Рішення № 100444788, 19.10.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 жовтня 2021 року Справа №520/11266/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якому просить:

- визнати незаконною відмову відповідача щодо зарахування до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за списком №2 наступних періодів: з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно;

- зобов`язати відповідача зарахувати період з 07.07.1982 по 03.11.1987, перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби врахувати з 30.09.2013;

- зобов`язати відповідача врахувати періоди перебування на інвалідності до страхового стажу з 06.09.2013 по 12.09.2014 - по захворюванню, що почалося у період виконання трудових обов`язків;

- 12.09.2014 - довічно - врахувати до страхового стажу захворювання, отриманого у період проходження військової служби з виконанням службових обов`язків, при цьому нараховувати пенсію з урахуванням середнього заробітку по Україні за 2014 рік та перебуваючи на 3 групі - 60% від заробітної плати; на 2 групі - 80% від заробітної плати;

- зобов`язати відповідача зробити перерахунок пенсії з 01.07.2000 по 30.09.2013, з урахуванням середнього заробітку по Україні станом на 2013 рік;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі сто тисяч гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою з інвалідністю ІІ групи. Вказує, що перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Харківській області з 06.09.2013 та на теперішній час отримує пенсію по інвалідності ІІ групи «захворювання отримане у період проходження військової служби» відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 60% від заробітної плати. На переконання позивача, відповідачем безпідставно не зараховано до його страхового стажу періоди перебування на інвалідності з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвої О.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/11266/21.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 15.07.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що під час призначення пенсії позивачу та під час переведення на інший вид пенсії діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 закрито провадження у справі №520/11266/21 у частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача зарахувати період з 07.07.1982 по 03.11.1987, перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби врахувати.

У період з 29.06.2021 по 23.07.2021 та з 20.08.2021 по 02.09.2021 суддя перебувала у відпустці.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що з 28.09.2018 позивач має статус особи з інвалідністю ІІ групи, захворювання отримано у період проходження військової служби, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12ААА №966304.

Позивач перебуває на обліку у ГУ ПФ України в Харківській області з 06.09.2013 як отримувач пенсії по інвалідності ІІІ групи внаслідок загального захворювання.

У подальшому пенсійним органом за заявою позивача з 12.09.2014 його переведено на пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивача за його заявою з 01.08.2016 переведено на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

У подальшому, позивача за його заявою з 28.09.2018 переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач 17.12.2020 у добровільні формі звернувся до відповідача з заявою щодо зарахування періодів перебування на інвалідності до страхового стажу з 07.07.1982 по 03.11.1987, з 06.09.2013 по 12.09.2014, з 12.09.2014 - довічно.

Листом від 13.01.2021 №291-17105/М/-02/8-2000/21 відповідач повідомив позивача про те що, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 у справі №2040/5910/18 зараховано період з 07.07.1982 по 03.11.1987 перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби, до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Водночас, зазначено про те, що вказане рішення не містить зобов`язань щодо зарахування до страхового стажу інших періодів перебування на інвалідності.

Не погоджуючись з незарахуванням до його страхового стажу періоду з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно перебування на пенсії по інвалідності, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII (далі по тексту - Закон України №2262-XII) законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно з положеннями статті 7 Закону України №2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.

Таким чином, у разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України №2262-XII та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», такій особі призначається одна пенсія за її вибором.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами у справі, що на момент розгляду даної справи позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України №2262-XII.

У позовній заяві позивач вказує, що органом пенсійного фонду невраховано до страхового стажу позивача період перебування

Відповідно до статті 63 Закону України №2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2007за №135/13402 (далі по тексту - Порядок №3-1).

Відповідно до пункту 23 Порядку №3-1 перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону України №2262-XII.

Відповідно до пункту 17 Порядку №3-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову у призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Таким чином, у разі звернення пенсіонера з заявою про зарахування відповідного періоду до страхового стажу, уповноважений органи пенсійного фонду має за результатами такої заяви прийняти відповідне рішення про зарахування або відмову у зараховані певного періоду. При цьому рішення про відмову у зарахування конкретного періоду має містити зазначення причини відмови та порядок його оскарження.

Судом встановлено, що відповідач за заявою позивача жодного рішення не приймав, відповідь на заяву надано листом, тобто заява позивача в частині зарахування періодів перебування на інвалідності до страхового стажу з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно по захворюванню, що почалося у період виконання трудових обов`язків відповідачем по суті не розглянута.

Що стосується обраного позивачем способу захисту його порушених прав, суд зазначає наступне.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, у межах спірних правовідносин не відповідає фактичним обставинам справи, об`єкту порушеного права, оскільки відповідачем рішення щодо перерахунку пенсії позивача не прийнято, тобто право позивача на перерахунок пенсії із зарахуванням спірного стажу роботи порушується бездіяльністю відповідача щодо неприйняття відповідного рішення.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 17.12.2020 у частині зарахування періоду перебування на інвалідності з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно та зобов`язати відповідача прийняти рішення за заявою позивач від 17.12.2020 у частині зарахування періоду перебування на інвалідності з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача зробити перерахунок пенсії з 01.07.2000 по 30.09.2013, з урахуванням середнього заробітку по Україні станом на 2013 рік, суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із заявою щодо здійснення відповідного перерахунку.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до положень частини першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовим розглядом справи встановлено, що позивач не зверталася до відповідача із заявою щодо відповідного перерахунку пенсії, а тому суд приходить до висновку, що відсунє порушення суб`єктом владних повноважень прав позивача.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі сто тисяч гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень статті 9 Конституції України та статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Крім того, відповідно до вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

У пункті 2 вказаної постанови передбачено, що можливість відшкодування моральної шкоди має бути прямо передбачена законом.

У свою чергу, частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частини четвертої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За загальним правилом, особа несе відповідальність за завдання моральної шкоди, згідно статті 1167 Цивільного кодексу України, тільки в разі наявності вини такої особи.

Однак, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, та які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди.

Також позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та із заяви позивача не вбачається, чому ця шкода становить саме 100 000,00 грн. та як вона розрахована, а у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу. Більше того, у суду відсутні будь-які докази щодо існування причинного зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача.

З урахуванням викладеного, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зазначає, що позивач жодним чином не довів суду спричинення йому моральної шкоди у розумінні чинного законодавства, яку він оцінив у 100 000,00 грн.

Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

З огляду на викладене, наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (село Покровське, Красноградський район, Харківська область, РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.12.2020 у частині зарахування періоду перебування на інвалідності з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 17.12.2020 у частині зарахування періоду перебування на інвалідності з 06.09.2013 по 12.09.2014 та з 12.09.2014 - довічно.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19.10.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва