплати.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку до Порядку №159.

Судом проаналізовано наданий відповідачем розрахунок нарахування компенсації за несвоєчасну виплату пенсії та розрахунок, наведений у додатку до Порядку №159 та встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок індексу споживчих цін, виходячи зі встановленого індексу на 2019 рік за період несвоєчасної виплати заборгованості. Проте, Порядком №159 встановлено, що індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу.

При розрахунку відповідачем взяті наступні вихідні дані:

- 28.12.2018 року – дата надходження рішення суду від 25.09.2018 року у справі №0440/5654/18 про зобов`язання відновити виплату пенсії;

- 05.09.2019 року – виплата боргу;

- 74887,21 грн. – сума боргу.

Отже, відповідачем здійснено розрахунок за період з 01.01.2019 року по 31.08.2019 року, враховуючи щомісячний індекс споживчих цін за період з 01.01.2019 року по 31.08.2019 року.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

При цьому, несвоєчасне нарахування відповідних сум пенсії відбулось з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Водночас, суд звертає увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а, щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд зазначає, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2018 року у справі № 0440/5654/18 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року.

Отже, судом встановлено протиправність невиплати пенсії позивачу, з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року, а тому позивач мала право у вказаний період щомісячно отримувати суми пенсії.

Обов`язок органу Пенсійного фонду на виплату пенсії не виникає після прийняття рішення суду про таку виплату, а є щомісячним обов`язком відповідача з моменту призначення пенсії позивачу.

Отже, судом встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату пенсії без врахування всього періоду затримки у виплаті, без врахування періоду, протягом якого така пенсія мала бути виплачена - з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року.

Стосовно позовної вимоги зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити конкретну суму компенсації за несвоєчасну виплату пенсії у розмірі 40879 грн. 12 коп., суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обрахунок пенсійних виплат, в тому числі компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів Пенсійного фонду щодо обрахунку пенсійних виплат та компенсації за їх несвоєчасну виплату, отже, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Враховуючи положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача та дотримання його соціальних гарантій і реалізації права на належне соціальне утримання, суд робить висновок про зобов`язання відповідача повторно провести розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 та 20.02.2018 (справи №№ 804/2252/14, 818/1394/17 відповідно) та у постанові від 20.05.2020 (справа №821/1269/17).

Отже, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що з поданих позивачем документів неможливо встановити та підтвердити наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та негативними наслідками, що настали для позивача у вигляді заподіяної моральної шкоди.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено і не надано суду відповідних доказів завдання їй моральної шкоди, суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 818/1434/17, від 19 жовтня 2020 року у справі 580/194/19.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм видно, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання, а також позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1816,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 18.08.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 908 грн.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно провести розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський