Рішення № 10046073, 17.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-3/175 За позовом                    Товариства з обмеженою відповідальністю

“Торговий дім “Санта-Віта”

                              (02206, м. Київ, бульвар Дарницький, б. 3-а, кв. 5)

до відповідачів          1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол”

(99055, м. Севастополь, вул. Археологічна, б. 4)

2. Приватної фірми “Кібела”

                              (62472, Харківська обл. м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 283)

про стягнення заборгованості в розмірі 3389,91 грн.,

Суддя Головко В.О.

Представники сторін:

позивач (ТОВ “Торговий дім “Санта-Віта”) –Дун Є.А., представник, довіреність №2 від 24.03.2009;

відповідач (ТОВ “Ариол”) –явку уповноваженого представника не забезпечив;

відповідач (ПФ “Кібела”) –явку уповноваженого представника не забезпечив.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (далі –відповідач-1), Приватної фірми “Кібела” (далі – відповідач-2) про стягнення заборгованості в розмірі 4213,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-2 своїх зобов’язань за договором поставки щодо своєчасної та в повному обсязі оплати товару, а також невиконанням відповідачем-1 договору поруки.

Ухвалою від 17.03.2009 порушено провадження у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Ариол” в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надало суду відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги визнав /т. с. 1, арк. с. 75-76/.

Приватна фірма “Кібела” у відзиві на позов зазначає, що в порушення пункту 2.7 Договору поставки позивач не передав відповідачу-2 відповідні документи, що підтверджують якість поставленого товару, а тому згідно з пунктом 3.3 Договору поставки поставка є нездійсненою, а зобов’язання Постачальника щодо поставки –невиконаними. Крім того, приватна фірма “Кібела” вважає недійсним договір поруки, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків /т. с. 1, арк. с. 99-101/.

13.05.2009 Приватна фірма “Кібела” звернулася до господарського суду міста Севастополя із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” про стягнення заборгованості в сумі 1692,77 грн. та визнання недійсним договору поруки.

Ухвалою від 18.05.2009, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.07.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2010, зустрічна позовна заява приватної фірми “Кібела” до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” про стягнення заборгованості в сумі 1692,77 грн. та визнання недійсним договору поруки, повернена без розгляду.

Ухвалою від 07.05.2010 судове засідання призначено на 17.05.2010.

У судове засідання 17.05.2010 відповідачі не з’явились, явку уповноважених представників не забезпечили, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією /т. с. 1, арк. с. 83/) та своєчасно (з урахуванням часу поштового обігу кореспонденції, визначеного Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України №1149 від 12.12.2007 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за №1383/14650).

Приватна фірма “Кібела” про причини неявки не сповістила, проте до початку судового засідання надала клопотання про припинення провадження у справі та копію заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” про відмову від позову /т. с. 2, арк. с. 71-73/.

У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” заперечувала проти наданої відповідачем-2 заяви про відмову від позову, просила задовольнити уточнені позовні вимоги, оскільки відповідач-2 погасив заборгованість не в повному обсязі.

В матеріалах справи міститься клопотання ТОВ “Ариол” /т. с. 1, арк. с. 59/ про розгляд справи у його відсутність.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Зважаючи на вищевикладене, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів.

Позивач неодноразово змінював позовні вимоги. Згідно з останньою заявою про уточнення позову, яка надійшла до початку судового засідання /т. с. 2, арк. с. 78/, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 3280,81 грн., з яких: 499,50 грн. –сума основного боргу; 1042,01 грн. –збитки від інфляції; 319,25 грн. – 3% річних; 1420,05 грн. –сума пені.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд приймає цю заяву до розгляду.

Ухвалою від 17.05.2010 провадження у справі в частині стягнення з відповідача-2 суми основного боргу в розмірі 3136,05 грн. припинено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.01.2008 між Приватною фірмою “Кібела” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (постачальник) був укладений договір поставки №735/04/08 (далі –Договір поставки) /т. с. 1, арк. с. 11-14/, відповідно до якого Постачальник зобов’язується в порядку та строки, що передбачені Договором, передати Покупцеві товар, у встановленій кількості, відповідної якості та по узгодженій ціни, а Покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах, які встановлені у Договорі (п. 1.1 Договору поставки).

Кількість та асортимент кожної партії товару, що постачається, зазначаються у накладній, яка складається на підставі замовлення покупця та є невід’ємною частиною Договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару, що постачається, та мають силу специфікацій до Договору (п. 1.3 Договору поставки).

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за Договором, визначається наростаючим підсумком за всіма поставками, які здійснені згідно з оформленими накладними (п. 1.4 Договору поставки).

У п. 5.3 Договору поставки сторони домовились, що Покупець здійснює оплату на умовах: відстрочки платежу на строк 30 календарних днів з моменту поставки, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця.

Всі рахунки за Договором поставки здійснюються виключно у національній валюті України (п. 5.4 Договору поставки).

За несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченої суми за кожен день прострочення (п. 7.2 Договору поставки).

Договір поставки набирає сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2008 (п. 10.1 Договору поставки).

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.

01.01.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Ариол” (поручитель) уклало договір поруки (далі – Договір поруки) /арк. с. 15/, згідно з яким, Поручитель виступає гарантом та зобов’язується нести відповідальність за своєчасне виконання Покупцем ТМЦ Продавця Приватною фірмою “Кібела” (боржник) своїх зобов’язань за Договором №735/04/08 від 01.01.2008.

Предметом відповідальності за Договором поруки виступає грошова сума в розмірі якої Поручитель несе матеріальну відповідальність за невиконання зобов’язань Боржником; розмір відповідальності Поручителя складає 3% від суми заборгованості Боржника (п. 1 Договору поруки).

Якщо Покупець не виконає своїх зобов’язань за Договором поставки та Поручитель не виконає своїх зобов’язань за Договором поруки, то Постачальник має право пред’явити позов до поручителя, предмет якого зазначений у п. 1.1 Договору поруки (п. 3 Договору поруки).

На виконання умов Договору поставки ТОВ “Торговий дім “Санта-Віта” поставило ПФ “Кібела” товар на загальну суму 23916,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними:

№Ха-S000092 від 15.04.2008 на суму 20910,00 грн. /т. с. 1, арк. с. 9/;

№Ха-S000127 від 21.05.2008 на суму 3006,00 грн. /т. с. 1, арк. с. 8/.

Отже, позивач виконав свої зобов’язання за Договором поставки в повному обсязі.

Натомість відповідач-2 умови Договору порушив, за отриманий товар розрахувався частково, а відповідач-1 взагалі не виконав Договір поруки, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем-2 зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу-2 товар на загальну суму 23916,00 грн.

Факт отримання відповідачем товару на суму 23916,00 грн. підтверджується підписами осіб, які уповноважені відповідачем-2 на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей, на товарно-транспортних накладних, що скріплені печаткою відповідача-2, та довіреностями ЯПБ №826245 від 16.04.2008, ЯПБ №826297 від 23.05.2008 /арк. с. 20/.

Крім того, Постачальник та Покупець підписали та скріпили своїми печатками акт звірення взаємних розрахунків /арк. с. 16/, згідно з яким заборгованість відповідача-2 перед позивачем станом на 01.12.2008 становить 3635,55 грн.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі домовились, що розрахунки за поставлений товар здійснюються на умовах відстрочки платежу та мають бути здійснені протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Судом встановлено, що перша партія товару на суму 20910,00 грн. отримана відповідачем-2 16.04.2008, друга, на суму 3006,00 грн. –23.05.2008.

Отже, відповідач-2 був зобов’язаний сплатити за накладною №Ха-S000092 від 15.04.2008 в строк до 16.05.2008 включно, а за накладною №Ха-S000127 від 21.05.2008 –до 22.06.2008 включно.

Проте, відповідач-2 розрахувався за отриманий товар частково –в загальній сумі 19000,00 грн. (7000,00+5000,00+2000,00+5000,00); крім того, 11.11.2008 ним було здійснено повернення товару на суму 1280,45 грн. /т. с. 1, арк. с. 58/.

Також під час розгляду справи відповідач-2 сплатив позивачеві в рахунок погашення боргу 3136,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №568 від 24.03.2010 /т. с. 2, арк. с. 72/ та банківською випискою з рахунку позивача /т. с. 2, арк. с. 80/.

Отже, станом на день винесення рішення залишився не сплаченим товар на суму 499,50 грн. (23916,00-19000,00-1280,45-3136,05).

Доказів погашення відповідачем-2 заборгованості в сумі 499,50 грн. за товар, поставлений позивачем згідно з товарно-транспортною накладною №Ха-S000127 від 21.05.2008, матеріали справи не містять.

За викладених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” в частині стягнення з відповідача-2 основного боргу в сумі 499,50 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Суд відхилив доводи відповідача-2 щодо порушення Постачальником умов Договору поставки в частині надання належних документів на підтвердження якості поставленого товару, зважаючи на таке.

Частина друга статті 662 Цивільного кодексу України встановлює, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, статтею 666 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі коли продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

У пункті 3.3 Договору поставки сторони передбачили, що поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару Покупцеві у власність, що підтверджується товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідними товаросупровідними документами, зазначеними у Договорі. При ненаданні Постачальником відповідно до п. 2.7 Договору товаросупровідних документів на партію товару одночасно з передачею товару, поставка вважається нездійсненною, а зобов’язання Постачальника по поставці вважається не виконаним.

Також пунктом 4.2 Договору поставки визначений порядок дій Покупця в разі відсутності документів, що підтверджують якість поставленого товару, який передбачає звернення до Постачальника з відповідною претензією.

За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Однак, в обґрунтування заявлених доводів відповідач-2 не надав жодного належного та допустимого доказу. Більше того, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар отриманий відповідачем-2 без будь-яких зауважень і заперечень (в тому числі щодо якості); доказів відмови від прийняття товару чи звернення до позивача із відповідною претензією матеріали справи не містять. Крім того, відповідачем-2 здійснювалась часткова оплата прийнятого товару, що свідчить про визнання ним наявного боргу.

Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В свою чергу, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У п. 7.2 Договору поставки сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченої суми за кожен день прострочення.

Перевіряючи розрахунок пені, здійснений позивачем /т. с. 2, арк. с. 79, зворотний бік/, суд зазначає, що він відповідає вимогам чинного законодавства і не містить математичних помилок.

Тому позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню в заявленому розмірі –в сумі 1420,05 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем процентів річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши розрахунок суми інфляційних збитків, наданий позивачем, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства та є вірним, тому суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення інфляційних збитків в заявленому розмірі –в сумі 1042,01 грн.

Перевіряючи розрахунок 3% річних, суд зазначає, що в цілому він є вірним, але при розрахунку позивач не врахував, що 2008 рік є високосним, тобто має 366 календарних днів, а не 365. Крім того, позивачем допущені помилки при обчисленні кількості днів прострочення.

Тому суд здійснив власний розрахунок 3% річних:

Дата отримання товару згідно з товарно-транспортною накладноюДата оплати

та сума оплати (грн.)Сума боргу

(грн.)Період простроченняКількість простроче-них днівРозрахунок

16.04.2008

+30 к. днів =

17.05.2008

(початок періоду прострочення)20910,0017.05.2008-08.06.20082320910,00*3/100/366*23=39,42 грн.

09.06.2008

(7000,00)13910,0009.06.2008-07.07.20082913910,00*3/100/366*29=33,06 грн.

08.07.2008

(5000,00)8910,0008.07.2008-20.07.2008138910,00*3/100/366*13=9,49 грн.

21.07.2008

(2000,00)6910,0021.07.2008-08.10.2008806910,00*3/100/366*80=45,31 грн.

09.10.2008(5000,00)1910,0009.10.2008-10.11.2008331910,00*3/100/366*33=5,17 грн.

11.11.2008

(1280,45)629,5511.11.2008-31.12.200851629,55*3/100/366*51=

2,63 грн.

01.01.2009-25.03.2010449629,55*3/100/365*449=23,23 грн.

23.05.2008

+30 днів =

23.06.2008

(початок періоду прострочення)3006,0023.06.2008-31.12.20081923006,00*3/100/366*192=47,31 грн.

01.01.2009-25.03.20104993006,00*3/100/365*499=123,29 грн.

26.03.2010

(3136,05)499,5026.03.2010-17.05.201053499,50*3/100/365*53=

2,18 грн.

Отже, загальний розмір 3% річних за розрахунком суду складає 331,09 грн. (39,42+33,06+9,49+45,31+5,17+2,63+23,23+47,31+123,29+2,18).

Зважаючи на відсутність клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в заявленому розмірі, тобто в сумі 319,25 грн.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” підлягають частковому задоволенню, в розмірі 3280,81 грн., з яких: 499,50 грн. –основний борг; 1420,05 грн. –сума пені; 1042,01 грн. –сума інфляційних збитків; 319,25 грн. –3% річних.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

При цьому, відповідно до частини першої статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з п. 3 Договору поруки, якщо Покупець не виконає своїх зобов’язань за договором поставки, то Постачальник (продавець) має право пред’явити позов до Поручителя.

Відповідач-2 стверджує, що ПФ „Кібела” не була повідомлена про укладення договору поруки, тому вважає цей договір таким, що укладений всупереч п. 12.6 Договору поставки.

Досліджуючи п. 12.6 Договору поставки суд встановив, що сторони домовились, що текст Договору поставки, а також інша інформація, яка стосується Договору є конфіденційною та не може передаватися третім особам без письмового дозволу іншої сторони за Договором, за виключенням випадків, передбачених чинним законодавством України.

Зі змісту статей 553-559 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом на укладення договору поруки згода боржника не потребується. Доказів того, що Договір поруки не спрямований на реальне настання правових наслідків матеріали справи не містять. Тому твердження відповідача-2 про те, що Договір поруки треба вважати недійсним є необґрунтованими.

Виходячи зі змісту частини другої статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання (основного зобов’язання) частково або у повному обсязі.

За Договором поруки предметом відповідальності виступає грошова сума, в розмірі якої Поручитель несе матеріальну відповідальність за невиконання зобов’язань Боржником; розмір відповідальності Поручителя складає 3% від суми заборгованості Боржника (п. 1 Договору поруки).

Статтею 554 Цивільного кодексу України унормовано, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В матеріалах справи відсутні докази повного погашення заборгованості відповідачами.

На підставі викладеного та виходячи з умов укладеного Договору поруки, суд приходить до висновку про виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол”, як поручителя, перед позивачем зобов’язання погасити суму боргу в розмірі 3% від суми заборгованості Боржника, причому остання в розумінні статті 554 Цивільного кодексу України включає не тільки суму основного боргу, але і 3% річних, суму пені, суму інфляційних збитків, оскільки Договором поруки не передбачено інше.

Позивач просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 109,10 грн.

Перевіряючи правильність її визначення суд зазначає, що здійснений позивачем розрахунок є невірним, оскільки сума заборгованості відповідача-2 складає 3280,81 грн. Тому розмір відповідальності відповідача-1 складає 98,42 грн. (3280,81*3/100).

Крім того суд зауважує, що в уточненому позові позивач просить стягнути з відповідача-2 суму заборгованості в розмірі 3280,81 грн. та поряд з цим просить стягнути з відповідача-1 суму в розмірі 109,10 грн. /т. с. 2, арк. с. 78/, тобто за розрахунком позивача сума позовних вимог становить 3389,90 грн., що не відповідає частині першій статті 554 Цивільного кодексу України та є більшою, ніж загальна сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем.

Підсумовуючи все вищевикладене, заборгованість Приватної фірми “Кібела” перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” за Договором поставки складає 3280,81 грн., з яких: 98,42 грн. – підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (поручитель); 3182,39 грн. (3280,81-98,42) –з Приватної фірми “Кібела” (боржника).

В частині стягнення з відповідача-1 10,68 грн. (109,10-98,42), а з відповідача-2 – 98,42 грн. (розмір відповідальності поручителя) позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позовних вимог розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог: державне мито в розмірі 98,72 грн. (3280,81*102,00/3389,91) покладається: на ТОВ “Ариол” в розмірі 2,96 грн. (98,72*98,42/3280,81), на ПФ “Кібела” –95,76 грн. (98,72*3182,39/3280,81). Решта сплаченого позивачем державного мита –3,28 грн. (102,00-98,72) покладається на позивача і стягненню з відповідачів не підлягає.

Аналогічним чином розподіляються витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу: з відповідачів –114,20 грн. (3280,81*118,00/3389,91), в тому числі: з ТОВ “Ариол” в розмірі 3,43 грн. (114,20*98,42/3280,81), з ПФ “Кібела” –110,77 грн. (114,20*3182,39/3280,81); решта 3,80 грн. (118,00-114,20) покладається на позивача.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” (вул. Археологічна, 4, м. Севастополь, 99055; вул. Георгіївська балка, будинок ВОХР, кв. 19, м. Севастополь, 99043; ідентифікаційний код 31338910; відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005; п/р 26006280 в Філії ПУМБ у м. Севастополі, МФО 308092) заборгованість в розмірі 98,42 грн. (дев’яносто вісім грн. 42 коп.), а також державне мито в розмірі 2,96 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 3,43 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Стягнути з Приватної фірми “Кібела” (62472, Харківська обл. м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 283; ідентифікаційний код 30035446; п/р 2600449011682 в ХФ ВАТ КБ „Хрещатик”, м. Харків, МФО 350880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Санта-Віта” (бульвар Дарницький, 3-а, кв. 5, м. Київ, 02206; ідентифікаційний код 33395985; п/р 26000035757800 в АКІБ „Укрсіббанк”, МФО 351005 п/р 26006280 в Філії ПУМБ у м. Севастополі, МФО 308092) заборгованість в розмірі 3182,39 грн. (три тисячі сто вісімдесят дві грн. 39 коп.), а також державне мито в розмірі 95,76 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 110,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ариол” 10,68 грн. та з Приватної фірми “Кібела” 98,42 грн. –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

25.05.2010.