Рішення № 10046059, 25.05.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

справа № 5020-5/373 За позовом: Приватного підприємства «Полещук и К»(99053, м. Севастополь, вул. Меньшикова, 82 кв.78)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонстрой»(99053, м. Севастополь, вул. Тульська, 14 кв. 9)

про стягнення заборгованості в розмірі 38857,20 грн.

Суддя Євдокімов І.В.

Представники сторін:

Позивач (ПП „Полещук и К”) - Фролова Зоя Валерівна, представник, довіреність б/н від 10.02.2009 ;

Відповідач (ТОВ „Бетонстрой”) - Кузьмін В`ячеслав Володимирович, представник, довіреність б/н від 06.01.2010.

Суть спору:

Позивач, Приватне підприємство «Полещук и К», звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонстрой», про стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання боржником грошового зобов’язання за договором купівлі-продажу товарів у загальному розмірі 46121,75 грн.

В процесі розгляду справи позивач уточнив суму позовних вимог та просив стягнути з відповідача збитки від інфляції та три процента річних від загальної сумі 38857,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем належним чином не виконувались обов’язки щодо оплати поставлених товарів, що підтверджується документами виконавчого провадження.

Відповідач позовні вимоги не визнав, вважає, що спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору та з тих же підстав вже вирішений у судовому порядку, в зв’язку чим провадження у справі підлягає закриттю.

По суті позовних вимог зазначає, що відсутні підстави для застосування статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником сума основного боргу погашена в повному обсязі, що свідчить про припинення зобов’язань між сторонами. При цьому, позовні вимоги необґрунтовані, оскільки стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за користування чужими грошовими коштами, але враховуючи той факт, що на грошові кошти відповідача Відділом Державної виконавчої служби було накладено арешт, тому умова закону, за якою боржник може бути притягнений до відповідальності, не виконується. Стосовно правильності розрахунку інфляційних витрат та трьох процентів річних відповідач зазначає, що позовні вимоги в цей частині необґрунтовані, оскільки в наявності платіжні документи, які свідчать про фактичне погашення відповідачем заборгованості раніше, ніж зазначає позивач.

Крім того, позивачем не надано доказів встановлення строку виконання основного зобов’язання відповідача перед позивачем. Отже, враховуючи той факт, що обов’язок відповідача з виконання грошового зобов’язання припинився фактичним списанням з розрахункового рахунку відповідача грошових коштів, тому несвоєчасне перерахування цих коштів на адресу позивача є виною органу Державної виконавчої служби, в зв’язку з чим відповідач звільняється від відповідальності за дії інших осіб.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши представників позивача, відповідача, дослідивши надані докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 09.09.2008 по справі № 5020-7/041-12/218 позов Приватного підприємства «Полещук и К»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонстрой»про стягнення заборгованості у сумі 150217,51 грн. задоволений, рішення набрало законної сили згідно постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.12.2008.

На виконання рішення господарським судом м. Севастополя виданий наказ від 19.12.2008 про стягнення з ТОВ «Бетонстрой»на користь ПП «Полещук и К»заборгованості у сумі 150217,51 грн., держаного мита в розмірі 1502,18 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,0 грн.

Наказ пред’явлений до Відділу Державної виконавчої служби Гагарінського районного управління юстиції в м. Севастополі для примусового виконання.

Виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документу відкрито постановою від 26.12.2008. Боржнику наданий строк для добровільного виконання до 02.01.2009. В цей строк рішення суду згідно з виконавчим документом боржником виконане не було. Протягом знаходження виконавчого документу на примусовому виконанні з розрахункового рахунку відповідача в безспірному порядку Відділом ДВС Гагарінського РУЮ м. Севастополя на депозитний рахунок Відділу були списані грошові кошти в рахунок виконання рішення суду.

На користь стягувача Відділом стягнуто та перераховано: 21.04.2009 –32321,86 грн., 23.04.2009 –119515,83 грн. Станом на 04.03.2010 виконавче провадження закінчено на підставі п. 8 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (постанова від 27.04.2009).

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статті 82, 84 Господарського процесуального кодексу України визначають, що при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення

Згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Отже, враховуючи вирішення по суті спору з приводу стягнення основної суми заборгованості, яка виникла у ТОВ «Бетонстрой»перед ПП «Полещук и К»за договором купівлі-продажу товарів та встановлення обставин виникнення прав та обов’язків сторін щодо своєчасного виконання грошових зобов’язань, тому на підставі частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (частина друга статті 509 Цивільного кодексу України).

Статтями 655, 692 Цивільного кодексу України, встановлене, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 Цивільного кодексу України). Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Суд перевірив розрахунок інфляційних витрат та трьох процентів річних та встановив, що з відповідача підлягає стягненню 38857,20 грн. виходячи з наступного розрахунку суду:

- сума 3 % річних складає 5410,04 грн.:

за період з 29.01.2008 по 15.01.2009 (353 дня): 150217,51грн.*3/100/ 365 *353 = 4358,37 грн.

за період з 16.01.2009 по 21.01.2009 (6 днів): 149784,77 грн.*3/100/365*6 = 73,87грн.

за період з 22.01.2009 по 23.01.2009 (2 дня): 139784,77 грн.*3/100/365*2 = 22,98грн.

за період з 24.01.2009 по 16.04.2009 (83 дня): 133053,92грн.* 3 / 100 / 365 * 83 = 907,68 грн.

за період з 17.04.2009 по 21.04.2009 (5 днів): 114707,35 грн.*3/100/365*5 = 47,14грн.

- сума збитків від інфляції складає 33447,16 грн.:

за період з 29.01.2008 по 15.01.2009 (середній індекс за період 1,189 ) та складає: 150217,51 грн.* 1,189 –150217,51 = 28391,11 грн.

за період з 24.01.2009 по 16.04.2009 (середній індекс за період 1,038 ) та складає: 133053,92 грн. * 1,038 –133053,92 = 5056,05 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення витрат по оплаті юридичних послуг в розмірі 2000,00 грн., суд вважає такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України, передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Згідно з Роз’ясненнями Вищого господарського суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, на підставі угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем відповідно до умов угоди № 2/11 від 13.11.2009, укладеної між позивачем та адвокатом Фролової З.В (адвокатське свідоцтво № 2599/10 від 21.05.2004) були здійснені виплати про надання правової допомоги в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується та квитанцією до прибуткового касового ордеру №02 від 16.11.2009.

Згідно з частиною п’ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Оскільки судом встановлено, що позивачем адвокату фактично сплачені 2000,0 грн. за адвокатські послуги, та що в судових засіданнях приймав участь саме цей адвокат, то правомірним є висновок, що такі витрати позивача підлягають відшкодуванню, оскільки вони пов'язані з розглядом даної справи, а факт сплати позивачем гонорару адвокату підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 38857,20 грн., з яких збитки від інфляції –33447,16 грн. та три процента річних –5410,04 грн.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати на сплату державного мита в сумі 388,57 грн., інформаційне –технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. та витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката у сумі 2000,0 грн., покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 49, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонстрой» (99053, м. Севастополь, вул. Тульська, 14 кв. 9, ЄДРПОУ 32610969, розрахунковий рахунок №26008035653401 в АКІБ Укрсиббанк МФО 351005) на користь Приватного підприємства «Полещук и К» (99053, м. Севастополь, вул. Меншикова, 82 кв. 78, ЄДРПОУ 34224672, розрахунковий рахунок №26000046084700 в АКІБ Укрсиббанк МФО 351005) заборгованість в розмірі 38857,20 грн., з яких: 5410,04 грн. –три процента річних, 33447,16 грн. –збитки від інфляції, а також витрати по сплаті державного мита у сумі 388,57 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. 00 коп., та витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у сумі 2000,0 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                     І.В. Євдокімов