Рішення № 10045962, 02.02.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"02" лютого 2010 р. справа № 5020-3/375 За позовомФонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, буд. 5)

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості в розмірі 219807,10 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (ФОП ОСОБА_1) не зявився; явку уповноважених представників не забезпечив.

Суть спору:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 219807,10 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на статті 10, 18, 19, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 526, 625, 783 Цивільного кодексу України. Зокрема позивач стверджує, що відповідач в порушення умов договору оренди не сплачує орендну плату у встановленому порядку та розмірах, тобто порушує одну з істотних умов договору. На думку позивача, таке порушення є підставою для дострокового розірвання договору, у звязку з чим орендар (відповідач) зобовязаний повернути йому обєкт оренди.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.12.2009 порушено провадження у справі.

Через незявлення в судове засідання 14.01.2010 представника відповідача розгляд справи був відкладений у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 02.02.2010.

В судове засідання 02.02.2010 відповідач вдруге не зявився, явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений заздалегідь та належним чином (рекомендованою кореспонденцією /арк.с.39-42/), про причини незявлення не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового звязку з позначками "за закінченням терміну зберігання", можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови його державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-ІV (з наступними змінами і доповненнями).

З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 /арк.с.28-29/.

На дану адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилалися відповідні процесуальні акти (ухвали). Проте, всі вони поверталися з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обовязку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно з частиною першою статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Строк вирішення спору закінчується 04.02.2010.

Беручи до уваги вищевикладене, а також з метою забезпечення принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами (у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2008 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець), та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна №48-08 (далі Договір), згідно з умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду майно вбудовані нежитлові приміщення підвального поверху, загальною площею 43,20 м2, в житловому будинку літ. "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та перебуває на балансі РЕП-17, для використання зазначених приміщень під офіс (пункти 1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача обєкта в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на даний обєкт.

За умовами пунктів 2.4, 2.5 Договору, при припиненні договору обєкт оренди має бути повернутий (звільнений) Орендодавцю. Обєкт оренди має бути повернутий в стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу. Приймання-передача обєкта оренди після закінчення дії Договору здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця, Орендаря та балансоутримувача. Передача майна Орендарем та приймання його Орендодавцем оформлюється актом приймання-передачі обєкта оренди, який підписується представниками сторін і балансоутримувачем. У випадку погіршення Орендарем стану обєкта оренди, Орендар зобовязаний відшкодувати суму витрат, необхідну для проведення відновлювальних робіт. Обєкт оренди вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі обєкта оренди.

Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до Рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна. З 21.05.2008 орендна плата складає 3790,31 грн. і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця; з 01.12.2008 4014,87 грн. і також повинна перераховуватись Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Договір діє з моменту підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 23.04.2013 (пункт 7.1 Договору).

Відповідно до пункту 7.4 Договору він може бути змінений або розірваний за рішенням суду, на вимогу однією із сторін у випадку істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Дія Договору оренди припиняється у випадках:

-закінчення строку оренди, передбаченого договором;

-рішення суду;

-загибелі обєкта оренди;

-банкрутства Орендаря;

-ліквідації Орендаря;

-приватизації обєкта оренди Орендарем;

-дострокового розірвання договору;

-відмови від договору однієї із сторін у випадках, визначених договором (пункт 7.6 Договору).

Розділом 8 Договору визначена відповідальність сторін та оперативно-господарські санкції.

Так, згідно з пунктом 8.1 Договору, сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору.

У випадку невиконання або неналежного виконання Орендарем умов Договору, в тому числі обовязків, визначених пунктами (підпунктами) 3.3, 3.4, 3.5, 4.4.2, 4.4.3, 4.4.5, 4.4.7, 4.4.8, 4.4.12, 5.1, 6.1 Договору, Орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від договору в повному обсязі із звільненням його від відповідальності або відмовитись від прийняття подальшого виконання Орендарем обовязків за договором (пункт 8.2 Договору).

У пункті 8.5 Договору сторони домовились про те, що у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки пеню в розмірі 200% облікової ставки НБУ, котра діяла в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватись більше ніж 30 днів, Орендодавець вправі вимагати, а Орендар зобовязаний сплатити на користь Орендодавця понад збитки 3% річних від простроченої суми за весь період прострочення (пункт 8.6 Договору).

Крім того, якщо прострочення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф в сумі, що дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Відповідно до пункту 9.6 Договору, він є новою редакцією Договору оренди нерухомого майна №48-08 від 21.05.2008, який в свою чергу є новою редакцією договору оренди №393-05 від 07.12.2005 /арк.с.17-18/.

Договір №48-08 від 26.12.2008 посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. (реєстровий №2505) та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить відповідний витяг /арк.с.16/.

На підставі акта приймання-передачі майна від 26.12.2008 /арк.с.15/ Орендодавець та балансоутримувач передали майно нежитлові приміщення підвального поверху, загальною площею 43,20 м2, в житловому будинку літ. "А" Орендарю фізичній особі-підприємцеві ОСОБА_1.

Зазначене свідчить, по-перше, про те, що договір №48-08 від 26.12.2008 в контексті частин другої та третьої статті 640 Цивільного кодексу України набрав чинності; по-друге, про виконання позивачем як Орендодавцем за договором свого обовязку, передбаченого пунктом 4.2 Договору.

Натомість відповідач свої зобовязання щодо внесення орендної плати порушив, в результаті чого у нього перед Орендодавцем утворилась заборгованість у розмірі 63272,23 грн. за період з листопада 2007 року по вересень 2009 року.

Неналежне виконання Орендарем своїх зобовязань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати і стало причиною для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, а також 3% річних та неустойки; розірвання договору оренди нерухомого майна №48-08 від 26.12.2008, та про зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Орендодавцю.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі субєкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших обєктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, пятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як обєкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання обєктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Правові засади організаційних відносин, повязаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-ХІІ (з наступними змінами і доповненнями), який є спеціальним законом щодо цих відносин.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначений перелік істотних умов договору оренди, до яких, зокрема, належать:

-орендна плата з урахуванням її індексації:

-виконання зобовязань;

-відповідальність сторін.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обовязок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною пятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Проте, відповідач за період з 01.11.2007 по 31.10.2009 розрахувався лише частково: 06.12.2007 сплатив 1503,56 грн. (1428,38+75,18); 09.06.2008 3790,31 грн. (3600,79+189,52); 22.10.2008 4020,11 грн. (3825,64+194,47); 23.10.2008 3889,42 грн. (3694,95+194,47); 24.10.2008 3889,42 грн. (3694,95+194,47); 28.10.2008 3889,42 грн. (3694,95+194,47).

Загальна сума заборгованості відповідача з орендної плати за вказаний період склала 63272,23 грн.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін та обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, встановлюються судом на підставі доказів.

Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача суми несплаченої орендної плати за Договором оренди нерухомого майна №48-08 від 26.12.2008 у розмірі 63272,23 грн. (за період з 01.11.2007 по 31.10.2009) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем, серед іншого, заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 2426,59 грн. за порушення строків внесення орендної плати.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Судом встановлений факт порушення відповідачем зобовязання щодо строків внесення орендної плати за період з 01.11.2007 року по 31.10.2009.

В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобовязання або неналежно виконаного зобовязання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із наведеними нормами узгоджується частина друга статті 551 Цивільного кодексу України. Так, розмір неустойки, предметом якої є грошова сума, встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений або зменшений за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідальність Орендаря (відповідача) у вигляді пені встановлена у пункті 8.5 Договору, згідно з яким "у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки пеню в розмірі 200% облікової ставки Національного банку України, котра діє в період, за який буде нараховуватись пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення".

Водночас, відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем /арк.с.9, зворотний бік/, і зазначає, що він здійснений з урахуванням наведених норм та умов Договору, тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2426,59 гри. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем заявлена до стягнення сума штрафу в розмірі 152749,32 грн.

Відповідно до п. 8.7 Договору у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більше 60 календарних днів, Орендар сплачує на користь Орендодавця понад збитки штраф в сумі, що дорівнює трикратному розміру річної орендної плати за договором.

Перевіривши розрахунок штрафу наданий позивачем, суд вважає його вірним, а зважаючи на те, що прострочення зобовязання щодо внесення орендної плати становить більше 60 календарних днів, вимоги позивача про стягнення штрафу є обґрунтованими і підлягають задоволенню в розмірі 152749,32 грн.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього 3% річних в сумі 1358,96 грн. за період з листопада 2007 року по вересень 2009 року.

Суд вважає, що ця вимога також підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем /арк.с.9-10/, суд вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1358,96 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості у розмірі 219807,10 грн., з яких: сума основного боргу з орендної плати -63272,23 грн., пеня 2426,59 грн., штраф 152749,32 грн. і 3% річних 1358, 96 грн.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем обовязків щодо оплати вартості користування орендованим майном протягом тривалого часу, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна №48-08 від 26.12.2008 та зобовязати відповідача звільнити орендоване майно і передати (повернути) його Орендодавцю.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обовязок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобовязань та з інших підстав передбачено також пунктом 7.4 Договору.

Як зазначено вище, порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на такому.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі недодержання вимог статті 188 Господарського кодексу України не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) зазначає наступне.

Зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обовязок держави забезпечити захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких субєктів належать, зокрема, юридичні особи та інші субєкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання субєктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання субєктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обовязкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №48-08 від 26.02.2008 в частині строків внесення орендної плати орендна плата не сплачується вже більше року, заборгованість з орендної плати становить понад 60 тис. грн., що є істотним порушенням умов договору.

Враховуючи вищевикладене, вимогу позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобовязання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобовязання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності" державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

З наведеною нормою кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих субєктів присудження до виконання обовязку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Договором встановлений обовязок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу.

Повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору в порядку, визначеному пунктом 2.4 Договору.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, обєкт оренди вбудовані нежилі приміщення підвального поверху, загальною площею 43,20 м2 в житловому будинку літ. "А", що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. В. Морська, буд. 10, підлягає поверненню позивачеві.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з викладених підстав.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на останнього здійснені позивачем судові витрати: державне мито в сумі 2283,07 грн. (2198,07+85,00) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму боргу в розмірі 219807,10 грн., з яких 211618,39 грн. на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), а 8188,71 грн. на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Розірвати Договір оренди нерухомого манна №48-08 від 26.12.2008, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

4.Зобовязати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) звільнити орендоване за договором №48-08 від 26.12.2008 майно вбудовані нежилі приміщення підвального поверху, загальною площею 43,20 м2 в житловому будинку літ. "А", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р 35427001000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі,МФО 824509).

5.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5 ідентифікаційний код 25750044, п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 25750044) державне мито в сумі 2283,07 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

08.02.2010.